Загальний стійкий недорозвиток

Найбільш типовим є ранній час ушкодження, коли має місце виражена незрілість мозкових систем, у першу чергу – найбільш складних, з тривалим періодом розвитку.

Типовий приклад – олігофренія. Недорозвиток мозкових систем носить первинний і тотальний характер. Вторинні порушення формуються “згори вниз” (ведуча координата) і частково “знизу вгору”.

Психічні процеси інертні, фіксуються на примітивних асоціативних зв’язках. В асинхронії переважає ретардація. Вищі психічні функції уражені сильніше базальних. Розвиток інтелекту, звичайно, страждає сильніше, ніж мовлення, мовлення – сильніше, ніж сприйняття, пам’ять, моторика, елементарні емоції.

Затриманий розвиток

Характерно уповільнення темпу формування пізнавальної та емоційної сфер з їх тимчасовою фіксацією на більш ранніх вікових етапах.

Первинний дефект частіше порушує розвиток окремих базальних ланок психічних процесів, вищі рівні страждають вторинно (ведуча координата – “знизу вгору”). Виявляється недостатність окремих кірково-підкіркових функцій при більшому збереженні вищих регуляторних систем.

Спостерігається мозаїчність ушкодження: поруч з дефіцитарними функціями наявні збережені. Інертна фіксація більш елементарних зв’язків, переважно в базальних ланках, тимчасово затримується інволюція більш ранніх форм.

Прогноз динаміки розвитку та корекції кращий, ніж при олігофренії.

Ушкоджений розвиток Спостерігається в тих випадках, коли патогенний вплив на мозок відбувся після 2-3 років, коли більша частина мозкових систем вже сформована.

Характерна модель – органічна деменція. Ушкодження приводить до ізоляції окремих систем, розпаду складних ієрархічних зв’язків, нерідко з грубим регресом інтелекту та поведінки.

При локальному пошкодженні мозку виявляється «мозаїчність» порушень пізнавальної діяльності і затримка темпу розвитку. При дифузному ураженні спостерігаються зниження темпу психічної діяльності, коливання психічного тонусу та працездатності, істотні порушення регуляції. В тяжких випадках відбувається розпад вже сформованих вищих психічних функцій у сполученні з грубим недорозвитком ще не сформованих. В більш легких – зниження темпів формування ВПФ.

Компонент ушкодження присутній при майже всіх видах аномального розвитку, він може бути ускладнюючим фактором (при ускладненій олігофренії) або пусковим механізмом (при затримці темпа розвитку).

Дефіцитарний розвиток

Пов’язаний з тяжкими порушеннями (грубим недорозвитком або ушкодженням) окремих аналізаторних систем (зору, слуху), мовлення, опорно-рухового апарату, а також рядом інвалідизуючих хронічних соматичних захворювань.

Первинний дефект аналізатора або певної соматичної системи веде до недорозвитку найближчих функцій і затримки розвитку більш віддалених. Гальмується психічний розвиток в цілому. Ведуча координата – “знизу вгору”. Асинхронія проявляється в різному ступені недорозвитку одних систем при збереженості інших. Спостерігаються явища ізоляції (наприклад, порушення координації між мовленням та практичною діяльністю при вадах зору).

Прогноз психічного розвитку обумовлений глибиной ураження функції, первинною потенційною збереженістю інтелектуальної сфери, інших сенсорних і регуляторних систем. При дефіцитарному розвитку найбільш яскраво проявляються компенсаторні можливості організму. При недостатній корекційній роботі спостерігаються явища депривації, яка порушує розвиток пізнавальної сфери та особистості.

Перекручений розвиток

Спостерігаються складні сполучення загального недорозвитку, затриманого, ушкодженого та прискореного розвитку окремих психічних функцій, що приводять до виникнення низки якісно нових патологічних утворень.

Перекручений розвиток частіше властивий деяким процесуальним спадковим захворюванням. Характерна модель – ранній дитячий аутизм.

Найбільш вираженою є асинхронія. В процесі формування психічних функцій спостерігається змінена ієрархія в послідовності розвитку окремих систем, значною мірою протилежна нормальному онтогенезу. Так, передчасний розвиток мовлення значно випереджає формування локомоторних функцій. Велике значення має ізоляція: функції, що розвиваються прискорено, не підтягують розвиток інших. Можлива стереотипізація, зациклювання в мовленні або ігрових діях.

