С. В. Ківалов ПОДАТКОВЕ РЕЗИДЕНСТВО ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 340.12:342.5

КравчукВ.М.,

кандидат юридичних наук, докторант Національної академії прокуратури України

КОНТРОЛЬ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ НАРОДОВЛАДДЯ

Анотація. Стаття присвячена дослідженню перспектив інституалізації народного контролю як складової частини сучасної демократії та аналізу основних умов, завдяки яким він буде ефективним засобом народовладдя. Автор виділив переваги та недоліки здійснення народного контролю у сучасному державотворенні. Зроблено висновок про існування проблем пошуку ефективних правових форм реалізації народного контролю.

Ключові слова: народний контроль, демократія, народовладдя, громадянське суспільство, правова форма контролю.

Постановка проблеми. Актуальність теми дослідження полягає у тому, що сучасна основоположна сфера держав- но-правових відносин доповнюється активним розвитком в Україні громадянського суспільства, яке стає повноцінним суб’єктомполітичноїсистеми,таєважливоюознакоюреального народовладдя. Проте практичні можливості контролюючого впливу громадянського суспільства на публічну адміністрацію обмежені нормативними, інституційними та функціональними факторами.

У зв’язку з цим суттєво новим етапом розвитку демократії є створення ефективних механізмів взаємозв’язку народу та держави, громадян і влади. Важливим, у цьому сенсі, слід вважатиудосконаленнятавиробленняновихінститутівпрямої демократії, що передбачають, у першу чергу, фактичне залучення народу до управління державними і суспільними справами, зокрема щодо контролю за діяльністю представницьких органівпублічноївлади.Розвитокбезпосередньоїдемократіїта самоврядних засад містять у собі невичерпні можливості для здійсненнявсеосяжногоіпостійногоконтролюзароботоюдержавногоапарату,щопотребуєґрунтовногонауковогоаналізу.

Варто зауважити, що у юридичній літературі «народ» фактично не розглядається як суб’єкт права контролю. Проте ряд науковцівузначніймірідосліджуютьцепитання,зокрематакі, як:Л.Акопов,В.Гаращук,М.Кельман,А.Колодій,С.Косінов, Ю.Оборотов,О.Полещук,Г.Пришляк,В.Савчикова,І.Сквірський,О.Сушинськийтаінші.

Разомзтимнауковогоопрацюванняпотребуємеханізмбезпосереднього впливу та реагування інститутів громадянського суспільстванадіяльністьпублічноївладиуразі,якщоінститути прямої та представницької демократії не спрацьовують. У цьому плані дієвою доповнюючою формою народовладдя слід вважатинароднийконтроль.

Метою цієї статті є правовийаналізперспективи інституалізації народного контролю як складової частини сучасної демократіїтадослідженняосновнихумов,завдякиякимвінбуде ефективнимзасобомнародовладдя.

Загаломідеянародовладдя–однаіззагальнолюдськихцін- ностей. Вона є вихідною точкою до розуміння того, що є демократія.Відповіднодонеївсуспільствійдержаві,вуявленні людей проходить межа між демократією і реакцією. Ідейною основою народовладдя є концепція народного суверенітету, тобто верховенства влади народу, що здійснюється в його ін-

тересах. Саме ідея народного суверенітету відіграла стимулюючу роль у розвитку суспільства, формуванні демократичних цінностейполітичногожиттяврізнихкраїнах[1,с.53–54].

Однак, на нашу думку, «демократія» і «народовладдя» не повною мірою тотожні поняття. Термін «демократія» є словом іншомовного походження і складається з двох латинських слів «демос» – народ та «кратія» – влада, тож дослівно українською мовою цей термін перекладається як «народовладдя» [2,с.733].Разомізтим,демократія–концепт,якиймаєширше застосування і більш глибоке семантичне значення. У теорії держави і права, а також у державотворчій практиці він набув різнихправовихзначень,як-от:здійсненнявладинародомвін- тересахнароду;політичнийідеалдержавногоуправління;спосіб надання владі легітимного характеру; засіб забезпечення взаємозв’язкусуб’єктівполітичноїсистемизнародом;система політико-правовихінститутів,структуртапринципів;свобода, включенавнормизаконутощо.

У свою чергу, народовладдя, як форма управління, політичного ладу, передбачає три ключові складові: по-перше, належ- ністьверховноївладинародові;по-друге,забезпеченняактивної іширокоїучастінародуувладітауправліннізагальносуспільними справами; по-третє, створення дієвих механізмів участі громадянуздійсненніконтролюнадвладою[2,с.283].

Реальне народовладдя – це не просто здійснення суспільних функцій від імені народу з представництвом його волі та інтересів,абезпосередняучастьнародуурізнихправовихформах,увиробленнііприйняттінайважливішихрішень,їхреалізаціїтаконтролювиконання.

Аналізуючи різні підходи щодо розкриття природи народного контролю у цілому як соціального феномену, Л. Акопова зазначає, що народний контроль є ефективним способом з’єднання безпосередньої (прямої) та представницької (непрямої) демократії у правовій державі, що, в свою чергу, має великий потенціал можливостей та резервів, вивчення і використання якихдозволитьсуттєвооновититарозширитинауковіконцепціїдержавногоуправління[3,с.127].Нанашудумку,народний контроль є основною умовою не просто державного управління,аефективногодемократичногодержавногоуправління,яке ґрунтуєтьсяназовсіміншихякіснихправовихпринципах.

Наприклад, у США існує дуже авторитетний традиційний напрямок політичної думки, що стверджує: по-перше, демократія повинна функціонувати не просто як задум закріплення комплексу юридичних прав, а як утворення дієвого ліберального представницького уряду; по-друге, мета цього комплексу правполягаєневзабезпеченнімаксимальноїучастігромадянна всіх рівнях прийняття політичних рішень, а скоріше, щоб зберегтимаксимальнусвободуособистостівіддержавногоконтролю [4, с. 3]. Тобто, наголошується на тому, що демократія – це форма правління, яка передбачає мінімізацію державного контролю,алеводночасширокутаефективнупідконтрольність державигромадянськомусуспільству.

Саметакапрактичнаскладовадемократіїтацінностейправовоїдержавимаєнайбільшуперспективуподальшогоіснування як форми правління і форми організації суверенної влади.

21

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Адже однією з базових ідей правової держави є взаємозв’язок держави і громадянського суспільства, що виражається у підконтрольностітапідзвітностінародовідержавнихорганівіпо- садовихосіб–народовладді.Правонародунаконтрольорганів державної влади, їх посадових і службових осіб є природнім правом, оскільки народ тим чи іншим способом делегував їм владу. Вказана доктринальна ідея цілеспрямовано впроваджується на практиці державно-правового будівництва сучасних держав. Визначальна роль у зміцненні демократичних цінностей відводиться гарантіям забезпечення додержання законів, середякихключовезначеннязаймаєнароднийконтроль.

