4.4 Правові основи функціонування банківської системи України

Правові основи банківської системи України було закладено з моменту прийняття Декларації про державний суверенітет України та Закону УРСР “Про економічну самостійність Української РСР”. У статті 6 даного Закону проголошено: “Українська РСР на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг. Банківська система республіки складається з Національного банку України, Зовнішньоекономічного банку, республіканських акціонерно-комерційних банків, інших кредитних установ різних форм власності. Кожний вид банківських установ є економічно самостійним і керується у своїй діяльності чинним законодавством. Національний банк України є вищою кредитною та емісійною установою Української РСР, підзвітний Верховній Раді Української РСР і проводить в республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи у цілому, організує міжбанківські розрахунки, виконує функції резервного банку. Кредитними ресурсами республіки є власні кошти банків, залишки коштів на банківських рахунках підприємств, установ, організацій, розташованих на території республіки, і громадян, кошти в міжбанківських розрахунках, грошові заощадження населення, інші грошові ресурси. За умов запровадження власної грошової одиниці Національний банк України для її валютного забезпечення та повної зовнішньої конвертованості нагромаджує валютні запаси. В Українській РСР створюється ринок акцій, облігацій та інших цінних паперів. Порядок створення і діяльності на території республіки акціонерних банків та інших кредитних установ, у тому числі з участю іноземного капіталу, визначається законодавством Української РСР.”

Правове закріплення автономної банківської системи України продовжено (ще в рамках не розмежованої між окремими незалежними державами радянської економіки) 20 берез­ня 1991р. прийняттям Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність». Законом закріплювалася класична дворівнева банківська система, яка складалася з Національного банку України та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку УРСР, Ощадного банку УРСР, республіканських та інших комерційних банків різних форм власності.

Законом передбачалося, що НБУ є центральним банком республіки, її емісійним центром, він проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому також належало монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради Української РСР.

Згідно із Законом комерційні банки різних видів і форм власності створювалися на акціонерних або пайових засадах. У Законі також було закріплено один із основних принципів банківської діяльності — право клієнта на вибір банку.

Згідно із зазначеним Законом Національний банк мав право видавати нормативно-правові акти з питань, що входили до його повноважень, обов'язкові для всіх банків. Уже влітку 1991 р., виконуючи свої функції, НБУ видав цілу низку інструкцій, які запроваджували його верховенство над комерційними банками. У серпні того ж року було встановлено мінімальний розмір статутних фондів для комерційних банків, висунуто вимогу всім банкам, зареєстрованим колишнім Держбанком СРСР, перереєструватися в НБУ.

Подальші дії НБУ (у 1992-1993рр.) в основному пов’язані із створенням загальносистемної інфраструктури з організації міжбанківських розрахунків та функціонування валютного ринку: прийняття ЗУ “Про інформацію” (№ 2657-XII від 02.10.1992р.) та Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (№ 15-93 від 19.02.1993р.); створення УМВБ; приєднання до СВІФТ; розробка та впровадження СЕП і НСМЕП. В результаті всю банківську систему України дуже швидко було залучено до прогре­сивних електронних технологій і нових стандартів обробки та захисту інформації. Впровадження СЕП, наприклад, дало змогу не лише підвищити швидкість, якість на надійність виконання платежів у державі, але й відмовитись від використання паперових платіжних документів (що поклало край використанню фальшивих авізо). Завдяки СЕП стала неможливою несанкціонована емісія грошей (виникнення дебетових залишків на кореспондентських рахунках банків).

У період з 1994р. – перша половина 1996р. Національним банком, враховуючи проблеми у банківському секторі, проводилося жорстке регулювання банківської діяльності. Були прийняті такі нормативно-правові акти, як: Положення НБУ «Про економічні нормативи діяльності комерційних банків» (№167 від 30 червня 1995р.), Положення НБУ «Про кредитування» (№246 від 28 вересня 1995р.), Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України (№21 від 2 лютого 1995р.) та ін. Крім того, були внесені зміни до законодавчих актів у сфері банківської діяльності. У той же час багато питань залишалися невирішеними і потребували вищого рівня нормативно-правового регулювання – шляхом прийняття спеціальних законів.

Суттєві зміни у банківському секторі відбулися з прийняттям 28 червня 1996р. Конституції України, яка закріпила основи банківської системи України. Так, Конституцією визначено основні елементи правового статусу НБУ, а також його керівного органу – Ради Національного банку. Згідно з Конституцією основи грошово-кредитної системи визначаються виключно законами.

Через декілька років після прийняття Конституції України було прийнято низку законодав­чих актів, які зі змінами та доповненнями регламентують діяльність банківської системи на поточний момент. Основні з них:

– Закон України “Про Національний банк України” (№ 679-ХІV від 20.05.1999р.), яким визначено: юридичний статус, завдання, функції, повноваження, операції та принципи організації централь­ного банку нашої країни; засади ГКП та інструменти її реалізації; порядок організації та управління готівковим грошовим обігом; порядок організації розрахунків та правила ведення банками бухгалтерського обліку;

• Закон України “Про банки і банківську діяльність” (№ 2121-III від 07.12.2000р.), яким визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків;

• Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (№ 2346-III від 05.04.2001р.);

• Цивільний кодекс України (№ 435-IV від 16.01.2003р.);

• Господарський кодекс України (№ 436- IV від 16.01.2003р.);

• Закон України “Про акціонерні товариства” (№ 514-VI від 17.09.2008р.);

• Податковий кодекс України (№ 2755-VI від 02.12.2010р.);

У зв'язку з прийняттям зазначених актів НБУ постійно приймав зміни до своїх нормативно-правових актів та розробляв нові акти, спрямовані на реалізацію змін у законодавстві України. У той же час сучасне банківське законодавство України не є досконалим, на що звертається увага у багатьох програмних документах вищих органів державної влади України. У процесі удосконалення банківського законодавства необхідно враховувати, що банківська система нерозривно пов'язана з економічною системою держави в цілому. Банківському сектору відведена надзвичайно важлива роль в умовах побудови в Україні економіки, заснованої на ринкових засадах. Враховуючи постійний розвиток науково-технічного прогресу, виникають нові банківські технології, які вимагають адекватного нормативного забезпечення, тому питання правового регулювання банківської системи ніколи не втратять своєї актуальності.