2.Фашисько-окупаційний режим в Україні.

Саме в наслідок окупації фашистами Криму було окуповано Україну. Укр. Радянська республіка припинила своє існування, і була поділена на 4 частини: 1.«дистрикт» Галичина з центром в Польщі, 2.транснітрія (південно-західні укр.. землі та Молдова з центром у Румунії, 3.рейхскомітаріат (Україна з центром в Рівне), 4.прифронтова зона до якої входили Сумська, Харківська, Чернігівська обл.). фашисти активно використовували спец служби, які діяли дуже жорстоко. Також активно використовували місцеві системи, які активно співпрацювали з фашистами. По всій території України було утворено 180 концтаборів де за роки окупації загинуло 4млн. людей. Понад 2,5млн. хлопців та дівчат віком з 14р будуть відправлені на примусові роботи до Німеччини. Укр. Населенню заборонялось користуватися нормальною питною водою. Заборонялось відвідувати окремі магазини, аптеки, бо українців вважали недолюдами. Українцям достатньо було лише початкової освіти. Фашист вивозили з України цінні речі., обладнання, навіть чорнозем. Пограбували багато шкіл, бібліотек, музеїв. Робочий день збільшився до 14год.

Білет 13.

1.Українські землі в іі половині 19 ст. 1851-1900рр.

На кінець 19ст. промислова революція добралася, нарешті й до деяких регіонів України, вона викликала

Ланцюгову реакцію і захопила самі широкі маси населення. В результаті виникає несподіване протистояння двох систем виробництва, соціальної організації і громадських

цінностей. Тертя, суперечності та дилеми, що виникають з

цього протистояння, багато в чому визначатимуть хід української історії не тільки в кінці 19, але й протягом

не одного десятиліття 20 століття.

Хоча реформа 1861 р. звільнила селян від поміщиків економічне становище селян не покращилося. Виною цьому були "архітектори реформ", непоправно помиляєшся наприклад в тому випадку коли сподівалися отримати какуето користь з оподаткування селян нестерпним тягарем виплат при малій кількості відведеній їм землі. А крім виплат за свої наділи селяни змушені були палати і подушну подати, і цілий ряд податків і мита: на цукор, чай, тютюн, бавовна, вироби з металу, а головне на горілку.

Щоб виконати свої обов'язки фінансове рестьянін повинен був влазити в борги. Але оскільки проценти часто перевищували 150, селяни, як правило, тільки ще тугіше затягували на своїй шиї петьлю. Деякі для сплати боргів навіть намагалися торгувати малими надлишками сільгосп-продукції, але дрібне селянське господарство при невисокому попиті, віддалених ринках збуту і низьких цінах практично не давало будь-який прибуток. І вконце решт залишався один вихід: знову найматися на роботу до поміщика або багатого

сусідові, що й робили селяни-бідняки, причому часто за дуже

низьку плату.

Відсутність грошей ослобляло внутрішній ринок України і перешкоджало розвитку торгівлі, промисловості та міст, що ще більш перетворювало край в застійне болото.

Коли селяни вже зневірилися коли-небудь отримати в достатку землі на батьківщині, вони готові були відправиться в будь-яку далечінь, де б їм залишалося тільки обробляти безкраї поміщицькі землі без будь-якої плати, натомість також користуючись правом обробляти свій клаптик. Ось чому так вабили селян казкові простори, де багато ріллі і зовсім немає "панiв".

При цьому, а відміну від заподноукраінскіх селян, у пошуках землі та роботи відправлялися за океан, селянам Російської імперії не потрібно було емігрувати за її межі. Їм достатньо було перетнути цю шосту частину земної суші в східному напрямі - щоправда, іноді при цьому вони долали приблизно те ж саме відстань, що відділяли Східну Європу від Аімерікі. Поблизу Тихого океану,

в басейні Амура вільні землі тільки й чекали українського хлібороба.

Між 1896-1906 рр.., Після спорудження Транссибірської залізничної магістралі, на Далекий Схід пересилило 1,6 млн. українців. Суворі умови освоєння далекосхідних земель змусили багатьох повернутися додому. Але незважаючи на це, в 1914 р. на Далекому Сході проживало близько 2 млн. українців. Більше того, українців переселилося сюди в пошуках землі вдвічі більше, ніж росіян.

Незважаючи на загальне для селян безпросвітне існування, деякі з них умкдрялісь працювати і господарювати краще за інших. У повній відповідності з цією істинною пореформна село швидко розділилася на три соціальні групи. Першу складали багаті селяни, або "кулак". Другу - селяни середнього достатку, "середняки". Були, нарешті, і бідні селяни - "бідняки".

До першої групи можна віднести 15-20% жителів. Саме слово "кулак" викликає у свідомості образ жорстокого і скупі мужик, нещадного експлуататора своїх же односельців. Насправді ж мала місце, звичайно, і експлуатація - але лише як один з компонентів реального образу кулака.

Друга група - "середняки" - була значно більше першому, і складали приблизно 30% усього сільського населення. "Середній середняк мав" 8-25 акрів землі, і цього в полне вистачало на те, щоб прокарміть сім'ю. Часто у середняка було кілька коней та кілька голів худоби. На відміну від куркулів середняки могли собі дозволити покупкусельскохозяйственной техніки. Це були люди солідні та працьовиті.

Але, звичайно, більше всього було "бідняків" - приблизно близько половини всього селянства. У них або зовсім не було землі або було всього лише кілька акрів явно недостатні для нормального існування. Щоб вижити бідняк змушений був найматися на роботу до багатого сусіда або поміщика, а то й залишати на час насиджене місце в пошуках сезонної роботи/

Між 1870 і 1900 рр.., Особливо в 90-е "вугільної лихоманки", два регіони на південно-сході України - Донбаський і криворізький - стали яких найшвидше промисловими облости імперії, а може бути і світу.

У наступне десятиліття після початку вугільного буму, тобто в 1880-і роки, почалася крупномаштабная розробка залізної руди. Зростання металургії в Криворізькому басейні був навіть більш вражаючим, ніж розвиток вугільної промисловості в Донбасссе. Із завершенням в 1885 р. будівництва залізниці, соеденівшей Кривий Ріг з донецькими шахтами, все було готово для початку металургійного буму. Пролеторіат в Україні зростало не щодня, а щогодини. Ще в 1870-і роки в усьому Криворізькому басейні було 12 тис. робітників-в 1917 р. їх тут налічувалося вже 137 тис.

Говорячи про промислове розвитку України кінця XIX - початку XX ст., Не слід забувати, що процвітали тут лише

базові, видобувні галузі, які постачали сировину, - але не аж ніяк не всі інші.

Також протягом XIX ст. відбулися великі зміни в темпах росту і територіальному розміщенні основних міст України. До 1861 р. розвиток міст відбувалося доаольно мляво, якщо несчітать процвітаючі чорноморські порти-Одесу і деякі інші. На Левоберрежье, що славився своїми ярмарками, визначеному приросту населення таких міст, як Харків, Полтава, Суми та Ромни, сприяв розвиток торгівлі. Трохи швидше зростало міське населення Правобережжя-в основному за рахунок припливу європейських ремеслеников і торговців в такі міста як Біла Церква Житомир.

Таким чином соціально - економічний розвиток можна охаріктерізовать трьома рисами. Цей розвиток Східної України наприкінці XIX ст: застій вбольшенстве сільських районів; швидка індустріалізація в Донеччині і Крівбасеж; зростаюче присутність неукраїнців. Як ми переконалися, саме неукраїнці, перш за все росіяни та євреї, були найбільш близько причетні до розвитку промисловості та зростання міст.