Компенсаторні процеси, їх закономірності

Л.С.Виготський: “Основной факт, с которым мы встречаемся в развитии, осложненном дефектом, есть двойственная роль органического недостатка в процессе этого развития и формирования личости ребенка. С одной стороны, дефект есть минус, ограничение, слабость, умаление развития; с другой – именно потому, что он создает трудности, он стимулирует повышенное, усиленное движение вперед. Центральное положение современной дефектологии следующее: всякий дефект создает стимулы для выработки компенсации. Поэтому динамическое изучение дефективного ребенка не может ограничиваться установлением степени и тяжести недостатка, но непременно включает учет компенсаторных – замещающих, надстраивающихся, выравнивающих процессов в развитии и поведении ребенка”.

Компенсація – це заміщення або перебудова порушених або недорозвинених функцій організму, обумовлена його здатністю до пристосування.

Сутність процесів компенсації – у підтриманні певного рівня надійності системи та її компонентів.

Компенсація може відбуватись у внутрішньосистемній та міжсистемній формі.

При внутрішньосистемній – використовуються збережені елементи ураженої функції. Кожна функціональна система організму має певні резервні механізми, які в нормі не завжди використовуються і можуть активізуватись після ураження.

Міжсистемна компенсація полягає в мобілізації резервних можливостей, які в нормі не входять до ураженої функціональної системи.

Компенсаторні процеси можуть спрямовуватись на ослаблення як первинного дефекту, так і вторинних відхилень.

Приклади компенсації: слабка пам’ять – вироблення розуміння, слабкість волі та недостатність ініціативи – навіюваність, наслідування.

Компенсаторні перебудови у людини мають багаторівневу структуру і поєднують біологічну адаптацію організму з психологічними та соціально-психологічними процесами.

На біологічному, або тілесному, рівні компенсаторні процеси протікають переважно автоматично і несвідомо. Психологічний рівень компенсації пов’язаний зі свідомою діяльністю людини, спрямованою на відновлення власних функцій. Ефективність компенсації на соціально-психологічному рівні обумовлюється характером відносин людини і соціуму.

Процес компенсації у дітей з психофізичними вадами протікає більш інтенсивно у сприятливих умовах:

• правильно організоване, систематичне виховання та навчання;

• сполучення навчання з працею;

• оптимальні стосунки між педагогами та дітьми, а також в дитячому колективі;

• оптимальний режим праці та відпочинку;

• різноманітність методів навчання, використання технічних засобів.

У сприятливих умовах та за наявності великого інтелектуального та вольового потенціалу людини можлива гіперкомпенсація – здатність до досягнення високих результатів, недоступних більшості звичайних людей.

Процес пристосування до життя в соціальному оточенні може проходити різними шляхами. Поряд зі справжньою компенсацією, яка веде до прогресивних змін особистості, можлива й так звана псевдокомпенсація – пристосування, яке не приносить реальної користі, не веде до збільшення потенціальних можливостей людини. Найчастіше псевдокомпенсаторні реакції розвиваються у дитини у випадку висунення надмірних вимог. Вони можуть проявлятися у відмові відповідати навіть на доступному рівні, формуванні звичних стереотипів (кривляння, регіт, руйнівні дії), виникненні відчуття неповноцінності, розвитку неврозів і патохарактерологічних утворень. У дітей з підвищеною емоційною чутливістю можливе виникнення стійких парааутистичних явищ.

В деяких випадках спостерігається декомпенсація – руйнування вироблених компенсаторних механізмів.

Причиною цього можуть бути додаткові шкідливі екзогенні фактори (травми, інфекції, інтоксикації, загострення хронічних хвороб, перевтома, надмірні вимоги, несприятливе оточення). Крім того, декомпенсація може викликатися ендогенними причинами (ендокринно-вегетативними зрушеннями в критичні періоди розвитку).

Декомпенсація звичайно проявляється посиленням симптомів основного захворювання, зниженням продуктивності навчання, послабленням психічних процесів, посиленням цереброастенічних явищ (втомлюваність, головний біль, вегетативно-судинні розлади), психопатоподібною поведінкою, дисфоричними станами.

Література

1. Лебединский В. В. Нарушения психического развития в детском возрасте: Учеб. пособие для студ. психол. фак. высш. учеб. заведений. — М.: Издательский центр «Академия», 2003.

