- •Праслов’янська мова, значення порівняльно-історичного методу для її реконструкції.
- •Основні етапи розвитку праслов’янської мови. Характеристика змін, які відбулися у ранньопраслов’янський період.
- •Зміни, які відбулися у праслов’янській мові протягом пізнього періоду її розвитку.
- •Найдавніші лексичні запозичення - свідченння контактів слов’ян з іншими народами.
- •Перші згадки про слов’ян в історичних джерелах.
- •Матеріальна культура давніх слов’ян, джерела знань про неї.
- •Етногенез слов’ян. Наукові теорії про прабатьківщину слов’ян.
- •Мовні дані у розв’язанні проблеми локалізації прабатьківщини слов’ян.
- •Питання існування писемності у слов’ян у дохристиянський період.
- •Створення слов’янської писемності.
- •Костянтин-Кирило та Мефодій - творці слов’янської писемності.
- •Наукові гіпотези щодо походження глаголиці.
- •Пам’ятки старослов’янської мови.
- •1.1 Мстиславове євангеліє
- •2.1 Київські листки
- •Загальна характеристика східнослов’янської групи мов.
- •30. Загальна характеристика західнослов’янської групи мов:
- •31. Загальна характеристика південнослов’янської групи мов.
- •Основні риси та історія розвитку української мови.
- •38. Основні риси та історія розвитку лужицьких мов.
- •39. Основні риси та історія розвитку болгарської мови.
- •40. Основні риси та історія розвитку македонської мови.
- •41. Основні риси та історія розвитку сербської мови.
- •42. Основні риси та історія розвитку хорватської мови.
- •43. Основні риси та історія розвитку словенської мови.
- •Етапи розвитку слов’янської філології.
- •Джерела слов’янської філології. Філологічні питання у слов’янській культурі від сереньовіччя до кінця XVII ст.
- •Слов’янське відродження та зростання інтересу до питань слов’янської історії, мови, культури.
- •О.Х.Востоков - один з основоположників наукової славістики.
- •Заснування кафедр слов’янської філології в університетах Російської імперії. О.М.Бодянський, в.І.Григорович, і.І.Срезневський, п.Прейс.
- •Значенння діяльності о.О.Потебні для розвитку славістики.
- •Слов’янська філологія у Російській імперії у другій половині XIX ст. – на поч. Хх ст. О.О.Шахматов, п.Ф.Фортунатов, і.А.Бодуен де Куртене.
- •Слов’янознавство у Західній Європі у XIX ст.
- •Підсумки розвитку славістики у XIX ст.
- •Діяльність Ватрослава Ягича.
- •Розвиток чеської славістики.
- •Історія польскої славістики.
- •Славістика у хх ст. Форми організації наукових досліджень, міжнародне співробітництво, періодичні видання.
30. Загальна характеристика західнослов’янської групи мов:
ЗАХІДНА ПІДГРУПА. До неї належать польська, чеська, словацька, кашубська, лужицька і мертві полабська та поморська мови. лужицька у двох своїх варіантах – верхньо- і нижньолужицькому, які все частіше розгляда¬ють як окремі мови; мертва полабська мова і поморсько-словінський діалект.
Польська мова — офіційна мова Польщі. Крім того, використовується в сусідніх державах — Україні, Білорусі, Литві, а також у Росії, США, Бразилії, Франції, Канаді та інших країнах. Загальна кількість мовців 44 млн. Літературна мова сформувалася на основі великопольських, малопольських і мазовецьких говірок. Писемність — на основі латинського алфавіту. Найдавніша пам'ятка писемності ("Свєнтокшиські проповіді") належить до XIV ст.
Чеською мовою користуються в Чехії, а також у Словаччині, Австрії, США, Канаді. Загальна кількість її носіїв досягає 12 млн. Має чотири діалекти: власне чеські, ганацькі, ляські (сілезькі) й моравські. Літературна мова сформувалася на основі середньочеських говірок.
