С. В. Ківалов ПОДАТКОВЕ РЕЗИДЕНСТВО ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Варто відмітити, що у розвинених демократичних країнах ідеологію державного управління як системи, спрямованої на надання послуг населенню, викладено у спеціальних актах, таких як: «Хартія громадян» (Великобританія), «Хартія державнихслужбовців»(Італія),«ХартіяМаріанна»(Франція)або «Хартія клієнтів» (Бельгія) тощо. Запровадження стандартів публічних послуг разом із системою показників та інструментаріємвимірюванняступеняреалізаціївстановленогостандарту в Європі вважають практичним виконанням конституційногоправагромадяннаотриманнязагальнодоступнихпублічних послугоднаковогорівнятаякості.

Наприклад, у Франції основні принципи, порядок надання послуг та правила поведінки державних службовців при спілкуванні зі споживачами закріплені в «Хартії Маріанна» [6]. Особлива увага французького законодавця до державних службовців цілком зрозуміла, адже надання більшості послуг населенню здійснюється через них. Враховуючи якість та рівень діяльності державних службовців, споживачі формують своє суб’єктивне уявлення про діяльність всього державного апарату у цілому. Тому процедура жорсткого відбору кандидатівнадержавнуслужбуєоднимізфакторівпідвищенняякості публічнихпослуг.

Аналогічний документ існує також і у Великобританії, який має назву «Хартія громадянина» [7]. Основною метою його прийняття було підвищити якість публічних послуг, використовуючистандартиїхнаданнятаоцінки.Воназакріплює основні принципи та підходи для державних установ та інших структур,якіуповноваженінадаватипублічніпослугипривзаємодії з клієнтами. Уряд визначив основні стандарти роботи службзнаданняпослугнаосновівідкритості,консультування, поваги й готовності допомогти, врахування побажань скаржників та ефективного використання коштів. Завдяки програмі «Хартія громадянина» у Великобританії помітно підвищився рівень якості публічних послуг і супроводжуючий ним процес обслуговування.

Порядзцимвбільшостієвропейськихкраїніснуютьокремі нормативно-правові акти, які доповнюють основні закони у сфері надання адміністративних послуг та деталізують діяльність органів влади в частині їх взаємовідносин із фізичними таюридичнимиособами.

УФінляндії є Акт «Про збір оплати з користувачів державних послуг», який чітко розмежовує платні та безоплатні публічніпослуги.Так,відповіднодост.6цьогоАктусхожіпослугиможутьпідлягатиоднаковійоплатінезалежновідрізниці

увитратах на виробництво окремої послуги. Згідно ст. 4 даного Акту послуга має бути платною, особливо тоді, коли вона сприяє комерційній діяльності споживача [8, с. 16-17]. Отже, розмір плати за надання однакових адміністративних послуг, якіприцьомунадаютьсярізнимсуб’єктамзвернення,маєбути однаковим,незважаючинанаявнурізницюурозмірівитрат,які необхідні для отримання результату конкретним споживачем. Навпаки, не варто робити безоплатними адміністративні послуги,пов’язанізекономічноюдіяльністюзамовника.

УФранції є Закон «Про встановлення заходів для покращення відносин між адміністрацією і громадськістю та окремих положень адміністративного соціального та фінансового порядку», який є основоположним при формуванні критеріїв визначення розміру плати за публічні послуги. Так, відповідно до ст. 15 даного Закону адміністрація повинна забезпечити, щоб розміри адміністративних зборів встановлювались на недискримінаційнійосновііїхвартістьнеперевищувалавитрати наадмініструваннязбору,виготовленнятанаданняінформації, а також компенсації, передбачені у законі [6, с. 15]. Таким чи-

ном,приформуваннікритеріїввизначеннярозміруплатизапублічніпослугинеобхіднодотримуватисяорієнтаціїнасередню собівартістьнаданняадміністративнихпослугпевноговиду.

Вбагатьохкраїнахпродовжуютьсяпроцесидецентралізації

іделегуваннябільшихправдляприйняттярішеньорганаммісцевого самоврядування. Це є наслідком визнання того факту, що головною умовою ефективних дій місцевих органів влади єнеобхіднийрівеньуправлінськоїтафінансовоїнезалежності, самостійності за умов дієвого контролю та відповідальності. Головнимкритеріємраціональноїдецентралізаціївиступаєдосягнення найвищої якості обслуговування громадян, а голов- нимпринципом–субсидіарність,якавизначаєнайнижчуопти- мальнумежувтручанняурядувмісцевісправи.

Характерноюрисоюдляновихкраїн–членівЄвропейсько- гоСоюзу(Польща,Чехія,Угорщина)єположеннязаконів«Про місцевіорганивлади»,вякихпередбачено,щоорганимісцевого самоврядування здатні самостійно вирішувати питання місцевого значення, у тому числі – питання задоволення потреб населення шляхом організації та фінансування муніципальних послуг.

Наприклад,згідноізЗакономУгорщини«Промісцевіоргани влади» обов’язкові послуги розподіляються на дві категорії [9].Послугипершоїкатегоріїнадаютьсявусіхнаселенихпунктахнезалежновідтипутарозміруівключаютьзагальнуосвіту, базові послуги охорони здоров’я та соціального забезпечення, водозабезпечення, освітлення вулиць, утримання місцевих доріг і кладовищ, а також захист прав етнічних та національних меншин. Друга категорія обов’язкових послуг визначається законом, а кошти, необхідні для їх фінансування, виділяються з державного бюджету. Законом «Про місцеві органи влади» передбачено, що місцевим органам влади з великою кількістю населення та більшими можливостями може бути доручено надання більшої кількості послуг, а також надано більше повноважень порівняно з іншими органами місцевого самоврядування[9].

Слідзазначити,щовнайбільшрозвиненихдержавах(Великобританія, Німеччина, Франція) заходи щодо децентралізації державного управління направлені також на притягнення приватних засобів і використання приватного потенціалу для розширення можливостей виконання публічних завдань, надання впливу на підвищення доступності та якості публічних послуг [10,с.17].Так,процесидеконцентраціїуправліннятапередачі деяких функцій, які коли-небудь здійснювалися державними структурами, в приватні руки характерний для багатьох країн. Зауважимо,щопісляпроведеннявідповіднихреформякістьпублічних послуг помітно покращується, а сам процес управління оптимізується. Одночасно з делегуванням деяких функцій держави у приватний сектор відбувається впровадження конкуренції між державними органами та приватними організаціямизаправонаданняпублічнихпослуг.ДанийзахідуВеликобританії привів до зменшення вартості послуг і підвищення їх якості. Однак, на нашу думку, до введення ринкових законів в публічнуслужбуслідставитисяобережніше,оскількицеможе призвестидокомерціалізаціїнаданняпублічнихпослуг.

Вивчаючи досвід зарубіжних країн з надання адміністративнихпослуг,доцільнозазначити,щоубагатьохкраїнахвпроваджується принцип зручного та швидкого отримання громадянами адміністративних послуг. Зокрема, з метою отримання громадянином без ускладнень, швидко і в рамках одного візиту адміністративної послуги в багатьох європейських країнах буларозробленамодельєдиногоофісудлягромадян(«one-stop- shop»).Такіцентризнаданняадміністративнихпослугствореніутакихкраїнах,якНімеччина,Польща,Великобританія,Ні-

121

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

дерланди, Греція тощо. Основною перевагою подібної форми взаємодії громадян з органами публічної влади є виключення потреби персонального звернення до великої кількості адміністративнихорганів.Центризнаданняадміністративнихпослуг берутьнасебевсіфункціїузгодженнядокументівзіншимиорганамивлади.