2. Лебединский В.В. Нарушения психического развития у детей: Учебное пособие. – М.: Издательство Московского университета, 1985.

http://pedlib.ru/Books/2/0243/index.shtml

3. Лебединский В.В. Общие закономерности психического дизонтогенеза // Психология детей с отклонениями и нарушениями психического развития. - СПб.: Питер, 2001. - С. 129-149.

4. Сорокин В.М. Специальная психология: Учеб. пособие / Под научн. ред. Л.М.Шипицыной. — СПб.: Речь, 2003. — 216 с.

5. Шаповал И.А. Специальная психология. – М.: ТЦ Сфера, 2005. – 224 с.

Питання для самопідготовки:

1. Розкрити положення про варіативність, відносність норми психічного розвитку.

2. На прикладах пояснити відмінність між органічним ушкодженням та функціональним розладом.

3. Пояснити на прикладах вплив функціональної локалізації порушення на структуру аномального розвитку.

4. Розкрити вплив часу ураження на структуру аномального розвитку. Пояснити відмінність між явищами недорозвитку та ушкодження.

5. На прикладах розкрити закономірності виникнення вторинних порушень на основі первинного дефекту.

6. Розкрити на прикладах вплив дефекту на міжфункціональні зв’язки.

7. Розкрити вплив психофізичних вад на взаємодію біологічного та соціального компонентів психічного онтогенезу.

8. Пояснити, чому при наявності подібних психофізичних вад у різних дітей рівень і характер компенсації може мати значні відмінності.

Лекція 7.

Види дизонтогенезу

1. Класифікації дизонтогенезу.

2. Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським:

а) загальний стійкий недорозвиток;

б) затриманий розвиток;

в) ушкоджений розвиток;

г) дефіцитарний розвиток;

д) перекручений розвиток;

е) дисгармонійний розвиток.

Класифікації дизонтогенезу

Традиційно виділяються фізичний і психічний дизонтогенез. Фізичний – це порушення фізичного розвитку дитини (вади слухового, зорового, рухового аналізаторів, соматичні порушення – вади розвитку внутрішніх органів, легеневі захворювання та ін.). Але будь-яке фізичне захворювання відбивається й на розвитку психіки. В.В.Ковальов розглядає психічний дизонтогенез як один з основних компонентів постнатального дизонтогенезу, пов’язує його не тільки з біологічними (генетичними, екзогенно-органічними та ін.) патогенними факторами, але й з середовищними (мікросоціальними та соціальними впливами), а також з різноманітними сполученнями біологічних і соціальних факторів.

Класифікація дизонтогенезу розроблялась різними дослідниками.

Л.Каннер (1955) – недорозвиток і перекручений розвиток.

Г.Є.Сухарєва (1959) – за патогенезом порушень розвитку особистості розрізняються три види психічного дизонтогенезу: затриманий, ушкоджений та перекручений розвиток (задержанное, поврежденное и искаженное развитие).

Я.Лутц (1968):

• необоротний недорозвиток – модель олігофренії;

• дисгармонійний розвиток – психопатія;

• регресуючий розвиток – прогресуючі дегенеративні захворювання, злоякісна епілепсія;

• альтернуючий розвиток – асинхронії за типом ретардації або акселерації при різноманітній соматичній та психічній патології;

• розвиток, змінений за якістю та напрямком – шизофренічний процес.

Г.К.Ушаков (1973), В.В.Ковальов (1979) – основні клінічні типи психічного дизонтогенезу: ретардація (уповільнення розвитку або стійкий недорозвиток, загальний або парціальний); асинхронія (нерівномірний, дисгармонійний розвиток з ознаками ретардації та акселерації).

В.В.Лебединський в основу поклав класифікації Г.Є.Сухарєвої і Л.Каннера, додав затриманий, дефіцитарний і дисгармонійний розвиток:

1. недорозвиток;

2. затриманий розвиток;

3. ушкоджений розвиток;

4. дефіцитарний розвиток;

5. перекручений розвиток;

6. дисгармонійний розвиток.

Групи аномалій:

1. Викликані відставанням розвитку – недорозвиток, затриманий розвиток.

2. Викликані дефектом, випаденням окремих функцій – ушкоджений і дефіцитарний розвиток.

3. Ведучою ознакою є диспропорційність (асинхронія) розвитку – перекручений і дисгармонійний розвиток.

Характеристика видів дизонтогенезу за В.В.Лебединським