3. Основні етапи розвитку праслов’янської мови. Характеристика змін, які відбулися у ранньопраслов’янський період.

ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА, спільнослов’янська мова — мова-предок слов’янських мов. Сформувалася на основі одного з праіндоєвроп. діалектів (див. Індоєвропейські мови). Існують давні структурні риси у фонетиці, граматиці і лексиці, що є спільними для слов’ян. і балт. мов (припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності). П. м. реконструюється шляхом порівн.-істор. вивчення слов’ян, мов із залученням типол. даних.

Історію П. м. поділяють на 3 періоди: ранній (3 — 1 тис. до н. е.), середній (1 тис. до н. е. — 3 — 5 ст. н. е.) і пізній (5 — 6 ст. н. е.). Впродовж цього часу П. м. зазнала глибоких перетворень, зокрема у фонетиці.

У ранній період це втрата придихових проривних приголосних, занепад лабіалізованих задньоязикових приголосних та зміна палатальних g’, k’, у z, s, ; занепад ларингальних приголосних, розщеплення складотв. сонантів гº, 1º, mº, nº на дифтонгічні сполучення «і, u+r, l, m, n» . А також:

- виникнення нового приголосного з придихового ch з придихового kh, а також із s після i, u, r, k.

- незначна кількість шумних приголосних і відстутність шиплячих та африкат.

- протиставлення довгих і коротких a, i, u при постійній довготі a і короткості o.

- збереження дифтонічних сполук типу oi, ou, or, ol, om, on.

Основою лексики цього періоду були індоєвропейські слова, які мали відповідники в інших індоєвропейських мовах.

3. Зміни, які відбулися у праслов’янській мові протягом пізнього періоду її розвитку.

ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА МОВА, спільнослов’янська мова — мова-предок слов’янських мов. Сформувалася на основі одного з праіндоєвроп. діалектів (див. Індоєвропейські мови). Існують давні структурні риси у фонетиці, граматиці і лексиці, що є спільними для слов’ян. і балт. мов (припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності). П. м. реконструюється шляхом порівн.-істор. вивчення слов’ян, мов із залученням типол. даних. Історію П. м. поділяють на 3 періоди: ранній (3 — 1 тис. до н. е.), середній (1 тис. до н. е. — 3 — 5 ст. н. е.) і пізній (5 — 6 ст. н. е.). Впродовж цього часу П. м. зазнала глибоких перетворень, зокрема у фонетиці. Пізній період – період динамічних змін: - тенденція до висхідної звучності складу; - тенденція до сингармонізації звуків у межах складу; - занепадають приголосні в абсолютному кінці слова; - перерозподіл меж складів усередині слова і зміни новоутворених груп приголосних; - перебудовується система дифтонгів, у творюються звиайні голосні; - зміни сполучень *tort *tert/ *tolt *telt; - відбулося становлення складених форм майбутнього часу; - лексична система періоду істотно збагатилася за рахунок власне прасловняських новотворів і запозичень з балтійських, германських, іранських, тюркських, угро-фінських мов; - закріпилися основні моделі простих речень активного типу і заклалися передумови для розвитку складних речень. У пізній період історії П. м., відбулися друга і третя палаталізації задньоязикових приголосних. Їх наслідком стали м’які свистячі — палаталізовані dz’ (пізніше z’), c’, s’ (друга палаталізація) та палатальні dz" (пізніше z"), c", s" (третя палаталізація), пор. mūs’ě, ŏv’ьс"ā укр. мусі (від муха), вівця. На основі палаталізації задньоязикових у П. м. виникли нові морфонол. чергування, які мали вел. вплив на іменне та дієслівне словотворення. Збагачення консонантизму П. м. відбулося за рахунок фрикативних приголосних і африкат. Підсумок розвитку вокалізму полягав у тому, що ознака часокількості у голосних стала фонологічно несуттєвою і поступилася протиставленню голосних за якістю: ī > і, ĭ > ь, ŏ > о. Наголос у П. м. був музичним.