Лекція. Конституційне право україни (частина 3)

                                             

 

ПЛАН

 

1. Державна влада в Україні. Верховна Рада України. Президент України. Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи влади.

 

2.   Органи влади Автономної Республіки Крим. Місцеве самоврядування.

 

3. Судова влада в Україні.

 

1. Державна влада в Україні. Верховна Рада України. Президент України. Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи влади

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких діє незалежно, самостійно, у взаємодії з іншими гілками влади на засадах взаємних стримувань і противаг.

Законодавча влада делегована народом Верховній Раді України. Президент України є главою держави і має широкі повноваження в різних областях державного управління. Виконавча влада – це гілка влади, що направлена на виконання законів і інших нормативних актів, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України Судова влада здійснює правосуддя і керується лише законом і не залежить від суб’єктивних впливів законодавчої або виконавчої влади. Разом з вказаними гілками влади фактично діє і конституційно визнана контрольно – наглядова влада ( Рахункова палата Верховної Ради, Генеральна Прокуратура, Національний аудиторський комітет, Державна пробірна палата України). Саме тому розподіл влади на три гілки є неповним, оскільки важливе місце в системі державної влади займають глава держави і контрольно – наглядові органи, які не відносяться ні до однієї з гілок влади.

 Сама ж реалізація принципу розподілу гілок влади покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що. Як показує історичний досвід, приводить до свавілля в керівництві державою і суспільством.

Для взаємних стримувань і противаг різних гілок влади передбачені: а) право Президента України за певних умов достроково припинити повноваження Верховної Ради або накласти вето на закон, прийнятий Верховною Радою; б) повноваження Верховної Ради по ухваленню резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що тягне за собою його відставку, а також по зміщенню Президента з його поста у порядку імпічменту;  в) обов’язковість скасування будь – якого державного акту після того, як Конституційний Суд встановив його невідповідність діючій Конституції, а також можливість  оскарження рішень органів державної влади і результатів виборів Президента або депутата ради будь – якого рівня в судовому порядку.

 

Правовий статус і повноваження Верховної Ради України

Статус (від лат. status — «стан, положення») — правове положення, визначене сукупністю правових норм.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, повноваження якої визначаються Конституцією (розділ 4: СТ. 75-77,82-85,87-91,93,94,96-98,101; РОЗДІЛ 10: СТ. 135-137; розділ 11: ст. 140,141,143-146).

В конституційний склад Верховної Ради входить 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування та пропорційного представництва від партій (блоків) терміном на 5 років.

До повноважень Верховної Ради України відносяться:

1) внесення змін в Конституцію України в межах і порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції (зміна території України);

3)  прийняття  законів;

4) затвердження Державного бюджету України і внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення  щодо звіту про його виконання;

5) визначення основ зовнішньої і внутрішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

7)  заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє та зовнішнє становище України;

8) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів, затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, а також про одержання Україною від іноземних держав позик, не передбачених Державним бюджетом України, схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам тощо.

Верховна Рада України здійснює і інші повноваження, віднесені відповідно до Конституції до її відома. Верховна Рада призначає вибори Президента, і зміщує його з поста у порядку імпічменту, передбаченому статтею 111 Конституції. Стаття 87 Конституції передбачає можливість на пропозицію не менше однієї третини від конституційного складу Верховної Ради розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України і прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення нею Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Верховна Рада бере участь у формуванні важливих органів і призначенні посадовців: за поданням Президента України -  Прем’єр – міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови Служби безпеки України, надання згоди на призначення  Генерального прокурора України; за поданням Прем’єр – міністра України – інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад.  

Верховна Рада України працює сесійно, Вона є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30 - й день після офіційного оголошення результатів виборів.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії Верховної Ради України, зі зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

 Якщо Указом Президента України вводиться військове або надзвичайне положення, Верховна Рада України повинна зібратися в дводенний термін на позачергову сесію без її офіційного скликання.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України і Законом про Регламент Верховної Ради України.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість депутатів від конституційного складу Верховної Ради (при цьому депутати повинні в обов’язковому порядку ввійти до складу фракції тієї партії, за списками якої вони були обрані до парламенту). Ця коаліція повинна бути сформована протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції депутатських фракцій.

