4. Систематичності і послідовності в навчанні.

Відбиває логіку змісту навчального предмета. Систематичність означає, що засвоєння учнями певної множини фактів, понять, суджень проводиться відповідно до логічного зв’язку і раціональної наступності. Принцип систематичності спирається на важливу характеристику розуму – системність мислення. Систематичність і послідовність про­являються у встановленні доцільних міжпредметних зв’язків, зв'язків між теоретичним і виробничим навчан­ням, а також між окремими темами і розділами кожного предмета профтехциклу.

Одним з давніх підходів до реалізації принципу систематичності є виконання відомого протягом століть правила навчання – від легкого до важкого, від близького до далекого, від простого до складного, від невідомого до відомого. Однак спроба повністю спертися на ці методологічні настанови не приводить до успіху через те, зокрема, що немає чітких критеріїв простого, складного, близького, далекого тощо. Принцип систематичності і послідовності активно втілюється у рамках різноманітних форм планування, тематичного і поурочного.

5. Врахування індивідуальних особливостей учнів.

Принцип передбачає необхідність індивідуального підходу до кожного учня, врахування його здібностей, рівня попередньої підготовки, індивідуального темпу навчання тощо.

Відомо, що важливе завдання профтехучилища – виховання в учнів звички працювати в колективі, підпорядковуючи свої дії його інтересам. Однак при цьому не можна ігнорувати індивідуальних особливостей учнів, рис характеру тощо. Ідеї демократизації нашої освіти, її численних форм і напрямів означають, зокрема, необхідність приділяти більше уваги розвиткові особистостей, індивідуальностей. Одна із значних проблем, що постають перед майстром виробничого навчання у навчально-виховному процесі в профтехучилищі, полягає саме у здійсненні індивідуального підходу до учнів. Ідеться про те, щоб подолати суперечності між ко­лективною навчальною роботою на уроках (у тому числі й на уроках виробничого навчання) та індивідуальним характером формування нових знань і умінь, творчого мислення залежно від розумового і фізичного розвитку учнів, попередньої підготовки, інтересу до навчання, багатьох інших відмінностей. Завдання полягає у такій організації навчальної діяльності учнів на уроках виробничого навчання, при якій значною мірою враховуються індивідуальні особливості учня. На першому етапі навчання в ПТУ майстер повинен отримати належну інформацію про індивідуальні риси учнів не тільки шляхом вивчення документів, педагогічних спостережень, зустрічей з батьками, а й цілеспрямованим вивченням кожного із своїх вихованців. Відомий учений-педагог Ю. К. Бабанський рекомендував з цією метою періодично проводити педагогічні консиліуми, під час яких викладачі профтехучилищ і майстри виробничого навчання за певною програмою обмінюються думками про рівень здібностей учнів, їх попередню підготовку, риси характеру, які впливають на результативність навчання. Таким чином створюється своєрідний банк даних, на основі якого можна скласти певний набір прийомів індивідуалізації виробничого навчання, формування професійних умінь. Ряд таких прийомів, наприклад, використовується під час вступного інструктажу до теми або конкретної роботи. Серед них – виклад навчального матеріалу по частинах, повторний показ складних трудових прийомів з орієнтацією на слабких учнів.

Кілька поширених у практиці виробничого навчання прийомів грунтується на розробці і впровадженні таких завдань для самостійного вивчення навчального мате­ріалу, які диференційовані за ступенем складності (трудності). Це, наприклад, самостійний аналіз учнями різних видів техніко-технологічної документації – креслень, монтажних та принципових електрорадіосхем, інструкцій і технологічних карт. Майстер пропонує сильним учням складніші завдання і, навпаки, вдається до варіювання контрольних запитань за їх змістом і кількістю, орієнтованих на слабких, середніх і сильних учнів. Звичайно, зміст і методика, організаційні форми виробничого навчання повинні бути такими, щоб задовольнити вимоги програми навчання (програми-мінімум).

Поточний інструктаж за самою природою більше, ніж інші види інструктажу, призначений для реалізації індивідуального підходу до учнів. Переходячи від одного учнівського робочого місця до іншого, майстер кожного разу опиняється фактично сам на сам з учнем, інакше кажучи, складається класична модель індивідуалізації навчання — ситуація своєрідного репетитора. Нескладні розрахунки свідчать, що тривалість ситуації індивідуального підходу у групі з 25 чоловік не перевищує 10 хвилин за урок. Ефективнішим засобом індивідуалізації вважають різні варіанти письмового інструктування, зокрема інструкційні картки, тексти яких розкривають правила використання виробничих операцій і прийомів, і технологічні картки, які містять вказівки про порядок і способи виконання завдань комплексного характеру. Замість звернення до майстра учні самостійно знаходять відповіді на запитання, які виникають у них при вивченні певних пунктів письмової інструкції. На жаль, рівень підготовки деяких учнів профтехучилищ такий, що навіть складених з урахуванням усіх педагогічних вимог виробничих інструкцій вони не розуміють. Таким учням майстер повинен приділити найбільше уваги.