С. В. Ківалов ПОДАТКОВЕ РЕЗИДЕНСТВО ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

в сфері банківської справи та ін.). Поряд із цим уповноважені особи – замовники виробництва та розповсюдження такого роду інформації рекламного характеру, можуть користуватися послугамипосередниківвособірекламнихагентствчиагентів, якірозробляютьрекламніпроектитадосліджуютьпотребиокремих категорій (груп) осіб на ринку споживачів, враховуючи при цьому наявні об’єктивні особливості та труднощі впровадження банківських технологій у практичне життя (на основі проведеногозамовникамимоніторингуйвизначенихекономічнихпоказниківрентабельностітакоговпровадження)тощо.

Так як мова йде про категорію процедур за заявою (зверненням), редакція періодичних видань Національного банку Україниприймаєзамовленнянапослугизрозміщенняреклами від рекламодавців, рекламних агентств і рекламних агентів на підставі гарантійного листа-замовлення щодо розміщення такоїреклами[8].

Замовлення на розміщення реклами від рекламодавців, рекламних агентств і рекламних агентів у сфері банківської справи в періодичних виданнях Національного банку України вважається прийнятим лише за умови наявності оригіналу чи копії платіжного доручення про сплату таких послуг і письмового погодження заступником голови вказаного державного органу центрального управління. Така процедура передбачає особистийрозглядлиста-замовленнянарозміщеннярекламив офіційнихдрукованихзасобахмасовоїінформаціїЦентрального банку України, макету (проекту) реклами, її текстового наповнення та графічних доповнень. У свою чергу, затверджена документація направляється завідувачу редакції періодичних видань Національного банку України, який готує рекламний матеріал до друку. При цьому, редагування проекту передбачаєвиключностилістичнеоформленнятавитісняєможливість вноситикоректививзмістовненаповненняінформаціїрекламного характеру. Разом з тим, суб’єкт рекламування має право відмовитися від розповсюдження реклами через вищеперераховані друковані засоби масової інформації за умови офіційногозверненнядоредакціїперіодичнихвиданьНаціонального банку України із письмовим проханням виключно до моменту підписання номера збірника, журналу, інформаційно-статис- тичноговиданнядодруку,щопередбачаєповерненняпершому коштівзаплатіжнимдорученнямуповнійсумі.

Висновки. Таким чином, підсумовуючи викладене, ми можемо зробити висновок про те, що адміністративні процедури на ринку надання рекламних послуг в Україні є невід’ємним аспектом державного управління, які передбачають систематизацію, диференціацію й урегулювання повноважень компетентних суб’єктів публічного адміністрування, їх посадових і службових осіб за відношенням до виконання своїх завдань та обов’язківувказаномунапрямку.Вонистворюютьратифіковані механізмизахиступравісвободфізичнихтаюридичнихосіб– суб’єктів рекламування в ході організації таких явищ суспільногожиттяяквиробництво,популяризація,просуваннятарозповсюдженняінформаціїрекламногохарактеру,якіторкаються не лише норм законодавства про рекламу, але й інших сфер публічного права. Поряд з цим, адміністративні процедури є нетількипроявомпозитивноїуправлінськоїдіяльностіорганів державної влади, місцевого самоврядування щодо організації надання рекламних послуг, це ще й безпосередньо процедур-

ною регламентацією лінії поведінки суб’єктів рекламування в тихчиіншихситуаціях(умовах).

Література:

1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2.Протасов В.Н. Юридическая процедура / В.Н. Протасов. – М.: Юрид. лит., 1991. – 79 с.

3.Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’я- нова. – К.: Видавничий Дім «Ін–Юре», 2002. – 668 с.

4.Попов Л.Л. Административное право Российской Федерации / Л.Л.Попов,Ю.И.Мигачев,С.В.Тихомиров;подред.Л.Л.Попова.– М.: Юрайт, 2010. – 444 с.

5.Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Автор-упорядник В.П. Тимошук. – К.: Факт, 2003. – 496 с.

6.Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу: Постанова, Порядок Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 693 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/693-2004-п.

7.Про рекламу: Закон України від 03.07.1996 № 270/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996 – № 39 – Ст. 181.

8.Про затвердження Положення про порядок надання Національним банком України послуг із розміщення реклами в офіційних виданнях Національного банку України: Постанова, Положення, Форма типового документа Національного банку України від 17.06.2013 № 231 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/z1165-13.

МарченкоО.В.Рольизначениеадминистративных процедур в организации предоставления рекламных услуг

Аннотация. В статье отмечено особое значение административных процедур в организации предоставления рекламных услуг. В связи с этим исследовано научные подходы к определению понятия административных процедур. Предложено разделять административные процедуры в организации предоставления услуг по изготовлению, популяризации и продвижению информации рекламного характера на процедуры по обращению и процедуры по вмешательством. Сделан вывод о неотъемлемости административных процедур на рынке предоставления рекламных услуг в Украине от государственного управления.

Ключевые слова: административные процедуры, процедуры по обращению, процедуры по вмешательствам, законодательство о рекламе, протокол, заявление.

Marchenko О. Role and importance of administrative procedures in the organization of advertising services

Summary. The article notes special importance of administrative procedures in the organization of advertising services. In this regard, scientific approaches to the definition of administrative procedures are studied. It is suggested to divide administrative procedures in organization of services for production, promotion and advancement of advertising information into procedures for handling and procedures for intervention. It is concluded on inalienability of administrative procedures on market of advertising services in Ukraine and public administration.

Key words: administrative procedures, procedures for handling, procedures for intervention, legislation on advertising, protocol, statement.

131

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 349.2

ПодорожнійЄ.Ю.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ

ДО ПРОБЛЕМИ СПІВВІДНОШЕННЯ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Анотація. У статті присвячено увагу розгляду властивостей дисциплінарної та адміністративної відповідальності, які свідчать як про схожість, так і про відмінність даних видів юридичної відповідальності один від одного. Доведено, що і адміністративна, і дисциплінарна відповідальність мають однакові за формою (зовнішнім вираження) фактичні підстави для їх застосування – вчинення особою проступку, зміст цих підстав суттєво відрізняється.

Ключові слова: юридична відповідальність, дисциплінарна відповідальність, адміністративний проступок, адміністративна відповідальність.

Постановкапроблеми.Однимізосновнихюридичнихзасобів забезпечення охорони суспільних відносин є юридична відповідальність, яка являє собою закріплений у законодавстві ізабезпечуванийдержавоююридичнийобов’язокправопорушника пізнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належать [1, c. 133]. О. Ф. Скакун пише, що юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра держав- но-владної (примусової) втрати особою благ особистого, організаційногоімайновогохарактерузавчиненеправопорушення [2, c. 431]. Специфіка юридичної відповідальності за посяганнянатічиіншісуспільнівідносинивстановлюютьсянормами відповідноїгалузіправа.Насьогоднііснуєдекількарізновидів юридичної відповідальності, кожен з яких має свої характерні властивості, але деякі із цих різновидів зовнішньо дуже схожі, зокрема йдеться про дисциплінарну та адміністративну відповідальності, коли справа доходить до їх застосування за вчинення правопорушень у сфері державної служби, в межах інституту якої тісно поєднуються, переплітаються та взаємодіютьнормиадміністративногоітрудовогоправа.

