Література:

1. Смирнова Е.О. Детская психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2009. – С. 77-126, 131-188.

2. Психология детства: Учебник // Под редакцией члена-корреспондента рао а.А.Реана – сПб.: «прайм-евро-знак», 2003. – 368 с.

http://pedlib.ru/Books/3/0024/3_0024-1.shtml

3. Сапогова Е.Е. Психология развития человека. - М.: Аспект пресс, 2001 - 460 с.

http://pedlib.ru/Books/1/0439/1_0439-1.shtml

4. Шаповаленко И.В. Возрастная психология. – М.: Гардарики, 2005. – 349 с.

5. Развитие ребенка / Х.Би. – СПб.: Питер, 2004. – 768 с.

Питання для самопідготовки:

1. Охарактеризувати сутність кризи трьох років.

2. Дати загальну характеристику дошкільного віку: соціальна ситуація розвитку, провідна діяльність, основні психічні новоутворення.

3. Особливості пізнавальних процесів дошкільника.

4. Розвиток уяви в дошкільному віці.

5. Особливості спілкування дошкільника з дорослим.

6. Становлення міжособистісних відносин з однолітками в дошкільному віці.

7. Розкрийте закономірності формування підпорядкованості мотивів і моральної поведінки в дошкільному віці.

Теми доповідей:

1. Розвиток сюжетно-рольової гри в дошкільному віці.

2. Характеристика різних видів гри та інших форм діяльності дошкільника.

3. Опосередкованість психічних процесів дитини дошкільного віку.

4. Розвиток мовлення в дошкільному віці.

5. Розвиток самосвідомості і самооцінки дошкільника.

Лекція 5.

Характеристика МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО віку

1. Криза шести-семи років.

2. Загальна характеристика молодшого шкільного віку.

3. Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів в ході навчальної діяльності.

4. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці.

КРИЗА ШЕСТИ-СЕМИ РОКІВ

- Втрата дитячої безпосередності → химерна, неприродна поведінка.

- Переживання і дії інтелектуалізуються, опосередковуються уявленнями і знаннями про те, «як треба».

- Неслухняність, суперечки з дорослими, відсутність реакції на звичайні прохання дорослих, підкреслено доросла поведінка, інтерес до власного зовнішнього вигляду.

- Дитячий спосіб життя відкидається; правила сприймаються дитиною як втілення буденного, «дитячого», не нею встановленого способу життя.

Новоутворення:

- Довільність і опосередкованість психічного життя

↓

усвідомлення і узагальнення своїх переживань

↓

вимогливість до себе, самолюбство, самооцінка

- Розширення сфери інтересів (політика, походження планет…)

- Розширення соціальних контактів, їх опосередкованість правилами

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Соціальна ситуація розвитку

Дитина займає нове місце в системі відносин людей: у неї з'являються постійні обов'язки, пов'язані з навчальною діяльністю. Вона вміє будувати відносини з дорослими і однолітками, має навички самоконтролю, вміє підпорядкувати себе обставинам, бути непохитною у своїх бажаннях. Розуміє, що оцінка її вчинків і мотивів визначається перш за все тим, як вони виглядають в очах оточуючих.

Провідна діяльність – навчальна.

Навчальна діяльність безпосередньо спрямована на засвоєння знань і вмінь, вироблених людством. Результатом навчальної діяльності є зміни самого учня, рівня його знань, вмінь, навичок, загального та розумового розвитку..

Структура навчальної діяльності:

- мотиви;

- навчальні задачі;

- навчальні дії;

- дії контролю;

- дії оцінювання.

Ця структура властива сформованій навчальній діяльності, вона формується у дитини поступово.

Центральне завдання молодшої школи – формування «вміння навчатись», тобто становлення всіх компонентів навчальної діяльності і здатності до їх самостійної реалізації.

Основне психічне новоутворення (за Л.С.Виготським) – усвідомлення себе суб'єктом пізнання.

Розвиток пізнавальних процесів у молодших школярів в ході навчальної діяльності

Перехід до систематичного навчання в школі змінює орієнтування дитини в явищах оточуючої дійсності. Навчання підводить дитину до засвоєння наукової картини миру, егоцентризм у пізнанні змінюється орієнтуванням на суспільно вироблені критерії.

Основний напрямок розвитку мислення – перехід від конкретно-образного до словесно-логічного мислення, до міркувань та умовиводів.

Виникнення інтелектуальної рефлексії (здатності до усвідомлення змісту власних пізнавальних дій та їх підґрунтя) → розвиток теоретичного мислення (не використання готових правил, а їх відкриття).

