- •1. Мовознавство як наука про мову. Значення мовознавства. Прикладна лінгвістика.
- •2. Місце мовознавства серед інших наук та його зв’язок з суспільними і природничими науками.
- •3. Методи дослідження мови. Синхронне та діахронне вивчення мов.
- •4. Суспільний характер мови. Біологічне й психічне в мові.
- •5. Функції мови в суспільстві:
- •6. Мова як засіб національного самозбереження.
- •7. Мова і мислення.
- •8. Мова як особлива знакова система.
- •9. Мова і мовлення.
- •10. Поняття про територіальні й соціальні діалекти.
- •11. Поняття про структурно-функціональні стилі мови.
- •12. Поняття структури мови і мовної системи.
- •13. Рівні (яруси) мови. Розділи мовознавства.
- •14. Функції елементів мовної структури.
- •15. Три аспекти у вивченні звуків.
- •16. Принципи класифікації звуків мови. Система голосних. Дифтонги, поліфтонги.
- •17. Класифікація приголосних звуків.
- •18. Наголос, його типи і функції.
- •19. Такт. Енклітики й проклітики.
- •20. Склад. Основні теорії складу. Види складів.
- •21. Інтонація та її елементи.
- •22. Позиційні та комбінаторні звукові зміни.
- •23. Поняття про фонему. Інваріант і варіанти фонем.
- •24. Поняття про систему фонем. Диференційні й інтегральні ознаки фонем. Фонологічні опозиції.
- •25. Орфоепія. Основні правила української орфоепії.
- •26. Походження й основні етапи розвитку письма. Предметне письмо
- •Піктографічне письмо
- •Ієрогліфічне письмо
- •27. Графіка й алфавіт. Сучасний український алфавіт.
- •28. Орфографія та її принципи.
- •29. Слово як предмет лексикології.
- •30. Лексичне значення слова. Мотивовані й немотивовані значення слів. Слова повнозначні й неповнозначні.
- •31. Моносемія та полісемія. Типи переносних значень слів.
- •32. Омонімія. Типи омонімів. Пароніми.
- •33. Синонімія. Табу й евфемізми. Антонімія.
- •34. Стилістичне розшарування словникового складу мови. Лексика книжної мови. Розмовні слова. Просторічна лексика, діалектизми, професіоналізми і терміни; жаргонні й вульгарні слова.
- •35. Історичні зміни словникового складу мови. Архаїзми, історизми. Неологізми, оказіоналізми.
- •36. Основні шляхи збагачення словникового складу мови.
- •37. Лексикографія. Типи словників.
- •38. Граматична будова мови як предмет граматики. Основні одиниці граматичної будови мови: морфема, словоформа, словосполучення і речення.
- •39. Поняття морфеми. Морфема і морф. Типи морфем.
- •40. Морфемна будова слова. Історична змінність морфемної будови слова.
- •42. Граматичне значення.
- •43. Синтетичні й аналітичні засоби вираження граматичних значень слів.
- •44. Граматична форма слова.
- •45. Поняття про граматичні категорії.
- •46. Частини мови як лексико-граматичні класи слів.
- •47. Перехід слів із одного лексико-граматичного розряду в інший.
- •48. Поняття про словосполучення. Синтаксичні зв’язки слів у словосполученнях.
- •52. Об’єктивний характер законів розвитку мови. Основні процеси історичного розвитку мов: диференціація й інтеграція. Поняття про субстрат і суперстрат.
- •53. Мови міжнародного спілкування. Штучні міжнародні мови.
- •54. Генеалогічна класифікація мов світу. Основні сім’ї мов.
- •55. Типологічна (морфологічна) класифікація мов.
36. Основні шляхи збагачення словникового складу мови.
Жодна культура світу не розвивається в ізоляції, відірвано від інших культур. Контакти народів зумовлюють культурний обмін, в тому числі обмін слів. Тому в кожній мові є запозичені слова.
Крім зовнішніх чинників, запозичення стимулюються внутрішніми чинниками. По-перше, це намагання уникнути полісемії, закріпити за своїм і чужим словом різні смислові відтінки. Наприклад, варення «зварені в цукровій сиропі, меді чи патоці ягоди або фрукти» і джем «желеподібне варення».
Розрізняють матеріальне запозичення і калькування.
Матеріальне(лексичне) запозичення - запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю(значення й експонент).
Калькування – копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова.
За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний експонент. Наприклад, недолік є калькою від рос. недочет.