Так, інститут народного контролю розглядається як дієвий та ефективний елемент державного управління, як частина механізму запобігання та протидії корупції та зловживанням чиновників. Тому слід зазначити, що розвиток контрольних функцій інститутів громадянського суспільства дозволив на практиці реалізувати ідеї правової держави країнам Західної Європи,США.

Розкриваючи сутність поняття «народний контроль», неможливо уникнути питання щодо визначення змісту у цьому контексті слова «народний». Справедливо зауважити, що у подібному значенні вживаються й такі категорії як «громадський», «суспільний», «публічний». Можна достатньо конструктивно дискутувати з приводу вироблення кращого термінологічного позначення змісту контролю, джерелом якого є народ. Проте найбільш повно цю ознаку відображає правова категорія«народнийконтроль».

В етимологічному відношенні слово «народ» – багатоплановепоняття,якеможематитакіосновнізначення:1)населення держави, жителі країни; 2) форма національної та етнічної єдності; 3) взагалі люди, у переважно великій кількості, які мають що-небудь спільне [2, с. 733]; 4) громадсько-політична сила,наякуопираєтьсяофіційнавладавкраїні[5].

Уполітико-правовому значені, зазначає О. Шпоть, народ – це класи суспільства, які здійснюють політичну владу в країні,супутніталояльніїмкласитасоціальніверствинаселення. Тобто, все населення, крім того, яке готове виступити проти політичнопануючихкласівзактамигромадськоїнепокори[5].

Юридично (відповідно до преамбули Конституції України) «народ України» – громадяни України всіх національностей. Наприклад, Верховна Рада України, як орган, що є втіленням представницької форми демократії, діє від імені українського народу.

УДекларації про державний суверенітет Україні від 16 липня 1990 року проголошено, що «народ України є єдиним джерелом державної влади в республіці. Повновладдя народу України реалізується як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих рад». Тотожне за значенням положення закріплене у ч. 2 ст. 5 Конституції України, яка вказує, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народздійснюєвладубезпосередньоічерезорганидержавної владитаорганимісцевогосамоврядування.

Також вважаємо, що частиною цієї конституційної норми є й рішення Конституційного Суду України від 05.10.2005

№6-рп/2005,щоміститьтлумаченнязмістувказаноїконститу- ційноїнорми,уякомучіткозафіксовано–«вУкраїнівсявлада належитьнародові.Владанародуєпервинною,єдиноюіневідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявленнячерезвибори,референдум,іншіформибезпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законівУкраїни».

Традиційною гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, та положення, згідно з яким органидержавноївладитаорганимісцевогосамоврядування, їхпосадовіособизобов’язанідіятилишенапідставі,умежах повноваженьтауспосіб,щопередбаченіКонституцієютазаконамиУкраїни[6].

Проте, на нашу думку, для стабільності демократії, на сьогоднішнійдень,недостатньопростозакріпленнягарантійнедопущенняузурпаціїпублічноївладичерезмеханізмстримувань тапротивагвлади,хочацеєважливо.Протебільшактуальним тавирішальнимпитанням,вважаємо,єбезпосереднядіягарантійізнедопущеннядеструктивностітанеефективностіпублічної влади, зокрема таких: по-перше, контрольні функції народовладдя; по-друге, потенційна можливість реалізації народом права на опір та повстання. Тож очевидно, що розвиток інститутународногоконтролюмаєсуттєвийпріоритеттаєперспективним,оскількиякправовагарантіязабезпечуєвиявлення,реагування та попередження поточних функціональних проблем публічноївлади.Натомістьзастосуваннянародомправанаопір та повстання є значно радикальнішою формою народовладдя і застосовуєтьсятоді,колиіншінеспрацьовують.

Наприклад, згідно з Декларацією прав людини і громадянина1793року,текстякоїувійшовдоКонституціїФранціїтого самого року, закріплено право на повстання проти уряду, що порушує права народу, право особи чинити опір силою проти спрямованогопротинеїсвавільногоітиранічногоактутаправо на опір гнобленню (ст. ст. 35, 11, 33, 34). Згідно зі ст. 35 вказаного конституційного акта, коли влада порушує права народу, повстаннядлянародуідлякожноїйогочастиниєйогосвященнимправом,іневідкладнимобов’язком.Закріпленняподібного комплексу прав народу є контролюючим та стримуючим засобомпротидеспотичноготазлочинногорозвиткупублічноївладиудержаві[8].

Таким чином, якщо у державі не існує дієвих правових форм та механізмів народного контролю, то між державою та народомвиникаєюридичнаантиномія.Утакомувипадкународовладдя перетворюється на протистояння народу та держави. На жаль, на практиці це призводить до серйозних є наслідків, прикладомєРеволюціяГідності(2013–2014рр.).

Відсутність механізмів компромісу між прямою та представницькою демократією є причиною виникнення протистояння народу і держави. Більш того, на практиці ми не отримуємо повноцінної прямої демократії, тобто дійсної можливості для всього електорату безпосередньо брати участь у формуванні загальної волі та її реагування при прийнятті законів. Такожнемаєнормативноїсистемипредставницькоїдемократії, оскільки представник (наприклад, народний депутат України) виявляєтьсяубільшостіпозбавленимсамостійності[3,с.134].

Свого часу М. Грушевський твердо стояв на тому, що «в конфліктахнародуівладивиналежитьнавладі,оскількиінте- реснароду–ценайвищийзаконусякоїгромадськоїорганізації, і коли в державі народові не добре, це його право порахуватися з нею» [7, с. 20]. Тож при тиранії насильницьку революцію можна виправдати лише тим, що немає іншого шляху, окрім повстання. Проте, революція повинна мати лише одну ціль – встановленнядемократії[8].

Проголошення принципу народовладдя і втілення його у життя є доволі різні речі. Суттєве значення має вироблення механізму реалізації цього принципу, щоб дійсно відображалися воля та інтереси народу. Тому важливим в ефективності державної влади є засада інстанційності, а не особистісності

22

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

влади. Оскільки набагато важливішим за питання «хто повинен володіти владою у державі?» є питання «як здійснюється влада, і як багато влади зосереджено в руках тих, хто її має?» Слід розуміти, що всі політичні проблеми врешті-решт мають інституційний характер, через те у політиці важливі не стільки особисті думки, скільки юридичне оформлення політичних проблем, і що прогрес на шляху до рівності можна забезпечити тільки за допомогою інституційного контролю над владою

[9,с.177,189].

Таким чином, демократія є механізмом організації наро- довладдя.Тождемократія–ценеабстрактнаневизначенавлада народу,абовладабільшості,арізноманітнісуспільніінститути (у першу чергу, загальносуспільні вибори, тобто право народу обирати та змінювати керівництво держави), що дозволяють здійснюватинароднийконтрользадіяльністюівідставкоювлади, а також, не застосовуючи насильства, проводити реформи навітьнезалежновідволіправителів.

Отже інститут народного контролю є важливим засобом реалізації демократії і цінностей правової держави. Недосконалість правового регулювання та практичного використання можливостей народного контролю в сучасній державі, недостатня його інституалізація, не розробленість принципів, методів та методологічних основ його здійснення позначаються на перебігу соціальних змін, призводять до розповсюдження негативнихпроцесівусуспільнихвідносинах.