Навчальна діяльність вимагає розвитку вищих психічних функцій – довільності уваги, пам'яті, уяви. Увага, пам'ять, уява молодшого школяра вже набувають самостійності - дитина навчається спеціальним діям, які дають можливість зосередитися на навчальній діяльності, зберегти в пам'яті побачене або почуте, уявити собі щось, що виходить за рамки сприйнятого раніше.

Проте довільність пізнавальних процесів у молодших школярів виникає лише на піку вольового зусилля, коли дитина спеціально організовує себе під тиском обставин або із власної волі. У звичайних обставинах їй ще дуже важко організувати свої психічні функції на рівні вищих досягнень людської психіки.

Діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, але все-таки мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитися на одноманітній і малопривабливій діяльності або на цікавій діяльності, що вимагає розумового напруження. Відключення уваги рятує від перевтоми. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення в заняття елементів гри і достатньо частої зміни форм діяльності.

Довільна пам'ять стає функцією, на яку спирається навчальна діяльність, і дитина приходить до розуміння необхідності змусити працювати на себе свою пам'ять. Саме заучування і відтворення навчального матеріалу дозволяє дитині усвідомити власні психічні зміни в ході навчання і відчути, що «учити себе» - означає змінити самого себе в знаннях і в отриманні здатності до довільних дій.

Головна лінія розвитку уяви в молодшому шкільному віці полягає в поступовому її підпорядкуванні свідомим намірам, реалізації певних задумів. Довільність уяви проявляється в умінні молодшого школяра свідомо ставити цілі діяльності, шукати і знаходити ефективні засоби та прийоми їх досягнення. Крім того, у дітей поступово формується здатність до виконання дій, в тому числі планування, в умі. Саме в молодшому шкільному віці закладається внутрішній баланс між тенденціями до дотримання встановлених правил і способів дії та до творчого пошуку власних рішень проблемних ситуацій і самореалізації в творчості.

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В МОЛОДШОМУ ШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Достатньо розвинені можливості рефлексії. Мотив «Я повинен» переважає над мотивом «Я хочу»

Нова соціальна ситуація робить умови життя дитини більш регламентованими і виступає для неї як стресогенна

↓

Підвищується психічна напруженість

Стандартизація умов життя дітей веде до виявлення безлічі індивідуальних відхилень.

Дитина пристосовується до умов, розвиваються адаптивні форми поведінки, рефлексія, психічні функції. Йде засвоєння спеціальних психофізичних і психічних дій, необхідних в навчальній діяльності.

Дитина починає оволодівати змістом основних форм людської свідомості (науки, мистецтва, моралі і ін.).

На основі навчальної діяльності виникають передумови до теоретичної свідомості і мислення.

Прагнення до визнання успіхів в учбовій діяльності

↓

Розвиток волі

Досягнення успіху Неуспішність

↓ ↓

Відчуття переваги Заздрість

Розвиток здатності до ідентифікації з іншими дозволяє зменшити негативні прояви, формувати позитивне спілкування

Продовжується фізичний розвиток (вдосконалення координації рухів і дій, образу тіла, розвивається ціннісне відношення до себе тілесному).

Навчальна діяльність стимулює вдосконалення мовлення, уваги, пам'яті, уяви, мислення.

Дитина вчиться організовувати свій час, підвищується її відповідальність за самого себе.

Необхідність стримування ситуативних імпульсних бажань і самоорганізації

↓

Відчуття самотності, відчуженості від близьких

↓

Відчуття покинутості, висока сензитивність до відношення з боку рідних

Успішне освоєння нових норм життя

↓

Потреба у визнанні успіхів в учбовій діяльності, розвиток відчуття себе особистістю.

Нові вимоги до мовлення: при відповіді на уроці воно повинно бути грамотним, коротким, чітким за змістом, виразним; при спілкуванні – використання слів ввічливості, впевненість, експресивність.

Спілкування стає школою соціальних відносин. Дитина поки несвідомо відкриває існування різних стилів спілкування, пробує їх.

Дитина вчиться взаємодіяти з великою кількістю формально рівних їй однокласників, що відрізняються від неї за темпераментом, характером, умовами домашнього виховання і т. ін. Це сприяє розвитку уміння відстоювати свої позиції, свою думку, право на автономність в реальних відносинах.

Виникають відносини «дитина – вчитель». У вчителеві втілюються нормативні вимоги до поведінки дитини в системі соціального простору обов'язків і прав.

Діти приймають нові умови, що пред'являються вчителем, і стараються їм неухильно слідувати.

Думка вчителя визначає психологічне становище дитини в класі, в спілкуванні з однолітками, в сім'ї.

Нова соціальна ситуація впливає на стиль виховання дитини в сім'ї. Несприятливими для дитини можуть виявитись такі стилі виховання, як авторитарний, ліберальне потурання, гіперопіка, відчужений. Найбільш ефективний – ціннісне відношення до дитини з високою рефлексією і відповідальністю за неї.