Перші пам'ятки чеської писемності належать до кінця XIII ст. У XV—XVI ст. сформувалася літературна мова. Однак з 1620 р. до кінця XVIII ст. вона не розвивалася, оскільки за Габсбурзької династії офіційною мовою стала німецька. Літературна мова відродилася наприкінці XVIII — початку XIX ст. на основі літератури XVI—XVII ст., що надало їй книжного характеру. У відродженні чеської літературної мови велику роль відіграла діяльність Й. Добровського (автора першої граматики чеської мови, що вийшла у 1809 р.) та Й. Юнгмана (автора п'ятитомного чесько-німецького словника, який побачив світ у 1835—1839 р.). Писемність — на основі латинської графіки.
Словацька мова поширена в Словаччині, а також у Чехії, Угорщині, Румунії, Україні (Закарпаття), Югославії, Канаді та СІЛА. Загальне число мовців 5 млн. Має три діалекти: середні, західні та східні говірки. Пам'ятки власне словацької писемності належать до XV—XVI ст. Основоположником сучасної літературної мови на основі середньословацьких говірок є Л. Штур. Писемність — на основі латинського алфавіту.
Кашубська мова є близькою до польської. Нині вона втратила самостійність і розглядається як діалект польської мови.
Лужицька (серболужицька) мова поширена серед лужицьких сербів у Дрезденському і Котбузькому округах Німеччини. Розмовляють нею до 100 тис. осіб. Має два варіанти (в тому числі й літературні) — верхньолужицький і нижньолужицький. Писемність із XVI ст. — на ос-нові латинського алфавіту.
Полабська мова вживалася на обох берегах річки Лаби (Ельби) в Німеччині до XVIII ст. Зникла внаслідок асиміляції полабських слов'ян німцями.
Поморські діалекти були поширені на південному узбережжі Балтійського моря в Померанії. Вимерли в середньо-вічний період у зв'язку з насильницьким онімеченням.
31. Загальна характеристика південнослов’янської групи мов.
ПІВДЕННА ПІДГРУПА. До неї належать болгарська, македонська, сербська, словенська і мертва старослов'янська мови.
Болгарська мова поширена в Болгарії, а також в Україні (Белградський район Одеської області), Румуни, Югославії та інших сусідніх державах. Загальна чисельність мовців 9 млн. Має дві групи діалектів: східні та західні. Літературна мова сформувалася в середині XIX ст. на основі північно-східних говорів. Велику роль у цьому ві-діграла творчість П. Берона, Л. Каравелова, X. Ботева, І. Базова та ін. Найдавніші пам'ятки сягають X ст. Писемність — на основі кирилиці.
Македонська мова — державна мова Македонії. Дуже близька до болгарської. Кількість мовців досягає 2 млн. Має три групи діалектів: західну, східну та північну. Літературна мова — з 1948 р. Графіка — на основі кирилиці.
Сербська мова — офіційна мова Югославії (Сербії, Чорногорії, Боснії). Поширена також у сусідніх державах, в Америці та Австралії. Чисельність мовців перевищує 13,5 млн. Писемність — на основі кирилиці.
Хорватська мова — державна мова Хорватії. Поширена в сусідніх державах, в Америці та Австралії. Кількість мовців — 7 млн. осіб. Писемність — на основі латинської графіки.
До утворення окремих самостійних держав Хорватії та Югославії ці дві мови розглядали як одну — сербсько-хорватську, або хорватськосербську. Нині вважають, що це різні мови, бо саме так це розцінюють самі мовці.
Словенська мова — державна мова Словенії. Крім того, поширена в сусідніх державах, зокрема в Югославії, Австрії та Італії. Загальне число мовців перевищує 2 млн. Має аж 49 діалектів. Найдавніша пам'ятка — Фрейзингенські уривки, які належать до кінця X — початку XI ст. Сучасна літературна мова сформувалася в середи-ні XIX ст. під впливом творчості поета Ф. Прешерна. Писемність — на основі латинської графіки.