25. Наукова організація управлінської праці

Створюючи теорію і методологію наукової організації праці, Ф. Тейлор виходив з того, що найголовнішим завданням управління підприємством має бути забезпечення максимального прибутку для підприємця у поєднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого на підприємстві працівника. Наукова організація управління ґрунтується на твердому переконанні в тому, що справжні інтереси тих і інших цілком збігаються. Добробут підприємця неможливий протягом багатьох років, якщо він не супроводжується добробутом зайнятих на його підприємстві робітників.З більшувати прибуток підприємця та заробітну плату робітників можливо лише за умови підвищення продуктивності праці. Тому найважливішим завданням як керівництва підприємства, так і самих працівників має бути досягнення максимальної продуктивності праці кожного зокрема та всіх загалом.

26. Ноп в управлінні.

Наукова організація праці — це точно розрахована трудова діяльність, яка ґрунтується на суворо облікованому досвіді. Тому, найважливішою ознакою НОП, є точний розрахунок та наукове обґрунтування пропонованих рішень. Саме ця ознака відрізняє НОП від суб’єктивних, а тому і неповних суджень окремих осіб. Науковий розрахунок та обґрунтування мають базуватися на вичерпній, достовірній та постійній інформації. Така інформація — необхідна передумова для правильного аналізу стану праці, база для вироблення конкретних пропозицій з удосконалення її методів, прийомів

Сама організація праці якісно може бути високого або нижчого рівня, правильною ("нормальною") або неправильною, науковою або ненауковою. Працю вважають добре організованою (високий рівень організації), якщо в її процесі все ладиться і досягають результатів без будь-яких збитків. Для низького рівня організації праці характерні стихійність, випадковість, хаотичність. У процесі такої праці часто порушується черговість робіт, трапляються зайві елементи, не потрібні для досягнення мети, завдається збитків. Шлях до наукової організації праці лежить через звичайну, або як її називають "нормальну" організацію праці, до її більш високої організації шляхом застосування того нового, передового, що дає наука, техніка і практичний досвід

27. Нормування в менеджменті.

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці. Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

28. Нормування як метод організаційного впливу.

Нормування як метод організаційного впливу більш м'який спосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності.

Норми і нормативи, що використовуються в практиці управління, можна класифікувати так:

за рівнем управління — народногосподарські, загальносистемні і внутрішньовиробничі. Прикладами народно­господарських норм можуть бути ставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств, мінімальний розмір заробітної плати у народному господарстві та ін. До загальносистемних норм і нормативів відносять нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втрат товарів при перевезеннях та зберіганні та ін. Внутрішньовиробничі норми розробляють безпосередньо на підприємствах. Це норми витрати матеріалів, сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічні операції тощо;

за видами — техніко-технологічні, планово-економічні, трудові, фінансово-кредитні, матеріально-постачальницькі, організаційно-управлінські та ін. Техніко-технологічні норми регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів. Група планово-економічних норм охоплює регулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності. Трудові норми — це норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, трудового розпорядку тощо. Фінансово-кредитні норми регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондів загального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін. Матеріально-постачальницькі норми визначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів у підприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаження тощо. До організацій­но-управлінських норм відносять типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняття управлінських рішень та ін.;

за строками дії норми поділяють на довго- та короткострокові;

за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих працівників.