Тому першочерговим питанням повноцінного функціонування народного контролю є правові форми його реалізації. Адже без них народний контроль може перетворитися, у певному розумінні, на охлократію, коли натовп «кидатиме у смітники», «стягуватиме за штани» кожного, кому вдалося хоча б насходинкупіднятисянадцимнатовпомдлявтіленняйоговолі та інтересів, при цьому втрачаючи будь-яку об’єктивну оцінку діяльностіобраноївлади.

Уцілому, комплекс цих проблем перебуває у руслі як законодавчої, так і конституційної реформи, а також проблем практичної реалізації норм чинного законодавства. Проте, навіть зараз, чинне законодавство України передбачає достатньо правових засобів для ефективного практичного втілення народного контролю, який може здійснюватися як колективно (громадськими об’єднаннями), так і одноосібно (кожним громадянином).

Держава, по суті, є великою корпорацією, формою організації народу та управління загальносуспільними справами, тобтоюридичноюособою,накшталтпублічногоакціонерного товариства. Кожний громадянин у державі є її рівноправним акціонером з однією акцією. Для ефективного функціонування корпорації «держава» повинні діяти органи управління, не лише загальні збори (безпосередня демократія) та правління (представницька демократія), а й спостережні та ревізійні органи (народний контроль). Тому важливим є функціонування правовогомеханізму,заякимкожний«акціонер»державизможереалізуватисвоєправосуб’єктаконтролю.

Уцьому плані визначним засобом народного контролю, що становить один із проявів участі громадян в управлінні державнимиігромадськимисправами,єконституційнеправо громадян на оскарження, яке забезпечує припинення порушень законності та виправлення недоліків у діяльності державнихорганів,таїхпосадовихіслужбовихосіб.Зокремапро це зазначає Л. Акопов у своєму дисертаційному дослідженні [3, с. 127]. Однак більш розгорнуто цю форму народного контролю досліджує В. Кравчук, який, детально аналізуючи чинне законодавство, з цього приводу виокремив потужний механізм народного контролю засобами адміністративного

позову, за допомогою якого кожний громадянин потенційно стає народним контролером публічної влади – посадових та службовихосіб[10].

Узагальнюючи,можнавиокремититакіперевагинародного контролю:

–є запорукою становлення правової держави та громадянськогосуспільства;

–забезпечуєдієвістьтанадійністьдосягненняпоставлених перед державою цілей і завдань із захисту прав, свобод та законнихінтересівгромадян;

–додаткова гарантія забезпечення режиму законності та правопорядкуудержаві;

–в умовах активного запобігання та протидії корупції є найбільш дієвим інструментом попередження різних форм корисливоговикористаннясвоїхповноваженьдержавнимислужбовцями.

Водночас варто зазначити й про недоліки реалізації народногоконтролю:

–складність вироблення та запровадження механізмів реалізаціїправовихформнародногоконтролю;

–неможливістьохопленняінститутомнародногоконтролю всіхдержавно-правовихпроцесівудержаві;

–обтяжливість правозастосовчої практики та держав- но-правових процесів, які супроводжуються народним контролем;

–удеякійміріможебутиперешкодоюдляприйняттяшвид- кихдержавно-правовихрішень.

Висновки.Підсумовуючи,зауважимо,щозазначенінедолі-

ки народного контролю можна вважати несуттєвими, порівнянозперевагами,особливовраховуючисучаснийетапрозвитку української державності. Стає очевидною практична проблема побудови української демократичної правової держави, суть якої полягає: по-перше, у слабкості та недостатній розвинутості інститутів прямої та представницької демократії; по-друге, інайголовніше,увідсутностіключовогоелементусучасноїде- мократії–дієвогонародногоконтролю.

Таким чином, народний контроль над публічною владою є основною складовою формування надійних інституційних та правових гарантій, що забезпечують вираження волі народу в управлінськихрішенняхтазапобіганняситуаціям,колинепрофесійні, тим більше злочинні представники публічної влади можутьзавдатидержавісуттєвоїшкоди.Уцьомусенсіперспек- тивнимнапрямкомподальшихдослідженьєорганізаційно-пра- вовий механізм реалізації неруйнівного контролю народу над усімапаратомдержави,якийнереволюційним,аеволюційним способом зможе забезпечити невідворотність впровадження у державідемократично-правовихцінностей.

Література:

1.Теорія держави і права: навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копейчиков,С.Л.Лисенковтаін.;Зазаг.ред.С.Л.ЛисенковаВ.В.Копєйчикова. – K.; Юрінком Інтер, 2003. – 368 с.

2.Великий тлумачнийсловниксучасноїукраїнськоїмови(здод.і допов.) / [Уклад. і гол. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

3.Акопов Л.В. Контроль в управлении государством (Конституцион- но-правовые проблемы): дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.02. – «Конституционное право; муниципальное право» / Л.В. Акопов. – М.: РГБ. – 2003. – 399 с.

4.Hyland J.L. Democratic theory: the philosophical foundations / James L. Hyland. – New York: Manchester University Press Oxford Road, 1995. –280 p.

5.Шпоть О.С. Про Демократію / О.С. Шпоть // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2010. – № 4. – С. 130–139.

6.Про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156: рішення

23

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Конституційного Суду України від 05.10.2005 № 6-рп/2005 // Голос України від 04.11.2005. – № 209.

7.Hrushevsky M. History of Ukraine-Rus’/ M. Hrushevsky. Volume I. – TotheXI.Century.PublishedbyKnyho-Spilka.–NewYork:Printedby Noble Offset & Printing Co., 1954. –648 p.

8.Декларація прав людини і громадянина: Конституція Франції – Конституційний Акт від 1793 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constituante.livejournal.com/3133.html. Дата доступу: 16.02.2015 року.

9.Pound R. The Ideal Element in Law [1958] / R. Pound; Foreword: S. Presser. – Indianapolis: Liberty Fund 2002. – PLL v 4 generated January 6. – 2009, Northwestern University School of Law. –326 p.

10.Кравчук В.М. Народна люстрація, або принцип персональної відповідальності / В.М. Кравчук // Закон і бізнес. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zib.com.ua.

Кравчук В. Н. Контроль как форма реализации народовластия

Аннотация. Статья посвящена исследованию перспектив институализации народного контроля как составной части современной демократии и анализа основных условий, благодаря которым он будет эффективным средством народовластия. Автор выделил преимущества и не-

достатки осуществления народного контроля в современной государственности. Сделан вывод о существовании проблем поиска эффективных правовых форм реализации народного контроля.

Ключевые слова: народный контроль, демократия, народовластие, гражданское общество, правовая форма контроля.

Kravchuk V. Control as a form of realization of democracy

Summary. The article investigates prospects for institutionalization of people's control as an integral part of modern democracy and analysis of basic conditions making it an effective tool of democracy. The author considers the advantages and disadvantages of implementation of people’s control in the modern state. The conclusion about problems of finding effective legal forms of implementation of people’s control is made.