Дисгармонійний розвиток

За структурою подібний до перекрученого розвитку – наявне сполучення ретардації одних систем і парціальної акселерації інших, порушення ієрархії в послідовності розвитку психічних функцій.

Пов’язаний з природженою або рано набутою стійкою диспропорційністю психіки переважно в емоційно-вольовій сфері.

Модель – психопатії, в першу чергу конституційні, а також патологічне (патохарактерологічне) формування особистості.

Відсутні грубі психопатологічні розлади, прогресування порушень розвитку. Дизонтогенез обмежений переважно особистісною сферою. Ступінь вираженості психопатії і навіть її формування значною мірою залежать від умов виховання та оточення дитини. Труднощі соціального пристосування сприяють формуванню компенсаторних і псевдокомпенсаторних утворень.

При одному захворюванні можуть співіснувати різні варіанти дизонтогенезу (наприклад, при ранній дитячій шизофренії можуть бути як затриманий і перекручений розвиток, так і більш груба форма – недорозвиток або пошкоджений розвиток).

Література

1. Лебединский В. В. Нарушения психического развития в детском возрасте: Учеб. пособие для студ. психол. фак. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2003.

2. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей: Учебное пособие. – М.: Издательство Московского университета, 1985.

http://pedlib.ru/Books/2/0243/index.shtml

3. Лебединский В.В. Классификация психического дизонтогенеза // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. - СПб.: Питер, 2001. - С. 250-257.

4. Сорокин В.М. Специальная психология: Учеб. пособие / Под научн. ред. Л.М.Шипицыной. — СПб.: Речь, 2003. — 216 с.

http://pedlib.ru/Books/3/0485/3_0485-1.shtml

5. Шаповал И.А. Специальная психология. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – 224 с.

Питання для самопідготовки:

1. Дати характеристику видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:

а) загальний стійкий недорозвиток – на прикладі олігофренії;

б) затриманий розвиток – на прикладі ЗПР соматогенного походження;

в) ушкоджений розвиток – на прикладі органічної деменції;

г) дефіцитарний розвиток – на прикладі порушення мовлення;

2. Дати порівняльну характеристику перекрученого та дисгармонійного розвитку.

Лекції 8-9.

Загальна характеристика груп дітей з особливими потребами

1. Діти з вадами слуху

2. Діти з вадами зору.

3. Діти з інтелектуальними вадами.

4. Діти з вадами мовлення.

5. Діти з вадами опорно-рухової системи.

6. Діти з порушеннями поведінки.

ДІТИ З ВАДАМИ СЛУХУ

Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту.

Туговухість – таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів.

За Л.В.Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц):

І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ;

Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м.

ІІ – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ;

Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м.

ІІІ – втрата слуху вище 70 дБ;

Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть у самого вуха.

Утруднення в оволодінні мовленням можуть виникати у дитини при зниженні порогу чутності до 15-20 дБ, за Нейманом – це межа між нормальним слухом і туговухістю. Межа між туговухістю та глухотою - 85 дБ.

Глухота – такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.

Можливості розрізнення звуків оточуючого світу глухими дітьми залежать, в основному, від діапазону частот, доступних до сприймання.

Важливою є також класифікація Р.М.Боскіс, яка базується на одночасному врахуванні стану слухової функції та мовлення, і є основою для визначення напрямків і методів корекційної роботи. За Р.М.Боскіс виділяються наступні групи дітей з вадами слуху:

1. Діти з природженою або ранньою набутою глухотою (яка наступила в період до оволодіння мовленням). У цих дітей без спеціального навчання мовлення не розвивається.

2. Діти з пізньою глухотою (після оволодіння мовленням, орієнтовно – після 3 років). У цих дітей стан мовлення значною мірою визначаються віком настання глухоти, а також наявністю корекційного впливу.

3. Слабочуючі діти – ті діти, які мають можливість за участю залишкового слуху самостійно поповнювати власний лексичний запас.

Порушення слуху, відсутність або недорозвиток мовлення стають основою якісно своєрідного психічного онтогенезу, особливо в сферах комунікації, засвоєння соціального досвіду, пізнавального та особистісного розвитку.