Крім кальок, існують ще напівкальки, коли одна частина слова запозичена, а інша калькується. Наприклад, телебачення.
Окремими різновидами є семантичні й словотвірні запозичення.
Семантичні запозичення – такі запозичення, коли своє слово набуває значення, яке має його іншомовний відповідник.
Словотвірні запозичення – такі запозичення, коли власний зміст передається морфемами інших мов.
Запозичення можуть здійснюватися усним і писемним шляхом, можуть бути прямими й опосередкованими.
В усних запозичення слова сильно пристосовуються до фонетики мови-запозичувачки, навіть можуть бути перекрученими. А в писемних запозиченням кожна буква передається звуком, навіть тоді, коли в мові-оригіналі якийсь звук не вимовляється.
Прямі запозичення – запозичення, які безпосередньо переходять із однієї мови до іншої.
Опосередковані запозичення – запозичення, які проникли із однієї мови до іншої через посередництво третьої мови(це вже запозичення запозиченого слова).
Серед запозиченої лексики окрему групу становлять інтернаціоналізми. Інтернаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу.
37. Лексикографія. Типи словників.
Лексикографія – розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.
Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та писемної мови і загалом інтелекту людини.
Лексикографія тісно пов’язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучованості з іншими словами.
Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.
Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті.
Практична лексикографія забезпечує навчання мови – як рідної, так і іноземної, описує її, нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.
Усі словники поділяють на енциклопедичні та лінгвістичні.
Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих людей, відомості про країни й міста, про видатні події тощо. Відомими є «Українська радянська енциклопедія» в 17 томах, «Енциклопедія українознавства» за ред. В. Кубійовича.
Лінгвістичні словники – це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменники та іменні сполуки, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.
Лінгвістичні словники поділяють на одномовні та багатомовні.
Одномовні словники:
Тлумачні словники розкривають значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості.
Словники неологізмів. Це словники тлумачного типу, в яких зібрані слова, що недавно з’явилися в мові.
Словники іншомовних слів. Ці словники охоплюють запозичену лексику, вказують на джерело запозичення слова, наводять іншомовну форму в оригіналі і тлумачення слова рідною мовою.
Діалектні словники. У діалектних словниках зібрано й розтлумачено лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови.
Словники мови письменників. У цих словниках зареєстровано всі слова, які використав письменник у своїх творах, наводяться значення, в яких ці слова вжиті, фіксуються всі форми кожного слова, скільки разів яка форма вжита і де. Такі словники називаються конкордансами.
Історичні словники. В історичних словниках подано лексику певного історичного періоду.
Етимологічні словники. Етимологічні словники розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови.
Синонімічні словники. У синонімічних словниках наводяться синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням.
Словник антонімів. У цих словниках наводяться і тлумачаться слова з протилежними значеннями, характеризується їх сполучуваність, наводяться приклади їх вживання в суцільному тексті.
Словники омонімів. До словників омонімів включено слова, які збіглися за звучанням.
Фразеологічні словники. У фразеологічних словниках зібрано усталені звороти, яким дається тлумачення і стилістична характеристика.
Орфографічні словники. В орфографічних словниках слова наводяться в алфавітному порядку в їх нормативному написанні.
Орфоепічні словники. В орфоепічних словниках подано перелік слів літературної мови з позначенням нормативного наголосу і з вказівкою на вимову.
Словники правильності мовлення. Такі словники містять найскладніші в уживанні слова.
Частотні словники. У цих словниках подаються слова не за алфавітом, а за спадом частот, тобто розташовуються в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.
Зворотні словники. У зворотних словниках слова розташовані за алфавітом із їх кінця.
Словотвірні та морфемні словники. У цих словниках членуються слова на морфеми, визначається твірна основа слова і морфема, за допомогою якої утворюється від твірної основи слово.
Ідеографічні словники. В ідеографічних словниках слова розташовано не за алфавітом, а за групами, які виділяють на основі спільних значень, тем.
Словники асоціативних норм. У словниках цього типу до кожного реєстрового слова наведено асоціації, які це слово викликало у людей, що брали участь у психолінгвістичних експериментах.
Багатомовні словники
У багатомовних(перекладних) словниках дається не пояснення значення слів, а переклад, тобто підбирається слово-відповідник іншої мови. Найчастіше це двомовні словники. Їх створюють для цілей перекладу й активного використовують при вивчені іноземної мови.
Значно рідше за двомовні створюють словники, що охоплюють три або більше мов.