Key words: people’s control, democracy, democratic control, civil society, legal form of control.

24

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 346.27:334.732.2

НевлевВ.В.,

кандидат юридических наук, старший преподаватель кафедры конституционного и международного права

Белгородского университета кооперации, экономики и права

ЮРИДИЧЕСКИЙ МЕХАНИЗМ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ КРЕДИТНОЙ КООПЕРАЦИИ

Аннотация. Статья посвящена юридическим особенностямзащитыкредитнойкооперациироссийскимзаконодательством.

Ключевые слова: кредитная кооперация, норматив- но-правовая база, законодательная защита, правовые гарантии.

Постановкапроблемы.ДеятельностькредитнойпотребительскойкооперациивРоссиисвязанасправовымииэкономическими рисками. От них кредитные кооперативы защищены законодательно введением ряда ограничений. Изначально это было сделано совокупностью различных правовых актов. Они прямо или косвенно касаются социально-экономических и правовых аспектов функционирования кредитной кооперации. Акты действуют и в условиях денежной инфляции, других финансово-экономических потрясений. Рассмотрим более подробноюридическиймеханизмзащитыкредитнойкооперации законодательствомРоссии.

Изложение основного материала исследования. Шагом на пути совершенствования нормативно-правовой базы, регламентирующейдеятельностьизащитукредитныхпотребительских кооперативов, стало принятие 18 июля 2009 года Федеральногозакона№190«Окредитнойкооперации»[4].Данный Закон определяет правовые, экономические и организационные основы создания и деятельности кредитных потребительскихкооперативов.

В соответствии с действующим законодательством на территории РФ в настоящее время действуют четыре вида кредитныхпотребительских кооперативов.Три изних предусмотрены Федеральным законом «О кредитной кооперации» [4]–кредитныйкооператив,членамикоторогомогутявляться юридические и физические лица; кредитный потребительский кооператив граждан, то есть кооператив, членами которого являются исключительно физические лица; кредитный кооператив второго уровня, то есть кредитный кооператив, членамикоторогоявляютсяисключительнокредитныекооперативы.

На четвертый вид кредитного кооператива не распространяется действие Федерального закона «О кредитной коопера- ции»–длянегосуществуетспециальныйзакон,регламентирую- щий основы создания и деятельности сельскохозяйственных кредитных потребительских кооперативов. Это Федеральный закон«Осельскохозяйственнойкооперации»[2].

Появление Федерального закона «О кредитной кооперации» [4] 18 июля 2009 года ознаменовало новый этап в историикредитнойкооперацииРоссии,связанныйсвозрождением системы альтернативного кредитования. Закон минимизирует риски пайщиков и делает кредитные кооперативы более прозрачными с финансовой точки зрения. В нем предпринята попытка систематизировать разрозненную нормативную базу, максимально детально регламентировать условия организации

финансовой взаимопомощи членов кредитного кооператива (пайщиков).

Законом устанавливаются правовые основы создания и деятельности кредитных потребительских кооперативов различных видов и уровней, союзов (ассоциаций) и иных объединений кредитных потребительских кооперативов. Отметим, чтофедеральныйзакон2009года[4]вотличиеотфедерального закона 2001 года [3] впервые допускает участие в кредитном кооперативеюридическихлиц.Приэтомснимаетсяранеедействовавшее ограничение на максимальную численность пай- щиковкредитногокооператива–дветысячичеловек.

Федеральный закон «О кредитной кооперации» [4] устанавливаетследующиеминимальнодопустимыеколичестваучредителейкредитногокооператива:еслиегочленамимогутявляться юридические и физические лица, то он может быть создан не менее чем 15 физическими лицами или 5 юридическими лицами,либонеменеечем7указаннымилицами;кредитныйпотребительскийкооперативгражданможетбытьсозданнеменеечем 15физическимилицами;кредитныйкооперативвторогоуровня можетбытьсозданнеменеечем5кредитнымикооперативами.

Сопоставление норм Федерального закона «О кредитной кооперации»[4]иФедеральногозакона«Осельскохозяйственной кооперации» [2], позволяет прийти к заключению о схожести правового регулирования количества учредителей. Тем неменее,спецификазакона,регламентирующегодеятельность сельскохозяйственныхкредитныхпотребительскихкооперативов, заключается, во-первых, в том, что в нем содержится запрет членства государственных и муниципальных унитарных предприятий, а также акционерных обществ, акции которых находятся в государственной собственности, во-вторых, число членов таких кооперативов не может быть менее 15 граждан и (или)5юридическихлиц.

Утративший свою силу федеральный закон «О кредитных потребительских кооперативах граждан» [3] помимо минимального количества членов (не менее 15) содержал ограничениемаксимальнойчисленности(неболее2000человек).Ныне действующие федеральные законы «О кредитной кооперации» и«Осельскохозяйственнойкооперации»лишеныверхнегопорогадопустимогочленства,что,нанашвзгляд,небесспорно.

Как отмечалось еще в определении Конституционного Суда РФ от 14 января 2003 года [1], деятельность кредитных потребительских кооперативов базируется преимущественно на личных доверительных контактах их членов, позволяющих обеспечивать стабильность кредитной деятельности. В силу чего «предоставление неограниченному кругу лиц возможности стать членами кредитного потребительского кооператива может повлечь снижение прозрачности финансовых потоков, эффективности организационных и управленческих функций, ухудшение контроля за деятельностью кооператива, повышение рисков личных вложений, а в конечном итоге привести к нарушениюинтересовграждан–членовкооператива»[1].

25

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Статья11Федеральногозакона«Окредитнойкооперации» [4] достаточно подробно отражает механизм приема в члены кредитного кооператива (пайщики). Вопросы приобретения членствалишьфрагментарнобылиотраженывЗаконе«Окредитныхпотребительскихкооперативахграждан»[3],авЗаконе «О сельскохозяйственной кооперации» [2] они носят характер общих нормативов для всех сельскохозяйственных кооперативов, без учета специфики кредитной кооперации. Вследствие чего безусловным достоинством закона 2009 года стала подробная регламентация вопросов приобретения членства кредитногопотребительскогокооператива.

Всоответствии с Законом «О кредитной кооперации» членами (пайщиками) кредитного кооператива могут быть физические лица, достигшие 16 лет и (или) юридические лица. Претенденты,желающиеприобрестичленство,должныподать

вправление кредитного кооператива заявление в письменной форме о приеме в члены кредитного кооператива (пайщики). Приэтомвзаявлениидолжнобытьотраженообязательствособлюдать устав кредитного кооператива. Членство в кредитном кооперативе возникает на основании решения правления кредитного кооператива со дня внесения соответствующей записи в реестр членов кредитного кооператива (пайщиков), чему предшествует уплата обязательного паевого взноса, а в случаях, предусмотренных уставом кредитного кооператива, также послеуплатывступительноговзноса.