ДІТИ З ВАДАМИ ЗОРУ

Залежно від ступеня зниження гостроти зору на оці, що краще бачить, при використанні окулярів, і, відповідно, від можливості використання зорового аналізатора в педагогічному процесі виділяють наступні групи дітей:

1. Сліпі — це діти з повною відсутністю зорових відчуттів, а також такі, що або мають залишковий зір (максимальна гострота зору — 0,04 на оці, що краще бачить, із застосуванням звичайних засобів корекції — окулярів), або зберегли здатність до світловідчуття:

- абсолютно, або тотально, сліпі — діти з повною відсутністю зорових відчуттів;

- частково, або парціально, сліпі — діти, що мають світловідчуття або формений зір (здатність до виділення фігури з фону) з гостротою зору від 0,005 до 0,04.

2. Слабозорі — діти з гостротою зору від 0,05 до 0,2. Головна відмінність даної групи дітей від сліпих: при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприйняття інформації про навколишній світ і може використовуватися як ведучий в учбовому процесі, включаючи читання і лист.

Залежно від часу настання дефекту виділяють дві категорії дітей:

- сліпонароджені — це діти з природженою тотальною сліпотою або такі, що осліпли у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повного випадення зорової системи;

- ті, що осліпли — діти, що втратили зір в дошкільному віці і пізніше.

Глибина і характер ураження зорового аналізатора позначаються на розвитку всієї сенсорної системи, визначають провідний шлях пізнання навколишнього світу, точність і повноту сприйняття образів зовнішнього світу.

Сліпота і глибокі порушення зору викликають відхилення у всіх видах пізнавальної діяльності. Негативний вплив порушення зору виявляється навіть там, де, здавалося б, цей дефект не повинен порушувати розвиток дитини. Знижується кількість отримуваної дитиною інформації і змінюється її якість. В області чуттєвого пізнання скорочення зорових відчуттів обмежує можливості формування образів пам'яті і уяви. З погляду якісних особливостей розвитку дітей з порушеннями зору слід в першу чергу вказати на специфічність формування психологічних систем, їх структур і зв'язків усередині системи. Відбуваються якісні зміни системи взаємодії аналізаторів, виникають специфічні особливості в процесі формування образів, понять, мовлення, в співвідношенні образного і понятійного мислення, орієнтування в просторі і так далі Значні зміни відбуваються у фізичному розвитку: порушується точність рухів, знижується їх інтенсивність. Отже, у дитини формується своя, дуже своєрідна психологічна система, якісно і структурно не схожа з системою дитини, що нормально розвивається.

ДІТИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ВАДАМИ

Структура дефекту при психічному недорозвитку

В клініці психічний недорозвиток розглядається як синдром тотальної ретардації. Ведуча роль в структурі дефекту належить недорозвитку пізнавальної діяльності. Крім того, спостерігається недорозвиток всіх інших сторін психіки: емоційно-вольової сфери, особистості, сфери потреб і мотивацій та ін.

За М.С.Певзнер, можуть бути виділені 5 клінічних форм олігофренії: 1) неускладнена без виражених порушень емоційно-вольової сфери і без грубого випадіння функцій аналізаторів; 2) ускладнена нейродинамічними розладами (гальмівний або розгальмований варіант); 3) сполучена з локальними ураженнями слуху, мовлення, просторового синтезу, рухових систем; 4) з недорозвитком передніх лобових відділів головного мозку; 5) з ураженням підкіркових структур мозку.

Класифікація психічного недорозвитку Д.Н.Ісаєва (1982):

1. Астенічна форма.

Порушення інтелекту неглибоке. В ранньому дитинстві та дошкільному віці батьки можуть не помічати відставання в розумовому розвитку. На початку шкільного навчання діагностується порушення шкільних навичок. У більшості дітей є прояви недорозвитку мовлення і емоційно-вольової нестійкості.

В структурі інтелектуального дефекту переважають недорозвиток зорово-просторових функцій, труднощі встановлення послідовних умовиводів в розповідях, знижений рівень узагальнень.

В цій групі можуть бути виділені декілька клінічних варіантів:

• брадилалічний – уповільнений темп психічних процесів, особливо мислення і мовлення;

• дислалічний – чітко виражений недорозвиток мовлення;

• диспраксичний – помітне порушення тонкої моторики;

• дисмнемічний варіант – чітко виражене порушення пам’яті.

2. Атонічна форма

Поряд з інтелектуальною недостатністю різного ступеня спостерігається аспонтанність, бідність, невиразність емоцій. Знижена потреба в емоційних контактах, в міжособистісних комунікаціях. Виражена нездатність до психічного напруження, яка проявляється в надмірному відволіканні, руховому занепокоєнні та ін.