Саме коаліція більшості депутатських фракцій у Верховній Раді України вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, а також щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді

       Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Це означає, що на них можуть бути присутні журналісти і запрошені, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, телебаченню і т. д. Проте розгляд питань, сутність яких розголошувати недоцільно (пов'язаних з національною безпекою або деякими аспектами організації і діяльності Верховної Ради і ін.) за рішенням більшості від її конституційного складу може проводитися і в закритому режимі, тобто за участю лише депутатів і спеціально запрошених осіб, а хід їх роботи і ухвалені рішення в засобах масової інформації не висвітлюються.

Всі свої рішення Верховна Рада може ухвалювати лише на пленарних засіданнях шляхом голосування. Ці рішення ухвалюються у формі законів, ухвал і інших актів простою більшістю конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів). Лише при вирішенні питань, пов'язаних з внесенням змін до Конституції і усуненням Президента у порядку імпічменту, рішення ухвалюється, відповідно, не менше ніж двома третинами і трьома чвертями конституційного складу Верховної Ради. Депутат повинен брати участь в голосуванні особисто і не може доручати подавати голос від свого імені іншим депутатам.

На першій сесії після виборів Верховна Рада обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України з правом їх відкликання. Голова Верховної Ради веде пленарні засідання, організовує підготовку питань до розгляду, підписує акти, прийняті Верховною Радою, організовує роботу апарату парламенту і виконує функцію представництва Верховної Ради у відносинах з іншими органами державної влади в Україні і органами влади інших країн. Повноваження Голови Верховної Ради передбачені ст. 88 Конституції.

Верховна Рада затверджує перелік своїх комітетів і обирає їх голів. Комітети повинні здійснювати законопроектну роботу, підготовку до розгляду різноманітних питань, віднесених до парламентської компетенції.

Верховна Рада може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. Для проведення розслідування з питань, що представляють суспільний інтерес, парламент утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина  від конституційного складу Верховної Ради України. Висновки і пропозиції таких тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання  Верховної Ради України нового скликання. Президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій;

2) протягом  шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано  персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України.

 Як відмічалось раніше, Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти. Виключно законами України визнаються:

а) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина;

б) громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства;

в)  права корінних народів та національних меншин;

г)  порядок застосування мов;

д)  правовий режим власності;

е)  правові засади і гарантії підприємництва;

є)  засади зовнішніх зносин;

ж) засади регулювання демографічних міграційних процесів тощо.

Виключно законами України встановлюються:

а) Державний бюджет України та бюджетна система України;

б) система оподаткування, податки і збори;

в) засади створення і функціонування  фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.

      Оскільки Верховна Рада є єдиним органом законодавчої влади в Україні (ст. 75), то законодавчий процес відбувається саме в ній. Проте право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, окрім народних депутатів, мають також Президент України, Кабінет Міністрів і Національний Банк України.

Прийнятий Верховною Радою закон підписує її Голова і невідкладно направляє його Президенту України, який протягом 15 днів повинен вивчити закон, вибравши одне з двох можливих рішень:

1) схвалити і підписати закон і тим самим прийняти його до виконання і офіційно обнародувати його текст;

2) накласти на закон вето, тобто відхилити і не підписувати його, а з своїми умотивованими і чітко сформульованими пропозиціями з приводу удосконалення закону повернути до Верховної Ради для повторного розгляду.

Якщо протягом 15 днів Президент не повернув закон до Верховної Ради для повторного розгляду, закон вважається схваленим і повинен бути підписаний Президентом і офіційно оприлюднений.

Якщо після відхилення закону Президентом при його повторному розгляді Верховною Радою цей закон підтримає не менше ніж дві третини її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати і офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав цей закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Офіційним оприлюдненням закону вважається його публікація в «Відомостях Верховної Ради України» або в газеті «Голос України». Публікація тексту закону в інших виданнях має виключно інформативне значення, не тягне за собою ніяких юридичних наслідків, і на ці джерела не можна посилатися при вирішенні справ, що мають юридичну вагу.

Закон набуває чинності через 10 днів після його офіційного оприлюднення. Але якщо в самому законі вказані інші терміни, то саме вони і визначатимуть дату його вступу у силу за умови, що ця дата не буде встановлена раніше дня офіційного обнародування закону.

 

Статус народних депутатів України

Повноваження народного депутата передбачені Конституцією і Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопаду 1992 року у редакції закону від 22 березня 2001 р. з подальшими змінами і доповненнями.

       Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі (ст. 78), оскільки робота в парламенті вимагає значного часу, досвіду, знань, незалежності від відомчих, урядових або інших інтересів. Депутат не може займати які-небудь інші виборні, а також виробничі і службові посади, за винятком викладацької, наукової і іншої творчої роботи. Особи, обрані до складу парламенту повинні відмовитися від іншого представницького мандата і не можуть знаходитися на державній службі. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення ними перед Верховною Радою присяги. Текст цієї присяги перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради зачитує старший за віком народний депутат України. Потім депутати ставлять свої підписи під її текстом. Якщо ж депутат відмовляється прийняти передбачену Конституцією присягу, то він втрачає депутатський мандат. Депутатські повноваження припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради відповідного скликання.

 

Конституція закріплює ряд гарантій, які повинні забезпечити сприятливі умови для виконання повноважень депутатів, а також захистити їх від репресій за свою діяльність. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність. Народні депутати не можуть бути притягнуті до якого-небудь виду юридичної відповідальності за діяльність, яку вони здійснюють в ході реалізації депутатських повноважень. Йдеться про виступи в парламенті або в його комісіях, про позицію депутата при голосуванні з приводу того або іншого питання і т. д. Це правило має силу і після того, як дана особа втрачає депутатські повноваження. Але з цього правила є одне виключення: депутати несуть юридичну відповідальність у разі здійснення ними образи або наклепу по відношенню до інших суб'єктів. Це повинне запобігти зловживанням народними обранцями своїм статусом, дисциплінувати, вимагає керуватися не емоціями, а юридичне значущими фактами.

Депутатська недоторканність означає і те, що народного депутата України не можна притягати до кримінальної відповідальності, заарештувати або затримати, якщо на це немає згоди Верховної Ради. Така згода повинна бути виражене у відповідній ухвалі, яка приймається на пленарному засіданні Верховної Ради. Проте для допиту депутата як свідка згода парламенту не потрібна.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

1) складання повноважень за особистою заявою депутата;

2)  набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3)  визнання депутата судом недієздатним або безвісті відсутнім;

4) припинення  його громадянства  або його виїзду на постійне  проживання за межі України;

      5)  якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності, депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини депутатом не усунуто;

 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій) , до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

 7)  його смерті.

Однією з конституційних форм депутатської діяльності є депутатський запит — вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до Президента України, до Кабінету Міністрів України, до певного органу або посадовця, а також до керівників підприємств, установ, організацій, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційне роз'яснення з питань, які входять в їх компетенцію. Верховна Рада України приймає рішення про направлення  депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п’ятою від її конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України має бути попередньо підтримане  не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, до яких звернуто запит, зобов’язані повідомити народного депутата  про результати розгляду їх запиту у п’ятнадцятиденний строк з дня його одержання. За наявності об’єктивних причин розгляд запиту може бути продовжений до одного місяця з обов’язковим повідомленням про це того, хто вніс запит.

Крім права на запит, народний депутат має також право на депутатське звернення.

Депутатське звернення – викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. Строк розгляду звернення – 10 днів з моменту його одержання адресатом з наступним письмовим повідомленням народного депутата. У разі неможливості розгляду звернення  у визначений строк, народного депутата повідомляють про це офіційним листом. Тоді строк розгляду може бути продовжений до 30 днів з моменту одержання звернення.

 

 

Президент України, його правовий статус та повноваження

      У нашій державі пост Президента був встановлений Законом від 5 липня 1991 р.

Повноваження Президента України визначені Конституцією України (розділ 5: ст. 102,103,105-112.

Президент України є главою і вищим посадовцем держави, виступає від її імені і є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Він структурно не входить ні до однієї з гілок влади, втілюючи всю державну владу в цілому.

Президент України має такі повноваження:

-  забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

      -    звертається з посланням до народу та із щорічним та позачерговим посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України;

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, приймає рішення про визнання іноземних держав;

-  призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених Конституцією;

-   вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр – міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

-   вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ;

-  призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

-  вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

-   призначає на посади ат звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України, половину складу  Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, третину складу Конституційного Суду України;

-   зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду національної безпеки і оборони;

-    утворює суди у визначеному законом порядку;

      -    приймає рішення про прийняття до громадянства  та про припинення громадянства України, здійснює помилування;

-  підписує закони, прийняті Верховною Радою України, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України тощо.

Перераховані групи повноважень нерозривно пов'язані з сутністю поста Президента як глави держави. Тому Президент не може делегувати (передавати) свої повноваження іншим особам або органам.

Президент має право видавати укази і розпорядження, які обов'язкові до виконання на всій території України. Ці акти повинні створюватися на основі Конституції і бути направленими на виконання її положень. У свою чергу укази і розпорядження Президента є правовою базою для актів органів виконавчої влади. За юридичними ознаками акти Президента можуть бути нормативними, тобто такими, в яких містяться правила поведінки загального характеру, розраховані на багатократне використовування, і індивідуальними, які стосуються конкретних відносин або осіб і мають одноразовий характер (призначення конкретної особи на посаду, нагородження і т. п.).

Акти Президента, які видаються ним в рамках повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10,14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 статті 106 Конституції стають обов'язковими до виконання лише за умови, якщо вони скріпляють підписами (контрасигнується) Прем'єр-міністра і міністра, безпосередньо відповідального за підготовку відповідного акту і його виконання.

Для здійснення повноважень глави держави Президент України утворює консультативні, дорадчі та інші органи та служби, які називаються Адміністрацією Президента, загальне керівництво якою здійснює її глава, що призначається і звільняється з посади Президентом України. До складу Адміністрації входять: Глава Адміністрації, Перший заступник та заступники Глави, помічники, референти, радники Президента, постійний представник Президента у Верховній Раді України, в Конституційному Суді, в Автономній Республіці Крим, управління, служби, інші підрозділи. Адміністрація здійснює організаційне, правове, консультаційне, експертно – аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації його повноважень.

Адміністрація має право:

-  запитувати і одержувати в установленому порядку необхідні для виконання своїх завдань матеріали від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, посадових осіб;

-     користуватись в установленому порядку банками даних інших державних органів;

      -   залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, до участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців тощо;

-     використовувати державні, в тому числі урядові, системи зв’язку і комунікацій;

      - порушувати за дорученням Президента України перед керівниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядування , керівниками державних підприємств, установ та організацій питання про  усунення виявлених порушень чинного законодавства в їх діяльності;

-     давати у визначених Президентом України межах та з питань, що належать до повноважень Адміністрації, доручення, що є обов’язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

       Конституція України встановлює недоторканність Президента, якою він користується під час виконання повноважень, її слід розглядати як особливу гарантію, направлену на створення безперешкодних умов здійснення повноважень глави держави. У той же час ч. 1 статті 111 Конституції встановлює відповідальність Президента за здійснення державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту, а винні в посяганні на них притягуються до відповідальності.

Особа, яке займає пост Президента, зберігає це звання довічно, за умови, що вона не була зміщена з нього у порядку імпічменту. Окрім цього, звання Президента України охороняється законом. Це означає, що самовільне безпідставне привласнення або використовування його тягне за собою юридичну відповідальність.

Припинення повноважень Президента передбачене статтями 108-112 Конституції України.

Повноваження глави української держави припиняються в наступних випадках:

1) відставки (ст. 109), тобто заяви Президента про складання повноважень глави держави. Причини, які вважаються поважними для проголошення відставки, Конституцією не називаються. Для вступу її в дію Президент повинен на засіданні Верховної Ради особисто проголосити заяву про неї. Проголошення заяви про відставку від імені Президента іншими особами не допускається, а у разі здійснення — не має ніякої юридичної сили;

2) неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров'я (ст. 110) Для встановлення юридичної значущості цієї підстави необхідно виконати певні процедури. По-перше, необхідний медичний висновок, в якому б наголошувалося, що за станом здоров'я Президент не може виконувати покладені на нього повноваження глави держави. З таким висновком Верховна Рада звертається до Верховного Суду України, який перевіряє законність складання медичного висновку і після цього звертається до Верховної Ради з поданням про встановлення фактичної неможливості виконання Президентом своїх повноважень. Це подання розглядається на засіданні Верховної Ради, на якому і ухвалюється рішення по суті. При цьому рішення про неможливість виконання Президентом своїх повноважень за станом здоров'я набуває чинності лише за умови, що за нього проголосувала більшість конституційного складу Верховної Ради, тобто не менше 226 народних депутатів;

3) усунення з поста у порядку імпічменту (ст. 111), тобто на підставі сформульованого в ухваленому за спеціальною процедурою рішення Верховної Ради України про звинувачення Президента України в здійсненні ним державної зради або іншого злочину.

Процедура імпічменту починається у разі, коли відповідне звинувачення Президента підтримується не менше ніж 226 народними депутатами (конституційною більшістю). Після цього Верховною Радою України створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до якої входять депутати, а також обов'язково — спеціальний прокурор і спеціальні слідчі як професійні фахівці. Результати роботи такої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, в ході якого за наявності підстав може бути ухвалено рішення про звинувачення Президента України. Таке рішення вступає вдію, якщо воно прийняте не менше ніж двома третинами конституційного складу Верховної Ради України.

Після ухвалення такого рішення справа передається до Конституційного Суду України, який розглядає його з погляду дотримання передбаченої Конституцією процедури розслідування і розгляду на попередніх етапах. У разі позитивного рішення Конституційного Суду справа передається Верховному Суду України, а він дає висновок про те, що дії, в яких звинувачується Президент, мають ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада отримує право ухвалити рішення про усунення Президента з його поста. Таке рішення входить в силу, якщо за нього проголосувало не менше трьох чвертей конституційного складу Верховної Ради (338 народних депутатів);

4) смерті особи, що займала пост Президента.

У випадках дострокового припинення повноважень Президента України на вказаних підставах на період до виборів і вступу на пост нового Президента виконання президентських обов'язків покладається на Голову Верховної Ради України, який в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6 - 8, 10 – 13, 22, 24, 25, 27, 28, статті 106 Конституції України.

Рада національної безпеки і оборони України — це координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президенті України. Його правовий статус визначається Конституцією України і Законом України «Про Раду національної безпеки і оборону України» (5 березня 1998 p.).

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. У його склад входять за посадою: Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби Безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Інші члени Ради національної безпеки і оборони призначаються Президентом України.  У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Організацію роботи і виконання рішень забезпечує Секретар Ради національної безпеки і оборони України, що призначається і звільняється Президентом.

Рада національної безпеки і оборони України має наступні функції:

1) внесення пропозицій Президенту України щодо реалізації основ внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація і здійснення контролю над діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в мирний час;

3) координація і здійснення контролю над діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах військового або надзвичайного положення і при виникненні кризових ситуацій, загрозливих національній безпеці України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України ухвалюються не менше ніж двома третинами голосів його членів. Ухвалені рішення вводяться в дію указами Президента України.

Кабінет Міністрів України

Основними напрямами діяльності органів державної виконавчої влади в Україні є реалізація двох основних функцій: виконавчої і розпорядчої. Виконавча функція характеризується тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні розпорядження і інші акти законодавчої влади. Розпорядча функція характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управлінські акти, дають відповідні розпорядження.

Кабінет Міністрів України ( Уряд України ) є найвищим колегіальним органом в системі органів виконавчої влади, відповідальний за свою діяльність перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених Конституцією України. Кабінет Міністрів України здійснює виконавську владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.

Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’ від 21 грудня 2006 р., іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності та відкритості.

      До складу Кабінету Міністрів входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри України. Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів встановлюється Верховною Радою України виходячи з його посадового складу. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється законодавство про державну службу та трудове законодавство, вони не мають права суміщати свою службову діяльність  з іншою роботою ( крім викладацької, наукової та творчої ), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації.

 Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує, координує та контролює діяльність його членів, керівників інших центральних органів виконавчої влади. Повноваження  Прем’єр – міністра України передбачені ст. 45 Закону України  ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’.

Прем’єр – міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр – міністра України Президент України  вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, в строк не пізніше ніж на 15 – й день після надходження такої пропозиції. Пропозиції щодо кандидатур на пости Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України вносить Президент України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України. Члени Кабінету Міністрів України перед вступом на посаду на пленарному засіданні Верховної Ради України складають присягу, текст якої зачитує Прем’єр – міністр України і підписує кожен член Кабінет міністрів України. Кабінет міністрів України набуває повноважень після складення присяги не менш як двома третинами його членів.

      Кабінет Міністрів України, не пізніше ніж у тридцятиденний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України, яка вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

Основні повноваження Кабінету Міністрів України:

1) у сфері економіки та фінансів: забезпечення проведення державної економічної політики, розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку; забезпечення виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, захисту та підтримки національного виробника; забезпечення проведення державної аграрної, фінансової та податкової політики, виконання Державного бюджету України тощо;

2) у сферах соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного  середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:  забезпечення проведення державної соціальної політики, виконання програм соціальної допомоги, вжиття заходів щодо підвищення реальних доходів населення; забезпечення  проведення державної політики у сферах зайнятості населення, охорони здоров’я, материнства і дитинств, освіти, науки, культури, науково – технічного розвитку, охорони та використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища тощо;

3) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини і громадянина:  забезпечення проведення державної правової політики, здійснення контролю за додержанням законодавства органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також виконання ними судових рішень;  вжиття заходів щодо захисту прав і свобод, честі і гідності громадян від протиправних посягань, охорона власності та громадського порядку, протидії корупції; забезпечення фінансування судів та правоохоронних органів тощо;

4) у сфері зовнішньої політики: забезпечення у межах своїх повноважень зовнішньополітичної діяльності України, розробка і затвердження державних програм у цій сфері, вирішення питань щодо укладення і виконання міжнародних договорів України. Прийняття рішень про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна тощо;

5)  у сфері національної безпеки та обороноздатності: забезпечення охорони та захисту державного кордону і території України, вжиття заходів щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, їх оснащення, вирішення питань правового і соціального захисту військовослужбовців тощо;

6) у сфері вдосконалення державного управління та державної служби: організація проведення єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснення заходів щодо кадрового забезпечення органів державної влади, підвищення ефективності її діяльності  тощо.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на всій території України. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів є підзаконними нормативними актами, які приймаються на засіданнях уряду шляхом голосування більшістю голосів.

Кабінет Міністрів України складає свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

Повноваження  Кабінету  Міністрів України припиняються достроково у разі:

1) відставки Кабінету  Міністрів України у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України. Питання про відповідальність уряду та прийняття відповідної резолюції Верховна Рада України може розглянути за пропозицією Президента України або не менш 1/3 від її конституційного складу. Резолюція вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу парламенту;

2) відставки Прем’єр – міністра України за поданою ним заявою. Повноваження голови уряду припиняються з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України;

3) припинення повноважень Прем’єр – міністра України у зв’язку з неможливістю виконання ним повноважень за станом здоров’я. Рішення про припинення повноважень Прем’єр – міністра України за цих обставин приймається Верховною Радою України на підставі відповідного медичного висновку;

4) смерті Прем’єр – міністра України.

     Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або достроково припинив  повноваження з вищезгаданих підстав продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади

До системи центральних органів виконавчої влади входять:

-   міністерства;

      -   державні комітети ( державні служби);

      -  центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом   (Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Фонд державного майна, СБУ, Управління державної охорони та інші).

У відповідності до Закону України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’ від 21 грудня 2006 р. міністерства, відомства, державні комітети створюються, реорганізуються і ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність міністерств та центральних органів виконавчої влади, які відповідальні перед ним, підзвітні та підконтрольні йому, затверджує граничну чисельність їх працівників в межах коштів передбачених у Державному Бюджеті України.

      Міністерства — це галузеві органи управління, їх мета — організація державного управління в найважливіших сферах життя суспільства (оборона, внутрішні справи, зовнішні справи, юстиція і т. д.). Керівництво міністерством здійснює міністр. Він забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, визначає політичні пріоритети, стратегічні напрями роботи міністерства і шляхи досягнення поставленої мети тощо. Повноваження міністра України передбачені ст. 47  Закону України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’.

Державний комітет ( державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр – міністр України або один із віце – прем’єр – міністрів чи міністрів. Державний комітет ( державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує їх реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу ) очолює його голова. До державних комітетів та інших центральних  органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України, належать:  Державний комітет архівів України; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики; Державний комітет по водному господарству; Державний комітет по земельних ресурсах; Державний комітет з енергозбереження; Державний комітет у справах релігій; Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; Державний комітет лісового господарства; Державний комітет промислової політики; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Державний комітет статистики; Пенсійний фонд України; Головне контрольно – ревізійне управління; Державне казначейство України та інші.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників і вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова.

Компетенція міністерств, комітетів і служб реалізується через видання ними наказів, інструкцій та інших нормативно – правових актів, які підлягають державній реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством, а також утворювати дорадчі та консультативні органи, склад яких і положення про них затверджує Кабінет Міністрів України.

 Місцеві органи виконавчої влади

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, їх склад формують голови місцевих державних адміністрацій. Останні, у свою чергу, призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і перед Кабінетом Міністрів, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації –це державні органи виконавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження ( а керівники управлінь, відділів та інших підрозділів – накази ), що діють на території відповідної адміністративно – територіальної одиниці. Правовий статус місцевих адміністрацій встановлюється Конституцією України, Законом України ’’ Про місцеві державні адміністрації ’’ від 9 квітня 1999 р. та іншими законами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а в частині повноважень, делегованих їм відповідними районними або обласними радами, вони підконтрольні і підзвітні радам. Кабінет Міністрів України одержує від місцевих адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності, а у разі неналежного виконання ними своїх повноважень має право притягнути їх до дисциплінарної відповідальності чи звернутися до Президента України з поданням про звільнення їх з посади ( ст. 25 Закону України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’).

Окрім цього, місцеві державні адміністрації до певної міри підзвітні і підконтрольні районним і обласним радам, які, згідно Конституції, є органами місцевого самоврядування, їх контроль полягає в можливості вираження недовіри головам відповідних місцевих державних адміністрацій. При цьому слід враховувати, що якщо така недовіра підтримане простою більшістю депутатів ради, то Президент зберігає за собою право ухвалити остаточне рішення щодо даного голови місцевої державної адміністрації, і зобов'язаний лише дати радам обґрунтовану відповідь з цього питання. Але якщо недовіру голові місцевої державної адміністрації висловили не менше ніж дві третини складу відповідної ради, то Президент зобов'язаний ухвалити рішення про відставку цієї особи.

Якщо рішення голови місцевої державної адміністрації суперечить Конституції або законам України, воно може бути відмінене Президентом, Кабінетом Міністрів України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

       Виходячи з того, що Конституція України (ч. З, стаття 133) визначає Київ і Севастополь містами, що мають спеціальний статус, організація, повноваження і порядок здійснення в них виконавчої влади визначаються окремими законами України.

Стаття 119 Конституції України закріплює основні напрями діяльності місцевих державних адміністрацій, які на відповідних територіях уповноважені забезпечувати:

-  дотримання Конституції і законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади;

-   законність і правопорядок, додержання прав і свобод людини;

- впровадження державних і регіональних програм соціального і культурного розвитку;

- підготовку і реалізацію відповідних обласних, районних бюджетів; — звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

-   взаємодія з органами місцевого самоврядування і т.д.