Нововведением Федерального закона «О кредитной кооперации» [4], по сравнению с Федеральным законом «О кредитных потребительских кооперативах граждан», [3] стало обязательствокредитногокооперативавыдаватьдокумент,подтверждающийчленство.Закон2009годаформулируеттребования,предъявляемыексодержаниюданногодокумента.

Внем должны быть отражены: наименование и место нахождения кредитногокооператива,государственный регистрационныйномерзаписиогосударственнойрегистрациикредитногокооператива;фамилия,имя,отчествочленакредитногокооператива (пайщика)–дляфизическоголицаилинаименование,местонахо- ждение,государственныйрегистрационныйномерзаписиогосударственной регистрации, идентификационный номер налогоплательщика – члена кредитного кооператива – для юридического лица; почтовый адрес, номер телефона члена кредитного кооператива (пайщика), дату его вступления в кредитный кооператив, сумму обязательного паевого взноса и дату его внесения, регистрационныйномерзаписивреестречленовкредитногокооператива(пайщиков),датувыдачидокумента,подтверждающегочленство в кредитном кооперативе; иные сведения, предусмотренные федеральнымизаконамииуставомкредитногокооператива.

Отметим, что в ч. 6 ст. 15 Федерального закона «О сельскохозяйственной кооперации» [2] содержится подобная норма, отражающая обязательство выдачи книжек членам сельскохозяйственныхкооперативов,требованиякихсодержанию. Данная норма распространяет свое действие на членов всех видовсельскохозяйственнойкооперации, безучета специфики кредитнойсельскохозяйственнойкооперации.

Кредитныепотребительскиекооперативы,всоответствиис Федеральнымзаконом«Окредитнойкооперации»[4],приобрели также новую обязанность по ведению реестров членов кредитных кооперативов. Федеральный Закон «О кредитных потребительских кооперативах граждан» не предусматривал подобной процедуры, в Федеральном законе «О сельскохозяйственной кооперации», напротив, закреплен механизм ведения реестрачленовиассоциированныхчленовкооперативов.

Сравнивая положения законов 2001 года и 2009 года, следует отметить, что в новом законе присутствует статья, регла-

ментирующая порядок осуществления деятельности кредитного кооператива, чего не было в предыдущем законе, а также в Законе «О сельскохозяйственной кооперации» [2] 1995 года. Несмотря на заявленное название, по сути, статья 4 регламентирует только правовые основы привлечения кредитным кооперативом денежных средств своих членов и предоставления кредитнымкооперативомсвоимчленамзаймов.Приэтомпроизведена четкая дифференциация договоров для членов кредитныхкооперативов:еслисредстваюридическоголицамогут привлекаться на основании договоров займа, то для физических лиц аналогичные действия обретают форму договоров передачиличныхсбережений.

Предоставление кредитным кооперативом своим членам займов производится только на основании договоров займа, заключаемыхмеждукооперативомизаемщиком–членомкре- дитного кооператива. Закон 2001 года содержал пункт, предписывающий оформление передачи денежных средств своим членам в виде договора займа, заключаемого в письменной форме.Аналогичноеположениесодержитсявп.4ст.40.1Закона«Осельскохозяйственнойкооперации»(вред.Федерального закона от 3 ноября 2006 г. № 183-ФЗ) [2], согласно которому передачачленамииассоциированнымичленамисельскохозяйственногокредитногопотребительскогокооперативаэтомукооперативусредств,неявляющихсяпаевымивзносами,ивыдача займов членам кооператива оформляются договором займа, заключаемымвписьменнойформе.

Таким образом, Закон «О кредитной кооперации» [4] 2009 года не конструирует положений об обязательности письменной формы договора займа. Это и так предполагается, исходя изпостулатовст.808ГКРФ,предписывающихобязательность соблюдения письменной формы договора займа в том случае, когдазаимодавцемявляетсяюридическоелицо.

Вопросам обеспечения финансовой устойчивости кредитного кооператива в Законе «О кредитной кооперации» [4] посвященастатьяшестая,определяющаяпереченьзапрещенныхдлякредитногокооперативадействий,атакжепредусматривающая изъятия из этого перечня. Сравнивая положения п. 7 ст. 40.1 Закона «О сельскохозяйственной кооперации» (в ред. Федерального закона от 3 ноября 2006 г. № 183-ФЗ), ст. 19 Закона «О кредитных потребительских кооперативах граждан» и ст. 6 Закона «О кредитной кооперации» следует отметить тенденции расширения перечня ограничений деятельностикооперативов.

Так, в соответствии с Законом «О сельскохозяйственной кооперации» сельскохозяйственные кредитные потребительские кооперативы не вправе: выдавать займы гражданам или юридическим лицам, не являющимся членами кооперативов; эмитировать собственные ценные бумаги; покупать акции и другие ценные бумаги иных эмитентов, осуществлять другие операциинафинансовыхифондовыхрынках,заисключением хранения средств на текущих и депозитных счетах в банках и приобретения государственных и муниципальных ценных бумаг;привлекатьсредствавформезаймовотгражданилиюридическихлиц,неявляющихсячленамиилиассоциированными членамиданныхкооперативов.

Закон «О кредитных потребительских кооперативах граждан» 2001 года помимо приведенного перечня содержал еще и ограничение на выступление поручителем по обязательствам своихчленовитретьихлиц,запрещалвнесениекооперативногоимуществавкачествевкладавуставный(складочный)капиталхозяйственныхтовариществиобществ,производственных кооперативов, участие своим имуществом в формировании имущества юридических лиц. Но самый обширный перечень

