Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ПРОГРАМОВІ ВИМОГИ з мовознавства.docx
Скачиваний:
333
Добавлен:
12.04.2018
Размер:
150.67 Кб
Скачать

24. Поняття про систему фонем. Диференційні й інтегральні ознаки фонем. Фонологічні опозиції.

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Загальнолюдських фонем не існує. Фонема – одна з характерних ознак самобутності мови. Оскільки фонема – член фонологічної системи певної мови, то зміст кожної фонеми визначається її положенням, місцем у системі.

Для того, щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім інших. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему – підібрати слова, які різняться між собою, однією фонемою.

Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивщи її з системою фонем іншої мови(інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов.

Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем:

- ознаки за участю голосу і шуму(дзвінкість/глухість)

- ознаки за місцем творення(губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо)

- ознаки за способом творення(проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність)

- твердість/м’якість

- короткість/довгота

- назальність/неназальність

- відкритість/закритість голосних

Інтегральні ознаки фонеми – ознаки фонеми, які не розрізняють значень слів чи морфем. Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, якому фонема втілюється.

Опозиції бувають одномірні й багатомірні. В одномірних опозиція фонем спільні ознаки в такій сукупності більше ніде в цій системі не повторюються. У багатомірних опозиціях спільні ознаки двох фонем /б/ і /д/ зімкненість, дзвінкість і твердість повторюються й у фонемі /г/

За характером(змістом) протиставлення опозиції бувають:

- привативні – це такі опозиції, в яких один член має якусь ознаку, а інший її не має

- градуальні(ступінчасті) – характеризуюються різним ступенем однієї й тієї ж ознаки

- еквіполентні – це такі опозиції, в яких обидва члени логічно рівноправні

25. Орфоепія. Основні правила української орфоепії.

Орфоепія  — розділ мовознавчої науки, який вивчає і систематизує норми літературної вимови, а також сукупність правил вимови.

Орфоепія вивчає правильну вимову голосних, приголосних звуків, звукосполучень та інтонацію і наголос. Орфоепію та орфографію часто включають у фонетику, тому що ці два розділи також розглядають звуки — вимову і написання їх.

Основні орфоепічні правила української мови

1. В українській мові відсутнє акання. Отже, й під наголосом, і без нього голосний [о] в усіх позиціях не наближається до [а]: сосна, нога, голова, сторона, молоко.

2. Голосні е, и в ненаголошених позиціях звучать з наближенням [е] до [е'и], [и] до [и'е].

3. Специфічною рисою української орфоепії є тверда вимова губних звуків [б], [п], [в], [м], [ф]: дуб, дід, сад, степ, сім, верф. Напівпом’якшено вони вимовляються перед [і]: бігти, пісок, мішок, віник, вісті. Пом’якшено вимовляються губні звуки в окремих іншомовних словах: бюро, пюре, пюпітр, фюзеляж.

4. У запозичених словах вимовляється звук [ф]: фізика, фактор, фігура, рима, фокус, фабрика, факт, фея. У власне українських словах вживається звукосполучення хв: хвиля, хвіртка, хвастун, хвала, хвіст, хвоя, хвилюватися.

5. Зімкнені (африкати) звуки вимовляються злито, як один звук: дзеркало, джгут, дзвінок, джміль, джерело, бджола, дзьоб, дзенькати, дзиґа, кукурудза, сиджу, ходжу, нагороджений, відряджений, попередження тощо.

6. Роздільно вимовляються звукосполучення, які виникли в результаті збігу приголосних префікса та кореня: під живлення, під-звітний, перед-з’їздівський, над-зелень, над-звичайний.

7. Твердо вимовляються всі шиплячі звуки: ніч, шч, ріж, плащ, доі^, жито, чоботи, чорт, чудо, шити, курча, лоша, чого, жовтий, жорстокий, жолудь. Пом’якшено шиплячі можуть вимовляться у словах клоччя, збіжжя, піччю, піддашшя, подорожжю та перед і: шість, жінка, чітко.

8. М’яко вимовляються приголосні з, ц, с у суфіксах -зьк-, -цьк-, -ськ-: ризький, запорізький, український, сільський, товариський, чумацький, козацький.

9. У закінченнях дієслів у результаті асиміляції звукосполучення -ться, -шся вимовляються як [-ц': а], [-с': а].