Онтогенез– поступова зміна організму в напрямку вдосконалення будови та функціонування, протікає етапами у вигляді якісних і кількісних зрушень.

Розвиток – це процес незворотних, спрямованих і закономірних змін, що приводить до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини. Ріст – це процес кількісних змін в ході вдосконалення тієї або іншої психічної функції.

Нормальний психічний розвиток дитини – це складний процес, в основі якого лежить видова і генетична програма, яка реалізується в умовах постійної зміни факторів середовища.

Психічний розвиток дитини є процесом біосоціальним. З одного боку, він тісно пов’язаний з біологічними властивостями організму, його спадковими і конституційними особливостями, природженими і набутими якостями, опосередкованими поступовим формуванням структури і функції різних відділів ЦНС. З іншого боку, дитина може сформуватись у людську особистість тільки завдяки засвоєнню соціального досвіду, який включає: способи використання предметів, засоби спілкування, знання про оточуюче середовище, смисли людської діяльності та ін. Соціальний досвід дитина засвоює через спілкування з дорослими та однолітками в різноманітних ситуаціях.

Рушійні сили психічного розвитку– це протиріччя між потребами людини та зовнішніми обставинами; між зростаючими фізичними здібностями, духовними запитами та старими формами діяльності; між новими вимогами діяльності та несформованими вміннями та навичками.

Фактори психічного розвитку– це ведучі детермінанти розвитку людини. До них відносять:

спадковість – визначає індивідуальні якості, передумови розвитку;

середовище – висуває вимоги до біологічних і соціальних якостей;

активність – взаємодія двох перших факторів, діяльний стан організму як умова його існування та поведінки.

Виникнення і вдосконалення психічних функцій відбувається на основі двох процесів: дозрівання та тренування.

Темпи формування окремих систем головного мозку різні, і це визначає фізіологічну гетерохронію росту і розвитку – різні темпи дозрівання окремих психофізіологічних функцій на різних етапах онтогенезу.

Кожний етап онтогенезу супроводжується переходом від одного якісного стану організму до іншого, більш високого, але попередній етап не знищується, а інтегрується в нове ціле. В результаті поступово формується ієрархічна структура психічних функцій від найпростіших до найвищих. Добре засвоєні дії, операції набувають характеру стереотипів і починають виконувати допоміжну функцію по відношенню до більш складних дій.

В той же час, деякі функції, види діяльності, стереотипи в ході розвитку зазнають інволюції (зворотного розвитку). Це відбувається з тими функціями, які стають застарілими, або з певних причин тривалий час не використовуються.

Розвиток дитини складається з кількох якісно своєрідних етапів, або вікових періодів. Кожен з цих періодів, за Д.Б.Ельконіним, характеризується такими основними показниками:

- конкретна соціальна ситуація розвитку, тобто ті форми відносин з дорослими, в які вступає дитина;

- провідний тип діяльності;

- основні психічні новоутворення, які виникають протягом цього періоду.

Одним з основних механізмів розвитку дитини є криза розвитку. Криза – це переломний момент в протіканні психічного розвитку, в якому зосереджуються різкі істотні зміни. Криза передбачає низку внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. За Л.С.Виготським, сутністю кризи є перебудова внутрішніх переживань, що визначають ставлення дитини до середовища, зміни потреб і спонукань, що керують її поведінкою. Такий стан виникає на межі двох вікових періодів і обумовлений протиріччями між збільшеними можливостями дитини і старими видами діяльності, соціальним статусом.

Психічний онтогенез не є однозначно детермінованим, жорстка програма розвитку відсутня. По-перше, це обумовлено різноманітністю умов середовища, в яких може виховуватись дитина. По-друге, як правило, існує кілька варіантів пристосування до середовища в кожному конкретному випадку; вибір цих варіантів поступово створює індивідуальний «маршрут» розвитку. В цілому, обсяг інформації, видів діяльності, доступних людині в принципі, набагато перевищує реальні можливості людського життя. Отже, дитина засвоює тільки обмежену частину людського досвіду відповідно до індивідуальних здібностей, поглядів і переконань близьких дорослих, умов навчання та трудової діяльності.

Слід пам’ятати, що взаємодія дитини з середовищем не може бути завжди гармонійною внаслідок існування багатьох протиріч, в тому числі – по відношенню до інтересів інших людей. Дитина не тільки засвоює досвід суспільства, а й вчиться відстоювати в ньому власну індивідуальність.

3. основні напрямки та тенденції психічного розвитку

Основні напрямки психічного розвитку

1. Розвиток пізнавальної та емоційно-вольової сфери особистості.

Ці сфери розвиваються в процесі навчання та накопичення людиною досвіду інтелектуальної та емоційно-вольової поведінки. Цей процес іде за лініями ускладнення розумової діяльності та емоційно-вольового сприйняття впливів оточуючого світу та соціального середовища, формування цілісної структури інтелекту, емоцій, почуттів і волі особистості.

2. Розвиток спрямованості, характеру та здібностей особистості.

Включає виникнення, становлення та ускладнення сфери мотивацій і потреб особистості, формування її спрямованості, домінуючих і другорядних ліній.

3. Розвиток психічної структури діяльності особистості.

Передбачає встановлення співвідношення мотивів і цілей, ускладнення операційної сторони діяльності людини.

Основні тенденції психічного розвитку

1. Рух від мимовільності, безпосередності сприйняття та оцінки впливів оточуючого середовища і суспільства до довільної, свідомої взаємодії з ними.

2. Становлення та стабілізація аналітико-синтетичної діяльності мозку людини, ускладнення її емоційно-вольової сфери.

3. Поступовий перехід від наочно-дійової, наочно-образної форми відображення дійсності до її абстрактно-логічного осмислення.

4. Поступова інтелектуалізація і ускладнення всіх сторін життя та діяльності особистості, що веде до формування стійких рис спрямованості, характеру та здібностей, до осмислення позитивних і негативних сторін власного темпераменту, їх продуктивного використання з метою самовдосконалення.

5. Наявність індивідуальних особливостей характеру завершення процесу формування особистості, адаптації до соціального та професійного оточення.