26

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

запретов сконструирован законодателем в нормативном акте	Ранее в п. 2 ст. 20 Закона «О кредитных потребительских
2009года.	кооперативах граждан» устанавливалось, что кредитный коо-
Федеральныйзакон«Окредитнойкооперации»насчитыва-	перативгражданвсоответствиисегоуставомилисрешением
ет 8 видов запретов, в частности, кредитный кооператив не	общегособраниячленовкооперативастрахуетрискневозврата
вправе: предоставлять займы лицам, не являющимся членами	займов по случаю смерти или потери трудоспособности зае-
кредитного кооператива (пайщиками); выступать поручителем	мщика в государственных страховых компаниях, или в стра-
по обязательствам своих членов и третьих лиц, а также иным	ховых компаниях, созданных ассоциациями (союзами) кре-
способом обеспечивать исполнение обязательств указанны-	дитных потребительских кооперативов граждан, или при их
ми лицами; участвовать своим имуществом в формировании	участиидляэтихцелей.Помимоэтогопредусматривалось,что
имущества иных юридических лиц, за исключением юридиче-	в случае невозможности страхования указанного риска в пере-
ских лиц, возможность участия в которых предусмотрена для	численных компаниях, страховщик утверждается общим со-
кредитных кооперативов законодательством; выпускать эмис-	браниемчленовкооперативапопредставлениюегоправления.
сионные ценные бумаги; осуществлять операции с ценными	Аналогичноеположениесодержитсяивп.9ст.40.1Закона
бумагами (кроме государственных и муниципальных ценных	«Осельскохозяйственнойкооперации»(вред.федеральногоза-
бумаг), за исключением случаев, предусмотренных законода-	кона от 11 июня 2003 г. № 73-ФЗ), закрепляющем обязанность
тельством; привлекать денежные средства лиц, не являющих-	сельскохозяйственных кредитных потребительских коопера-
ся членами кредитного кооператива, за исключением случаев,	тивов страховать риск невозврата займов по случаю смерти
предусмотренных законодательством; осуществлять торговую	или потери трудоспособности заемщика. По нашему мнению,
ипроизводственнуюдеятельность;вступатьвчленстводругих	страхованиенауровнезаконодательногорегулированияследу-
кредитных кооперативов. Последнее ограничение не распро-	ет переводить в плоскость обязанности, а не права кредитного
страняется на случай вступления кредитного кооператива в	кооператива.
кредитныйкооперативвторогоуровня.	Одним из важнейших элементов организационно-пра-
Таким образом, закон 2009 года был дополнен еще двумя	вовой формы кредитных потребительских кооперативов
видами ограничений. По аналогии с нормой ч. 6 ст. 5 Феде-	является построение управления кооперативом, структурно
рального закона «О банках и банковской деятельности» [5],	воплощенное в органах кредитного кооператива, их компе-
содержащей запрет кредитным организациям заниматься про-	тенции.Анализируяположениятрехзаконов(«Окредитных
изводственной, торговой и страховой деятельностью, подо-	потребительских кооперативах граждан», «О сельскохозяй-
бное изъятие в правомочиях было законодательно закреплено	ственной кооперации» и «О кредитной кооперации»), сле-
и за кредитными кооперативами. Второй запрет ограничивает	дует отметить тождественность правовой регламентации
вступлениекредитныхпотребительскихкооперативоввчлены	основных органов кредитных кооперативов, демонстрируе-
других кредитных кооперативов, за исключением кооперати-	мую этими законами. Все они предлагают систему органов
вов второго уровня. Последние могут создаваться кредитными	управления, состоящую из общего собрания, правления,
кооперативами (не менее чем пятью) в целях удовлетворения	единоличного исполнительного органа, контрольно-реви-
своих финансовых потребностей и финансовой устойчивости.	зионного органа, дополняемую в соответствии с уставом
За счет расширения перечня ограничений предполагается по-	или внутренними нормативными документами кооператива,
высить стабильность и платежеспособность кредитных потре-	инымиорганами.
бительскихкооперативов.	Новизной Закона «О кредитной кооперации» является во-
Весьма спорным, на наш взгляд, представляется поло-	зможность проведения общего собрания, как высшего органа
жение, связанное с обеспечением финансовой устойчивости	управлениякредитногокооператива,вформесобранияуполно-
кредитного кооператива – в ч. 7 ст. 6 Закона «О кредитной ко-	моченныхивформезаочногоголосования.ВедьФедеральный
операции» указано, что кредитный кооператив вправе страхо-	закон «О кредитных потребительских кооперативах граждан»
ватьсвоиимущественныеинтересывстраховыхорганизациях	не знал таких форм управления. Что касается Федерального
и (или) обществах взаимного страхования. Как указано в п. 2	закона «О сельскохозяйственной кооперации», то в нем пре-
ст. 929 части второй ГК РФ, риск утраты (гибели), недостачи	дусмотрена возможность для сельскохозяйственных коопера-
или повреждения имущества и риск ответственности по дого-	тивов проведения общего собрания в форме собрания упол-
ворам, представляющий собой вид риска гражданской ответ-	номоченных, при этом проведение собраний в форме заочного
ственности,страхуетсяподоговоруимущественногострахова-	голосованияданнымзакономнепредусмотрено.
ния,согласнокоторомуоднасторона(страховщик)обязуетсяза	Законодатель предпринял меры по созданию дополнитель-
обусловленную договором плату (страховую премию) при на-	ных гарантий защиты прав рядовых членов (пайщиков) кре-
ступлении предусмотренного в договоре события (страхового	дитных потребительских кооперативов, введя в нормативный
случая) возместить другой стороне (страхователю) или иному	акт понятие «аффилированные лица». Достаточно подробно в
лицу, в пользу которого заключен договор (выгодоприобрета-	законе регламентированы вопросы бухгалтерского учета, от-
телю), причиненные вследствие этого события убытки в за-	четности и хранения документов кредитного кооператива. Су-
страхованном имуществе, либо убытки в связи с иными иму-	щественныеизменениякоснулисьорганизацииконтроляинад-
щественными интересами страхователя (выплатить страховое	зора в отношении кредитных потребительских кооперативов.
возмещение)впределахопределеннойдоговоромсуммы(стра-	Как тенденцию, следует отметить снижение уровня контроля
ховойсуммы).	состороныгосударственныхструктурвотношениикредитной
В соответствии с федеральным законом 2009 года кредит-	потребительскойкооперации.Соблюдениеустановленныхтре-
ный кооператив при привлечении средств члена кредитного	бований и стандартов должны теперь контролировать саморе-
кооператива (пайщика) обязан предоставить ему информацию	гулируемыеорганизациикредитныхкооперативов.
о страховании риска ответственности кредитного кооператива	Правоприменительная практика в сфере саморегулирова-
за нарушение договора, на основании которого привлекаются	ния потребительского кредитования может породить немало
денежныесредствачленакредитногокооператива(пайщика).	проблем: это связано, прежде всего, с отсутствием традиций

27

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

и опыта подобной деятельности. Ведь в Европе система саморегулирования складывалась эволюционным путем на протяжении столетий, в России же она вводится в принудительном порядкесверху.Приэтомсаморегулируемыеорганизациикредитных кооперативов наделяются значительным объемом полномочий,функцийиобязанностей.

Выводы. Так, саморегулируемые организации кредитных потребительских кооперативов осуществляют функции по разработке и установлению обязательных для своих членов правил и стандартов, по ведению реестра кредитных кооперативов, по обучению сотрудников кредитных потребительских кооперативов и другое. Смогут ли саморегулируемые организации кредитных потребительских кооперативов обеспечить должный уровень контроля и надзора, а также координацию деятельности кредитных кооперативов, станет ясно уже через несколько лет, после вступления в силу соответствующих положений ФЗ «О кредитной кооперации» (пункты, касающиеся обязанности кооперативов вступать в саморегулируемые организации, начнут действовать по истечении двух лет со дня вступлениязаконавсилу).

Литература:

1.Определение Конституционного Суда РФ от 14 января 2003 г. «Об отказевпринятиикрассмотрениюзапросаЦентральногорайонного суда города Комсомольска-на-Амуре Хабаровского края о проверке конституционности пункта 2 статьи 4 Федерального закона «О кредитных потребительских кооперативах граждан»» // Спра- вочно-правовая система «Гарант».

2.О сельскохозяйственной кооперации: Федеральный закон Российской Федерации от 8 декабря 1995 г. № 193-ФЗ // Собрание законодательства РФ от 11 декабря 1995 г. – № 50. – Ст. 4870.

