4.3 Структура та функції банківської системи України

Банківська система України за принципом побудови є дворівневою. Вона складається з НБУ, який є центральним банком країни і знаходиться на першому рівні, та інших банків, що діють на території України і належать до другого рівня.

НБУ у банківській системі виконує завдання, типові для центрального державного банку розвинутих європейських держав, є емісійним і розрахунковим органом державної влади, банком банків і банкіром уряду України. НБУ регулює діяльність банківської системи в межах законодавчої й нормативної баз, несе відповідальність пе­ред суспільством за функціонування банківської системи загалом. Головним завданням НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Через банки другого рівня банківська система обслуговує народне господарство відповідно до завдань, які випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Банки другого рівня відносно один одного є економічно і юридично самостійними, рівноправними і конкурують між собою на фінансовому ринку.

Дворівневий принцип побудови банківської системи ґрунтується на організації відносин між банківськими установами як по горизонталі, так і по вертикалі. Відносини по горизонталі – це відносини рівноправного партнерства між комерційними банками різних типів і видів незалежно від форми власності; відносини по вертикалі – це відносини між комерційними банками і ЦБ, як регулятивним і наглядовим органом. НБУ не відповідає за зобов’язаннями банків другого рівня, а останні не відповідають за зобов’язаннями Національного банку України.

За ступенем регламентації банківська система України є універсальною, оскільки до її складу входять універсальні банки, що мають право та можливість виконувати широке коло операцій.

Залежно від системи економічних відносин банківську систему Україні можна віднести до ринкової банківської системи, оскільки: – існують банки різних форм власності; – монополія держави на банки відсутня; – схема управління банківською системою є децентралізованою; – держава не відповідає за зобов'язаннями банків; – комерційні банки, навіть державної форми власності, не підзвітні уряду; – кожен банк є економічно незалежним і несе відповідальність за результати своєї діяльності.

Сучасна банківської системи України має загальносистемну інфраструктуру, що забезпе­чує ефективне функціонування окремого банку, а також взаємодію банків між собою і з НБУ (платіжні системи – СЕП і НСМЕП, система кореспондент­ських відносин, телекомунікаційні системи з використан­ням новітніх технологій та ін.).

Взаємодіючи з усіма системами та сферами діяльності (бюджетною, торговельною, виробни­чою, невиробничою, інформаційною) і фінансовими ринками (інвестиційним, ринком фінансових послуг, ринком цінних паперів тощо), банківська система України виконує функції:

1) Трансформаційну, яка зумовлена передусім посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб’єктам, банки мають можливість їх трансформувати (змінювати) за термінами, розмірами, ризиками. Трансформаційний процес активізується, коли на міжбанківському рівні до нього приєднується НБУ. Застосовуючи механізми рефінансування шляхом проведення кредитних аукціонів, тендерів, прямого надання кредитів, центральний банк трансформує ресурси грошового ринку в регіональних аспектах у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, які були розпочаті комерційними банками.

Банківська система істотно підвищує трансформаційний потенціал спеціалізованих банків, оскільки вони мають можливість виконувати дану функцію повніше в кооперації з універсальними банками. Наприклад, Ощадбанк України, спеціалізуючись на депозитних опера­ціях, у межах системи має можливість запропонувати мобілізовані з усіх куточків країни кошти банкам, які здійснюють кредитні операції. Як складові системи спільно ці банки можуть забезпе­чити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку. Дана функція особливо актуальна в Україні в умовах фінансової кризи, оскільки значна кількість банків мають недостатню ресурсну базу для здійснення активних операцій.

2) Емісійну, тобто функцію створення платіжних засобів і регулювання грошової маси. У її виконанні беруть участь усі ланки системи – центральний банк, який здійснює готівкову емісію, оскільки він має монопольне право на її випуск, а також банки другого рівня, які випускають кредитні платіжні інструменти. Особливої актуальності дана функція набуває у сучасних умовах, оскільки одним із завдань у даний період є недопущення різкого збільшення грошової маси в обігу з метою стримування темпів інфляції. З цієї причини значно зменшується кредитна емісія банків другого рівня, водночас як НБУ проводить рефінансування в основному проблемних банків.

3) Стабілізаційну, яка є функцією забезпечення сталості банків та грошового ринку. Здійснюється шляхом прийняття низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, від НБУ до спеціалізованих комерційних банків, а також створення дієвого механізму контролю і нагляду за дотриманням цих законів і діяльністю банків у цілому.