Стан дослідження. Проблематика як дисциплінарної, так і адміністративної відповідальності аналізувалася цілою низкою дослідників, зокрема її вивчали В. Б. Авер’янов, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, В. С. Венедіктов, М. І. Іншин, В. К. Колпаков, В. Г. Короткін, Л. П. Грузінова, П. Д. Пилипенко, але детальному розгляду співвідношення цих двох різновидіввідповідальностіправники,якправило,неприділяють окремоїуваги.Томуметастаттіполягаєудослідженніспіввідношеннядисциплінарноїтаадміністративноївідповідальності.

Виклад основного матеріалу. Розпочати слід із визначен-

ня поняття адміністративної та дисциплінарної відповідальності.Одразужслідвідзначити,щоофіційноговизначенняданих понять немає, у той час як на сторінках юридичної літератури з цього приводу пропонується ціла низка точок зору. Так, В. Б. Авер’янов характеризує адміністративну відповідальність як сукупність адміністративних правовідносин, які виникаютьузв’язкуіззастосуваннямуповноваженимиорганами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливихсанкцій–адміністративнихстягнень[3,c.430-431]. Є. С. Герасименко розуміє адміністративну відповідальність

як специфічну форму негативного реагування з боку держави

вособіїїкомпетентнихорганівнавідповіднукатегоріюпротиправних проявів, згідно з якою особи, які їх вчинили, повинні дативідповідьпередповноважниморганомзасвоїнеправомірнідіїіпонестизацеадміністративністягненняувстановлених закономформахіпорядку[4,с.16].НадумкуЮ.П.Битяка,ад- міністративнавідповідальність–ценакладеннянапорушників загальнообов’язкових правил, що діють у державному управлінні та інших сферах, адміністративних стягнень, які тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру[5,c.177-178].

Що стосується дисциплінарної відповідальності, то її розуміють як обов’язок працівника відповідати перед роботодавцем за скоєний ним дисциплінарний проступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права [6, c. 19]. Н. Б. Болотіна вважає, що дисциплінарна відповідаль- ність–цеодинізвидівюридичноївідповідальності,якийполягає

вобов’язку працівника відповідати перед власником або уповноваженимниморганомзаскоєнийнимдисциплінарнийпроступок і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права [7, c. 440]. Ю. П. Дмитренко визначив дисциплінарну відповідальністьяквидюридичноївідповідальності,щополягаєв обов’язку працівника, який здійснив дисциплінарний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії в межах стягнень, встановленихтрудовимзаконодавством[8,c.352].

Звикладеного видно, що спільним для обох видів відповідальностієте,щоїхфактичноюпідставоюявляєтьсявчинення особою проступку. Тобто, і адміністративна, і дисциплінарна відповідальність застосовуються за скоєння правопорушення, рівень суспільної небезпеки (шкідливості) яких порівняно незначний. Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративніправопорушенняадміністративнимправопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність [9]. Чіткого ж визначення поняття дисциплінарного проступку діюче трудове законодавство не містить, у статті 147 Кодексу законів про працю України лише закріплено,щозапорушеннятрудовоїдисциплінидопрацівникаможебутизастосовановідповіднестягнення[10].Упроекті Трудовогокодексувід22.04.2013передбачалося,щопідставою для застосування дисциплінарної відповідальності є порушення працівником своїх обов’язків (дисциплінарний проступок), визначенихтрудовимзаконодавством,колективнимітрудовим договорами, підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Визначення дисциплінарного проступку також міститься у Законі Україні «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-IV: «дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службовоїдисципліни»[11].

132

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Отже, через те, що і адміністративна, і дисциплінарна відповідальність мають однакові за формою (зовнішнім вираження) фактичні підстави для їх застосування, вчинення особою проступку, зміст цих підстав суттєво відрізняється. Найпершою і найбільшою відмінністю є об’єкти, на які посягають адміністративні та дисциплінарні проступки та які захищають адміністративна і дисциплінарна відповідальності. Так, в обох випадках вчинення зазначених правопорушень особа скоює посягання на встановлену дисципліну, однак у контексті адміністративного правопорушення йдеться про дисципліну в сфері здійснення державного управління, тобто, особа своїми діямипорушує(перешкоджає)нормальнийпорядокздійснення державою своїх функцій з управління суспільними справами. Тобто, правопорушник посягає на порядок управління, що має зовнішній по відношенню до нього характер. У той час, як, вчиняючи дисциплінарний проступок, особа порушує трудову дисципліну встановлену на підприємстві, організації, де вона працює, а тому ця особа посягає на внутрішньо-управлінські відносини у системі, в середині організаційної структури якої вона безпосередньо перебуває. Звідси очевидно, що різними є йсуб’єкти,передякимиправопорушникнесевідповідальність, адже у трудових правовідносинах власник має дисциплінарну владущодопрацівника,іпрацівникнеседисциплінарнувідповідальність саме перед власником (роботодавцем), а не перед державою (державним органом), як це має місце при адміністративній відповідальності [7, c. 440]. Цілком закономірним

єпитання про те, перед ким несе відповідальність особа, яка перебуває на службі у відповідних органах державної влади, і

єтакавідповідальністьадміністративноючидисциплінарною? Аналіздіючоготанового(щомаєнабратичинності01.01.2016р) законів «Про державну службу», законів «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22.02.2006 № 3460-IV, «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV, а також Постанови ВРУ «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» від 06.11.1991 № 1796-XII свідчать про те, що порушення особоюслужбової дисциплінитягне за собою застосуваннядо неї дисциплінарних стягнень, окрім тих випадків, коли у її діях містятьсяознакискладузлочинуабоадміністративногоправопорушення.Удіючомузаконіпродержавнуслужбувстановлено,щодисциплінарністягненнязастосовуютьсядодержавного службовцязаневиконаннячиненалежневиконанняслужбових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює [12]. В якостісуб’єкта,передякимнесевідповідальністьслужбоваособа, якавчинилаадміністративнийпроступок,єдержава,однактут вона виступає не як здійснювач державно-владних функцій і повноважень, а як власник органів, установ, в яких перебуває на службі ця особа, тобто, держава по відношенню до останньої є роботодавцем і має щодо неї дисциплінарну владу таку ж,якіншіроботодавцінадсвоїминайманимипрацівниками.