Варіанти:

• аспонтанно-апатичний – зниження активності, обмеження інтересів;

• акатізичний – безглузда активність, непосидючість, рухове занепокоєння;

• моріоподібний – пустотливість, благодушність, некритичність.

3. Дисфорична форма

На фоні розумової відсталості – виражена афективна напруженість.

4. Стенічна форма

Нерівномірне дозрівання психічних процесів. Спонукання і потяги сильніше виражені, стійкі, що сприяє формуванню наполегливості у доланні перешкод. Варіанти:

• врівноважений;

• неврівноважений – метушливість, рухове занепокоєння, емоційна нестійкість.

Таблиця 1. – Співвідношення клінічних і психометричних оцінок тяжкості

розумової відсталості

IQ (за тестом Векслера)	Клінічне визначення	Визначення ступеня розумової відсталості за МКБ-10
80 — 100	Норма (середня)	Норма
70 — 80	Межуючі з нормою затримки розвитку	—
50 — 70	Дебільність	Легка
35—50	Імбецильність	Помірна
20—35(40)		Тяжка
Менше 20	Ідіотія	Глибока

Укладачі МКБ-10 визнають, що розділ, присвячений розумовій відсталості, є дещо спрощеним, і вважають, що необхідна розробка більш повної класифікації.

Головні критерії олігофренії: тотальність психічного недорозвитку, відсутність прогресування, незворотність патологічного процесу. Але для деяких варіантів не всі вони виконуються. Так, ензимопатії можуть прогресувати.

Кількість осіб з розумовою відсталістю складає 0,39-2,7% населення по відомостям спеціалістів різних країн.

Структура дефекту при затримці психічного розвитку

До дітей із ЗПР відносять дітей, що не мають виражених відхилень у розвитку (розумової відсталості, виражених первинних вад слуху, зору, опорно-рухового апарату, мовлення), але зазнають труднощів адаптації, в т. ч. шкільної, внаслідок різних біосоціальних причин.

Успішність формування шкільних навичок залежить від стану всіх трьох блоків головного мозку.

При ЗПР конституційного генезуядерною ознакою є незрілість емоційно-мотиваційної сфери з первинною дефіцитарністю функції цілеспрямованого ініціювання і вторинними порушеннями довільного контролю та уваги (причина – парціальна незрілість лобових и лобно-базальних структур). Це проявляється в труднощах (небажанні) прийняти умови дії, задані ззовні, утриматись в рамках завдання; частих відмовах в уходом у гру. Порушення функції програмування і контролю носять вторинний характер. При цьому дитина в ході гри може виконувати досить складні завдання, що спираються на ті ж виконавчі ланки, які під час обстеження здавались недостатньо сформованими. Наприклад, дитина захоплено збирає пазли, хоча при обстеженні не змогла виконати завдання на конструктивний праксис.

При ЗПР соматогенного генезуперш за все страждають функції контролю та уваги внаслідок дефіцитарності активаційних систем підкіркових структур. Продуктивність діяльності залежить від обсягу завдання, швидкості його подання, тривалості виконання, від самопочуття дитини. Відмови від виконання виникають вторинно внаслідок втоми. Функція програмування також страждає вторинно: так, дитина правильно засвоює інструкцію, правильно виконує перші ланки серійного завдання, а потім виникають збої, спрощення та спотворення структури завдання. Дитина часто помічає власні помилки і самостійно їх виправляє. Будучи зацікавленою в оцінці, така дитина часто буває невпевненою у відповідях, уповільнює дії, перевіряє себе (компенсаторні реакції).

При ЗПР церебро-органічногогенезу переважають симптоми органічного ураження підкіркових систем, а також незрілістю кіркових аналізаторних систем. При цьому в найбільшому ступені страждає функція програмування – без виражених ознак виснаження, ще до прояву втоми спостерігається фрагментарність, спрощення або спотворення програми. Діти важко входять в роботу, важко переключаються на інше завдання. Їх дії уповільнені або хаотичні та імпульсивні. Вони часто не помічають власних помилок, слабко зацікавлені в оцінці. У зв’язку зі стійкими труднощами вторинно виникають відмови від роботи.

