С. В. Ківалов ПОДАТКОВЕ РЕЗИДЕНСТВО ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

свідомостітарівняправовоїкультуринаселення;усінеобхідні ресурси,щозабезпечуютьналежнезастосуваннянормиправа.

Звісно, що ця схема скоріше відображає деонтологію, аніж онтологію проблеми, адже виявляється безліч перепон щодо зниження ефективності, а то й позбавлення можливості його ефективної дії. Такими перепонами можуть виступати, наприклад, локальні (економічна та політична незрілість, соціальні протиріччя)іглобальні(проблемивійниімиру,корупція);проблеми життя цивілізації (особистісні – правовий нігілізм конкретної особи; суспільні – низький рівень правової культури відповідногосуспільстватощо).

Проблема дії права в найширшому її розумінні (тобто, йдеться про використання не лише власне юридичних, а й деяких не юридичних засобів) тісно пов’язана із проблематикою соціального контролю – особливого механізму регулювання поведінкитапідтриманнясуспільногопорядку,щодаєможливість зберегти традиції, звичаї, норми моралі, відтворити соціальні відносини в межах нормативної системи, усталеної в суспільстві.Нормативнообмежуючижиттясвоїхчленів,група здійснюєконтрользатим,щобніхтоневідхилявсявідвстановленихправил[10,с.95].

Поняття соціального контролю пов’язане із поняттям дії права не випадково. Це підтверджується як мінімум тим, що і соціальний контроль, і дія права характеризуються двокомпонентною структурою та здатністю впливати не лише на механізм регулювання поведінки, а й підтримання суспільного порядку.Першевідбуваєтьсянапідставіпередумовдругого.

Вокресленийвищеспосібправонабуваєзмогирегулювати усю соціальну систему, пронизує усі його сфери та стає універсальним регулятором усього, що має значущість для права. Всі ж суб’єктивні фактори та чинники впливають на правову реальність разом із цілком об’єктивними процесами. Цінність дії права проявляється як результат його ефективності та відповідності вимогам суспільного життя, його перманентному перебігутастрімкійдинаміці.

Діяправа,щовиявляєтьсяувзаємозв’язкуправовоговпливу та правового регулювання, – це злагоджений механізм, що зазнає різного роду суб’єктивних впливів, проте постає ядром правового життя, встановлюючи його рамки. Цей процес неможливий без природно-правових цінностей, як правових принципів, так і виключно юридичних засобів – норм права, правовідносин,актівреалізаціїправа.

Висновки.Отже,проблемааксіологічнихпідставправалежитьуцінніснійсферісуспільногобуття,щохарактеризується безперервним процесом поетапного зростання рівня об’єктивної цінності права. Функція права виявляється в здатності

організовувати та інтегрувати ціннісну структуру правової реальності.Зоглядунацеможнаговоритипроіснуванняцінніснонормативногохарактеруправовихнорміреалій.

Література:

1.Элементарные начала общей теории права: [учебное пособие] / Под ред. В. И. Червонюка. – М. : Колосс, 2003. – 544 с.

2.МарченкоМ.Н.Общаятеориягосударстваиправа/М.Н.Марченко. – М. : Зерцало, 2002. – 349 с.

3.Козенко Ю. О. К вопросу о демаркации механизмов правового влияния и правового регулирования / Ю. О. Козенко // Проблемы законности. – № 116. – 2011. – С. 233-238.

4.Малахов В. П. Философия права: формы теоретического мышления о праве / В. П. Малахов. – М. : Юнити-Дана, 2009. – 263 с.

5.Шемшученко Ю. С. Дія права: інтегративний аспект / Ю. С. Шемшученко. – К. : Юридична думка, 2011. – 581 с.

6.Гарасимів Т. З. Природні та соціальні детермінанти формування поведінки людини: філософсько-правовий вимір: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Т. З. Гарасимів; Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів, 2009. – 458 с.

7.Скакун О. Ф. – Теорія держави і права: [навчальний посібник] / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2009. – 662 с.

8.Гойман В. И. О действии права: методологический анализ / В. И. Гойман. – М. : Норма, 1990. – 492 с.

9.Венгеров А. Б. Теория государства и права: [учебное пособие] / А. Б. Венгеров. – М. : Новий юрист, 1998. – 540 с.

10.Настасяк І. Ю. Соціологія права: [навчальний посібник] / І. Ю. Настасяк. – Львів : ПАІС, 2008. – 196 с.

Савенко В. В. Право как интегрирующий феномен ценностно-нормативной структуры правовой реальности Аннотация. В статье рассматриваются принципы верховенства права как интегрирующего феномена ценност- но-нормативной структуры правовой действительности. Определены методологические рамки нормативности права. Исследованы фундаментальные принципы происхож-

дения правовой действительности и ее структуры. Ключевые слова: онтология права, правовая действи-

тельность, структура правовой действительности, правовое регулирование, правовое влияние.

Savenko V. Law as an integrating phenomenon of the value-normative structure of the legal reality

Summary.Thearticleanalyzestheprinciplesoftheruleoflaw as an integrating phenomenon of the value-normative structure of thelegalreality.Methodologicalframeworkofnormativevolume of law has been defined. Fundamental principles of the origin and structure of legal reality have been researched.

Key words: ontology of law, legal reality, structure of legal reality, legal regulation, legal affect.

31

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 340.12

ПанкратоваВ.О.,

старший викладач кафедри юридичних дисциплін Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ

ПРИНЦИП ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація. У статті досліджується виникнення, зміна та розвиток ідеї правової визначеності. Наголошується, що основу принципу правової визначеності становить формальна визначеність змісту правових норм, яка досягається шляхом точного та повного врегулювання суспільних відносин та надання цим відносинам певної форми. З даної точки зору аналізуються вчення провідних юристів та філософів різних історичних епох.

Ключові слова: принципи права, верховенство права, принцип правової визначеності.

Постановка проблеми. На сучасному етапі зростає роль такої властивості права, як його визначеність, під якою розуміються точне, повне і послідовне закріплення та реалізація у правінормативноїволі,щовиражаються,зокрема:уформальній визначеності змісту норм права; у способах їх формулювання і формах закріплення у нормативних правових актах, у визначеностіреалізаціїправа.

Принцип правової визначеності є складовою принципу верховенства права, тому його застосування не можливе в позитивістському трактуванні, через що застосування цього принципу є багатогранним. Для визначення сутності, особливостей даного принципу необхідним є з’ясування історичних витоківідеїправовоївизначеності.

На сучасному етапі принцип правової визначеності, особливості його застосування в правотворчій та правозастосовній діяльності ставлять перед науковцями низку питань, які потребують теоретичного обґрунтування та практичного вирішення.

Дослідженню окремих аспектів принципу правової визначеності присвячено роботи Л.Л. Богачової, Ф. Гаєка, М.І.Козюбри,М.М.Марченка,Ю.І.Матвєєвої,С.П.Погребняка, С.В.Шевчукатаін.

Незважаючи на всю важливість внеску вчених у дослідження такої багатогранної проблеми, як принцип правової визначеності, не можна не звернути увагу на те, що в цій сфері залишаються «відкритими» багато питань, зокрема й тих, що стосуються історичних передумов розвитку даного принципу. Також указана проблема зумовлює виняткову актуальність та необхідність комплексного дослідження також ізпозиційтого,щовонаєосновоположноюврозвиткувсьогоправа.

Метастатті –дослідитиісторіювиникнення,перетворен- нятарозвиткупринципуправовоївизначеності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Вимо-

га визначеності – одна з перших і найсуттєвіших вимог, що пред’являютьсялюдиноюдоправа.Їїважливістьдоситьдавно усвідомлюється європейською культурою. Основу принципу правової визначеності (правопевності) утворює концепція передбачуваності.Згіднознеюлюдиповинніматизмогуплануватисвоїдіїізвпевненістю,щознаютьпроїхправовінаслідки. Цей принцип вимагає, зокрема, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися,діялинамайбутнє,булиясними,простими,

точними,чіткими,несуперечливими,азастосуванняцихактів булопередбачуваним[1,с.25].

Як доречно зауважує Ю. Матвєєва, першими кроками на шляху до формування принципу правової визначеності була поява писаних джерел права. Це надавало правовим нормам високогоступенюправовоївизначеності[2,с.362].

Визначальною правовою пам’яткою є Закони XII таблиць (Legesduodecimtabularum)–звідзаконівДавньогоРиму.Появу зводу історична наука відносить до 451-450 до н. е. Передумовою створення Законів ХІІ таблиць стало невдоволення плебеїв проти патриціїв через нечіткість та невизначеність діючого звичаєвого права. Застосування права знаходилося в той час виключно в руках патриціанських магістратів, і ця неясність прававідкриваламожливістьдлявсякихзловживаньзбокуостанніх. Тому першою потребою плебеїв було встановити чинне право у формі ясних писаних законів. З цією метою ще в 462 р до Р.Х. плебейський трибун Терентілій Арса вніс проект пропризначеннякомісіїдляскладаннякодексу.Однакпатриції протягом8роківпротивилисяцієїдумки,ілишезавдякинаполегливійповедінкиплебеїв,повиннібулипогодитися[3,с.118].

Свою назву Закони одержали у зв’язку з тим, що були написані на 12 дерев’яних дошках, що виставлялися на міській площі.Томуніхтонеміг«посилатисянанезнаннязакону».За деякими відомостями, від усякого юнака, що вступає в ряди громадян, вимагалося знання законів напам’ять. Вважалося, що без цього не можна виконувати обов’язки громадянина, особливо суддівські. Закони XII таблиць були у своїй основі записомзвичаєвогоправа[4].

Закони XII таблиць мали величезне значення для подальшого розвитку римського права. З’явившись, з одного боку, синтезом всієї передувала епохи звичаєвого права, вони, з іншого боку, послужили основою для подальшого руху вперед.

Закони XII таблиць стали «fons omnis publici privatique juris» («джереловсьогопублічногоіприватногоправа»–ТитЛівій), навіть значно пізніше римські юристи неодноразово коментувалиїх[3,с.119].Томусвоєріднимзначеннямпоявипершоїко- дифікаціїримськогоправасталаправовавизначеність–знання громадянамисвоїхправтапередбаченнянаслідківсвоїхдій.

Яскравим прикладом формування принципу правової визначеності є кодифіковані Юстиніанівські збірники римського права,яківідоміякCorpusjuriscivilis.Юстиніан(527-565р.р.)

прагнув до створення єдиної правової системи, тобто упорядкування законів, що накопичились за багато століть, та творів римських юристів. З цією метою було запроваджено перегляд положень, що містилися в джерелах римського права, відбір з них тих, які б відповідали потребам часу, усунення протиріч між ними. Основні положення кодифікації були рецепійовані досучасногоцивільногоправакраїнЄвропи.

Не можна не відмітити, що важливим процесом закладення підвалин принципу правової визначеності слід вважати судочинство Риму. Адже саме в судовій практиці з’явився термін «res judicata», яким зараз прийнято позначати принцип правової визначеності. Термін «res judicata» вживався в нор-

32

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

махримськогоправаяксловосполучення,дослівнийпереклад якого з латинської означає «дозволена справа» або «справа, за якоювинесенорішення»[5].ЯквказуєТ.Н.Назаренко,термін «res judicata» вживався в якості неприпустимості повторного розглядусправи,якавжерозглядаласяабосправипототожному питанню, якщо по ній рішення вже набрало законної сили. Якщо таке рішення прийнято, то в силу винятковості вже відбувсярішеннятожабо тотожнесправапідлягає припиненню, про що виноситься відповідна постанова [6]. Таким чином, формується відповідний підхід до процесу, згідно з яким не всі порушення відправлення правосуддя тягнуть скасування судового акта, а тільки особливі, виняткові, важливі, істотні. Отже, положення, які випливають з «res judicata» можна вважати основою для подальшого розвитку та формування принципуправовоївизначеності.

При розгляді питання про історичні особливості формування та розвитку принципу правової визначеності не можна незвернутиувагунатакеісторичнеджерело,якСалічнаправа.

Салічна правда являє собою збірник ранньофеодального права. Її було укладено на рубежі V-VI ст.ст. Салічна правда регулювала внутрішньо-общинні відносини і в основному містиланормикарноготапроцесуальногоправа.Вонаєнайважливішимдокументомдлявивченнямайновихвідносинранньофеодальногоперіоду,землеробськоїобщини,правіобов’язків франків-общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури. Але попри весь примітивізм вона є справжньою історичною знахідкою, першоджерелом, з якого беруть початок джерела права феодальногосуспільноголадуЄвропи.

Наданнянормамзвичаєвогоправаписьмовоїформиізакріпленняїхузбірникахзаконодавчихактів,аотже,йвизнанняїх державою,якдоречнозауважуєЮ.І.Матвєєва,буловажливим кроком на шляху до встановлення стабільності у стародавніх державахтакраїнахсередньовіччя[2,с.363].

Слід зауважити, що в роботах діячів епохи середньовіччя можна простежити ідею про визначеність права. Як приклад можнанавестивченняФомиАквінськогопрозакони.

Фома Аквінський установив чотири типи законів, причомусутністьдеякихізнихмалоузгоджуваласязуказанимиознаками. Мислитель вважав, що його чотири типи закону – це чотири форми розуму, які проявляються на чотирьох рівнях космічноїреальності,алескрізьзалишаютьсяоднимрозумом. Осьназви,яківіндавцимформам:1)вічнийзакон,2)природний закон, 3) людський закон, 4) божественний закон. Усі ці закони,завченнямФ.Аквінського,зв’язаніміжсобоюниткою субординації.Пірамідузаконіввінчаєвічнийзакон,якийпрактичнототожнийрозумовіБога,щоуправляєвсесвітом.Вічний законміститьсявБозі,тотожниййому;вініснуєсампособі,і відньогопохіднііншівидизаконів.Анасамперед–природний закон, який є не що інше, як відображення вічного закону в людськомурозумі,усвідомостірозумнихістот.Природнеправо дає можливість володіти чимось або щось робити, наприклад, право на життя, на самовідтворення, право одержувати зовнішніблага,правонаспілкуваннязіншимилюдьми,право наістину,праводіятирозумнотощо.ПрироднеправоданоБогомразомізприродоюлюдини,їїнахиламитаобов’язкамияк засобамидлядосягненнямети.Закониповиннівідповідатитакимознакам:1)розумністьвеління;2)відповідністьзагальному благу; 3) компетентність органу, який його встановлює; 4) опублікування [7, с.100]. Тому саме в такій ознаці, як опублікування, випливає вимога визначеності. Адже опублікування надає можливість ознайомитись зі змістом акту та визначити йогонаслідкипривчиненнітихчиіншихдій.

Ідея правової визначеності простежується у вченнях Т. Гоббса. Окремим і відносно самостійним напрямком державної діяльності Т. Гоббс вважав законодавство і законодавчу функцію. При цьому самі закони він поділяв на дві основні групи: природні та громадянські (ці закони стосуються не просто людини, а людини, яка розглядається як громадянин, тобто як «persona civitatis»; тому це не власне цивільне право

усучасномурозумінні,бовоновключаєвсіправовінормиадміністративного, кримінального, фінансового, конституційного або будь-якого іншого характеру, які мають відношення до людиниякгромадянинадержави).ДляТ.Гоббсазакон–це,на- самперед, зобов’язання, а отже, питання про те, хто саме його приймає (верховний суверен чи певний законодавчий орган), має другорядне значення. По-друге, сама потреба в законах, а отже, й саме законодавча функція, розглядалась Т. Гоббсом не стільки як відокремлений напрям діяльності держави, скільки як форма реалізації волі суверена. Саме тому відносно законіввінформулювавнестількивимоги,якістосувалисяоргану, який їх приймав, скільки формальні вимоги (наприклад, закони повинні бути зрозумілими тим, на кого вони спрямовані, закон не є чинним, якщо не відомо, хто його видав, закон черпає свою силу лише від суверена тощо) [8, с. 101]. Отже як бачимо, Гоббс наголошував на ясності та передбачуваності законів,томувданомувипадкуможемопростежитиідеюправовоївизначеності.

ЯквказуєС.П.Погребняк,принципправовоївизначеності вимагає, щоб правові акти заздалегідь оприлюднювалися, діялинамайбутнє,булиясними,простими,точними,чіткими,несуперечливими[1,с.25].Самеданівимогивжеможназустріти

уфундаментальній праці Ш. Монтеск’є «Про дух законів». У книзі 26 «Про закони стосовно порядку речей, який вони визначають» розділ 16 присвячений тому, що слід мати на увазі приствореннізаконів.Так,Монтеск’єзазначає,що:

–стильзаконівмаєбутизрозумілиміпростим;

–прямезначеннязавждизрозуміліше,ніжнепряме;

–законинеповиннібутиледвевловимими;вонипризначе- нідлялюдейпростогомислення;тожїхнійрівень–неверши- нимистецтвалогіки,азвичайнісінькийрозумсімейства;

–якщо немає потреби передбачати в законі винятки і застереження,тонабагатоліпшебудеїхуникати.Такіподробиці занурюютьлюдейуновіподробиці[9].

Отже,можназробитивисновок,щовданійпрацізакладені підвалини правової визначеності, що виявляється у чіткості, зрозумілості,простотізакону.

При висвітленні даного питання не можна обійти увагою вчення видатного німецького філософа Георга Гегеля, адже і вйогопоглядахєвитокиправовоївизначеності.Усвоємупо- літико-правовомувченніГегельдоводив,щозмістправаможе бути перекручений у процесі законотворчості. Не все, подане

уформі закону, є право. Оскільки лише закономірне в позитивному праві законне і правомірне. За природою ж позитивне право, як ступінь самого поняття права – розумне. Закон – конкретнаформавираженняправа.Узаконахвідображається національний характер даного народу, ступінь його історичного розвитку, природні умови його життя. Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства, суду присяжних у громадянському суспільстві

[10,с.135].

Продовжуючи тему чіткості закону, слід згадати правові вчення Ієремії Бентама, який визнавав ідеальною формою права лише закон. Закон повинен бути загальнодоступним і відрізнятися ясністю і простотою викладу. Пов’язуючи право цілком з волею суверена, Бентам Дж. не визнавав ієрархії

33

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

норм.Авторвважав,щозаконповиненбутивідомий,тобтовін повинен бути доведений до відома тих, хто буде виконувати його положення. Бентам Дж. запропонував таке визначення закону: це набір знаків, що виражають волю, встановлену чи санкціонованусувереномудержавіщодобажаноїупевнійситуації поведінки особи або групи осіб, які мають виконувати його положення. Визнаючи в якості досконалої форми права лише закон, Бентам Дж. критикував систему прецедентного права Англії. Недоліком прецедентного права він вважав те, що воно створюється без будь-якої участі народу, а інколи взагалі народу не відоме. Писані закони він називає істинними, оскільки вони не залежать ні від суперечливого звичаю, ні від мінливого тлумачення, ні від наявних знань, які можуть бути помилковими. Саме писані закони є виразом позитивної та визначеної волі, відомі та загальнодоступні, на відміну від писаногоправа.Надумкуавтора,поширеннязнанняположень законів визначається кількістю осіб, на яких цей закон буде мативплив.

Бентам Дж. вважав, що однією зі складових успіху майбутньогозаконодавстваєйогочіткістьіочевидність.Підстави прийняттязаконуповиннібутидобрероз’ясненітабазуватися назагальних,очевиднихдлявсіхзасадах.Закониповиннімати неімперативнийхарактер,абільшоюміроюроз’яснювальний, апелюватинедобеззаперечногопідкорення,адоусвідомленого. Загальнодоступність, точність, одноманітність і простота

–якості,щонеобхіднопоєднати.Прискладаннікодексівнеоб- хідно враховувати національну специфіку, а не відтворювати вжеіснуючізахідноєвропейськімоделі.БентамДж.наполягав напроведенніпублічногообговореннязаконопроектів,аствореннямзаконодавства,найогодумку,маютьзайматисяпрофе- сійніполітики[11,с.432–434].

НапочаткуХХстоліттяодинзкорифеївправовоїнаукиРосії І.А. Покровський у своїй книзі «Основні проблеми цивільного права» дав таку оцінку принципу правової визначеності: «Однезпершихінайбільшістотнихвимог,якіпред’являються до права, є вимога визначеності правових норм. Якщо кожна окрема людина має підпорядковуватися праву, якщо вона повинна пристосовувати свою поведінку до його вимог, то очевидно,щопершоюумовоювпорядкованогосуспільногожиття євизначеністьцихвимог.Всяканеясністьвцьомувідношенні суперечить самому поняттю правопорядку і ставить людину в досить скрутнестановище:невідомо,щовиконуватиідочого пристосовуватися. Поки цивільно-правові відносини протікають мляво, до тих пір неясність чи невизначеність правових норм не дає себе відчувати. Але справа рішуче змінюється з того моменту, коли виникає потреба в більшій особистій ініціативі, тоді визначеність права стає неодмінною умовою цих останніх,стаєпитаннямсамоїособистості.Індивід,поставле- нийвіч-на-вічізсуспільством,державою,маєправовимагати, щоб йому останньою було точно вказано, чого від нього хочуть,івякірамкийогоставлять.Логічнотакеправонавизначеність правових норм є одним з найбільш невід’ємних прав людськоїособистості,якетількисобіможнауявити;безнього, посуті,взагалініпрояке«право»неможебутимови»[12].

Як зазначає Ю.М. Матвєєва, на противагу прихильникам позитивістської концепції права, які під визначеністю розуміли точність та зрозумілість письмових формулювань, представники реалістичної школи права скептично ставляться до «норм на папері», а отже, і до визначеності закону як такого. Будь-яканорма,незалежновідтого,вираженавонавзаконічи прецеденті,неминучезавмираєтавідстаєвіджиття.Представники реалістичної школи права зазначали, що в праві немає нічого вічного. Вони вважали, що право має постійно зміню-

ватися,ацеможливолишевтомувипадку,колиправотворчою силою буде суд [2, с. 367–368]. Як бачимо, такий погляд на право не бере до уваги правову визначеність, а в такому разі відсутня чіткість, зрозумілість та стабільність законодавства. У даному випадку суд стає законодавцем, та кожну справу може вирішувати на власний розсуд. Вважаємо, що це може призвести до невизначеності, хаотичності, а іноді й до свавіллязбокусуду.

Висновки. Проаналізувавши окремі аспекти виникнення, перетворення та розвитку принципу правової визначеності, можназробитивисновок,щовінмаєглибокіісторичнівитоки. Вважаємо, що фактично даний принцип з’являється з моменту появи писаних джерел права, зокрема законів ХІІ таблиць. Адже поява писаних джерел дозволила широкому колу осіб знати свої права, обов’язки, мати певну свободу дій і рішень. Такий хід речей упорядковував суспільні відносини, робив їх стабільними та зрозумілими. Подальший розвиток даний принцип знайшов у римському праві, зокрема в судовій практиці.Протягомзміниісторичнихепох,змінювалисьйпогляди філософів, юристів на право та закон. У добу середньовіччя булочітковказано(зокремаФомоюАквінським)натакуознакузакону,якопублікування,щофактичновідповідаєправовій визначеності. Філософи нового часу вже чітко сформулювали такі вимоги до закону, як точність, чіткість та передбачуваність, що сприяє стабільному правовому положенню людини. Отже, основу принципу правової визначеності історично складає формальна визначеність правових норм, яка робить суспільнівідносинивпорядкованимитастабільними.

Література:

1.Погребняк С.П. Основоположні принципи права [Текст]: Автореф. Дис. … доктора юрид. наук: 12.00.01 / С.П. Погребняк. – Х., 2009. – 41 с.

2.Матвєєва Ю.І. Історико-теоретичні підвалини розуміння принципу правової визначеності // Антропологія права, філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасни- ківVIIМіжнародного«круглогостолу»(м.Львів,9–10грудня2011 року). − Львів: Галицький друкар, 2012. − 2-е вид., виправ. і доп. – С. 362–373.

3.Покровский И.А. История римского права / И.А. Покровский. – М..: Харвест, 2002. – 528 с.

4.Глиняний В.П. Історія держави і права зарубіжних країн [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studies.in.ua/idpzk-glinjanij- vp/1765-zakoni-xii-tablic.html. – Назва з екрану.

5.Рехтина И.В. Истоки принципа правовой определенности (res judicata) в законодательстве Древнего Рима [Електронний ресурс] / Сайт НП «СибАК». Режим доступу: http://sibac.info/2009-07-01-10- 21-16/9782-res-judicata. – Назва з екрану.

6.Назаренко Т.Н. Принцип «правовой определенности» и его применение судами общей юрисдикции Российской Федерации [Електронний ресурс] // Сайт Управления судебного департамента в Смоленской области. Режим доступу: http://usd.sml.sudrf.ru/ modules.php?name=press_dep&op. – Назва з екрану.

7.Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 560 с.

8.Волинець В.В. Аналіз функцій держави та специфіка їх співвідношення в державно-правовій теорії Т. Гоббса / В.В. Волинець // БюлетеньМіністерстваюстиціїУкраїни.–2012.–№8.–С.95–102.

9.Монтеск’є Ш. «Про дух законів». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/pravo/TG/spirit.pdf. – Назва з екрану.

10.Кормич А.І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник. – 3 тє вид., перероб. та доповн. – К.: Алерта, 2012. – 334 с.

11.НаграбоваЛ.В.Аспектиспіввідношенняправатазаконуупоглядах Дж. Бентама. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». / Л.В. Награбова. – 2013. – № 2–1 (Ч. 2). С. 430–435.

12.Султанов А.Р. Правовая определенность и судебное нормотворчество [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yurclub. ru/docs/arbitration/article55.html. – Назва з екрану.

34

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

Панкратова В. О. Принцип правовой определенности: исторический аспект

Аннотация. В статье исследуется возникновение, изменение и развитие идеи правовой определенности. Отмечается, что основу принципа правовой определенности составляет формальная определенность содержания правовых норм, которая достигается путем точного и полного урегулирования общественных отношений. С данной точки зрения анализируются взгляды ведущих юристов и философов разных исторических эпох.

Ключевые слова: принципы права, верховенство права, принцип правовой определенности.

Pankratova V. Principle of legal certainty: historical perspective

Summary. The article investigates origin, change and development of the idea of legal certainty. It is noted that the basis of the principle of legal certainty is a formal definition of purview of law, which is achieved by means of close and complete settling of social relations and their shaping. In this light, studies of leading lawyers and philosophers from different historical periods are analyzed.

Key words: principles of law, supremacy of law, principle of legal certainty.

35

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 351. 743

ТкаченкоІ.М.,

старший викладач кафедри правознавства Кіровоградського інституту розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ

Анотація. Згідно з нормами чинного законодавства України існування її як правової, демократичної, соціальної держави неможливо без забезпечення верховенства права. Пріоритет верховенства права та його захист не можливий без реалізацій функцій держави. Нормальний розвиток держави здійснюється шляхом взаємозв’язку в аспекті взаємодії реалізації правоохоронної функції держави та попереджувальної функції юридичної відповідальності.

Ключові слова: держава, правоохоронна функція держави, юридична відповідальність, функції юридичної відповідальності, попереджувальна функція юридичної відповідальності, функції держави.

Постановка проблеми. Згідно з нормами чинного законодавства України існування її як правової, демократичної, соціальноїдержавинеможливобеззабезпеченняверховенстваправа. Пріоритет верховенства права та його захист неможливий без реалізацій функцій держави. Нормальний розвиток держави здійснюється шляхом взаємозв’язку в аспекті взаємодії реалізації правоохоронної функції держави та попереджувальної функції юридичної відповідальності. Саме правоохоронна функція має вплив на подальше здійснення як інших функцій держави,такіфункційправаУкраїни.

Тему співвідношення правоохоронної та попереджувальної функцій держави досліджували багато вчених та науковців шляхом видання монографій та інших наукових робіт. До них можна віднести М. Байтіна, В. Авер’янова, О. Андрійка, О.Бандурку,Ю.Битяка,І.Блищенка,А.Глєбова.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини в сфері взаємозв’язку правоохоронної функції держави та попереджувальноїфункціїюридичноївідповідальності.

Предмет вивчення – поняття функцій держави та елементи взаємозв’язку з попереджувальною функцією юридичної відповідальності.

Мета дослідження полягає в узагальненні знань в контексті взаємозв’язку правоохоронної функції держави та попереджувальноїфункціїюридичноївідповідальності.

Для досягнення поставленої мети ставляться наступні завдання:

–визначити та охарактеризувати функції Української дер-

жави;

–дативизначенняправоохоронноїфункціїякоднієїзпріоритетнихфункційдержави;

–охарактеризуватипоняттяюридичноївідповідальностіта

їїфункцій;

–проаналізувати аспекти взаємозв’язку правоохоронної функції держави та попереджувальної функції юридичної відповідальності.

Методидослідження:історичнийметод,системнийметод,

методаналізутасинтезу,методабстрагування.

Викладосновногоматеріалу.НасьогодніУкраїнськадер-

жаваздійснюєрізноманітніфункції,щокласифікуютьсязарізними критеріями: зовнішні і внутрішні, постійні і тимчасові, основні додаткові, економічні, політичні, культурні, соціальні. Названі функції забезпечують нормальну діяльність та функціонування державного апарату, які становлять єдину систему, що забезпечує єдність здійснення державної влади в певній сферідіяльності[1,с.25].

Термін «функція» у перекладі з латинської означає «здійснити, виконати». У широкому розумінні це – обов’язок, роль, щоїївиконуєвідповіднийінститут,чипроцесстосовноцілого, характеристика напряму чи аспекту діяльності тощо. Держава нарізнихетапахсвогорозвиткувиконуєпевнізавдання,здійснює різноманітні обов’язки. Правоохоронна функція займає пріоритетне місце серед інших функцій держави, адже вона забезпечуєохоронуважливихправовихінститутів:

–конституційноголаду;

–правісвободгромадян;

–законностііправопорядку;

–навколишньогоприродногосередовища,

–всіх суспільних відносин, які встановлені і регулюються правом.

Саме під час виконання правової охорони важливих інститутівівідбуваєтьсявзаємозв’язокправоохоронноїфункціїдержавитавсіхфункційправа,аджеостанніпідгодовуютьправове підґрунтядляповноїохоронивказанихсуспільнихвідносин.

Правоохоронна функція держави відноситься до внутрішніх постійних функцій держави. Щодо її трактування, то єдиної точки зору немає серед науковців. Одна група вчених схиляється до думки, що це перш за все функція захисту законності, правопорядку та охорони прав та свобод людини і громадянина.

Друга група вчених вважає, що це функція захисту правопорядку,законностітарізноманітнихформвласності[2,с.17].

Треті вважають, що правоохоронна функція – це забезпечений системою необхідних ресурсів комплексний напрямок діяльності держави, який об’єднує низку заснованих на принципахсправедливостітаефективності,спрямованихнабезконфліктну реалізацію прав, свобод і законних інтересів людини

ігромадянина, забезпечення соціальної злагоди, недопущення індивідуальних,колективнихтамасовихпорушень[3,с.15].

Четверта група схиляється до думки, що правоохоронна функція держави – це гарантування функціонування всіх суспільнихвідносин,щоврегульованіправом[4,с.72].

Для того, щоб здійснити реалізацію вказаної функції, потрібно забезпечити нормальне функціонування громадського порядкушляхомвчиненнянаступнихдій:

• запобігати та припиняти вже виявлені суспільно-небез- печнідіяннявсферіпосяганнянагромадськийпорядок;

• якщо в результаті правопорушень був порушений правопорядок,товживатиправовихзаходівнаїхнєвідновлення;

36

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

•контролюванняповедінкикожногочленасуспільства;

•прийняттятавтіленнявдіюдержавнихпрограм,щодореабілітації потерпілих від порушення громадського порядку та відновленняпорушенихправ.

Особливість правоохоронної функції полягає в тому, що вона визначає напрямок та характер діяльності правоохоронних органів. Правоохоронні ограни, в свою чергу, покликанні здійснювати охорону суспільних відносин, що склалися в державі,тавиконуватипопередженнявчиненняпротиправнихпосягань, за які законодавством України визначається відповідна міраюридичноївідповідальності.

Юридична відповідальність у такому контексті буде розглядатися як особливий вид соціальної відповідальності, який також є важливим інструментарієм регулювання громадського порядку в державі. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальнийпорядокунеоднорідномусуспільстві,попереджаючи будь-яківідхиленнявідвстановленихправилповедінки.

Юридичнавідповідальністьнерозривнопов’язаназдержавою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державніорганивимагаютьвідособивідповідізаскоєнийнею проступок, а головне – ця особа повинна нести позбавлення, передбаченіправовимисанкціями.

Метою юридичної відповідальності є не лише охоронна правопорядку, а й попередження суспільно-небезпечних протиправних діянь. Саме мета визначає наступні головні функції юридичноївідповідальності:

1) каральна (штрафна, репресивна), яка полягає у негативній реакції держави на вчинене правопорушення та покаранні винної особи, спричиненні їй особистих, майнових або організаційних обтяжень, що виражаються у настанні негативних наслідківдляправопорушника;

2) правовідновлювальна (компенсаційна), яка полягає в забезпеченні порушеного інтересу і поновленні порушених протиправною поведінкою суспільних відносин, стягненні заподіяного збитку з правопорушника, компенсації матеріальної таморальноїшкоди;

3) попереджувально-виховна (превентивна), яка полягає у підвищеннірівняправовоїсвідомостітаправовоїкультуригромадян, вихованні у них поваги до права та потреби правомірної поведінки, перевихованні правопорушників та формуванні мотивів, що спонукають їх дотримуватися законів, поважати праваіінтересиіншихосіб.

Функції юридичної відповідальності включають в себе наступніознаки:

1.Впливнаправопорушниказметоюперевихованнятазастосуваннямірипокарання.

2.Впливтакожнаіншихосібзметоюзахиступравопорядку. 3. Виховання всіх суб’єктів права, що вчинили або можуть

вчинитиправопорушення.

4. Вжиття інших правових заходів з метою попередження правопорушення.

Необхідно зазначити, що юридична відповідальність існує

зметою охорони суспільного ладу та відновлення порушених прав людини і громадянина, що викликано незаконними діями якіншихосіб,такісамоїдержави.

Способами здійснення превентивної функції є застосування осуду та покарання. Превентивна функція залежно від видів суспільних відносин і суб’єктів, на яких вона діє, поділяєтьсяна:

1) підфункції загальної превенції (стосовно всіх суб’єктів права);

2) підфункції приватної (спеціальної) превенції (щодо конкретногоправопорушника).

Висновок. Отже, викладене звертає нашу вагу на те, що правоохоронна функція України – це головний напрямок діяльності держави, який в контексті із співвідношенням правоохоронною функцію юридичної відповідальності виконують захистконституційноголаду,правісвобод,законнихінтересів, довкілля,правопорядку.

Основи взаємозв’язку мають не тільки теоретичне, а й практичнезначення,аджевідсутністьйогопороджуєнечіткість у розмежуванні компетенції і повноважень різних правоохороннихорганів.

Напрям дії юридичної відповідальності на індивідуальну та суспільну свідомість полягає в недопущенні, попередженні розвиткупротиправноговаріантаповедінки,витісненні,протидіїантисоціальнійповедінці.

Таким чином, існування правової, демократичної, соціальної держави неможливе без взаємозв’язку правоохоронної функції держави та попереджувальної функції юридичної відповідальності.

Література:

1.Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. – К. : Хрінком Інтер, 1997. – 312 с.

2.Кельман М. С. Теорія держави: [навч. посіб.] / М. С. Кельман. – Львів: Львів. ін-т внутр. справ, 1997. – 330 с.

3.Кріцак I. В. Правоохоронна функція держави та її вплив на формування функції надання послуг населенню органами внутрішніх справУкраїни[Електроннийресурс]/І.В.Кріцак//Форумправа.– 2009. – № 3. – С. 365-372.

4.Осадчий В. Правоохоронні органи як суб’єкти кримінально-пра- вового захисту / В. Осадчий // Право України. – 1997. – № 11. – С. 71-75.

Ткаченко И. Н. Правоохранительная функция украинского государства и предупредительная функция юридическойответственности:аспектысоотношения

Аннотация. Согласно нормам действующего законодательства Украины, существование ее как правового, демократического, социального государства невозможно без обеспечения верховенства права. Приоритет верховенства права и его защита не возможен без реализаций функций государства. Нормальное развитие государства осуществляется путем взаимосвязи в аспекте взаимодействия реализации правоохранительной функции государства и предупредительной функции юридическойответственности.

Ключевые слова: государство, правоохранительная функция государства, юридическая ответственность, функции юридической ответственности, предупредительная функция юридическойответственности,функциигосударства.

TkachenkoІ.ThelawenforcementfunctionoftheUkrainian state and the preventive function of legal responsibility: the aspectofcorrelation

Summary. According to the current legislation in Ukraine, its existence as a legal, democratic, social state is impossible without the rule of law. The priority of the rule of law and its protection is notpossiblewithouttheimplementationofstatefunctions.Normal development of the state is implemented through the relationship in the aspect of interaction between the implementation of the law enforcement functions of the state and warning functions of the legalresponsibility.

Key words: state, law enforcement function of the state, legal responsibilities, functions, legal liability, warning function of legal responsibility,functionsofthestate.

37

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

УДК 344«1917/1921»(477)

МокінІ.С.,

асистент кафедри історії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія»

НЕГАТИВНІ АСПЕКТИ ПРАВОВОГО ЖИТТЯ ДОБИ РЕВОЛЮЦІЇ 1917–1921 РР. В УКРАЇНІ

Анотація. Досліджено особливості вчинення та розслідування правопорушень під час революції 1917–1921 рр. Проаналізовано справу полуботківців, компетенцію гетьманської та окупаційної австро-німецької юстиції.

Ключові слова: справа полуботківців, дезертирство, злочини проти особи та власності, революція і контрреволюція.

Постановка проблеми. Українське суспільство та його державні та правові інститути перебувають у стані переходу відпосттоталітаризмудодемократіїзринковоюекономікою та правовладдям. Обґрунтованими є паралелі між Революцією гідності та Війною за незалежність 2013–2014 рр. і по- літико-правовою ситуацією в Україні 1917–1921 рр. Задля запобігання повтору негативного результату столітньої давнинислідматиадекватнийаналізісторичнихподій.

Революційніподії1917–1921рр.зпозиційісторіїдержа- ви та права досліджено в працях О.Л. Копиленка, О.М. Мироненка, О.В. Тимощука, Ж.В. Дзейко, Б.Й. Тищика, Ю.В. Вовка, О.О. Волошка, В.В. Землянської, В.М. Єрмолаєва, Н.В. Єфремової, І.М. Заріцької, А.Ю. Іванової, А.В. Макарчука, Т.О. Подковенко. У більшості з них йдеться про спроби розбудови національної держави та формування власної правової системи, зокрема її серцевини – системи права. Проте такий важливий аспект, як правове життя, тобто правова поведінка в усіх її проявах (правомірна, протиправна, зловживаюча, об’єктивно протиправна), яка керована або передбачена правовим регулюванням у його нормативному та індивідуальному варіантах, залишається на узбіччі істо- рико-правовоїнауки.

Метою статті є виявлення особливостей негативних проявів правового життя за часи революції, а саме: правопорушуваності та реагування на неї публічної влади держав тадержавнихутворень,якііснувалинатериторіїУкраїни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Революцій-

ний процес, відповідно до теорії П.О. Сорокіна, переживає три стадії: «увертюра» або «свято святої свободи», коли руйнуються всі закони й моральні норми, «кульмінація», «торнадо»абодиктатура,періодреволюційноготерору,коли знищуються представники старої еліти та «повернення до норми». Остання стадія може супроводжуватися контррево- люцієюабореставрацією[1,с.268–270].

Як зазначав Р. Мертон, революція відмітна тимчасовою ненормальністю поведінки нормальних людей [2, с. 120–121].Невипадковосередбільшовиківйанархістівбуло значнечислокримінальників,асхильністьдодевіантноїповедінки так чи інакше проявляли усі учасники усіх революційних таборів. Революція скасовує або принаймні змінює розуміння таких суспільних устоїв як мораль, закон, власність. Тому режимзаконностіпідчасреволюції підтримува- тискладнобудь-якійсилі,щоперебуваєпривладі.

Відповідно контрреволюція чи реставрація не тільки намагаються повернути дореволюційний режим, але й від-

новити мораль, закон, власність, притому діючи, як правило, суворими методами, які сам по собі ставлять під сумнів законність. Спостерігається три стадії революційного процесу в Україні 1917–1918 рр.: 1) «Свято свободи» – період перебування при владі Тимчасового уряду та Української Центральної Ради; 2) «Торнадо» – червоний терор в Україні

зприходом більшовиків; 3. Контрреволюція і реставрація – періодУкраїнськоїДержави,тобто,гетьманстваП.П.Скоропадського.

Відзначимо, що протягом 1919–1921 рр. ці три стадії ще раз повторилися з іншими політичними акторами та на завершення мали принципово інший, ніж у випадку режиму П.П. Скоропадського, результат, а саме: установлення жорстокої партійної диктатури з яскраво вираженим окупаційнимщодоУкраїнизабарвленням.

Уцій статті ми зробимо спробу показати найбільш характерні приклади протиправної поведінки та реакцію влади на них протягом зазначених трьох стадій революційного процесу, а саме: справу полуботківців (літо 1917 р.), червонийтероруКиєві(лютий1918р.),відновленняправопоряд- ку(весна–літо1918р.).

Війна, що затягнулася, та Лютнева революція своїми наслідками мали розкладання армії. Відзначалося зростання дезертирства, викликане як більшовизацією війська та антивоєнною пропагандою, так і елементарною втомою від війни та «святом революції». Член Українського Генерального Військового Комітету поручик П.В. Скрипчинський згадував: «Поступово створювалася така атмосфера, у якій будь-який патріотичний заклик викликав лайку та докори в зраді революції. ˂...˃ Армія стала об’єктом різних експериментів,починаючизтеорійпроправалюдиниігромадянина ізакінчуючинародноюміліцією»[3,арк.24].

Дезертирство супроводжувалося грабежами та насильством над цивільним населенням у тилу. Д.І. Дорошенко зазначав, що в прифронтовій смузі були масові випадки насильства над місцевим населенням, грабежі та реквізиції, алкоголізмінепокораофіцерам,якіінодінавітьховалисявід солдатів[4,с.185–190,195–199].Протесамеправопорушни- кинерідкоставалинабікреволюції.Недивно,щойПерший український полк імені Богдана Хмельницького був сформований із солдат, які відмовилися відправлятися на фронт:

з10 тис. осіб, зібраних на розподільному пункті до полку записалося 3,5 тис., а коли в липні 1917 р. штаб Київського військового округу змусив полк відправитися на фронт, то доїхалотільки500чоловік[3,арк.52–54].

Одним із резонансних злочинів улітку 1917 р. в Києві був виступ полку імені Павла Полуботка. Подія знайшла своє відображення в радянській і сучасній українській історичній літературі, однак усе ще не оцінювалося з правової точкизору.РадянськийдослідникО.М.Знаменськийпідчас вивчення цього питання звертався до слідчої справи «полуботківців», однак унаслідок марксистсько-ленінська методології помилково визначив виступ полуботківців як «офі-

38

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

церський путч» і «заколот буржуазних націоналістів», щоб	1917 р. [9, арк. 21]. До зали суду полуботківці так і не по-
зірвати «виступ революційних робітників» [5, с. 168–169].	трапили,їхвивезлизКиєванановемісцедислокації,аполк
Сучасними істориками події 4–7 липня 1917 р. характеризу-	навітьнебуврозформований.
ється як повстання проти ІІ Універсалу Центральної Ради,	Нанашудумку,справаполуботківцівяскравохарактери-
тобто фактично за незалежність України [6, с. 101–102; 7, с.	зуєтакуособливістьправовогожиттяреволюційноїдоби,як
305;8,с.141].	неспроможність врегулювання поведінки людей за допомо-
Однак звернення до історико-правового методу аналі-	гою скасованої правової системи та одночасно слабку спро-
зу подій переконує, що необхідно враховувати обставини	можність підтримання правопорядку шляхом застосування
формування полку «полуботківців». Насамперед це означає	застарілих норм та інститутів. При тому, що правоохоронні
звернення до матеріалів кримінальної справи № 1688 «Про	органи розпочали слідство в справі, воно не було доведено
бунт дезертирів, іменованих українським полком ім. Полу-	долегальногорезультату.
ботка»,щозберігаєтьсяуФ.1759«ШтабКиївськоговійсько-	Друга стадія революції, як уже зазначалося, ознамену-
вогоокругу»Російськогодержавноговійськово-історичного	валася більшовицьким червоним терором, який носив поза-
архіву [9]. Матеріали справи свідчать, що полк сформувався	судовий характер, хоча більшовики відновили смертну кару.
стихійно зі спійманих уздовж залізниці дезертирів і зосере-	Взявши Київ, більшовики зайнялися грабежами та терором
джених у розподільному пункті Грушки, числом близько 5	проти«буржуазії»й«офіцерства».Інакшекажучи,підгасла-
тис. чоловік, причому серед них були колишні криміналь-	ми соціалістичних перетворень нова влада повністю відки-
ники та навіть жандарми. Солдати оголосили себе полком	нулаідеюпідпорядкуваннясвоїхправовимнормамтаправо-
імені Полуботка, сподіваючись на те, що на фронт вони не	охоронним установам. За даними Міжнародного Червоного
потраплять [10, с. 386]. Слід визнати, що проект резолюції	Хреста, наведеними С.В. Волковим, російські більшовики
про формування полку імені Полуботка обговорювалося на	під командуванням Муравйова встигли винищити 5 тис.
II Військовому з’їзді, але рішення так і не було ухвалено [3,	осіб, з яких 3 тис. були офіцери, за іншими даними тільки
арк. 70–71]. Ще до свого виступу полуботківці займалися	офіцерів було знищено 6 тис. [16, с. 4]. Так зване «тріум-
мародерством і грабежами на станції Грушки, зокрема, зла-	фальна хода» радянської влади супроводжувалося масовим
муваливагонизвійськовиммайном[9,арк.17–18].	неконтрольованим терором за соціальною ознакою. Саме
5 липня 1917 р. полуботківці захопили зброю в казармах	терорвикликавненавистьдовладибільшовиків,щопризве-
інших військових частин [11, с. 1–2; 9, арк. 1]. У Києві до	ло до того, що, незважаючи на тимчасові військові успіхи
них приєдналися 1-й запасний український полк та автомо-	більшовиків, «тріумфальний похід» радянської влади зазнав
більнийпарк(більшовизовані)[12,с.76],2ротиполкуімені	невдачі.
БогданаХмельницькогопосланихштабомокругу,щобпере-	ВельмипримітнимбуввступнімецькихвійськдоКиєва,
пинити шлях заколотникам [9, арк. 13]. Полуботківці зааре-	їхзустрічалияквизволителівівизволителіввідбільшовиць-
штували начальника київської міліції поручика Лепарсько-	когоярма[16,с.84].Панікатавтечабільшовицькихелемен-
го, пограбували квартиру командуючого Київським округом	тів безпосередньо мали своєю причиною численні злочини,
полковника К.М. Оберучева, у якій солдати з’їли всі запаси	за які їм довелося б відповісти перед німецьким військовим
варення, а також продовольчі магазини. Одним із головних	трибуналомабозагальнимсудом.
гасел бунтівників було «Дайте хліба! Ми голодні!». Вказу-	Контрреволюція у формі державного перевороту, спря-
валося також на те, що змовники склали зброю в обмін на	мованогопротиУкраїнськоїЦентральноїРади,була«прине-
обіцянкувидатиїмпродовольство[9,арк.46].	сена на німецьких багнетах» і, як наслідок, мала обмежен-
Слід відмітити, що реагування на виступ полуботківців	ня державного суверенітету. Чи найшвидше це торкнулось
було погоджено між урядовими органами та представника-	правовоїсистемигетьманськоїдержави.Уже28травня1918
миУкраїнськоїЦентральноїРади,якізагаломнедужеохоче	р. виник конфлікт між урядом П.П. Скоропадського та ні-
взаємодіяливіншихситуаціях[13].Заколотбуввосновному	мецьким командуванням через наказ Ейхгорна про розши-
придушенотогождня,авже7липнябунтівникибулиблоко-	рення юрисдикції німецьких військових судів на всі право-
ваніусвоємутаборівс.Грушки[14;15,арк.1–3].	порушення, учинені громадянами Української Держави [17,
Слідство в «справі полуботківців» було доручено ге-	с.110].
нерал-лейтенанту Гельмгольцу із застереженням заверши-	ПротенайбільшпоказовимєЦиркулярдиректораДепар-
ти дізнання не пізніше 25-го липня 1917 р. (реально воно	таменту державної варти МВС Аккермана від 3 липня 1918
завершено днем раніше) [9, арк. 1–3, 107]. У слідства були	№ 1013, у якому зазначалося, що в разі виявлення в підозрі-
сумніви щодо того, чи визнавати повсталих спеціальним	лихосібданих,достатніхдлявисилкиїхзамежіУкраїнської
чи загальним суб’єктом злочину, оскільки полуботківців	Держави, таких осіб негайно затримати та за відповідних
не було визнано особами, що несуть службу в легальному	постанов передавати німецькій владі для застосування до
військовому підрозділі. Тому спочатку їм було інкримінова-	них наказу німецького генерал-фельдмаршала Ейхгорна. 22
но повстання та висунуто обвинувачення за ст. ст. 13 і 263	травня генерал Ейхгорн видав наказ № 386, яким офіційно
Уложенняпропокарання.Протеоскількиполуботківцівми-	затвердиврозпорядженнясоюзногокомандуваннявід25і28
нулому були військовими, то врешті-решт їм було висунуто	квітня про підсудність українських громадян німецьким й
обвинуваченнязаст.110Військовогостатуту.	австро-угорським військово-польовим судам за протиправні
Слідством було встановлено пом’якшувальні обстави-	вчинки проти окупаційних військ [18, с. 88]. Їх юрисдикція
ни вчиненого злочину. Зокрема, виявилось, що до виступу	поширюваласьнатакізлочини:
полуботківці зносили свавілля та наругу з боку міліції, яка	1) шпигунство (ст. 321 Військового Закону) володіння
грабувала їх під час перевірки документів і затримання, у	зброєю, амуніцією та вибуховими речовинами (ст. 327 Вій-
них вилучалося продовольство та шинелі. Приводом же до	ськовогоЗакону)
виступуставнеІІУніверсалЦентральноїРади,анебажання	2) порушення громадського спокою (ст. 341 Військового
солдатівполкуіменіПолуботкависуватисянафронт4липня	Закону)

39

ISSN 2307-1745 Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 12 том 1

3)повстання(ст.349ВійськовогоЗакону)

4)залучення до порушення присяжного, військового службового обов’язку та допомоги втікачам (ст. ст. 314, 316, 318ВійськовогоЗакону)

5)громадського насильств шляхом злісного пошкодженнязалізниць(362і364ст.ВійськовогоЗакону)

6)громадськогонасильствашляхомзлісногопошкодження телеграфних і телефонних проводів (ст. 366 Військового Закону)

7)громадського насильства шляхом злісного пошко- дженнячужогомайнатапідпалу(ст.ст.362–453Військового Закону)

8)громадськогонасильства,щополягаютьунасильницьких діях або небезпечних загроз проти вищих осіб у службових справах, а також належить до рівних органів союзних сил(ст.358ВійськовогоЗакону)

9)вбивства(ст.ст.413і414ВійськовогоЗакону)

10)биттядосмерті(ст.ст.419–421ВійськовогоЗакону)

11)тяжкого тілесного ушкодження (ст. ст. 431–435 ВійськовогоЗакону)

12)розбою(ст.ст.483–490ВійськовогоЗакону)

13)злодійства(ст.ст.457і470ВійськовогоЗакону)»[19, арк. 429–430]. Найпоширенішими позасудовими санкціями, що застосовувались союзниками до місцевого українського населення,буликонтрибуції[18,с.394].

Однак завдяки жорстким методам окупантів уже восени 1918 р. намітилася тенденція до впорядкування правового життя в Українській Державі, зменшення злочинів проти власності та проти життя. Ще влітку 1918 р. генерал-фельд- маршалЕйхгорннаобідівгетьманазазначив:«Усежявірю, коли Україна як самостійна і незалежна держава стане на власні ноги, тоді ці люди, за винятком хіба тих, хто з особистої користі хочуть продовжити стан революції до безкінеч- ності,–зподякоюзгадаютьнімецькихсолдатів»[18,с.394]. Налагодженняправопорядкудозволилоскоротитиокупаційнуюстицію,передавшиїїповноваженнягетьманськомуурядутасудовійсистемі.

Висновки. У період революційного процесу 1917–1918

рр., крім злочинів проти особи й власності, найбільш поширеним видом правопорушення було дезертирство, яке в більшостівипадківпрактичнонекаралося,згіднознормами кримінального права, залишалося безкарним. Дезертирам надавався шанс спокутувати провину на фронті, у багатьох випадках вони створювали самочинно полки в місцях скупчення з метою не висуватися на фронт. Дезертири не могли бутирушійноюсилоюреволюції,якцедоситьяскравопоказаввиступполкуіменіПолуботка.

Більшовицький терор, що проводиться проти майнових класів під соціально-політичними гаслами, насправді був нічим іншим як розгулом неконтрольованої злочинності, санкціонованої владою. У період більшовицького терору січня-березня 1918 р. в Україні поняття законності та правопорядку практично зникло, цей період характеризувався пікомчислазлочинівпротиособийвласності.

КонтрреволюціявУкраїнібула«принесенананімецьких багнетах»,звідсинабулапоширенняспробанавестипорядок і відновити законність у країні за допомогою німецького та

австро-угорськоговійськовогоправа,військово-польовихсу- дівіпозасудовихпокараньувиглядіконтрибуцій.

Література:

1.СорокинП.Социологияреволюции/П.Сорокин//СорокинП.Че-

ловек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин. – М. : Политиздат, 1992. – 543 с.

2.СмолинО.Н.ПолитическийпроцессвсовременнойРоссии:[учеб. пособие] / О.Н. Смолин. – М. : ТК Велби ; Проспект, 2004. – 336 с.

3.Государственный архив Российской Федерации. – Ф. Р-5881. – Оп. 1. – Д. 583/584. Воспоминания. «Начало движения и первичных национальных соединений среди военных украинцев, 1917–18 гг.»

4.Дорошенко Д.И. Война и революция на Украине (Из воспоминаний) // Историк и современник. – Вып. 4. – Берлин, 1923. – С. 178–209.

5.Знаменский О.Н. Июльский кризис 1917 года / О.Н. Знаменский. –

М. ; Л. : Наука, 1964. – 272 с.

6.Бондаренко Д.Я. Взаимоотношения Временного правительства и Украинской Центральной Рады / Д.Я. Бондаренко. – О. : ОИВД, 2004. – 189 с.

7.Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань 1917–1918 рр. / Р. Млиновецький. – Львів : Каменяр, 1994. – 571 с.

8.Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914–1923 рр. : у 2-х т. / В.

Верига. – Львів, 1998– . – Т. 1. – 1998. – 524 с.

9.Российский государственный военно-исторический архив. – Ф. 1759. (Штаб Киевского Военного Округа). – Оп. 4. – Д. 1688 (О бунте дезертиров, именуемых украинским полком им. Полуботка)

10.Верная гвардия. Русская смута глазами офицеров-монархистов. –

М. : Посев, 2008. – 778 с.

11.Нова Рада. – 1917. – 6 липня.

12.Голубко В. Армія Української народної республіки 1917–1918 рр. Утвореннятаборотьбазадержаву/В.Голубко.–Львів:Кальварія, 1997. – 275 с.

13.Робітнича газета. – 1917. – 6 липня.

14.Киевская мысль. – 1917. – 9 июля.

15.Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 4100. – Оп. 1. – Спр. 39.

16.1918 год на Украине / сост., науч. ред., предисловие и комментарии С.В. Волкова. – М. : ЗАО Центрполиграф, 2001. – 414 с.

17.Яневський Д.Б. Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського/ Д.Б. Яневський. – Х. : Фоліо, 2010. – 284 с.

18.Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.) / О.В. Тимощук. – Х. : Вид-во Університету внутрішніх справ, 2000. – 462 с.

19.Российскийгосударственныйархивсоциально-политическойисто-

рии. – Ф. 71. – Оп. 35. – Д. 428.

Мокин И. С. Негативные аспекты правовой жизни в Украине периода революции 1917-1921 гг.

Аннотация. Исследована специфика совершения и расследования правонарушений во время революции 1917–1921 гг. Проанализированы дело полуботковцев, компетенция гетманской и оккупационной австро-не- мецкой юстиции.

Ключевые слова: дело полуботковцев, дезертирство, преступления против личности и собственности, революция и контрреволюция.

Mokin I. Negative features of legal life in Ukraine during the revolution of 1917-1921

Summary. The article revises features of committing offenses and investigation during Revolution 1917–1921. It analyzescaseofPolubotkivtsi(membersofUkrainianMilitary Club of Pavlo Polubotok), competence of Hetman andAustroGerman occupation justice.

Key words: Polubotkivtsi uprising, desertion, crimes againstpersonandproperty,revolutionandcounter-revolution.

40