3.О кредитных потребительских кооперативах граждан: федеральныйзакон Российской Федерации от 7августа 2001 г. № 117-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации от 13 августа 2001 г. – № 33 (часть I). – Ст. 3420.

4.О кредитной кооперации: Федеральный закон Российской Федерации от 18 июля 2009 г. № 190-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации от 20 июля 2009 г. – № 29. – Ст. 3627.

5.О банках и банковской деятельности: Федеральный закон Российской Федерации от 2 декабря 1990 г. № 352-1-ФЗ // Ведомости съезда народных депутатов РСФСР от 6 декабря 1990 г. – № 27. – Ст. 357.

Невлєв В. В. Юридичний механiзм законодавчого захисту кредитної кооперації

Анотація.Статтяприсвяченаюридичнимособливостям захисту кредитної кооперації російським законодавством.

Ключовіслова:кредитнакооперація,нормативно-пра- вова база, законодавчий захист, правові гарантії.

Nevlev V. Legal mechanism of legislative protection of credit cooperatives

Summary. The article is devoted to features of legal protection of credit cooperatives by the Russian legislation.

Key words: credit cooperatives, regulatory frameworks, legislative protection, legal guarantees.

28

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 340.12

СавенкоВ.В.,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

ПРАВО ЯК ІНТЕГРУЮЧИЙ ФЕНОМЕН ЦІННІСНОНОРМАТИВНОЇ СТРУКТУРИ ПРАВОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Анотація. У статті проаналізовано засади верховенства права як інтегруючого феномена ціннісно-норматив- ної структури правової реальності. Визначено методологічні рамки обсягу нормативності в праві. Досліджено фундаментальні принципи виникнення правової реальності та її структури.

Ключові слова: онтологія права, правова реальність, структура правової реальності, правове регулювання, правовий вплив.

Постановка проблеми. У теорії філософії права на часі постає проблема осмислення феномена права як ціннісно-нор- мативної структури правової реальності. У новочасному українському суспільстві все ще тривають трансформаційні зміни значення і ролі права. В основі цих змін закладено право, що наділене рисами головного ціннісного орієнтира, від міри обґрунтованості якого узалежнені спрямованість і ефективність як реформування суспільства в цілому, так і здійснення правової реформи як складової частини означених трансформаційних процесів. Тому необхідно з’ясувати кореляцію права і правовоїреальності.

Длятого,щобзорієнтуватисявнескінченномурозмаїттівизначеньприродиправатаводночаснезнівелюватипритаманну правурізновекторністьйогопроявів,безумовно,слідзвернутися до категорії правової реальності як до методологічного засобу адекватно поставленій задачі. Тож актуальність філософського осмислення права як особливої ціннісно-нормативної структури зумовлена, з одного боку, практичними проблемами функціонування права в суспільстві в цілому і трансформації посттоталітарногосуспільствазокрема,аздругого–теоретич- нимипроблемами,пов’язанимизісвітоглядно-методологічним забезпеченням правознавства на основі філософсько-правових досліджень.

Мета статті полягає у необхідності: 1) здійснити струк- турно-функціональний аналіз правової реальності як філо- софсько-юридичної категорії; 2) дослідити нормативно-імпе- ративний та формально визначений зріз правової реальності, сутність правової реальності як суспільного явища; 3) проаналізувати засади верховенства права як інтегруючого феномена ціннісно-нормативноїструктуриправовоїреальності.

Виклад основного матеріалу. Теоретичну основу дослі-

дження становлять праці філософів права та спеціалістів у сфері загальнотеоретичної юриспруденції, які розвивали ідеї ціннісної характеристики права: М. Алексєєва, С. Алексєєва, В. Бачиніна, Н. Крестовської, А. Крижановського, О. Мельничук,Н.Неновскі,В.Нерсесянца,Ю.Оборотова,О.Овчиннікова,А.Полякова,Г.Радбруха,П.Рабіновича,О.Скакун,С.Сливкитаінших.Уконтекстідослідженнябазиснимисталипраціу сферісоціальноїфілософії,філософськоїаксіології,феноменологічноїфілософії,структурноїонтологіїтаметодологіїпізнан-

ня таких вчених: В. Віндельбанда, Ю. Габермаса, Е. Гуссерля, О. Гьофе, В. Дільтея, О. Довгополової, О. Івакіна, М. Кагана, І. Канта, Г. Ріккерта, Л. Столовича, В. Тугарінова, П. Тейяра деШардена,А.Цофнаса.

Правова реальність – термін міждисциплінарний, будучи водночас інструментом і об’єктом дослідження, він зустрічається не лише в окремих галузях юридичної науки, але й у філософії, соціології, політології, культурології тощо. Об’єднавшитаструктурувавшиусіявищаправовоїдійсності,цепоняття уособлює комплекс усіх статичних та динамічних явищ, що перманентно розгортаються в тій чи іншій правовій системі. Існує навіть думка щодо синонімізації понять «правова реальність» та «правова система» суспільства конкретного історичного періоду. Важливо, що в межах філософсько-світоглядних дисциплін правова реальність утворює своєрідний цілісний універсумправовихявищтапроцесівумежахпевногопросто- рово-часовогоконтинууму.

У філософії права поняття правової реальності тлумачиться в широкому та вузькому значеннях. У першому випадку під правовоюреальністюрозумієтьсявсясукупністьправовихфеноменів: правових норм, інститутів, наявних правовідносин, правових концепцій, явищ правового менталітету. У другому беремо до уваги базові правові реалії, щодо яких всі інші правові феномени виявляються похідними, і тоді під правовою реальністю в різних напрямках і наукових школах прийнято розумітиабоправовінорми(нормативізм),абоправовідносини (соціологічний напрямок), або правові «емоції» (психологічнийнапрямок).

Будучи в якості світоглядної і методологічної категорії, правова реальність створює можливість розглядати право не лише як системне явище (норми, інститути, галузі, конкретні таабстрактнікатегорії),айякособливийсвіт,автономнусферу людськогобуття,щонаділенавласнимзмістомтавизначеними характеристиками.Сенспоняття«правовареальність»перебуває у міцному взаємозв’язку із філософською категорією «буттяправа».Уцьомуконтекстіправовареальністьрозкривається через форми буття права: світ ідей (ідеї права), світ знакових форм(правовінормиізакони),світстосунківтавзаємодійміж суб’єктамиправа(правовежиття).Усукупностіцікатегоріївідображаютьувесь«простір»правовоїреальності[1,с.89].

Право та закон виступають в якості двокомпонентного наповнення правової реальності. В органічному симбіозі вони формують її зміст, організовують та упорядковують правові відносини як динамічний елемент правової системи, впливаютьтарегулюютьправовуреальність.Правувідводитьсяфунк- ціясоціально-нормативноговпливунаправовуреальність,аза- кону–їїупорядкування(регулювання)[2,с.295].