Необхідно відмітити, що в Європейському Союзі публічні послуги розглядаються в рамках електронного врядування – еUnion. Цьому питанню приділяється увага на рівні міністрів з електронного уряду країн-членів Європейського Союзу, де головними завданнями для урядів визначаються зниження адміністративного навантаження на громадян і підприємства та вдосконалення адміністративних процесів. Основна мета, якої прагнуть досягти країни-члени Європейського Союзу, – сприяння вільному перетину товарів і послуг, що закріплено в Директиві Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 12 грудня 2006 року № 2006/123/ЄC про послуги на внутрішньому ринку. У цьому документі йдеться передусім про уніфікацію процедур надання публічних послуг органами владикраїнЄвропейськогоСоюзутавизнаннясвідоцтв,сертифікатів,ліцензійнатериторіїСпівтовариства[11].

Висновки.Такимчином,розглянутийдосвідєвропейських країн щодо функціонування сфери публічних послуг свідчить, що в кожній країні існують національні особливості і специфіка формування та розвитку цієї сфери, що врегульовується національнимзаконодавством.

На наш погляд, досвід країн Європейського Союзу показує,щосьогоднібільшістьдержавставитьзаметузабезпечити сприятливіумовижиттягромадянпосередництвомнаданняпублічнихпослугналежноїякості.

Вважаємо, що при формуванні законодавства у сфері наданняадміністративнихпослугвУкраїнінеобхідновраховувати світову історію та теорію державного управління, а також вітчизняний та іноземний досвід взаємовідносин надавачів та отримувачів таких послуг, застосовувати його в межах сучасноїекономічноїситуаціївУкраїні,доцільностітастратегічних перспектив розвитку країни. Важливим є вивчення досвіду європейських країн з окремих питань правового регулювання публічних послуг, а також законодавчого закріплення принципів взаємовідносин між ними для впровадження в практичну діяльністьвідповіднихорганіввУкраїні.

Література:

1.Бабаєв В. М. Управління міським господарством: теоретиБабаєв В. М. Управління міським господарством: теоретичні та прикладні аспекти: [монографія] / В. М. Бабаєв. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ

«Магістр», 2004. – 204 с.

2. Питерс Т. В поисках эффективного управления / Т. Питерс, Р. Уотермен. – М. : Прогресс, 1986.

3.Всесвітня революція в державному управлінні – перспективи і виклики для України. Аналітичний центр «Академія» [Електронний ресурс].–Режимдоступу:http://www.academia.org.ua/index.php?p_ id= 46&id=599.

4.Мірошниченко М. І. Історія вчень про державу і право: [навч. посіб.] / М. І. Мірошниченко, В. І. Мірошниченко. – К. : Атіка, 2007. – С. 61-119.

5.Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз / Пер. з фр. В. Ховхуна. – К. : Основи, 1996. – 420 с.

6.La Charte Marianne / [Електронний ресурс]. – Сайт modernisation. gouv.fr. – Режим доступу: http://www.modernisation.gouv.fr/sites/ default/files/fichiers-attaches/referentiel_marianne_vf_juin_2013.pdf.

7.Citizen'sCharter/[Електроннийресурс].–Сайтcgg.gov.in.–Режим доступу: http://www.cgg.gov.in/publicationdownloads2a/Citizen%20 Charter%20 Handbook.pdf.

8.Плата за адміністративні послуги: встановлення та використання / [Електроннийресурс].–Сайтpravo.org.ua.–Режимдоступу:http:// www.google.com.ua/url?url=http://www.pravo.org.ua/files/administr/ doc2.doc&rct=j&q=&esrc=s&sa=U&ei=t2e1VLOsFYGrUtjxg6AH &ved=0CBMQFjAA&usg=AFQjCNEVsCIeH9WyOxEOP4-Yqyyx- 6hFbg.

9.Act LXV of 1990 On Local Governments [Електронний ресурс]. – Сайт urban.org. – Режим доступу: http://www.urban.org/PDF/hgy_ locgov.pdf.

10.Исаков А. Р. Обеспечение качества государственных услуг: ад- министративно-правовой аспект: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.14 / А. Р. Исаков. – С., 2014 – 25 с.

11.Directive 2006/123/EC of the European Parliament and of the Council of 12 December 2006 on services in the internal market [Електронний ресурс]. – Сайт europa.eu. – Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/ legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:32006L0123.

Буханевич А. Н. Особенности правового регулирования административных услуг встранах Европейского Союза

Аннотация. Данная статья посвящена правовому регулированиюадминистративныхуслугвстранахЕвропейского Союза. На основании анализа зарубежного опыта таких стран, как Великобритания, Германия, Польша, Венгрия, Финляндия, Франция и ряда других государств, выясненыосновныеподходыипринципы,используемыев европейской практике предоставления административных услуг.

Ключевые слова: административные услуги, публичные услуги, правовое регулирование, страны Европейского Союза, субъект обращения, субъект предоставления административных услуг.

Bukhanevych O. Features of legal regulation of administrative services in the European Union

Summary. This article focuses on the legal regulation of administrative services in the European Union. Based on the analysis of foreign experience of such countries as the UK, Germany, Poland, Hungary, Finland, France and other countries, the author finds the main approaches and principles used in the European practice of administrative services.

Key words: administrative services, public services, legal regulation, European Union, foreign countries, subject of treatment, subject of administrative service.

122

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 342.1

ДроздО.Ю.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ

МУНІЦИПАЛЬНІ ПОСЛУГИ ЯК ПРОДУКТ ДІЯЛЬНОСТІ МУНІЦИПАЛЬНОГО УТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ:

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Анотація. У статті здійснено огляд та аналіз муніципальних послуг у діяльності муніципальних утворень в Україні. Також розглянуто міжнародний досвід муніципальних утворень щодо надання послуг, функції, моделі та специфічні властивості муніципальних послуг.

Ключові слова: муніципальні послуги, муніципальні утворення, органи місцевого самоврядування.

Постановка проблеми. На сучасному етапі державотворення інтеграція України до Європейського Союзу визнається неодмінною складовою подальшої демократизації нашої країни,формуваннягромадянськогосуспільства[1,с.52].Томурадикальні соціально-економічні перетворення, що відбулися за останнє десятиліття, спричинили як позитивні, так і негативні зміни в сучасному українському суспільстві. Це насамперед стосуєтьсявідносинщодозабезпеченняособистоїбезпекигромадян,захистуїхньогожиття,здоров’ятавласності[2,с.114].

Формуванняправовоїдержави,зміцненнязаконностійправопорядку потребують підвищення ефективності роботи всіх правоохоронних органів, у тому числі й органів внутрішніх справ. Сьогодні актуальним є пошук та запровадження нових підходів у сфері управління органами внутрішніх справ, побудовиїхякісноновоїмоделівідповіднодостандартів,принципів і норм, що вироблені світовою спільнотою. Важливе теоретичнетапрактичнезначеннянацьомушляхумаєдосвід правоохоронних органів інших країн світу, знання тих явищ, тенденцій та закономірностей, що визначають сучасний стан і перспективи розвитку управління поліцейськими підрозді-

лами[3,с.3].

Нині Україна перебуває на складному й суперечливому шляху європейської інтеграції. В умовах становлення її як демократичної та правової держави, що передбачає необхідність глибокого дослідження проблеми виконання Україною прийнятих на себе зобов’язань щодо зміцнення законності в усіхсферахсуспільногожиттяєдоситьактуальним.

Загальні проблеми надання муніципальних послуг аналізувалися в роботах К.С. Бельського, О.П. Герасимова, Л.М. Долі, А.В. Губанова, Я.М. Когута, О.М. Кононова, І.О. Огневої, Д.О. Єжевського, О.М. Попова, Ю.П. Соловей, Є.Ю.Шиховатаінших.

З огляду на викладене визначимо, що метою статті є висвітленняокремихтеоретичнихтапрактичнихпроблемдіяльності муніципального утворення щодо надання муніципальнихпослугвУкраїні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Реальне за-

безпеченняпринципівверховенстваправа,законності,правопорядку, захист прав, свобод і законних інтересів особи від протиправних посягань покладається суспільством на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які діють на рівні муніципальних утворень (сіл, селищ, міст, райо-

нів)[4,с.199].

У територіальній структурі кожної країни можна виділити трирівні:національний,регіональнийіпервинний.Первинний рівень називають муніципальним. На муніципальному рівні формуються найменші адміністративно-територіальні одиниці країни, які у світовій практиці отримали назву муніципальних утворень. В Україні термін «муніципальне утворення» не закріплено законодавчо. Будь-яке муніципальне утворення є єдністютрьохкомпонентів:

–населення, що формує територіальну громаду, визначає зміст існування муніципального утворення. Згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада – жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністратив- но-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителівкількохсіл,щомають єдиний адміністративний центр (соціальнийкомпонентмуніципальногоутворення);

–території як нероздільної єдності просторової складової таприроднихресурсів,щонанійрозміщені(природнийкомпонентмуніципальногоутворення);

–економіки як сукупності господарюючих організаційних утвореньівзаємозв’язківміжними,щозабезпечуютьжиттєдіяльністьмуніципальногоутворення,задоволенняйогорізноманітних життєвих потреб (економічний компонент муніципальногоутворення)[5,с.5].

Фахівці, які досліджують проблематику муніципального менеджменту,вирізняютьтриосновніфункціїмісцевогосамоврядування:

‒захиствідтискуцентральноївлади; ‒ забезпечення участі громадян у прийнятті рішень урядо-

вогорівня; ‒ефективнезабезпеченняпослугами.

Такимчином,послугиєоднимзосновнихпродуктівдіяльності муніципальних утворень, а їх ефективне надання визначаємісіюмуніципальногоутворенняякорганізації.

Послуга є особливим продуктом діяльності. На відміну від виробництваматеріальнихблаг,дезатрачуваніресурсийрезультати праці мають, як правило, наочну, фізично відчутну форму, виробництвопослугспрямованебезпосередньоналюдину,арезультатпраціненабираєвбільшостівипадківформиречей.

Для з’ясування природи послуг слід врахувати такі аспекти: це специфічний товар, який має вартість і споживчу вартість; виробництву і наданню послуги на відміну від інших товарівпередуєпред’явленийпопит;процеснаданнятаспоживанняпослугубільшостівипадківзбігаєтьсявпросторійчасі; корисний ефект праці під час виробництва цього товару дещо відрізняється від корисного ефекту праці під час виробництва іншихтоварів.

Для менеджменту, у тому числі муніципального, важливо врахувати чотири основні характеристики послуг, які вирізняють дослідники й аналітики: невідчутність, невіддільність від джерела,неможливістьзбереження,непостійністьякості.

123

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Послуги одного характеру можуть надаватись безпосередньо органами місцевого самоврядування: а) через створені муніципальні(комунальні)підприємства;б)черезформування муніципального замовлення на виконання послуг і залучення до його виконання на конкурсній основі (наприклад, на основі тендера) суб’єктів господарювання різних форм власності, а також приватних підприємницьких структур. Прикладом багатоманітності підходів щодо вибору методу надання послуг є різніваріантинаданняпослугізвивезеннясміттятапобутових відходів(комунальнепідприємство,муніципальнезамовлення, приватнакомпанія).

Слід відзначити, що нині фактично сформувалось три моделірозподілуфункційізнаданняпослуг,характернихдлясвітової практики, які відповідають моделям розподілу повноважень між центром і місцевістю (між центральними органами владитамуніципалітетами):

Модельвідносноїавтономії(зависокоїнезалежностімісцевого самоврядування, свободи його дій, високої ваги місцевих податків) передбачає виконання значної кількості функцій у сфері надання послуг і, відповідно, нерівність у вартості, продуктивності та якості надання послуг у різних муніципальних утвореннях.

Модель представництв (за обмежених повноважень і детальної регламентації діяльності місцевого самоврядування в законодавстві) – незначні податкові повноваження на місцевому рівні мають більший рівень витрат на надання послуг, вищаефективністьісправедливістьузабезпеченніпослугами, можуть використовуватись неурядові організації для надання послугпідконтролемцентральнихорганів.

Слід зазначити, що модель представництв покладається на належнийрозвитокорганізаційноїбазиприватногосекторадля надання послуг. Якщо ця база не розвинута, то застосовувати модель представництв і підтримувати відповідний рівень послугскладно.

Модельвзаємодії(зареального,анеформальногорозподілу влади на центральну й місцеву, його підкріплення юридичними тафінансовимиповноваженнями)–поєднаннямісцевихджерел надходжень із прямими податками та дотаціями, використання урядовихінеурядовихорганізаційдлянаданняпослуг.

Наприклад, у Великобританії пошуки економії в наданні послуг спонукали уряд М. Тетчер розглядати різні варіанти розв’язання цієї проблеми. Уряд був сильно орієнтований на ринок і запропонував засоби, за якими б послуги надавалися черезприватнийсектор.Так,зокрема,Закономпромісцевесамоврядування (1988 р.) було рекомендовано місцевим органам влади укласти контракти або запропонувати приватним компаніям забезпечити такі служби, як збирання відходів, прибирання приміщень, обслуговування шкіл, землекористування та засоби перевезення (транспорту). З 1991 р. до цих послуг було доданокерівництвоспорудамидляспортутавідпочинку.

Модель, за якої органи місцевого самоврядування використовують приватний сектор для надання послуг, залишаючи за собою тільки пропонування послуг і контроль за їх наданням,далазмогуорганаммісцевогосамоврядуваннябутипредставникамицентральногоуряду.

Слідвідзначити,щояпонськіорганимісцевогосамоврядування виконують як власні, так і делеговані від центрального уряду обов’язки з надання послуг. Місцеві органи самоврядуваннявиконуютьтакіфункції:

–забезпечення громадської законності й порядку (місцеві суди,поліція);

–забезпечення охорони здоров’я та добробуту, заходів із покращання побутових умов, функціонування приватних клі-

нік, санаторіїв, виправних установ, організація надання ритуальнихпослуг,охоронанавколишньогосередовища;

–забезпечення інфраструктурних функцій (дороги, мости, водні шляхи, транспорт, портові басейни, дамби та причали), землекористування, водних і каналізаційних можливостей; забезпеченнягазомйелектрикою;утриманняпарківіплощ;

–забезпечення надання освітніх послуг та послуг закладів культури (школи, лабораторії, дослідницькі заклади, бібліотеки,гімназії,театри,музеї,галереїмистецтв).

Обов’язкизнаданняпослуг,щопередаютьсявідцентрального уряду, поділяються на дві категорії: а) мандатні; б) делеговані представництвом. Мандатні обов’язки включають будівництво лікарень, початкових, середніх і вищих навчальних закладів, ліквідацію відходів, розробку та реалізацію програм щодо безробіття й збереження робочих місць. І хоча мандатні обов’язки виходять від центрального керівництва, місцеві органи самоврядування можуть використати власні методи їх втілення.

Обов’язки, делеговані представництвом, ‒ це обов’язки центрального уряду, доручені органам місцевого самоврядування без свободи дій у втіленні. Фактично під час виконання цих обов’язків органи місцевого самоврядування не можуть відмовитись від їх виконання. До таких обов’язків належать: ліцензуваннятареєстрація,діяльністьзохоронинавколишньогосередовища,охорониздоров’я,забезпеченнябезпеки.

У Швеції обов’язки з надання послуг розподілені на всіх рівняхурядування:

1.Країна–державнабезпека;оподаткування;вищаосвіта– дорожньо-транспортний контроль; енергетичне забезпечення; наданнясоціальнихпільг;соціальнестрахування.

2. Округ – медична допомога; служба охорони здоров’я; позастаціонарне медичне обслуговування; державні лікарні; приватніклініки;охороназдоров’я;стоматологія;психіатричні лікарні; піклування про розумово відсталих; місцеві та регіональнікомунікації;поновленнявпрофесійнихправах.

3. Муніципалітет – соціальний добробут; обов’язкове навчання; житлове будівництво; ліквідація відходів; пожежна охорона; відпочинок, спорт; охорона здоров’я і навколишнього середовища; мистецтво; вулиці й парки; цивільна оборона; забезпечення водою та електрикою; планування будівництва; місцевійрегіональнікомунікації.

Враховуючивикладене,слідвідзначити,що,чиннаКонституція України (з внесеними змінами та доповненнями до неї) перетвориласянавкрайнедосконалийдокумент,щонедаєвідповідінаключовіпитаннящодоформуванняорганівпублічної влади,розумногопоєднаннядержавноїтамуніципальноївлади стосовноздійсненняуправління,характерувзаємовідносинорганів державної влади та органів місцевого самоврядування, а такожфактичнодопевноїміриспрямовананарозбалансування апаратадержави,насампередвиконавчоїгілкивлади[6,с.232].

Сьогодні вітчизняні муніципальні утворення переживають не кращі часи, що пояснюється, зокрема, політичними й економічними подіями в державі, відсутністю стабільності, а також численними реформами, які охопили практично всі сфери життєдіяльності українського суспільства як на рівні регіонів, такіокремихадміністративно-територіальниходиниць.Проте розвиток муніципальних утворень на базі комплексного використанняїхресурсного,людськогойінтелектуальногопотенціалустаєосновоюдлярозвиткурегіонівікраїнивцілому.Саме на рівні окремих муніципальних утворень створюються умови дляефективноїроботипідприємств,забезпеченняконкурентоспроможностітоварівіпослуг,підвищеннярівнятаякостіжиття населення. При цьому кінцева мета управління діяльністю

124

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

муніципальнихутвореньмаєбутинаправленанаякнайповніше задоволення комплексу потреб, інтересів та очікувань територіальнихгромад[7].

Сліднаголоситинаспецифічнихвластивостяхмуніципальнихпослуг:

‒необхідність безперебійного (для багатьох – цілодобового)наданняпослуг;

‒необхідністьрозосередженнянаданняпослугнатериторії поселення з метою максимального наближення до місця проживаннялюдини(длявеликихмістцедужескладназадача);

‒збільшення кількості споживачів послуг не тягне за собою зменшення їх корисності для кожного, а задоволення потребиводнійпослузінезнижуєпотребивінший;

‒практична неможливість обмеження доступу необмеженогоколаспоживачівдодеякихмуніципальнимпослуг;

‒місцевий монополізм виконавців деяких муніципальних послуг (Водопостачання, електропостачання тощо). Такі послуги повинні бути предметом особливої турботи органів місцевогосамоврядування[8].

У цілому конкурентоспроможність муніципального утворення можна розглядати з двох позицій: по-перше, з позицій рівнярозвиткуйогоекономіки;по-друге–порівнянозіншими містами.Ураховуючите,щоконкурентоспроможністьнапряму залежить від інвестиційної привабливості й наявного ресурсного потенціалу, найважливішим стратегічним ресурсом, що забезпечує діяльність (у тому числі інноваційну) суб’єктів із виробництва товарів і послуг, є люди. Тому саме для них – як мешканців,такіприїжджих,якіприносятьреальнийдохідмісцевимпідприємствамієносіямитарозповсюджувачамиінформації про муніципальне утворення, – має бути очевидна його привабливість[9,с.8].

Висновки. Підсумовуючи викладене, слід наголосити, що

вУкраїні назріла необхідність якісної перебудови системи забезпеченняконкурентоспроможностікраїни,зокрема,намуніципальному рівні. Ураховуючи проголошений державою курс на європейську інтеграцію, а також основні вимоги до формування такої системи, вважаємо, що конкурентоспроможність муніципальних утворень можна забезпечити, шляхом дотриманняосновнихпринципівреалізаціїінновацій,заснованихна новихзнаннях.

Література:

1.1. Маркевич-Булавка І.Р. Окремі питання забезпечення прав лМар- кевич-Булавка І.Р. Окремі питання забезпечення прав людини в Україні, як європейської держави: суть та перспективи / І.Р. Мар- кевич-Булавка // Публічне адміністрування в органах внутрішніх справ : матеріали круглого столу : зб. наук. праць (Київ, 14 травня 2014 р.). – К. : Нац. акад. внутр. справ, 2014. – С. 114–115.

2.Медведєв Ю.Л. Наближення права України до права Європейсько- госоюзу:понятійно-категоріальнийапараттаспособиузгодження/

Ю.Л. Медведєв // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. – 2014. – № 1. – С. 52–59.

3.Організаціядіяльностіполіції(міліції)зарубіжнихкраїн:[навчаль- но-методичний комплекс]. – К., 2013. – 20 с.

4.Чабан Б.В. Створення місцевої міліції – шлях до європейської інтеграції / Б.В. Чабан // Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України : матеріали Всеукр. підсумк. наук.-практ. конф. (Київ, 12 березня 2015 р.). – Ч. 1. – К. : Нац. акад. внутр. справ. – 2015. – С. 199–200.

5.Муніципальний менеджмент : [методичні вказівки до організації самостійноїроботидлястудентів4курсуденноїформинавчання]/ укл.: В.М. Бабаєв, Г.В. Висоцька, Н.Ю. Мущинська. – Х. : ХНАМГ, 2007. – 22 с.

6.Демиденко В.О. Сучасна конституційна реформа та децентралізаціявладиякфакторефективноїєвроінтеграціїУкраїни/В.О.Демиденко // Роль правоохоронних органів у формуванні правової держави в умовах євроінтеграції України : матеріали Всеукр. підсумк. наук.-практ.конф.(Київ,12березня2015р.).–Ч.1.–К.:Нац.акад. внутр. справ. – 2015. – С. 232–234.

7.Модернізація державного управління та європейська інтеграція України : [наук. доп.] / [авт. кол. : Ю.В. Ковбасюк, К.О. Ващенко, Ю.П. Сурмін та ін.] ; за заг. ред. Ю.В. Ковбасюка. – К. : НАДУ, 2013. – С. 86–92.

8.Сутність і властивості муніципальних послуг (на прикладі освіт-

ніх послуг міського округу «Місто» Йошкар-Ола) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrefs.com.ua/187077-Sushnost- i-svoiystva-municipal-nyh-uslug-na-primere-obrazovatel-nyh-uslug- gorodskogo-okruga-Gorod-IYoshkar-Ola.html.

9. Чикаренко І.А. Принципи	формування системи забезпечен-
ня конкурентоспроможності	муніципального утворення /
І.А. Чикаренко // Теорія та практика державного управління. –
Вип. 3 (42). – 2013. – С. 1–10.

Дрозд А. Ю. Муниципальные услуги как продукт деятельности муниципального образования в Украине: международный опыт

Аннотация. В статье сделан обзор и анализ муниципальных услуг в деятельности муниципальных образований в Украине. Также рассмотрены международный опыт муниципальных образований по предоставлению услуг, функции, модели и специфические свойства муниципальных услуг.

Ключевые слова: муниципальные услуги, муниципальные образования, органы местного самоуправления.

Drozd О. Municipal services as a product of activity of municipal formation in Ukraine: international experience Summary. This article provides an overview and analysis of municipal services within the activity of municipal formations in Ukraine. It also reflects international experience of municipal formations in providing services, functions,

models and specific properties of municipal services.

Key words: municipal services, municipal formations, local self-governments.

125

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 35.078.4

КалатурМ.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА РОЗВ’ЯЗАННЯ КОНФЛІКТІВ У ДІЯЛЬНОСТІ ОВС

Анотація. У статті досліджуються проблемні аспекти управління конфліктними ситуаціями, які виникають як усерединіміліцейськогоколективу,такіпозаним.Проаналізовані поняття та причин виникнення конфліктів, визначенішляхивирішенняконфліктнихситуацій,обґрунтовані наукові рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності управління органами внутрішніх справ у конфліктних ситуаціях.

Ключові слова: органи внутрішніх справ, конфлікт, причини конфліктів.

Постановка проблеми. Правоохоронна діяльність протікає в умовах замаскованих і явних конфліктів. Багато дослідниківданоїпроблемивважаютьподібніколізіїзакономірними, тому що конфлікти, на їхню думку, є конкретним вираженням загального закону єдності і боротьби протилежностей, вони неминучі,інавітьнеобхідні.Наявністьконфліктнихситуацій– одназневід’ємниххарактеристикслужбовоїдіяльностіпрацівника правоохоронних органів. Він може стати безпосереднім учасником конфлікту, долаючи опір правопорушників, або ж включитись у конфлікт між громадянами з метою його вирішення, попередження злочину тощо. Нарешті, конфлікт може виникнути в колективі (між керівником i підлеглим, між працівникамирізнихслужб).

Атмосфера гострого конфлікту нерідко породжує у працівників ОВС стреси, стани психічної напруженості. У тих, хто спілкується в такій ситуації, може звужуватися свідомість, важкоздійснюєтьсяцілеспрямованадіяльність,авокремихвипадках дезорганізуються інтелектуальні процеси й поведінка, втрачаєтьсяможливістьуправлятисвоїмидіями.

Проблема конфлікту в правоохоронній діяльності надзвичайно складна і багатоаспектна, тому спробуємо розглянути специфікутаособливостіпрофілактикиконфліктіввОВС.

Вагомий внесок у дослідження проблемних питань конфліктології органів внутрішніх справ із громадськістю зробили:В.Б.Авер’янов,А.Я.Анцупов,О.М.Бандурка,Д.М.Бахрах, Ю.П. Битяк, І.В. Ващенко, В.С. Венедиктов, І.П. Голосніченко, В.А. Друзь, А.Т. Комзюк, Я.Ю. Кондратьєв, Г.В. Ложкін, О.О. Небрат, М. Пірен, М. Ю. Фролов, Ю.В. Чуфаровський, В.К.Шкарупа,Г.В.Щекін,О.Н.Ярмиштаін.Дослідженняперелічених авторів мають безсумнівне теоретичне і практичне значення,однаквимогисьогоденнятасучаснийстанреформування системи ОВС потребують постійного розвитку зазначеногонауковогонапрямку.

Метою даної статті є аналіз проблемних питань управління конфліктними ситуаціями, які виникають, як усередині міліцейськогоколективу,такіпозаним,обгрунтуваннянаукових рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності управління органами внутрішніх справ у конфліктних ситуаціях.

Виклад основного матеріалу. Аналіз наукової літерату-

ри показує, що у розумінні поняття «конфлікт» існує декілька

змістовних дефініцій. Конфлікт – це протиборство суспільних суб’єктів із метою реалізації суперечливих, протилежно спрямованих цілей, позицій, цінностей і поглядів; процес різкого загострення суперечностей, відсутність згоди і боротьба двох або більше сторін за вирішення проблеми, яка має особисту значущістьдлякожногозучасників[4;6].

Як стверджує О.М. Бандурка, працівникам органів внутрішніх справ доводиться брати участь у різних за своїми характеристиками конфліктних ситуаціях, основні з яких можна виділити в залежності від того, в якій сфері їх діяльності вони виникають.Авторнаводитьдекількакласифікаційконфліктних ситуацій в органах внутрішніх справ, серед яких внутрішні й зовнішні, природні й штучні, міжособистісні та внутрішньоособистісні, відкриті й закриті (латентні), конфлікти, що мають особисті,груповічигромадськіцілі[1].

І.В. Ващенко серед причин конфліктів у діяльності працівників ОВС виділяє такі: соціально-психологічні (хибні образи конфлікту, різний підхід до оцінки одних і тих же складних подій, психологічні умови застосування офіційної оцінки, розбалансована рольова взаємодія людей, внутрішньогруповий фаворитизм тощо); соціально-демографічні (коли у підрозділі розпочинаютьпереважатиінтересиоднієїдемографічноїгрупи над іншою, відбувається перерозподіл ролей, загострюються негативні сторони психології різних вікових груп тощо); організаційні (недосконала система організації структури МВС України, неправильна організація праці у підрозділі, неправильний розподіл заробітної плати); матеріально-технічні (застарілеобладнаннятамашини,працявнесприятливихумовах, нерухомістьтривалийчас,загазованість,шумтощо)[2].

Владністьповноважень,якиминаділеніпрацівникиорганів внутрішніхсправ,необхідністьзастосуваннязаходівпримусув цілях ефективної боротьби з правопорушеннями, інші антагоністичніумовидіяльностіорганіввнутрішніхсправєосновнимиджереламитакзваної«природної»конфліктноїситуації,яка має місце в діяльності більшості працівників міліції. При виконанні службових обов’язків щодо охорони громадського порядку і боротьбі зі злочинністю виникають штучні конфлікти, оскільки особи, які вчинили правопорушення, в багатьох випадках протидіють працівникам міліції у встановленні істини, намагаються ухилитись від відповідальності або зменшити її, використовуютьдляцьогорізніприйоми,втомучислійпсихологічнийтискнапрацівниківорганіввнутрішніхсправ.

Керівник повинен узяти до відома те, що проведення системно-функціонального аналізу дає змогу визначити вплив конфлікту на учасників і соціальне середовище. Цей вплив багатозначний, і його необхідно розглядати як функціональність конфлікту. Функціональний конфлікт означає, що соціальні й технологічніпроцесийогорозвиткувпливаютьнапсихічнуповедінку, діяльність як опонентів, так і оточуючих. Вплив конфлікту на його учасників у державному управлінні має порівняльний, суперечливий характер. Це пов’язано з відсутністю чітких критеріїв конструктивності й деструктивності конфлік-

126

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

тів, утрудненістю узагальненої оцінки результатів конфлікту. Ступені конструктивності конфлікту можуть змінюватися в міру його розвитку. Поряд з інтеграційною оцінкою необхідно врахувати індивідуальний вплив конфлікту, тобто визначити, длякогозучасниківвінконструктивний,адлякого–деструк- тивний.

Серед конструктивних наслідків конфлікту можна виділити: усунення суперечностей у функціонуванні колективу; більш глибоке пізнання учасниками конфлікту один одного; послаблення психічної напруженості; сприяння розвиткові особистості й поліпшення якості діяльності, підвищення авторитетуучасникавразійогоперемоги.

Причинами міжособистісних конфліктів у діяльності працівниківОВСможутьвиступати:

–конфліктний характер самої професійної діяльності (боротьба між міліцією та злочинним світом, необхідність використовуватизаходипримусууборотьбізізлочинністю,дефіцит часу, відведеного на вирішення професійних завдань, необхідністьсувородотримуватисянормзаконутапрацюватизконфіденційноюінформацією,значніемоційніпереживаннятаін.);

–кризовийетапрозвиткусуспільства,узв’язкузякимпраця і життя працівників набувають ще більш стресового характеру(розмиваннянормжиттяімораліусуспільстві,зростання професійних навантажень при недостатній платі за проведену роботу,відмінапільгтаін.);

–визначеннямісцятароліміліціїусуспільстві(формуваннясуспільноїдумкистосовноміліції,визначеннямежвладних повноваженьміліціїтощо);

–характер взаємодії міліції з «навколишнім середовищем» (здержавнимиінедержавнимиструктурами,громадськимиорганізаціямитощо);

–характер організації професійної діяльності всередині міліцейськогокола(нормивзаємодіїміжколегами,міжпідлеглими і керівництвом, розподіл обов’язків, форми заохочення і покараннятощо);

–психологічнііфізіологічніособливостілюдей–суб’єктів конфлікту.

Оскільки існують суб’єктивні та об’єктивні причини виникнення конфліктів, передбачається наявність відповідно двохпідходівдоїхпрофілактики:

–усунення,якщоцеможливо,їхоб’єктивнихпричин;

–управління поведінкою співробітників, навчання нормам поведінки,прийнятимворганізації.

Дослідження показують, що запобігати конкретним конліктам у державному управлінні можна, змінюючи ставлення працівника до проблемних ситуацій, поведінку в них, а також впливаючинапсихікуйповедінкуопонента[3].

До основних способів, прийомів зміни поведінки особи в передконфліктнійситуаціїможнавіднестийуміннявизначити, що спілкування стало передконфліктним; прагнення глибоко й всебічно зрозуміти позицію опонента; толерантність до інакомислення;зниженнясвоєїзагальноїтривожностійагресивності;умінняоцінювативласнийпоточнийпсихічнийстан,постійнуготовністьдонеконфліктногорозв’язанняпроблеми;уміння посміхнутися;здатністьнечекативідіншихлюдейзанадтобагато; щиру зацікавленість у співрозмовникові, конфліктостійкість;почуттягумору.

Найважливішою умовою запобігання конфліктів усіх рівнів у державному управлінні є прийняття оптимальних управлінських рішень. Рішення буде більш обґрунтованим і менш конфліктогенним, якщо під час його підготовки та прийняття максимальноглибоко,різнобічнойоб’єктивнооцінюєтьсястан об’єкта управління, виявляються тенденції щодо його динамі-

ки;розкриваєтьсясистемапричин,черезякіоб’єктуправління опинився в такому стані, визначаються рушійні сили його розвитку; дається варіативний прогноз змін в об’єкті управління; будується модель цілей управління; приймається змістове рішення,атакожтехнологічнерішення,визначається,якієсили, кошти, час для виконання змістовного рішення. Подолання деструктивних конфліктів у системі органів внутрішніх справ передбачає,впершучергу,комплексніорганізаційно-управлін- ські,службово-методичніітактичні,виховніісутопсихологіч- ні заходи, спрямовані на профілактику конфліктів у діяльності цих органів. При цьому потрібно враховувати, що працівники ОВС,яксуб’єктиконфлікту:

1)наділенівладнимиповноваженнями,якіуходіконфлікту можуть використовувати неправомірно, що призведе до порушеньзакону;

2)мають доступ до різноманітної інформації, в тому числі

йтакої,щоскладаєслужбовутаємницю;

3)володіють спеціальними технічними засобами, в тому числійзброєю;

4)працюють у агресивному середовищі, що накладає на нихпевнийвідбиток.

Профілактика конфліктів в органах внутрішніх справ – це здійснення керівництвом підрозділів чи служб органів внутрішніх справ запобіжних заходів для уникнення деструктивного, дисфункціонального розвитку можливих конфліктних ситуацій.

Стосовно правової профілактики конфліктів в ОВС, на нашу думку, одним із основних її напрямків є належне нормативне регулювання службово-трудової діяльності працівників ОВС та дотримання без винятку усіма керівниками та їх підлеглимивимогзаконівтапідзаконнихактів,якірегламентують діяльністьправоохороннихорганів.

Так,яквказуєО.О.Небрат,основнимипричинамиконфліктів,якізумовленіособистістюістилемроботикерівника,є:не- достатняроботазкадрамиувирішенніоперативно-службових завдань; недоліки виховання, які виявляються в черствості і непослідовності; негативні риси характеру (неврівноваженість тощо);неадекватністьстилюуправліннярівнюпідготовленості колективу[5].

Аналіз діяльності органів внутрішніх справ, особливостей соціально-психологічної і виховної роботи з особовим складом дозволяє розробити деякі основні напрямки профілактики конфліктності: врахування власних особливостей та індивідуального стилю діяльності; врахування особливостей партнера по взаємодії; врахування особливостей взаємодії між суб’єктом та об’єктом управління. Формою правової корекціїтазапобіганняконфліктівєприйняттявідповіднихнормативнихактів,щорегулюютьконфліктитапослаблюютьабо відміняютьколізіюнормативнихактів.Ефективністьцієїформи залежить від чіткого і неухильного дотримання законів. У практиці іноземних держав поширене включення в трудові договориспеціальнихпараграфів,щопередбачаютьдетальну поведінку сторін при виникненні спорів. Завчасний запис у контрактізапобігаєспонтанномуконфліктуіутримуєсторони віднепродуманихдій.

Основними напрямками профілактики конфліктів слід визнати оволодіння психологічними прийомами та навичками безконфліктного спілкування; оволодіння прийомами та навичками саморегуляції в складних конфліктних ситуаціях; оволодіння знаннями, вміннями і навичками розуміння конфліктогенів спілкування, усвідомлювання власних конфліктогенів; оволодіння вміннями перетворення та деескалації конфліктогенів; зниження власної конфліктності та агресивності,

127

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

руйнуванні стереотипів конфліктного поводження; оволодіння знаннями, вміннями і навичками нейтралізації деструктивних наслідківконфліктутощо.

Висновки. Таким чином, управління конфліктами в суспільстві, і зокрема в правоохоронній діяльності, нерозривно пов’язане з використанням психологічних методів управління, проте ефективне розв’язання конфліктів не можливе без правовихнорм.

Правові аспекти управління конфліктними ситуаціями складаютьправовуосновузабезпеченняохорониправісвобод осіб, які перебувають у полі конфлікту. Значною мірою ефективність діяльності, спрямованої на управління конфліктами, обумовлена чіткою правовою регламентацією цих відносин, дієвою охороною їх, різноманітними і взаємопов’язаними правовимизасобами.

При виникненні конфліктної ситуації, як в суспільстві, так і в управлінській діяльності, її учасники вступають у певні суспільні відносини, взаємодіють один із одним. Від того, наскільки регламентовано і на практиці дотримується ця взаємодія, залежить ефективність врегулювання конфліктів. Унаслідок правового регулювання конфліктні відносини набувають упорядкованогохарактеру.

За допомогою правових засобів управління конфліктами в органах внутрішніх справ працівники ОВС впливають на правовідносини при виникненні конфліктної ситуації у зовнішній івнутрішньоорганізаційнійдіяльностіпідрозділівтаслужбміліціїзметоюзабезпеченнянормальногофункціонуванняколективів ОВС та суспільства в цілому, попередження, вирішення конфлікту.

Література:

1.БандуркаА.М.Конфликтология:учеб.пособиедлявузов/А.М.Бандурка, В.А. Друзь; Университет внутренних дел МВД Украины. – Харьков: РИП «Оригинал», Фортуна-Пресс, 1997. – 356 с.

2.Ващенко І.В. Конфлікти: сучасний стан, проблеми та напрямки їх вирішенняворганахвнутрішніхсправ:монографія/І.В.Ващенко.– Харків: ОВС, 2002. – 256 с.

3.Довгань Н.П. Методи управління конфліктами, роль керівника у профілактиціконфліктів//Вісн.УАДУ.–2002.–№4.–С.223–227.

4.Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. – Москва, 1995.

5.Небрат О.О. Напрямки правової та психологічної профілактики конфліктівупідрозділахорганіввнутрішніхсправ//Правоібезпека. – 2002. – Вип. 3. – С. 207–212.

6. Словник-довідник термінів з конфліктології // За редакцією М.І. Пірен. – Київ, 1996.

КалатурМ.В.Отдельныевопросыпрофилактикии разрешения конфликтов в деятельности ОВД

Аннотация. В статье исследуются проблемные аспекты управления конфликтными ситуациями, которые возникают, как внутри милицейского коллектива, так и вне его. Проанализированы понятия и причины возникновения конфликтов, определены пути решения конфликтных ситуаций.Обоснованынаучныерекомендации,направленные на повышение эффективности управления органами внутренних дел в конфликтных ситуациях.

Ключевые слова: органы внутренних дел, конфликт, причины конфликтов.

Kalatur M. Specific issues of prevention and resolution of conflicts in internal affairs agencies

Summary. The problem aspects of management of conflict situations are explored in the article. Conflict situations which arise both inside the militia body and out of it are studied. The articleanalyzesnotionsandreasonsoforiginofconflicts,theways of solving conflict situations. The scientific recommendations aimed at the increase of efficiency of management of internal affairs agencies in conflict situations are grounded.

Key words: internal affairs agencies, conflict, reasons of conflicts.

128

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 342.9

МарченкоО.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРОЦЕДУР В ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ РЕКЛАМНИХ ПОСЛУГ

Анотація. У статті наголошено на особливому значенні адміністративних процедур в організації надання рекламних послуг. У зв’язку із цим досліджено наукові підходи до визначення поняття адміністративних процедур. Запропоновано поділяти адміністративні процедури в організації надання послуг з виготовлення, популяризації та просування інформації рекламного характеру на процедури за зверненням та процедури за втручанням. Зроблено висновок про невід’ємність адміністративних процедур на ринку надання рекламних послуг в Україні від державного управління.

Ключові слова: адміністративні процедури, процедури за зверненням, процедури за втручанням, законодавство про рекламу, протокол, заява.

Постановка проблеми. У ст. 1 Основного Закону зазначено, що Україна є суверенною та незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою [1]. Демократія передбачає волевиявлення народу країни, яке, зокрема, може проявлятися

увзаємнихвідносинахправовогохарактеруорганівдержавного управління з членами її суспільства. Виконання першими своїх професійних повноважень у частині реалізації завдань в управлінському спрямуванні несе процедурний характер та є змістовним наповненням такої наукової категорії, як адміністративна процедура. Недооцінка ролі адміністративних процедур у процесі реалізації публічного права може викликати негативнінаслідкивчастинізабезпеченняправісвободгромадян України, а саме до їх порушення та нехтування, зокрема в сфері організації надання послуг із виготовлення, популяризаціїтарозповсюдженняінформаціїрекламногохарактеру.

Дослідження змісту, предмета, призначення та видів адміністративних процедур було предметом уваги багатьох уче- них-адміністративістів,зокремаВ.Б.Авер’янова,Р.С.Алімова, Г.В.Атаманчука,О.М.Бандурки,Ю.П.Битяка,В.М.Гаращука, С.В. Ківалова, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, Л.Л. Попова, Д.В. Приймаченка, А.О. Селіванова, В.П. Тимощука, Ю.О. Тихомирова, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка та інших. Однак, не дивлячись на ґрунтовніпозиціїтазмістовніконцепціївзазначеномунапрямку,залишаєтьсямалодослідженимирольізначенняздійснення органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами повноважень щодо реалізації своїх завдань

усфері функціонування ринку рекламних послуг в Україні. Відтакзазначененауковезавданняєнедостатньорозробленета забезпеченевтеоретичномурозумінні,щообумовлюєактуальністьданоїстатті.Зазначене,усвоючергу,вимагаєпостановки мети дослідження, якуможемовизначити,яквизначенняролі

та значення адміністративних процедур в організації надання рекламнихпослуг.

Виклад основного матеріалу. Юридична процедура воло-

діє всіма ознаками соціальної процедури, а її специфічні риси

обумовлені тим, що вона діє в правовому середовищі, структурована правовими відносинами, направлена на правовий ре- зультат[2,c.6–7].Ученийакцентуєувагунатакійособливості процедури, як можливість трансформування з однієї моделі процедурного режиму до іншої з урахуванням постійного вдосконаленнятадоповненняновимипереміннимитакоїкатегорії. Насамперед, з метою її застосування за відношенням до окремого члена соціуму для отримання позитивного факту правовогохарактеру.

Дотримуючись системного характеру, А.Т. Комзюк зауважив, що діяльність учасників адміністративно-процесуальних проваджень розвивається в часі як послідовна низка пов’язанихміжсобоюпроцесуальнихдійщодореалізаціїїхніхправта обов’язків.Весьпроцесскладаєтьсязкількохфазрозвитку,що змінюють одна одну, їх прийнято називати стадіями, інколи – процедурами[3,с.632].

Поряд з цим, у науковій літературі існує безліч підходів щодо розкриття змісту терміну «адміністративна процедура». Так, Л.Л. Попов із цього приводу відмічає, що зазначена наукова категорія являє собою процедури здійснення різних видів позитивної управлінської діяльності (процедури нормотворчої діяльності, процедури реалізації прав та обов’язків громадян і організацій у сфері управління, процедури контрольної діяльності), а також процедури, пов’язані з організацією роботи апаратуорганіввиконавчоївлади.Такадіяльністьхарактеризу- єтьсяякорганізаційно-процедурна,щоздійснюєтьсяорганами виконавчоївладивпроцесіреалізаціїсвоїхфункцій[4,c.222]. Тобто, автор наведеного означення ділить процедурну діяльність на два рівні, які зосереджуються не лише в забезпеченні реалізації прав та обов’язків фізичними й юридичними особами, але й безпосередньо сталому функціонуванні державних органівпублічноїадміністрації.

На противагу цьому існує думка, що адміністративна процедура не стосується внутрішньої організаційної діяльності адміністрації,томущо,яквиконуватиметьсяпевнароботавсередині органу влади, яким буде спілкування між службовцями даногооргану–нетакважливодляособи,якоїстосуватиметься рішенняорганувлади.Цеположеннянеслідрозумітиякзаперечення необхідності врегулювати законом організацію та порядокдіяльностіорганіввлади,тимбільше,щотутєчіткийприписКонституціїУкраїни.Протезаконодавчерегулюваннявцій сферімаєбутимаксимальногнучким,абинадатиможливістьу кожномуорганіналагодитиадмініструваннянайефективнішим способом[5,с.22].Мивважаємо,щоцевзаємопов’язанітаневід’ємні сторони діяльності компетентних органів державної влади, місцевого самоврядування, їх уповноважених осіб, а відтакуникатирозглядупроцесувнутрішньогоупорядкування процедурного режиму суб’єктів публічного адміністрування в тандемі з їх владними рішеннями за відношенням до окремих членів суспільства, груп осіб, суб’єктів господарювання буде нецілкомраціонально.

129

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Розкривши зміст та завдання адміністративних процедур, вважаємозанеобхіднеперейтидорозглядуїхознак.

Доознакзазначеноїнауковоїкатегоріїможнавіднеститакі:

1)можливістьреалізаціївиключновсферіпублічногоправа;

2)наявність суб’єктного складу здійснення повноважень

увказаному напрямку (маються на увазі компетентні органи державної влади, місцевого самоврядування, їх уповноважені особи,тобтотакзвані«адміністративніоргани»);

3)спрямованістьназабезпеченняратифікованихправ,свободтаінтересівфізичнихтаюридичнихосіб;

4)законодавчо регламентований порядок надання окремих видів адміністративних послуг (йдеться про те, що підзаконні нормативно-правовіактикомпетентнихорганівдержавноївла- ди не можуть покладати додаткові зобов’язання (навантаження) на окремих осіб, а лише врегульовувати сам процес провадженнящодореалізаціїтакихпослуг);

5)наявність причино-наслідкового зв’язку між зверненнямифізичнихтаюридичнихосібдосуб’єктівпублічногоадмініструванняйюридичнимифактамидіяльностіостанніх.

Стосовно ж ролі та значення адміністративних процедур саме в організації надання послуг із виготовлення, популяризації та просування інформації рекламного характеру, то тут слід брати до уваги змістовне навантаження зазначеної наукової категорії. Це виявляється у владних повноваженнях щодо реалізаціїтавиконаннясвоїхслужбовихзавданьіпрофесійних функційповідношеннюдофізичнихйюридичнихосіб,якіподіляються на: 1) процедури за зверненням та 2) процедури за втручанням.Пропонуємоохарактеризуватидеякізних.

Так, наприклад, до втручальних належить процедура застосування санкцій по відношенню до суб’єктів рекламування (рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами) за порушенняостанніминормправавзазначенійсфері.

У випадках накладення грошових стягнень на рекламодавців, виробників і розповсюджувачів інформації рекламного характеру такого роду дії входять виключно до повноважень уповноваженихсуб’єктіввособі:

– голови Державної інспекції України з питань захисту правспоживачів;

–заступниківголови;

– начальників інспекцій з питань захисту прав споживачів

уобластях;

–заступниківначальників.

Офіційнийдокумент(тобтопротокол),якийміститьвідомості про виявлені порушення законодавства про рекламу; їх характертаособливості;можливіумови,щосприялинехтуванню ратифікованих правил поведінки рекламодавців, виробників і розповсюджувачіврекламивційсфері;попереднякваліфікація діянь правопорушника, тощо, надсилається компетентним органом державного управління до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів чи її територіальних представництв (зважаючи на місце виявлення (вчинення) правопорушення, яке, як правило, збігається з юридичною адресою відповідногосуб’єктагосподарювання).

Терміни направлення протоколу до компетентного державного органу публічного права й початку розгляду справи про порушення окремими суб’єктами рекламування законодавства про рекламу становлять близько одного місяця. За обґрунтованих обставин здійснення провадження за справою про порушення норм права в цій сфері уповноважена особа компетентного суб’єкта публічного адміністрування має право звернутися до голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів або його заступників, начальників інспекцій із питань захисту прав споживачів у областях, чи

їх заступників, із офіційним клопотанням щодо продовження строку адміністративного провадження не більше як до трьох місяців (без урахування затрат часу на отримання фактичних відомостей доказового характеру та призначення (проведення) відповідної експертизи, зокрема у випадках порушення прав інтелектуальноївласностітощо).

Разомізтим,розглядуповноваженимсуб’єктомпублічного адмініструваннязасправоющодопорушенняположеньзаконодавствапрорекламуможебутиприпиненийутакихвипадках:

–перевірка отриманих пояснень від рекламодавців, виробників і розповсюджувачів реклами; зіставлення вилученої документації з фактичними даними; проведення експертизи за наявними носіями інформації рекламного характеру (аудіо-, відеозаписи, друковані засоби донесення реклами до споживачів тощо) спростували наявність у діях суб’єкта рекламування ознак порушення норм права в цій сфері суспільного життя, а відтак приймається вмотивоване рішення про закриття відповідноїсправи;

–перевірка достовірності отриманих відомостей проводилася всупереч вимогам і порядку чинного законодавства (в тому числі недотримання процесуальних строків провадження засправоюпропорушеннязаконодавствапрорекламу);

–розгляд справи щодо порушення законодавства про рекламу проводився без участі законного представника фізичної чиюридичноїособизавідношеннямякоїрозпочатовідповідне провадження(заумовинесвоєчасногоповідомленняостанньогопрочасімісцерозглядутакоїсправи);

–факт вчинення суб’єктом рекламування порушення норм права, стандартів чи вимог у вказаній сфері публічного права недоведено.

Юридичнийфактзасправоюпропорушеннязаконодавства

всферізабезпеченнянаданнярекламнихпослугоформляється офіційним документом у двох примірниках, один з яких залишаєтьсявкомпетентногосуб’єктапублічногоадміністрування, адругий–протягомдесятиднівнаправляєтьсяособі,повідно- шеннюдоякоїприйнятевідповіднеобґрунтованерішення(або надається представникові останньої під особистий розпис). У разі прийняття рішення про накладення грошових стягнень на фізичних або юридичних осіб, їх сплата відбувається в добровільномупорядку,абожпримусовому,тобтозазверненням уповноваженої особи Державної інспекції з питань захисту прав споживачів чи її обласних представництв із позовною заявоюдосуду.

Щодостадіїоскарженнярішеннязасправою,їїпорядокпередбачений ст. 19 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 693 [6] та ст. 27 Закону України «Про рекламу» від 3 липня 1996 року №270/96-ВР[7].

Іншим типом адміністративних процедур у сфері надання послуг з популяризації та виробництва інформації рекламного характеру є процедури за заявою фізичних або юридичних осіб,незалежновідформивласностітавидудіяльності.Доних слід віднести й процедуру розміщення реклами в спеціальних друкованих виданнях центрального органу державного управлінняусферібанківськоїсправи.

Варто зауважити на такій особливості реалізації центральним органом державного управління в зазначеній сфері суспільного життя зазначеної адміністративної процедури із розміщення реклами у відповідних спеціальних друкованих виданнях, як обмежене коло рекламодавців (мова йде про структурні підрозділу Центрального банку України на місцях,

вобластях; відомчі навчальні заклади; установи й організації

130