Слідвідзначити,щовокремихвипадках(ситуаціях)дляокремих категорій працівників, зокрема тих же державних службовців, трудові обов’язки осіб можуть співпадати із обов’язками, які на них покладають норми адміністративного права, у такому випадку протиправні дії особи міститимуть ознаки і адміністративного, і дисциплінарного проступків. Також не можнанезвернутиувагунате,щодеякікатегоріїосіб,дояких застосовується так звана спеціальна дисциплінарна відповідальність, несуть адміністративну відповідальність не у відповідності до адміністративного законодавства, а згідно спеці-

альних дисциплінарних статутів, положень. Так, наприклад у статті15КУпАПвстановлено,щовійськовослужбовці,військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а такожособирядовогоіначальницькогоскладівДержавноїкримі- нально-виконавчої служби України, органів внутрішніх справ, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України несуть відповідальність заадміністративніправопорушеннязадисциплінарнимистатутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпеченнябезпекидорожньогоруху,санітарно-гігієнічнихі санітарно-протиепідемічнихправилінорм,правилполювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчиненнякорупційнихправопорушень,порушеннятишівгромадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушеннязаконодавствапродержавнутаємницю,порушення порядкуобліку,зберіганняівикористаннядокументівтаінших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи і адміністративний арешт. Інші, крім згаданих, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну,

увипадках, прямо передбачених ними, несуть дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках – адміністративну відповідальністьназагальнихпідставах[9].

Даліслідзвернутиувагунатакіособливостіадміністративної та дисциплінарної відповідальності, як чіткість законодавчого визначення протиправних дій, за вчинення яких до осіб застосовуютьадміністративнітадисциплінарністягнення.Так,

увипадку із адміністративною відповідальністю діюче законодавство містить чітко визначені склади правопорушень, за наявності у діях особи ознак яких до неї застосовується адміністративна відповідальність. На відміну від адміністративної відповідальності,дисциплінарнанемаєусвоємурозпорядженні конкретизованих та законодавчо закріплених складів трудо- во-правових порушень. Слід відзначити, що у новому законі «Про державну службу» від 17.11.2011 № 4050-VI, який має набрати чинності 01.01.2016 року, у статті 52 закріплено, що дисциплінарними проступками є: 1) вияв неповаги до державнихсимволівУкраїни;2)невиконанняабоненалежневиконаннявмежахпосадовихобов’язківрішеньдержавнихорганівта/ або органів влади Автономної Республіки Крим, наказів, розпоряджень та доручень керівників, наданих у межах їхніх повноважень; 3) невиконання або неналежне виконання посадовихобов’язків;4)перевищенняслужбовихповноважень,якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 5) невжиття передбачених законом заходів щодо усунення конфлікту інтересів; 6) порушення обмежень щодо участідержавногослужбовцяувиборчомупроцесі,визначених виборчим законодавством; 7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку; 8) порушення правил професійної етики державного службовця; 9) прогул, тобто, відсутність державного службовця на робочому місці більше трьох годин підрядпротягомробочогоднябезповажнихпричин;10)поява державного службовця на робочому місці у нетверезому стані,

устанінаркотичногоаботоксичногосп’яніння[12].

Суттєвою відмінністю у врегулюванні адміністративної та дисциплінарної відповідальності є відсутність у трудовому законодавстві хоча б якогось натяку на обтяжуючі та пом’якшуючіобставини,що,нанашудумку,являєтьсясуттєвимнедо-

133

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

ліком,враховуючитойфакт,щопідставоюдляпритягненнядо дисциплінарної відповідальності є винне діяння, а ступінь та характер вини може різнитися залежно від ряду обставин. Натомість у КУпАП чітко передбачено, що при накладанні адміністративногостягненнянаособувраховуютьсяобставини,що пом’якшують і обтяжують відповідальність. При цьому обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейнихобставин;4)вчиненняправопорушеннянеповнолітнім; 5)вчиненняправопорушеннявагітноюжінкоюабожінкою,яка має дитину віком до одного року [9]. А обставинами, що обтяжуютьвідповідальністьзаадміністративнеправопорушення,є такі: 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особувжебулопідданоадміністративномустягненню;вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення; 3) втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4) вчинення правопорушення групою осіб; 5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння[9].

Якщо говорити про стягнення, які накладаються на осіб внаслідок притягнення особи до адміністративної та дисциплінарної відповідальності, то вони різні, однак даний момент обох різновидів відповідальності пов’язує те, що у деяких випадкахдоокремихкатегорійосібможутьзастосовуватисядисциплінарні стягнення за вчинення адміністративних правопорушень, зокрема йдеться про категорії осіб, на поведінку яких поширюєтьсядіянормдисциплінарнихстатутівабоіншихспеціальнихположеньпродисципліну.

Висновки. Отже, резюмуючи вище викладене, можемо констатувати, що дисциплінарна та адміністративна відповідальність мають певні точки перетину, особливо у контексті трудовоїдіяльності,пов’язаноїізнесеннямслужби(державної, військової), однак загалом ці види юридичної відповідальностісуттєвовідрізняються,першзавсевсилуспецифікивідносин, які вони покликані охороняти. Так, неодмінною умовою притягнення до дисциплінарної відповідальності є наявність трудових, службових відносин та організаційного підпорядкування між порушником і суб’єктом застосування зазначеної відповідальності.

Слід відзначити, що адміністративна відповідальність (її основніаспекти:підстави,порядок,наслідкитаін.)насьогодні характеризуєтьсябільшвисокимтаякісним,хочаідалекимвід ідеального рівнем правової регламентації, аніж регламентація дисциплінарноївідповідальності,якамаєнеповнийтанечіткий характер.

Література:

1.Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: [навч. посібник]. Вид. 6-е. – X. : Консум, 2002. – 160 с.

2.Скакун О. Ф. Теорія держави і права: [підручник] / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.

3.Адміністративне право України. Академічний курс: [підручник]: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Видавництво «Юридична думка», 2004. – 584 с.

4.Герасименко Є. С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності [Текст]: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Є. С. Герасименко; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2000. – 21 с.

5.Административное право Украины. – 2-е изд., перераб. и доп. [учебник для студентов высш. учеб, заведений юрид. спец.] / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцкий, В. Н. Гаращук и др.]; под ред. проф. Ю. П. Битяка. – Харьков: Право, 2003. – 576 с.

6.ГрузіноваЛ.П.,КороткінВ.Г.ТрудовеправоУкраїни:[навч.посіб. для студ. вищ. навч.закл.]. – К. : МАУП. – Ч. 4. – 2003. – 152 с.

7.Болотіна Н. Б. Трудове право України: [підручник]. – 4-те вид., стер. – К. : Вікар, 2006. – 725 с.

8.ДмитренкоЮ.П.ТрудовеправоУкраїни:[пiдручник]/Ю.П.Дмитренко. – К. : ЮрiнкомIнтер, 2009. – 624 с.

9.КодексУкраїнипроадміністративніправопорушеннявід07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.

10.Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII // ВВР. – 1971. – Додаток до № 50. – Ст. 375.

11.Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22.02.2006 № 3460-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2006. – № 29. – Ст. 245.

12.Про державну службу: Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII // ВідомостіВерховноїРадиУкраїни(ВВР).–1993.–№52.–Ст.490.

Подорожний Е. Ю. К проблеме соотношения дисциплинарной и административной ответственности

Аннотация. В статье посвящено внимание рассмотрению свойств дисциплинарной и административной ответственности, которые свидетельствуют как о сходстве, так и различие данных видов юридической ответственности друг от друга. Доказано, что и административная, и дисциплинарная ответственность имеют одинаковые по форме (внешним выражение) фактические основания для их применения – совершение лицом проступка, однако содержание этих оснований существенно отличается.

