2. Сечокам’яна хвороба. Етіопатогенез, симптоми, діагностика, лікування

Захворювання, що характеризується порушенням обміну речовин в організмі й супроводжується утворенням та відкладанням сечових каменів, які можуть локалізуватися у нирках, сечоводах, сечовому міхурі та сечівнику. Частіше хворіють вівці, хутрові звірі (норки), кішки, собаки деяких порід, велика рогата худоба. Особливо схильні до захворювання коти перської поро­ди, зокрема кастрати другого-третього років життя.

Етіологія. Захворювання поліетіологічної природи: порушення обміну цистину (♀ такс), порушення Р-Са обміну (долматини), згодовування сухих кормів, виготовлених з порушенням рекомендованої рецептури (коти), поруш сольового і нуклеотидного та кислотно-лужної рівноваги (с/г тв), анатомічні особливості будови сечо-статевої системи (коти), інфекції сечовивідних шляхів, стреси, новоутворення тощо.

Ензоотичний уролітіаз виникає у місцевостях, де ґрунти багаті на солонець, а питна вода харак високим вмістом мінералів, зокрема Ca і Mg.

Надлишок Са у сечі спостерігають при поруш його обміну наслідок гіперфункції прищитоподібних залоз, cтеодистрофії, травмах кісток. С

прияє утворенню каменів застій сечі, внаслідок морфозмін - стриктури, стенози чи гіпертрофічні розрощення, які уповільнюють течію і надовго затримують сечу, створюючи умови для кристалізації солей.

Важливе значення в розвитку уролітіазу мають порушення секреції й реабсорбції складових елементів сечі в нирках, запальні процесі в останніх, які спричиняють зміни ниркової паренхіми і слиз об ниркової миски з наступним розвитком пієлонефриту.

Деякі МО (протей, стафілокок) розщеплюють сечовину сечі, що призводить до її олужнення і випадання в осад солей— фосфатів.

Таким чином, інф є одним із провідних місцевих факторів утв каменів.

Симптоми. При травмуванні нирки гострим каменем спостерігаються позиви до діурезу, сеча виділяється краплями, з домішками. Згодом з'являються симптоми гострого нефриту.

У разі подразнення каменем сеч міх приступи колік загострюються, збільшується гематурія, при пальпації виявляють болючість сеч міх.

У випадку закупорення сечовивідних шляхів хвороба проявляється тріадою: сечові коліки, порушення акту сечовиділення й зміна складу.

Раптово настають приступи сильного занепокоєння.

Хв тв швидко встають, переступають тазовими кінцівками, приймають позу для сечовиділення.

ЧДР ↑, Т тіла ↑ до субфебильної.

Приступи колік тривають кілька год, а між ними тв пригнічені, лежать, піднімаються важко, обережно, згорбивши спину.

Сечовиділення часте й болюче. Сеча виділяється іззатрудненням, невеликими порціями і навіть краплями.

При повній непрохідності уретри розвивається ішурія, сеч міх збільшений і протягом 48 год у дрібних тварин виникає постренальна уремія.

У кішок повного закупорення уретри не буває. У них спостерігаються гематурія, болісне виділення сечі слабким струменем або краплями (странгурія), утруднення сечовиділення (дізурія), яке супроводжується сильним скороченням черевного пресу. Пальпація нирок і сечового міхура болюча.

У дрібних тварин через черевну стінку, а у великих ректально можна промацати у сечовому міхурі камені.

У самців камінь защемлюється у кінцевій частині тазового відділу уретри поблизу сідничної вирізки. У собак настає раптовий парез тазових кінцівок, проявляється больовий синдром. В уретрі можна виявити камінь у вигляді щільного утворення.

Cеча мутна, з домішками сечового піску, який швидко випадає в осад. Колір її темний з червонуватим відтінком (макрогематурія), в осаді — еритроцити, часто — лейкоцити, епітеліальні клітини нирок, канальців або сеч міх.

Діагноз при виражених клін озн ставлять на основі симптомів (неспокій, позиви до діурезу, ішурія), дослідження сечі (зміни рН, кольору, прозорості, наявність клітин в осаді).

Лікування

У дрібних тв лікування оперативне.

При відсутності больового синдрому згодовують рідкий корм, сіно, коренеплоди, м'ясоїдним - обмежують даванки м'яса.

При уратних каменях признач уродан.

Непрохідність cечовивідних шляхів може виникати внаслідок спазму гладеньких м'язів. У цих випадках використовують спазмолітичні засоби: атропіну сульфат і папаверину гідрохлорид (п/ш), но-шпу (в/м), спазмолітин, спазмалгон, спазган, баралгін (всер).

Паралельно призначають седативні (роватин, роватинекс, енатин, хлоралгідрат, бромкамфору, розчин магнію сульфату) й аналгетики (анальгін, амідопірин, аспізоль, аспірин, парацетамол, седальгін та ін).

Застосовують тепло на ділянку нирок, поперекову новокаїнову блокаду.

Якщо сечові камені після застосування спазмолітиків не відходять, то їх рекомендують змістити.

У разі непрохідності уретри вводять гумовий катетер до місця непрохідності й зрошують сл об олією чи розчином новокаїну; великим тв рекомендують масаж через пряму кишку.

Після відновлення прохідності сечових шляхів призначають речовини, що нормалізують рН сечі, сечогінні, антимікробні препарати. Як сечогінні засоби використовують ті ж самі рослини, що й при уроциститі (собакам і кішкам призначають березовий сік, при затриманні сечі — настій з коренів хрону, цикорію, насіння кропу. Сік хрону Собакам дають по 1/3 чайної ложки, настій— по одній чайній (малим) чи одній десертній (великим) — 3—4 рази на добу).