Правовийвплив–цевзятийуєдностітарізноманіттіувесь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і неправових засобів

29

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

[3, с. 233]. На думку В. Малахова, правовий вплив може розглядатися у двох аспектах: як психологічна складова дії права (психологічний механізм поведінки людини, сприйняття тих чи інших закономірностей правового регулювання і впливу) та як ціннісно-орієнтаційний механізм дії права (спосіб реалізації та охорони найважливіших для людини та суспільства цінностей)[4,с.234].Уцьомуконтекстіголовнафункціяправа полягає в здатності здійснювати реальний вплив на діяльність та поведінку людей, і через неї сприяти прогресивним змінам

усуспільстві[5,с.64].Правовийвплив–поняттябагатоаспек- тне, його здійснюють на людину інформаційним, ціннісним, стимулюючим шляхом, а також завдяки вихованню, зокрема пропагандіправовихзнань,юридичнійосвіті.

Інформаційнийаспектдіїправарозглянемозпозиціїпізнавальної діяльності. Якщо сприймати право як вид соціальної інформації, що охоплює знання, повідомлення, відомості про соціальну форму суспільного життя, то його аксіологічний аспектдіїзнайдесвійпроявувпливінапереконанняособи,наїї світоглядніорієнтиританастанови,почуттяйемоції.Цінність, щовиражаєтьсявправі,нездатнавизначитиюридичнутактику поведінки, зате вона чітко вказує на її стратегію. Ціннісні уявленнястановлятьосновуправовоїтаморальноїсвідомостіособи, невід’ємну частину її психології та особистісно-орієнтова- ноїґенезиповедінки[6,с.121].Доповнюючиінформаційнийта ціннісний, стимулюючий аспект дії права, впливає не лише на інтелекттаемоції,айнаволювиконавця.Вінзнаходитьпрояв

уюридичному визнанні, забезпеченні та захисті правомірної поведінки, у матеріальному й моральному заохоченні корис- нихсуспільствувчинків[3,с.233-238].Такимчином,правовий вплив можна тлумачити як результативну, нормативно-органі- заційну дію на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів право реалізації та правозастосування) та інших правових чинників (правосвідомості,правовоїкультури,правовихпринципів,правотворчого процесу), а також неправових механізмів (соціальних,ідеологічних,психологічнихтощо)[7,с.542].

Правовийвпливнавідносинивсуспільствідетермінований настаннямтихчиіншихнаслідків.Алерезультативнимвінвважаєтьсяякдляособи,зповедінкоюякоїпов’язаневтіленнятек- стуально-фіксованих приписів, так і для суспільних відносин,

умежах яких відбувається процес реалізації права [8, с. 76]. Правовийвпливздійснюєтьсяудвохформах:активній,щопередбачає пряме використання засобів загальноюридичного характеру і правової охорони в межах суспільного життя членів тієїчиіншоїспільноти,тапасивній,щозумовлюєопосередкованийправовийвпливначленівсуспільногожиття.Занаявності такої умови немає прецеденту безпосереднього втручання права в суспільні відносини, але сам факт його існування та буття відіграє роль певного фактора, що спонукає конкретну особузокрематасуспільствовціломудіятизгіднозтекстуальнофіксованимиприписами,атакожневдаватисядодійпротиправногохарактеру.

Специфічною стороною або стадією дії права стає правове регулювання. Саме воно є важливою умовою створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист й охорону від порушень тихправізаконнихінтересівгромадянтаіншихосіб,щозакріпленідіючиминормамиправа.Загальнісоціальніціліправового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і створення необхідних умов для прогресивного розвиткутапроцвітаннясуспільства.

Регулюючадіяправанасуспільнівідносиниполягаєвтому, що воно у своїх нормах конструює модель обов’язкової або

дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження в наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків,пов’язуючиїхтимисамимивзаємнимиправамитаобов’язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносиннестихійнійнебезмежні.

Із феноменологічних позицій правове регулювання породжується виявом зовнішньої активності людини – так званого акту екстерналізації. Цьому процесу притаманні певні зміни в соціальному середовищі, за яких вияв зовнішньої активності набуває оформленого виразу. Правове регулювання в окресленому контексті включає в себе діяльність конкретних суспільнихгруп,координуєсуб’єктів,визначаєхарактерпроцесу,організовує власне функціонування тощо. У цьому випадку можна припустити, що природно-правова категорія правового впливу тапозитивно-правовакатегоріязаконустановлятьсобоюосно- вуструктуримеханізмудіїправа.ЯкзазначаєА.Венгеров,саме розумінняправанесевсобітеоретико-прикладнупрограмудії. Історія засвідчує, що право в тій чи іншій послідовності та в різних суспільствах пов’язувалося із рівністю, справедливістю, силою, божественною чи державною волею, природними умовами життєдіяльності людини, законодавством, класовою волею. Тому, хоча правознавці і погоджуються з нормативною природою права, його зміст історично несе в собі значне гуманістичне навантаження та відображає закономірності формуванняцілоїсистемиправорегулюваннявцілому[9,с.395].

Структура механізму дії права охоплює управлінсько-со- ціальні системи (механізми державного й соціального управління, норми права); соціальні чинники (соціально-економіч- ні, політико-ідеологічні, соціально-демографічні, ситуаційні); ретрансляційні системи (інформативні, нормативно-ціннісні, соціально-психологічні); регульовані соціальні системи (особистість, група, колектив, суспільство) і як результат – правомірнуйсоціальноактивнуповедінку[10,с.93].

Зміст власне правової форми дії права виявляється в здатності врегульовувати правовідносини завдяки встановленню правового статусу особи, тобто, наданню відповідним категоріям осіб певних прав та покладанням на них визначених обов’язків,щоможутьбутивластивісуб’єктуправаяклюдині, особі,громадянинутощо.

Дія права на правовідносини в суспільстві проявляється в психологічній,етичнійтаінформаційнійформах.

Психологічнаформадіїправанаправовідносинизнаходить відображення в міжкомунікаційних зв’язках учасників правового життя (у ставленні конкретних суб’єктів до тих чи інших правових явищ та процесів, у їх активному виконанні, використанні, дотриманні, чи навпаки – ігноруванні, нівелюванні, нігілістичномусприйняттітафактичномупорушенніправових норм). Етична форма дії права на правові відносини виявляється в його реалізації за допомогою окресленого морального потенціалу, ідеалу справедливості та принципів права, що дає площинудляефективногорегулятивногокомпонентапозитивного права в майбутньому в межах визначеного соціального простору. Інформаційна форма дії права на суспільні відносини виявляється в реалізації правової інформації, що фіксована в нормах позитивного права. Такий компонент відіграє вагому роль у контексті формування в суб’єкта права конкретної на- становинасприйняттяправа,авподальшому–наформування моделіїїправовоїповедінки.

Дієвість права зумовлюється рядом обставин. До них відносять: норму права, її сутнісний зміст та адаптованість до вимог суспільного життя; ефективність діяльності правоохоронноїсистемитаорганівправосуддя;належнийрівеньправо-

30