Ключевые слова: юридическая ответственность, дисциплинарная ответственность, административный проступок, административная ответственность.

Podorozhnii Ye. On the problem of correlation of disciplinary and administrative responsibilities

Summary. The article is devoted to the consideration of the properties of disciplinary and administrative proceedings,whichshowbothsimilaritiesanddifferencesof these types of legal liability. It is proved that administrative and disciplinary responsibilities are identical in form (formal expression) grounds for their application – a person has committed the offense, the content of these grounds is significantly different.

Key words: legal liability, disciplinary liability, administrative offense, administrative liability.

134

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 351.74:342.7(477)

ТімашовВ.О.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри фінансового та адміністративного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

Анотація. У статті розглянута діяльність органів внутрішніх справ щодо забезпечення та захисту прав людини і громадянина. Здійснено аналіз сучасного стану роботи органів внутрішніх справ, окреслені певні проблеми у роботі органів внутрішніх справ щодо захисту прав людини, наведено шляхи покращення в роботі органів внутрішніх справ у цій галузі.

Ключові слова: права людини, Конституція України, Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, громадське суспільство, органи внутрішніх справ, громадська рада, адміністративна юстиція.

Постановка проблеми. Україна сьогодні переживає особливий період своєї історії: відкриваються принципово нові горизонти її розвитку, створюються позитивні засади для проведеннясистемнихреформ,щоспрямованінапоглибленнядемократії та впровадження угоди про вступ нашої держави до ЄвропейськогоСоюзу.

Але, незважаючи на позитивні здобутки у проведенні реформвУкраїні,необхідновизнати,щоУкраїнськадержавапоки що не може розв’язати головне, стратегічне завдання – захист прав людини і громадянина. В її діяльності спостерігаються окремірозбіжностіміжпроголошенимиКонституцієюУкраїни правами людини і громадянина та фактичним станом їх реалізації. Правові інститути, покликані захищати права людини і громадянина, діють недостатньо ефективно, потребують удосконалення окремі складові механізму захисту названих прав людини і громадянина правоохоронними органами (правові, матеріальні, організаційні). Розв’язання означених проблем значноюміроюзалежитьвід якісноїреалізації правоохоронної функції Української держави, зокрема ефективної діяльності органіввнутрішніхсправуційгалузі[1,c.3].

Пoбудувaти дiйcнo дeмoкpaтичну, пpaвoву дepжaву, якa зacвiдчилaбпpaгнeнняcтaтипoвнoпpaвнимчлeнoмЄC,нeмoжливoбeзнaлeжнoгoзaхиcтупpaвicвoбoдгpoмaдян.Нaйвaжливiшу poль у викoнaннi цьoгo зaвдaння вiдвeдeнo пpaвooхopoнним opгaнaм, пoкликaним зaхищaти життя, здopoв’я, пpaвa i cвoбoди гpoмaдян, влacнicть, iнтepecи cуcпiльcтвa i дepжaви вiд злoчинних тa iнших пpoтипpaвних пocягaнь. Викoнaння ж функцiї зaхиcту мoжe бути peaлiзoвaнo лишe зa умoви, щo пpaвooхopoннi opгaни дiйcнo будуть ґapaнтaми дoтpимaння тa зaбeзпeчeння пpaв i cвoбoд, зaкoнних iнтepeciв гpoмaдян. Узв'язкузцимзaбeзпeчeнняпpaвicвoбoдлюдини,бeзcумнiвнo,мaєcтaтиoднимзocнoвoпoлoжнихпpинципiвпpaвooхopoннoїдiяльнocтi.

Аналіз наукових досліджень. Piзні acпeкти зaбeзпeчeння пpaв людини в дiяльнocтi пpaвooхopoнних opгaнiв дocлiджувaлo бaгaтo вiтчизняних учeних: В. Б. Aвep’янoв, O. М. Бaн-

дуpкa,A.I.Бepлaч,A.C.Вacильєв,В.C.Вeнeдиктoв,I.П.Гoлocнiчeнкo, М. М. Гуpeнкo-Вaйцмaн, Є. В. Дoдiн, Д. П. Кaлaянoв,P.A.Кaлюжний,C.В.Кiвaлoв,I.П.Кoзaчeнкo,A.М.Кo-

лoдiй, C. Ф. Кoнcтaнтiнoв, В. К. Кoлпaкoв, A. Т. Кoмзюк,

М. В. Кopнiєнкo, Є. Б. Кубкo, O.A. Мapтинeнкo, O. В. Нeгoдчeнкo,В.Ф.Oпpишкo,O.I.Ocтaпeнкo,В.П.Пєткoв,C.В.Пєткoв,В.Ф.Пoгopiлкo,В.Г.Пoлiщук,Ю.I.Pимapeнкo,O.П.Pя-

бчeнкo,O.Ю.Cинявcькa,O.Ф.Фpицький,Ю.C.Шeмшучeнкo,

В.К.Шкapупa,Х.П.Яpмaкi,O.Н.Яpмиштaін.[2,c.3-4].

Метоюдослідженняполягаєувиявленнізагальнихпроблем застосуваннявУкраїніКонвенціїпрозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод(Конвенції)тапрактикиЄвропейськогосуду зправлюдини(ЄСПЛ)іможливостейїхрозв’язання.

Завданням дослідження є: 1) охарактеризувати застосуваннявУкраїніКонвенціїякскладовоїїїнаціональногозаконодавства; 2) визначити конституційне право людини і громадянина назверненнязазахистомсвоїхправісвободдоЄвропейського Судузправлюдини;3)проаналізуватипрактикузверненнягромадянУкраїнизазахистомсвоїхправісвободдоЄвропейськогоСудузправлюдини.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ, затверджене Постановою КабінетуМіністрівУкраїнивід13серпня2014рокуМВСєголовниморганомусистеміцентральнихорганіввиконавчоївлади,щозабезпечуєформуваннятареалізуєдержавнуполітикуу галузізахиступравісвободлюдинитагромадянина,власності, інтересівсуспільстватадержавивідзлочиннихікримінальних протиправних посягань, боротьби зі злочинністю, виявлення кримінальних правопорушень, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також забезпечує формування державної політики у галузі захистудержавногокордонутаохоронисувереннихправУкраїни вїївиключній(морській)економічнійзоні,усферахцивільногозахисту,втомучислізапобіганнявиникненнюнадзвичайних ситуацій, захисту населення і територій від надзвичайних ситуаційталіквідаціїнадзвичайнихситуацій,міграції(імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та іншихвизначенихзаконодавствомкатегоріймігрантів[3].

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня1991рокузавданнямиміліціїє:

•забезпеченняособистоїбезпекигромадян,захистїхправі свобод,законнихінтересів;

•запобіганняправопорушеннямтаїхприпинення;

•охоронаізабезпеченнягромадськогопорядку;

•виявленнякримінальнихправопорушень;

•участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальнимпроцесуальнимзаконодавством;

•забезпеченнябезпекидорожньогоруху;

•захист власності від злочинних та кримінально протиправнихпосягань;

•виконанняадміністративнихстягнень;

•участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним орга-

135

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

нам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладенихнанихзакономобов’язків[4].

