23. Державне регулювання грошового обороту

Регулятивний вплив держави на ринкову кон’юктуру – реалізація кон’юктурної політики, співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі то в процесі формування, розподілу і використання НД, кон’юктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту. Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, %, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не лише на зміну попиту, а й пропозиції. За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи кон’юктурної політики можна поділити на 3 групи: заходи фіскальної політики, що зводяться до ек. регулювання через механізми оподаткування. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб’єктів зростає, це зменшує їх можливості і послаблює інвестиції. Заходи грошово-кредитної політики – через механізми зміни пропозиції грошей та їхньої ціни може бути експенційна – неконтрольоване зростання пропозиції грошей і як наслідок інфляція та рестрикційна відбувається різке обвальне скорочення пропозиції грошей і вони швидко дорожчають. Пряме втручання держави в економічне життя допускається в таких випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не діють. До таких заходів належать заморожування цін, раціонування споживання. Такі заходи суперечать ринковому господарюванню і застосовуються як виняток. Головним завданням кон’юктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання забезпечується впливом певного її заходу або їх поєднанням.

24. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика – сук-ть взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання гр. обороту, які здійснює держава через свій центр. банк. Основ. стратег. цілями гр-кред політики є заг/екон цілі держави: екон. зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Інструменти грош-кред політики це: 1) інструменти прямиого впливу на грошовий ринок та економічні процеси - операції на відкр. ринку, регулювання норми обов’язкового процента, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу нац. валюти; 2) інструменти прямого впливу - установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування центр. банком комерц. банків, установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центр. банком потреб бюджету, прямий розподіл кред. ресурсів, що надаються комерц. банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями вир-ва, регіонами…

25. Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі держ. Регулювання грош. Обор.

Кон’юнктурну політику за способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів, що спираються на регулювання грошового обороту можна поділити на заходи фіскальної політики, грошово-кредитної (монетарної), та заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансових витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб’ктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює

Стимули до нарощування інвестицій , розширення виробництва, що пригнічеє сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування дердавного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте, якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб’єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування.

Грошово-кредитна політика – сук-ть взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк, зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює подвавлення процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва. Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики: експанційна (допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, налідок - інфляція, тобто, це "політика інфляції"), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошекй, наслідок - гроші "дорожчають", СуПо скорочується, - зниження цін і різке падіння економічної активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них політики: дезінфляції і політику рефляції.

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги і недоліки. Потиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кенсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної політики: Чинять більш вітчутний вплив на активність економічних суб’єктів, реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи на чолі з Фрідманом, абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що , зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а той більший часовий лаг, як і заходам монетарної політики, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної політики. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці.