1.2.2. Форма держави

Важливою характеристикою держави є спосіб (порядок) організації державі юї влади. Він відображається поняттям "форма держави"¹. Форма держави об'єднує три компоненти: форму державного правління, форму державного устрою та державний режим.

Отже, форма держави - це взяті в єдності способи організації державної І влади, її устрою і методів її здійснення. Це вироблена юридичною і політичною  науками категорія, що відбиває сукупність і взаємообумовленість трьох найважливіших сторін організації державної влади.

Державне правління - це спосіб організації та здійснення вищої державної влади. Традиційно виділяють такі основні форми державного правління, як монархія і республіка.

Монархія - це форма державного правління, при якій вища державна влада повністю або частково зосереджується в руках одноосібного глави держави І. зазвичай, передасться у спадок.

Форми держави:

         1)Форма державного правління:

а)Монархія: абсолютна; конституційна .

б)Республіка:    президентська; парламентська; змішана

         2)Форма державного устрою: унітарні; федерації; конфедерації.

3)Державний режим:: демократичний; антидемократичний - авторитарний і тоталітарний.

Історичними формами монархії є абсолютна та конституцІйна (обмежена) монархії. Абсолютна монархія характеризується повновладдям глави держави, а конституційна - обмеженням повноважень глави держави. Абсолютна більшість сучасних монархій конституційні. Різновидами конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково - законодавчою) та парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково - виконавчою).

Республіка - форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк.

Республіками с більшість сучасних держав. Основними різновидами республіки є парламентська, президентська та змішана.

Парламентська республіка. Верховенство в системі державної влади належить парламенту, який формує уряд. Парламент може висловити уряду вотум недовіри, наслідком чого є або відставка уряду, або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Уряд володіє виконавчою владою, інколи-законодавчою ініціативою, а також парламенту. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка. Президент обирається народом, є главою держави та очолює виконавчу владу. Посади прем’єр-міністра немає. Членів уряду призначає і президент, однак у деяких державах ключових міністрів затверджує і парламент. Президент не має права розпустити законодавчий орган, а депутати парламенту не можуть вплинути на дострокове переобрання президента, окрім як через механізм імпічменту. Разом із президентом іде у відставку весь уряд.

 Змішана республіка. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який обов'язково повинен затверджуватися парламентом. Президент обирається на всенародних виборах. Виконавчу владу очолює прем'єр-міністр.

Зазначимо, що в Україні функціонує президентсько-парламентська форма державного правління, але Президент України виступив ініціатором проведення конституційної реформи, яка передбачатиме й змії іу форми правління. 8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла закон, який перетворює Україну в парламентсько-президентську республіку.

Державний устрій - це поділ території держави на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими. Історично склалися дві форми державного устрою: унітарна держава та федерація.

Унітарна держава - це держава, окремі складові якої не мають суверенітету, усіх ознак державності. Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, воєводства, провінції) не мають ознак політико-державної самостійності. Для унітарної держави характерна наявність єдиної системи централізованої державної влади, юрисдикція якої поширюється на усю територію країни. Існує єдине громадянство, єдина судова система, єдина конституція. Деякі унітарні держави (напр., Італія, Україна) включають автономні утворення.

Федерація - це союзна держала, яка складається із державних, утворень, які мають певну самостійність.

Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції федеральної, центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає узгодженість та домовленість у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах федеральної влади. Територія в політико-адміністративному відношенні не є єдиним цілим, а складається із суб'єктів федерації. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право притіняти власну конституцію, мати свого судову, правову системи. Федеральні закони мають безумовний пріоритет над законами суб'єктів федерації. У конституціях федерацій обмежується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб'єктів: у США -50, в Канаді 10, у Німеччині 16, в Австрії - 9 і т.д. До компетенції центральної влади у федерації належать питання розв'язання конфліктів між суб'єктами федерації, оборони країни, зовнішньої політики, фінансів, оподаткування, організації структур і діяльності вищих органів влади.

Конфедерація - це союз суверенних держав, який створюється для досягнення конкретної спільної мети.

Принцип конфедералізму передбачає збереження повної юридичної та політичної самостійності держав-членів конфедерації, відсутність центральних органів влади, уніфікованого законодавства, єдиного громадянства, судової системи. Взаємини між суб'єктами конфедерації ґрунтуються лише на добровільних Договірних засадах для координації дій у розв'язанні спільних конкретних проблем. Конфедерація характеризується відсутністю єдиної податкової системи; фінанси центральних органів влади складаються із внесків, а не з податкових відрахувань. Члени конфедерації переділень в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше - у сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку. Дискусійним є питання щодо існування сьогодні держав конфедеративного зразка. Наприкінці лютого 2003 р. припинила своє існування Союзна Республіка Югославія, парламент якої ухвалив рішення про утворення конфедерації - Сербія та Чорногорія.

Політичний (державний) режим - це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків міждержавною владою та суспільством, панівних форм ідеології, соціальних і класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

Зміст державно-правового режиму визначається взаєминами між двома політичними субстанціями - владою і свободою. Саме обсяг повноважень влади, способи і методи ЇЇ діяльності, ступінь свободи індивідів дозволяють належно оцінити характер існуючого у певній державі режиму.

У сучасних умовах державні режими найчастіше класифікують як демократичні, авторитарні, тоталітарні

Демократичний режим - це режим, який характеризується децентралізацією, розосередженням влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів; це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління та прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Авторитарний режим - це режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.

Тоталітарний режим - це режим, який характеризується повним контролем держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозицій інакодумців.

Характерні риси основних видів режимів

Демократичний режим	Авторитарний режим	Тоталітарний режим
- виборність найважливіших	- переважання методів	- відсутність легальної
органів влади; -юридична рівність громадян; -наявність політичного плюралізму; - верховенство закону; - розподіл влади: -пріоритет прав людини над правами держави; -визнання народу джерелом влади; -високий ступінь реалізації прав ЛЮДИНИ.	командування, диктату в діяльності органів влади; -наділення виконавчих органів широкими законодавчими -відчуження народу від влади; -готовність влади будь-коли застосувати масові репресії; -обмеження чи заборона діяльності опозиційних до режиму об'єднань громадян; -обмеження громадянських, політичних та інших прав та свобод, юридичних гарантій їх забезпечення.	опозиції; -нетерпимість до політичного інакодумства; -знищення громадянського суспільства; -державний монополізм в економіці; -ліквідація принципу поділу влад на три гілки; -жорсткий контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства та особи; -наявність обов'язкової для  ідеології.