З правової точки зору, в діяльності міліції можна виділити такіосновнінапрямироботи:адміністративна,профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча та охоронна діяльність. Саме сукупність цих напрямків діяльностійзумовлюєспецифікуформтаметодівїїроботи.

Виконуючи адміністративні функції, особовий склад органів внутрішніх справ здійснює організаційно-правові повноваження, які встановлюються і забезпечуються нормами адміністративного права. Ця діяльність має державно-владний характеріздійснюєтьсявідіменідержави.Задопомогоюадмі- ністративно-правових засобів можна впливати на відносини в сферах громадського порядку, громадської безпеки та боротьби з різними видами правопорушень, які належать до об’єкта адміністративної діяльності. Сюди також належать відносини щодо захисту життя, здоров’я, честі та гідності громадян, їх правісвобод.

Профілактична діяльність полягає в систематичному виявленні та аналізі причин і умов правопорушень, зокрема порушень права на життя, розробці й вжитті заходів щодо їх усу- нення.Оперативно-розшуковадіяльність–цесистемагласнихі негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів,щоздійснюютьсяіззастосуваннямоперативнихтаопе- ративно-технічних засобів. Кримінально-процесуальна діяльність полягає, в широкому значенні, у провадженні в справах по розслідуванню злочинів проти життя. Охоронна діяльність здійснюєтьсяДержавноюслужбоюохорониприМВСУкраїни, головнимзавданнямякоїєзабезпеченняособистоїбезпекигро-

мадян[5,c.57].

Способомзахистуособистихправлюдиниєюрисдикційна діяльністьміліції,яказастосовуєтьсястосовнопорушникаправ

ісвобод людини. Правом юрисдикційної діяльності наділене чітко визначене законодавством коло посадових осіб органів внутрішніх справ, які виражають реакцію держави на протиправнуповедінкушляхомвинесеннявладногоакту(постанова по справі про адміністративне правопорушення), впливаючи такимчиномнаповедінкуособи,виховуючиїїудусіповагидо законів, попереджуючи при цьому вчинення повторних право-

порушень[6,c.71].

Основними проблемами адміністративної діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав та свобод людиниєтакі:

•реалізаціяправісвободлюдинивадміністративно-право- вих відносинах, коли сторонами процесу є громадяни та працівникиОВС;

•активізаціяролілюдиниувідстоюваннісвоїхправ,свобод

ізаконних інтересів та скасування монопольного права державинаохоронуїїправісвобод;

•формування ефективної адміністративно-процесуальної бази взаємовідносин людини та посадової особи органу внутрішніхсправ;

•створення системи противаг у відносинах людини з державними органами та їх посадовими особами, призначенням якої є створення максимально рівних умов для нейтралізації правопорушеньтазловживаньзбокупредставниківвлади;

•вдосконаленняправозахисноїпрактикивдіяльностіорганіввнутрішніхсправ.

Виконуючи завдання адміністративної діяльності, органи внутрішніх справ повинні поважати гідність особи і виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та

освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань[7].

На жаль, довіра населення до діяльності органів внутрішніх справ залишається низькою. Основними чинниками, що впливають на думку населення, можна назвати високий рівень корупції, суто декларативний характер діяльності працівників ОВС, з одного боку, та надмірне перевантаження роботою, з другого,щонедаєзмогуефективнозайматисявиконаннямсвоїхобов’язків.Такожмипостійноможемочутиінформаціюпро катуваннязатриманихтаперевищеннясвоїхслужбовихповноваженьпрацівникамиОВС.ЗачасівправлінняВ.Ф.Януковича органи внутрішніх справ були інструментом політичної розправи (проведення необґрунтованих постійних перевірок різногородуконтролюючимиорганами)тафізичноїрозправинад неугоднимилюдьми(передусімпереслідуваннярепортерів,які займалися розслідуваннями незаконної діяльності олігархів, які знаходилися при владі). Події, що відбувалися під час «революції гідності», остаточно зруйнували довіру населення до органіввнутрішніхсправ.

Численні звернення громадян України до Європейського Суду з прав людини (за даними громадської правозахисної організації «Українська Гельсінська спілка з прав людини», Україна посідає четверте місце в Європі за кількістю скарг до Європейського суду з прав людини) дають підставу для критичних оцінок рівня захисту їх основних прав та свобод міжнародними інститутами (комісія ПАРЄ «За демократію через право»,Європарламент,оприлюднена8квітня2011р.щорічна доповідь Держдепартаменту США, в якій значна частина присвяченапорушеннюправлюдинизбокуправоохороннихорганів в Україні). Такий щодо дотримання прав і свобод людини ігромадянинастаншкодитьміжнародномуіміджукраїни[8].

Відповідно до такої ситуації система органів внутрішніх справ потребує детального переформатування. Удосконалення системиадміністративно-правовогозахиступравгромадянуді- яльності правоохоронних органів має передбачати формування цілісногоюридичногомеханізмузахиступравгромадян,основу якого складатиме науково обґрунтоване цілісне й узгоджене адміністративне законодавство, що комплексно врегульовуватиме адміністративно-правові засоби та процедури захисту прав громадянудіяльностіправоохороннихорганів[9,c.365].

Ефективне забезпечення прав і свобод людини міліцією України залежить від рівня дотримання їх особовим складом законності та службової дисципліни, які забезпечують належну організованість і готовність працівників до швидких і рішучих дій щодо охорони правопорядку, громадської безпеки, боротьбизізлочинністю,ієзапорукоюпідвищенняавторитету іпрестижуцихорганів.Означененеможливебезрозробкинау- ково-обґрунтованої концепції добору, підготовки та перепідготовкиперсоналуміліції,якіпередбачалибвимогидокадрового складутаособистостіпрацівникаміліції.

Впровадження у життя Конституції України вимагає принциповоновогопоглядунасуспільнуцінністьадміністративного права в демократичному суспільстві, який полягає в тому, що, на противагу колишній доктринальній традиції, сучасне адміністративне право розглядається як засіб забезпечення правісвободлюдиниугалузіфункціонуваннявиконавчоївла-

дидержави[10,c.133].

Одним з основних напрямів реформування системи органіввнутрішніхсправмаєбутиновебаченнявзаємодіїміліціїіз населенням.Необхідновідійтивідстарихстереотипівцихвід- носин,якіґрунтувалисянавладно-репресивних,недовірливих, а в деяких випадках і негативних, ворожих проявах. Ці відносиниповинніґрунтуватисянапартнерськихзасадах[11,c.17].

136

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Підвищеннярівнявзаємодіїтаспівпраціорганіввнутрішніх справігромадськостінеобхідновизначитиякосновнезавдання захиступравісвободлюдини.Цявзаємодіямаєнасампередсоціальнийхарактер,аїїосновоюєпартнерськівзаємовідносини між людьми. Основною причиною виникнення проблем забезпечення прав і свобод людини та громадянина є неефективне налагодження комунікацій або неналежне розуміння поставленихзавдань.Удеякихвипадкахдоцьогопризводитьнебажанняспівпрацюватидляналагодженняпорозуміння.

Підвищення рівня «прозорості» та підзвітності громадянському суспільству, створення громадських рад, налагодження співпраці з громадськими та міжнародними організаціями виявили неготовність керівників підрозділів міліції активно і всебічноспівпрацюватизгромадськістю.Головноюпричиною є нерозуміння керівництвом суті громадського контролю за діями органів влади та важливості співпраці з правозахисною спільнотою. Піддається критиці й діяльність органів внутрішніхсправузв’язкузкорупційнимизловживаннямипринаданні адміністративнихпослуг.Нерозв’язанаповноюміроюназаконодавчому рівні проблема зняття та зберігання біометричних данихгромадян,кваліфікованогорозглядузверненьгромадян.

Крімтого,існуєпроблеманеповногонаданняінформаціїпро результати службових перевірок за скаргами громадян (що такожєпричиноючисленнихповторнихзвернень),незважаючина те,щоувідомчихнормативно-правовихактахнеразвказувалося нанеобхідністьспрощенняпроцедуриознайомленнягромадяніз результатамислужбовихперевірокзаїхнімизаявамитазверненнямищодонеправомірнихдійпрацівниківміліції.

Потребують удосконалення організаційно-правові заходи такоординаціядіяльностізпротидіїторгівлілюдьмивУкраїні.

Вищеназвані системні проблеми забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ України виникли не зненацька. Вони поступово накопи- чувалисятапоглиблювалися[12,c.10-11].

Підвищенню престижу міліції сприятиме реалізація функції соціальної допомоги населенню, тобто, надання мораль- но-психологічної допомоги жертвам злочинів, сім’ямзагиблих внаслідок злочинів; встановлення і підтримка добрих взаємин згромадськимиформуваннями;наданняконсультаційнаселенню з правових питань та ін. Реформування міліції України має на меті утворення нового органу, основною функцією якого буде «функція підтримки та соціальної допомоги», тобто, наданнянаселеннюдопомогиурозв’язанніскладнихпитань.

Реформування міліції насамперед є складовою вдосконалення діяльності всієї системи правоохоронних органів. Розпочатий на конституційних засадах процес державотворення в Україні потребує насамперед чіткого визначення місця правоохоронноїдіяльностівсистемідержавноївладиімісцятаролі правоохоронних органів у системі органів державної влади та місцевогосамоврядування[10,c.134].

Проведений аналіз нормативно-правової бази функціонування міліції свідчить про значну кількість властивих їй недоліків, що з’явилися в результаті невдалих компромісів, непродуманих рішень, недоглядів і помилок законодавця. Багато галузей правового регулювання діяльності міліції щодо забезпечення, охорони та захисту прав і свобод громадян залишаютьсяпозамежаминауковогоаналізу,асформульованірізними вченими висновки і пропозиції інколи прямо суперечать одне одному.

Слід зазначити, що практика правового регулювання діяльності міліції України, на відміну від міжнародно-правових документів, не послуговується терміном «стандарти», хоча низка положень Закону України «Про міліцію» тією чи іншою

мірою відтворює міжнародно-правові стандарти її здійснення. У міжнародно-правових документах стандарти поліцейської діяльності визначаються як бажані зразки поведінки поліції, її відносин із населенням. Найчастіше такі стандарти, що містяться в різних деклараціях, рекомендаціях, керівних принципах,єлишеформальнимиінемаютьобов’язковоїсилидлядержав, оскільки в багатьох випадках впливають на міжнародну і національну поліцейську діяльність, підсилюючи договірні положення або окреслюючи конкретні шляхи імплементації в національнезаконодавство[13,c.33].

Висновки.Діяльністьорганіввнутрішніхсправ,якавідповідає етичним стандартам і нормам закону, є важливою складовою реформування суспільства, що задекларували своїм наміром забезпечення демократії, створення соціальної держави, заснованої на захисті прав людини, як найвищої цінності в такій державі, рівності осіб перед законом, законності та верховенстві права і закону. Наше суспільство знаходиться на стадіїзмінтареформування,азаявленінаміридержавнихорганів щодо реформування правоохоронних органів у вищезазначеному напрямі слугування особі та суспільству є показником значнихзмінусуспільномуставленнідороліорганіввнутрішніх справ та індикатором загального позитивного сприйняття демократичних цінностей такого суспільства «в стадії змін». Правоохоронні ж органи демократичного суспільства, які функціонують на основі зазначених у цьому розділі принципів, визнають, що права людини мають бути захищені через дотримання принципу верховенства права, і тільки на підставі реальногозастосуванняцьогопринципуправоохоронніоргани можуть ефективно здійснювати свою правоохоронну функцію, реалізуючи викладені у цій статті принципи та забезпечити їх реальну дію. Знання вимог міжнародних нормативних актів обов’язкового та необов’язкового характеру, і зокрема КонвенціїзправлюдинитапрактикиЄвропейськогосудузправлюдини,повиннослугуватисамеційметі.

Література:

1.Берестовський І. В. Роль органів внутрішніх справ в реалізації функціїзахиступравлюдиниігромадянина:дис.канд.юрид.наук:

12.00.01/ І. В. Берестовський. – К., 2012. – 215 c.

2.Кубаєнко А. В. Адміністративно-правове регулювання забезпечення прав та свобод громадян у діяльності правоохоронних органів України: порівняльний аспект: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / А. В. Кубаєнко. – О., 2011. – 219 c.

3.Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Постанова КМУ від 13 серпня 2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/401- 2014-%D0%BF.

4.Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 р. [Електронний ре- сурс].–Режимдоступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/565-12/.

5.Домбровська О. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації конституційного права на життя людини та громадянина / О. Домбровська // Вісник Хмельницького ін-ту регіонального управління та права. – 2004. – № 1-2 (9-10). – С. 56-62.

6.Негодченко О. В. Забезпечення прав і свобод людини органами внутрішніх справ: організаційно-правові засади: дис. док. юрид. наук: 12.00.07 / О. В. Негодченко. – Х., 2003. – 478 c.

7.Криштанович М. Ф. Діяльність щодо захисту прав і свобод людини як важлива умова забезпечення національної безпеки України / М. Ф. Криштанович // Науковий вісник Демократичне врядування.

– 2013. – Вип. 12. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// lvivacademy.com/visnik12/fail/Kryshtanovych.pdf.

8.Петренко В. В., Омельчук Л. В. Громадський контроль за діяльністю органів внутрішніх справ як засіб забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.law-property.in.ua/articles/featured-articl es/243-2014-05-15-15-00-13.html.

9.Соколенко О. Л. Адміністративно-правові засади захисту прав громадян у діяльності правоохоронних органів: дис. док. юрид. наук:

12.00.07/ О. Л. Соколенко. – Х., 2012. – 459 c.

137

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

10.Січкар В. О. Використання досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції по забезпеченню прав та свобод людини (ор- ганізаційно-правовий аспект) : дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / В. О. Січкар. – Д., 2007. – 178 c.

11.Лебедєва А. В. Адміністративно-правові та організаційні засади взаємодіїорганіввнутрішніхсправіззасобамимасовоїінформації: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / А. В. Лебедєва. – Д., 2009. – 261 c.

12.ГусаровС.ДіяльністьорганіввнутрішніхсправУкраїниіззабезпечення прав і свобод людини та громадянина. / С. Гусаров // Віче. – 2013. – № 4. – С. 8-11 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/viche_2013_4_4.pdf.

13.ПлугатарТ.А.Відомчийконтрользазабезпеченнямправтасвобод громадян в адміністративній діяльності міліції: дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Т. А. Плугатар. – К., 2011. – 223 c.

Тимашов В. А. Деятельность органов внутренних дел по защите прав человека и гражданина в Украине Аннотация. В статье рассмотрен вопрос о деятельности органов внутренних дел по обеспечению и защите прав человека и гражданина. Проведен анализ современного состояния работы органов внутренних дел. Указанныеопределенныепроблемывработеоргановвнутренних

дел по защите прав человека. Приведены пути улучшения в работе органов внутренних дел.

Ключевые слова: права человека, Конституция Украины,Европейскийсудпоправамчеловека,Конвенция о защите прав человека и основных свобод, гражданское общество, органы внутренних дел, общественный совет, административная юстиция.

Timashov V. Activities of internal affairs agencies on security of human and civil rights in Ukraine

Summary.Ukraineisnowexperiencingaparticularperiod initshistory,openingupentirelynewhorizonsofdevelopment, creating a positive framework for systemic reforms aimed at deepeningdemocracyandimplementationoftheagreementon accession of our country to the European Union.

Key words: human rights, Constitution of Ukraine, European Court of Human Rights, European Convention on Human Rights, civil society, internal affairs agencies, social council, administrative justice.

138

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 344:351.746 (477)

ЛяшукР.М.,

кандидат юридичних наук, докторант Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ВІДДІЛІВ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ

Анотація. Стаття присвячена нормативно-правовому удосконаленню організаційної структури відділів прикордонної служби.

Ключові слова: структура, прикордонна служба, державний кордон.

Постановкапроблеми.Сучаснаобстановканадержавному кордоні,змінихарактерупротиправноїдіяльності,удосконалення форм і способів оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України (далі – ДПСУ) висунули нові вимоги до охорони державного кордону та різко підвищили роль підрозділів,якосновнихструктур,призначенихдлябезпосередньої охорони визначеної ділянки державного кордону. Це вимагає подальших змін нормативно-правового регулювання органі- заційнихструктурвідділівприкордонноїслужби(далі–ВПС).

Структура різних державних органів досліджувалася багатьма вченими, серед них В.Б. Авер’янов, О.М. Бандурка, Ю.П.Битяк,В.Л.Грохольський,Д.А.Керімов,М.В.Корнієнко, Б.М. Лазарєв, О.М. Соловйова та інші. Проте питання норма- тивно-правового удосконалення організаційної структури відділів прикордонної служби не отримали належного вивчення, щоієметоюданоїстатті.

Структурні підрозділи ВПС, залежно відзавдань,що ними виконуються, доцільно поділяти на три види: управління, підрозділиохоронидержавногокордону,підрозділизабезпечення.

Доуправліннявідділуналежать:начальниквідділу,йогозаступники,підрозділизоцінкиризиківтапланування,документального забезпечення, по роботі з іноземцями та адміністративного провадження. До складу управління можуть входити інші посадові особи та підрозділи, як штатні, так і тимчасово створювані[1,с.13,14].

До підрозділів охорони кордону відносяться: відділення інспекторів, дільничних інспекторів прикордонної служби, силової підтримки, оперативно-розшукове, кінологічне, (група) технічних засобів охорони державного кордону, застосування системи оптико-електронного спостереження, центр управління службою, прикордонні, інспекторські, радіотехнічні, контролерськіпости,прикордоннізастави.

Підрозділи забезпечення відділу складаються з підрозділів забезпеченняоперативно-службовоїдіяльності,тиловогоітех- нічного забезпечення (вузол (група) зв’язку, пост автоматизованихсистемуправління,групарадіаційного,хімічного,біологічногозахисту,відділеннялогістики)[1,с.13,14].

Створення ВПС супроводжувалось їх організаційним оформленнямшляхомприйняттявідповіднихнормативно-пра- вових актів, що визначали внутрішню структуру. Структура і штат ВПС затверджуються Головою ДПСУ і визначаються залежно від покладених завдань, особливостей ділянки відповідальностітаобстановки,щосклаласянаній[2,с.3].

СтруктураВПСмаєієрархічнупобудову,тобтоскладається із системи елементів різного рівня діяльності. У своєму практичному вираженні структура ВПС у взаємозв’язку з вищим органомійогоелементамиподіляєтьсянатрирівні.

Кожен рівень, за винятком першого, складається з кількох ланок.Так,другийрівеньскладають11–14ланки(закількістю підпорядкованихпідрозділів,третій–заобсягомзавданьізохо- роникордонутакількістюперсоналу).

Структура ВПС побудована відповідно до територіального

ігалузевогофункціонуванняООДКінасьогоднієкомпактною

івідноснонезалежною,якоювонаповиннабутивідповіднодо чиннихнормправа[1;3].

Основною вимогою сучасних перетворень структури підрозділів охорони кордону виступає приведення їх організаційної структури до найбільш повної відповідності з об’єктивно необхідним у нових соціальних умовах змістом управління кордонами.

Відповідно до Інструкції з організаційно-штатної роботи в ДПСУ організаційна структура прикордонних підрозділів повинна розроблятись, виходячи з науково обґрунтованих вимог оптимального поєднання чисельності персоналу, озброєння і техніки для найбільш ефективного їх застосування під час виконаннязавданьізохороникордону[4,п.2.2].

Вихіднимиданимидлярозробленняорганізаційноїструктури ВПС є їх, призначення, основні завдання та функції; типові нормативи щодо кількості персоналу та норми утримання персоналу [4, п. 2.2]. Проблемою залишається відсутність науково обґрунтованихвимогдопобудовиструктурипідрозділівДПСУ.

Будь-яка система діяльності має свою, спільну для всіх її елементів мету, яку вони прагнуть досягти, об’єднуючи свої зусилля в єдиній організаційно-правовій формі. Але існуюча структура ВПС поки що не може претендувати на бездоганність. По-перше, її недолік полягає у тому, що часто ВПС не забезпечується достатньою кількістю структурних елементів (силізасобів),яківипливаютьізпротяжностіділянкикордону, що охороняється, інтенсивності руху на шляхах міжнародних сполучень, характеру виробничо-господарської діяльності та іншихособливостейобстановкинаділянцівідповідальності.

По-друге, структура ВПС більше спрямована на організа- ційно-аналітичну, а не на практичну адміністративну діяльність. Така структура викликає деякі труднощі в ОСД ВПС і відволікає певним чином від виконання основних завдань і функцій.

По-третє, внутрішня побудова ВПС недосконала. Ми підтримуємо точку зору Б.М. Лазарєва, що компетенція органів – один із головних факторів, від яких залежить його структура [5,с.233].Данаумовавпідрозділахохороникордонунезавжди дотримується.

Теорія, практика, результати опитування прикордонників (які види діяльності, що виконує ВПС, менше забезпечені їх структурою? – процесуальна діяльність) та особистий досвід автора свідчать, що для ВПС основною і найбільш вагомою частиною службової діяльності завжди була оперативно-служ- бова та адміністративно-правова діяльність. Сьогодні значне місцевідводитьсяйпроцесуальнійдіяльності.Виходячизцього,уданомунапрямкуйпотрібновдосконалюватиорганізаційнуструктуруцихпідрозділів.

139

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

ПідвищенняефективностідіяльностіВПСбагатовчомузалежить від рівня організаційної структури, яка дає можливість забезпечитидійовевиконанняйогоцілей,завданьіфункцій.

М.В. Корнієнко вважає, що оптимальнішим із точки зору світового досвіду є формування структури за функціональ- но-регіональнимпринципом.[6,с.364,365].

На сьогодні оперативно-службова діяльність у ВПС здійс- нюєтьсявідповіднодофункціональногоіфізико-географічного (зонального)принципіворганізації.

Функціональний полягає у важливому елементі організаційної структури ВПС – спеціалізації (типізації), яка розглядаєтьсяякефективнаформарозподілупрацііраціональноїорганізації діяльності. Спеціалізація дає можливість зосередження силізасобівтацілеспрямованогоїхвикористання.Відповідно до завдань, що виконуються відділами, вони поділяються на тритипи:

тип «А» – відділи, призначені тільки для здійснення прикордонногоконтролюіпропускучерездержавнийкордоносіб, транспортних засобів та вантажів, здійснення оперативно-роз- шуковоїдіяльності,запобіганнязлочинамтаадміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено докомпетенціїДПСУ;

тип «Б» – відділи, призначені для охорони визначеної ділянки державного кордону поза пунктами пропуску, здійснення прикордонного контролю і пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів, здійснення оперативно-розшукової діяльності, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавствомвіднесенодокомпетенціїДПСУ;

тип «В» – відділи, призначені для охорони визначеної ділянки державного кордону поза пунктами пропуску, здійснення оперативно-розшукової діяльності та запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавствомвіднесенодокомпетенціїДПСУ[1,с.6].

ЗональнийпринципструктуриВПСпередбачаєурахування фізико-географічних умов проходження державного кордону та характеру ділянок відповідальності підрозділів. Наприклад, введенняуструктуруВПСнагірсько-лісистіймісцевостігрупи спеціальних технічних засобів охорони державного кордону, на річковій ділянці кордону – відділення рульових мотористів катерів.

На структуру системи, як апарату державного управління, так і ВПС впливають різні об’єктивні та суб’єктивні фактори. Основним з них є зміст діяльності, тобто комплекс функцій адміністративної діяльності. Функції обумовлюють структуру апарату державного управління та конкретних елементів даної системи. З появою нових функцій, наприклад, необхідність оцінки ризиків, відбувається структурне виокремлення у ВПС групоцінкиризиків.

Разом із тим присутній двосторонній зв’язок між структуроютафункціямиапаратудержавногоуправління.Так,узв’язку зі зміною методів охорони державного кордону були ліквідовані такі підрозділи, як прикордонні застави (прикордонні комендатури),тастворенінові–ВПС.

Структурні реорганізації ВПС мають проводитися за умов попереднього визначення реальної необхідності та напрямків зміни функцій і компетенції, форм і методів діяльності відповіднихїхструктурнихпідрозділів,оскількираціоналізаціяапаратудержавногоуправліннявимагаєприведенняпевнихінституційтачисленностіїхслужбовцівдорівня,якийзабезпечував биефективнудіяльність[7,с.16].

Оскільки організаційна структура ВПС формується під впливом зовнішнього середовища і зв’язків, установлених із

окремимиїїкомпонентами(уданомувипадку–зіншимислуж- бами і підрозділами ООДК), то формування організаційної структури ВПС усередині системи ДПСУ обумовлене специфікоюізавданнями,щовиконуютьсяувзаємодіїзіншимиправоохоронними органами та підрозділами. При цьому ефективною організаційна структура ВПС буде лише тоді, коли: чітко будевизначеностатуссистеми;розподіленіфункції,компетенція, повноваження і відповідальність її ланок; регламентовані завдання підрозділів і співробітників; діяльність здійснюватиметься відповідно до формалізованих правил; працівники в системібудутьвисококваліфікованітасумлінні.

Проблема вдосконалення організаційної структури ВПС являє собою досить складне завдання. Перш за все, це пов’я- занезтим,щозодногобоку,організаційнаструктурабудь-якої служби,підрозділучиоргануповиннабути,якщоцеможливо, достатньопростоютаекономічною,азіншого–сучаснийпра- вовийстатусдержавногокордонутахарактерпов’язанихзним правовідносин викликають необхідність структурних реорганізацій підрозділів охорони кордонів. На нашу думку, функ- ціонально-зональний принцип організаційної структури ВПС поки що себе виправдовує та відповідає організаційній структурі підрозділів прикордонної охорони інших держав. До того ж, ефективність будь-якої організаційної структури залежить відресурсногозабезпечення.Особливоцестосуєтьсяперсона- лу,фінансовоготаматеріально-технічногозабезпечення.

Під час удосконалення організаційної структури будь-яко- го ВПС недопустимо віддавати які-небудь переваги тим чи іншим підрозділам за рахунок інших. Завдання полягає в тому, щоб проблема організаційної структури завжди вирішувалась нанауковійоснові,анезасуб’єктивноюдумкоютихчиінших високопоставлених посадових осіб. Тому вдосконалення організаційної структури одночасно передбачає як усунення організаційного консерватизму, так і постійного бажання до необґрунтованихорганізаційнихзмін.

Розвитокфактичновсіхдержавсвітучерезрізніобставини, перш за все, політичні й економічні, супроводжувався процесом удосконалення структур, які здійснюють охорону державних кордонів. На певному етапі таке вдосконалення набувало характеруреформи,щопризводилодоякіснихзміністворення новогоприкордонноговідомства.

Керівництва сусідніх з Україною держав активно реформували органи прикордонної охорони, наближаючи їх орга- нізаційно-штатну структуру до структури правоохоронних формувань із відповідною зміною покладених на них завдань. Послідовно вживалися заходи щодо підвищення ефективності органів прикордонної охорони, насамперед, у сфері боротьби

зекономічною злочинністю, незаконною міграцією, транскордонною діяльністю організованих кримінальних угруповань і тероризмомнадержавномукордоні.

Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» одним із основних напрямків державної політики

зпитаньнаціональноїбезпекиУкраїнивизначаєреформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльностінаосновіоптимізаціїструктури[8].

Як результат протягом останнього десятиріччя ними пройдено шлях від військової структури до правоохоронного органу, що за оцінкою фахівців, найоптимальніше відповідає їх призначенню.

Отже, спроби реформувати структуру ВПС, не змінюючи системних умов діяльності, не забезпечуючи реформування технологічно, фінансово, кадрово, матеріально-технічно тощо, не можуть якісно покращити результати їх діяльності. Зміна структур ВПС, як складової механізму правового регулюван-

140