Психогенна ЗПР. Соціальний генез цієї аномалії розвитку не виключає її патологічного характеру. Несприятливі умови середовища можуть привести до стійких зрушень нервово-психічної сфери, порушення спочатку вегетативних функцій, а потім і психічного, в першу чергу емоційного, розвитку.

При гіпопіклуванні розвиток йде по типу психічної нестійкості: імпульсивність, підвищена навіюваність, недостатній рівень знань і уявлень для оволодіння шкільною програмою.

При гіперпіклуванні особистість може формуватись за типом кумира родини. Для цього варіанту психогенного інфантилізму, поряд зі слабкістю вольових зусиль, характерні риси егоцентризму, небажання працювати, установка на постійну допомогу та піклування.

Якщо в родині наявні жорстокість, деспотичність, агресія, патологічний розвиток іде за невротичним типом. Часто формуються боязкість, несамостійність, низька активність, нерішучість.

ДІТИ З ВАДАМИ МОВЛЕННЯ

Особливістю мовленнєвих порушень в дитячому віці є їх оборотність, що пов'язана з високою пластичністю дитячого мозку. Мовленнєві порушення у дітей можуть бути фізіологічного (пов'язані з термінами дозрівання периферичних та центральних структур головного мозку) і патологічного (хворобливого) характеру.

Патологічні порушення мовлення залежно від локалізації поділяються на центральні і периферичні, а залежно від характеру порушення — на органічні і функціональні.

Дітей з однорідними порушеннями мовлення можна об'єднати в групи, що є зручним при проведенні корекційної роботи. Зазвичай виділяються групи з наступними порушеннями:

- фонетико-фонематичні порушення (ФФН, діти з переважними недоліками звуковимови: з функціональними і механічними дислаліями, ринолаліями, легкими формами дизартрії);

- загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ, діти з переважними недоліками лексико-граматичної сторони мовлення, з різними рівнями мовленнєвого недорозвитку: складними формами дизартрії, алаліями, афазіями, дислексіями і алексіями, дисграфіями і аграфіями);

- недоліки мелодико-інтонаційної (ринофонія, дисфонія, афонія) і темпо-ритмічної сторони мовлення (заїкування, ітерації, полтерн, тахілалія, брадилалія).

Структура дефекту у дітей з вадами мовлення може бути різною, в залежності від характеру та ступеня порушення мовленнєвої функції, а також результативності логопедичної допомоги. Наявність вираженого загального недорозвитку мовлення спричиняє особливості не тільки спілкування з оточуючими, але й пізнавального та особистісного розвитку. Якщо порушена тільки вимовна сторона мовлення, то збережений пізнавальний розвиток може сполучатись з вираженими особистісними реакціями на власний дефект.

ДІТИ З ВАДАМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Поняття «Порушення функцій опорно-рухового апарату» носить збірний характер і включає рухові розлади, різні за походженням і проявами.

До цієї категорії відносяться діти:

- з дитячими церебральними паралічами;

- з наслідками поліомієліту;

- з прогресуючими нервово-м'язовими захворюваннями (міопатія, розсіяний склероз і ін.);

- з природженими або набутими недорозвитком або деформацією опорно-рухового апарату.

За ступенем тяжкості порушень рухових функцій і за ступенем сформованості рухових навичок діти діляться на три групи:

- діти з важкими порушеннями: у деяких з них несформоване прямостояння і ходьба, захоплення і утримання предметів, навички самообслуговування; інші насилу пересуваються за допомогою ортопедичних пристроїв і навичками самообслуговування володіють частково;

- діти з середнім ступенем вираженості рухових порушень (найбільш численна група): велика частина дітей може самостійно пересуватися на обмежену відстань, вони володіють навичками самообслуговування, які, проте, недостатньо автоматизовані;

- діти з легкими руховими порушеннями: вони ходять самостійно, упевнено себе почувають і в приміщенні, і на вулиці; навички самообслуговування сформовані, але разом з тим можуть спостерігатися патологічні пози, порушення ходи, насильницькі рухи та ін.

Структура дефекту при порушеннях опорно-рухового апарату залежить від характеру та тяжкості рухових вад, а також від стану нервової системи. Зокрема, дитячий церебральний параліч є складною комплексною патологією, при якій тією або іншою мірою порушуються рухова сфера, сприйняття, розумові процеси, мовлення, емоційно-вольова сфера.

ДІТИ З ПОРУШЕННЯМИ ПОВЕДІНКИ

Поведінка – це властива живим істотам взаємодія з оточуючим середовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю.

