44. Слов’янознавство у Західній Європі у XIX ст.

Славістика продовжувала розвиватися не тільки серед слов*ян. На поч..20 ст. Німеччина займала серед славістики провідне місце. Продовжували працювати А.Лескін і Е.Бернекер, але географія славістики поширилась. У Франції інтерес до слов*янських народів посилився у зв*язку з Наполеонівськими походами, у яких були задіяні пд. Слов*яни в Іллірійських провінціях, а згодом і сх. Слов*яни, які прийшли в Париж.Відображенням цього стала поява містифікації відомого французького письменника Проспера Меріме «Гузла»(1827), у якій були іллірійські нар.пісні. ЇЇ визнав Міцкевич та Гете, а також вона стала джерелом для «Пісень зх. слов*ян» О.Пушкіна. Адам Міцкевич в 1840-1844 рр. читав лекції зі слов*янської літератури в паризькому Коллеж де Франс. Але науковий інтерес до слов*янських мов виник у Франції пізніше, коли до цього призвів розвиток порівняльно-історичної лінгвістики. Учень Фердинанда де Сосюра – Антуан Мейє – був одним із найбільших індоєвропеїстів, основоположником поріняльно-історичної індоєвропеїстики у Франції і засновником французької славістики, який неодноразово перевидавав «Введення в порівняльне вивчення індоєвропейських мов». Мейє і А.Енру являються авторами порівняльно-історичної граматики класичних мов, латинського етимологічного словника. З*явилось двотомне дослідження по етимології і лексиці старослов*янської мови. В.Ягич замовив написання книги по праслов*янську мову для «Енциклопедії слов.філології». Але під час світової війни в 1915 р.Мейє не відправив рукопис «Спільнослов*янської мови» в Петроград і книга вийшла лише в 1924 році у Франції. Леон Больо (болгарист) і Андре Мазон (учений широкого профілю, який досліджував пд.слов*янську усну нар.творчість, граматику чеської і російської мови) були французькими славістами старшого покоління. Олаф Брок – норвезький вчений, який вивчав діалектну українсько-словацьку мову, працював у сербохорватській діалектології, описав білоруський говір. Йозеф Міккола – фін, який займався взаємовідношеннями між слов*янськими і фіно-угорськими мовами, вивчав акцентологію в зх..слов*янських мовах, балто-слов*янське мовну єдність. «Праслов*янська граматика» вийшла в 3 томах на німецькій мові

44. Підсумки розвитку славістики у XIX ст.

З України продовжувався значний відтік відомих і перспектичних учених головним чином до Московського та Петербурзького універ. І. Срезневський випускник Харківського університету очолив слов кафедру в Петербурзі. Натомість вихованці рос університ нерідко вливалися в колективи периферійних навчальних закладів. Після занепаду Києво – Могил академії основними осередками слов філології в Україні стали Харківсткий та Київський університети. У заснованому у 1805 р Харківському універ у 1835р засновано кафедру історії та літ слов наріч, яку очолив Ізмаїл Срезневський. Епохальне значення в розвитку славістики в Україні мали студії О. Потебні з словянської порівняльної синтакси. Він створив і очолював Харківську лінгвістичну школу. У створеній ним мовознавчій школі наприкінці XIX - в першій половині XXст. сформулювалися як досліднки М. Грунський, М. Халанський, С. Кульбакін, Ю. Шевельов та інші. У середині 19ст провідну роль у становленні славістики починає відігравати Київ універ. Його славістична спрямованість стала очевидною з перших днів функціонування. Завдяки Максимовичу універ перетворився на вищий навч заклад європ типу.Непростою була ситуація зі становленням слов філології у Львівському універ. У 1850 р тут відкрито 2 кафедри – польської та укр. мови та літ. Завдяки зусиллям Якова Головацького слов філологія виходить за межі вивчення 2 рідних для більшості населення мов. В універ запроваджено спец курс з порівняльного вивчення цих 2 мов з чеською. Вагомий внесок зробив укр. мовознавець, етнограф, літ знавець Омелян Огоновський. Йому належить низка праць з проблем слов філології . З 70-х років XIX ст. славістика виокремилась як окремий напрям дидактичної та наукової роботи. великим зарубіжним славістичним центром була Прага. В ній працювали сучасники і послідовники Добровського – Юнгман, автор монументального чеського словника, Ганка, відомий завдяки його давньочеських рукописах-фальсифікатах, Шафарик, автор «Історії сл.. мов і літератур», Чекаловський, який створив курс лекцій з порівнялної словянської граматики. У Венеції довгий час жив і працював Караджич, автор першого сербського словника, створеного на народній основі. В польському мовознавстві велась лексикографічна робота, Лінде створив «Словник польської мови». Таким чином в першій пол.. 19 ст., в епоху піднесення словянської самосвідомості , словянське мовозн. розвивалось в основі філології, для якої була характерною увага до давніх рукописів і мов, лексики і граматики національних літ. мов. Новий період в 19 ст. почався зі створенням кафедри славістики у Венеції, яку зайняв словенець Міклошич. Розвитку цього напрямку сприяв Шлейхер.Пізніше він створив фундаментальну порівняльну граматику словянських мов, що започаткувала дослідження в славістиці. Венеціанська і празька кафедри виховали велику кількість лінгвістів-славістів. До них відноситься Гебауер, автор багатотомної граматики чеської мови. Бодуен де Куртене започаткував синхронно-описову лінгвістичну славістику. У 19 ст. сформовано більшість слов*янських мов, були створені перекладні словники, вивчалися старослов*янські твори та їх видання, готувалися славістичні кадри, вивчалися окремі слов*янські мови та діалекти, з*являються енциклопедії, підсумовуються здобутки за 100 р., з*являються національні осередки вивчення слов*янських мов.