Формування навичок специфічно людської поведінки передбачає засвоєння вироблених людством норм і правил. Дитина поступово засвоює соціальний характер власних вчинків, вчиться співвідносити дії та їх результати. Дорослі спочатку є для дитини зовнішніми регуляторами поведінки, але згодом поступово перекладають цю роль на саму дитину. При цьому вимоги до поведінки дитини (підлітка) з віком змінюються, що відображає як вдосконалення довільної регуляції, так і включення у виконання різних соціальних ролей.

Поведінка людини є зовнішнім проявом її внутрішнього світу, системи моральних правил і життєвих цінностей. В той же час здатність свідомо регулювати власну поведінку обумовлена функціональними можливостями центральної нервової системи.

Таким чином, порушення поведінки в дитячому і підлітковому віці можуть мати наступні джерела:

- особливості регулюючого впливу дорослих (прийнята модель поведінки, життєві цінності, які пропонуються дитині, характер виховних впливів);

- особливості стану центральної нервової системи дитини (конституційні динамічні характеристики нервових процесів, вплив соматичного стану, несприятливих факторів середовища).

Відповідно, причини порушень поведінки в дитячому та підлітковому віці можуть бути різноманітними. Порушення можуть бути органічними або функціональними відхилення; більшою або меншою мірою можуть бути пов’язані зі спадковістю, з впливом біологічних або соціальних факторів.

Отже, за причинами можна виділити такі групи:

- діти з порушеннями поведінки у зв’язку з органічними порушеннями;

- діти з порушеннями поведінки у зв’язку з функціональною незрілістю;

- діти з порушеннями поведінки у зв’язку з психічною депривацією (сенсорною, когнітивною, емоційною, соціальною).

Група дітей з порушеннями поведінки є неоднорідною і нечітко окресленою, оскільки поведінкові реакції в дитячому віці різноманітні і часто нестійкі. При оцінці ступеня відхилення від норми поведінки враховують: нормативи, що відповідають віку і статі; життєві обставини; соціокультурне оточення; ступінь вираження, частоту проявів; ситуаційну специфічність симптомів; тривалість збереження розладу, зміни поведінки з віком.

Найбільш специфічним є психічний розвиток дітей, порушення поведінки яких обумовлені органічними пошкодженнями центральної нервової системи, зокрема, дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю та з психопатіями.

Окреме місце серед дітей з психофізичними вадами займають діти з раннім дитячим аутизмом. Цей синдром характеризується складними розладами емоційно-вольової сфери, поведінки, мовлення, пізнавального розвитку і своєрідною структурою дефекту за типом перекрученого розвитку.

Література:

1. Синьов В. М., Коберник Г. М. Основи дефектології: Навч. посібник.— К.: Вища шк., 1994.— 143 с.

http://www.npu.edu.ua/index.php?option=com_docman&task=doc_download&gid=371&Itemid=156

2. Основы специальной психологии: Учеб. пособие для студ. сред. пед. учеб. заведений / Л. В. Кузнецова, Л. И. Переслени, Л. И. Солнцева и др.; Под ред. Л. В. Кузнецовой. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 480 с.

http://pedlib.ru/Books/3/0031/3_0031-1.shtml

3. Астапов В.М. Введение в дефектологию с основами нейро- и патопсихологии. - М.: Международная педагогичекая академия, 1994. - 216 с.

http://pedlib.ru/Books/1/0268/1_0268-1.shtml

4. Лебединская К.С. Основные вопросы клиники и систематики задержки психического развития // Альманах Института коррекционной педагогики РАО. - 2005. - № 9.

http://ikprao.ru/index_almanah.html

5. Исаев Д.Н. Умственная отсталость у детей и подростков. – СПб: Речь, 2003.

Питання для самопідготовки:

1. Проаналізувати можливі вторинні відхилення у дитини з природженою глухотою.

2. Пояснити відмінність за структурою дефекту між основними групами дітей з вадами зору: сліпонароджені, осліплі, слабозорі.

3. Проаналізувати сполучення загального недорозвитку з ушкодженням окремих функцій при ускладнених варіантах олігофренії.

4. Дати порівняльну характеристику структури дефекту при ЗПР різного генезу.

5. Обґрунтувати вплив тяжких мовленнєвих вад на пізнавальний та особистісний розвиток дитини.