6.19 «Березневі статті» 1654 р.

27 березня українське посольство одержало від московського царя Олексія Михайловича підтвердження умов, на яких Військо Запорозьке погоджувалося на протекторат.

27

На жаль, оригінали документів не збереглися. Але один із найбільш достовірних списків (1710 р.) зберігся в Центральній науковій бібліотеці ім. Вернадського НАН України під назвою «Літопис про війну Хмельни­цького з поляками».

Отже умови договору:

1. Україна (територія колишніх Київського, Чернігівського і Брац-лавського воєводств) переходить під протекторат Московської держави.

2. Україна входила до складу Московії з правом козацького-старшинського самоврядування, зберігаючи полкову систему адміністративного устрою та власне 60-тисячне реєстрове війсь­ко.

3. Влада в Українській державі належить гетьману, якого обирає військо і затверджує цар.

4. У містах зберігається право на самоврядування.

5. Підтверджувалося право козацької старшини на володіння зем­лями і маєтками.

6. Визнавалася самостійність української православної церкви.

7. Гетьман мав право вести зовнішню політику з усіма державами крім Польщі і Туреччини.

8. Україна повинна була виплачувати до московської скарбниці певну суму грошей від своїх прибутків.

9. Цар отримував право тримати в Києві військовий гарнізон на

чолі з воєводою.

10. Московська держава зобов'язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі.

Необхідно зазначити, що «Березневі статті» були чинними лише протягом 5 років. У 1659 р. між Україною і Московією було укладено но­ві, так звані Переяславські статті, які ще більше обмежували суверенітет України. В подальшому з обранням кожного нового українського гетьма­на договір пере затверджувався.

У 1663 р. - «Батуринські статті»

1665 р. - «Московські статті»

1669 р. - «Глухівські статті»

1672 р. - «Конотопські статті»

1674 р. - «Переяславські статті»

1687 р. - «Коломацькі статті»

1709 р. — «Решетилівські статті»

Ці нові договори між Військом Запорозькім і московським царем вбирали в себе власне основний договір «Стаття Богдана Хмельницько­го», і нові додаткові умови.

У зв'язку з тим, що оригінали документів договору не збереглися, багато дослідників вважає, що вже при обрані на гетьманство Юрії Хме­льницького в жовтні 1659 р., Московському цареві вдалося провести для затвердження сфальсифікований текст договору 1654 р., і відтак усі на­ступні гетьмани присягалися дотримувати саме цієї підробленої угоди.

6.20 Наукові оцінки і значення Переяславсько-московського договору 1654 р.

Протягом тривалого часу даний договір є предметом наукової дис­кусії багатьох істориків, юристів, фахівців державного права. Переважна більшість їх сходиться на тому, що він був недосконалим і дозволяв різні тлумачення сторонами, які його підписали. За словами Д.Дорошенка, «Москва, й Україна, кожна по-своєму розуміли суть цих відносин. Згоди­вшись прийняти Україну «під високу царську руку», в Москві з перших же кроків старалися обернути протекторат на повне включення, викорис­товуючи кожне необережне слово, кожну неясну фразу в зверненнях геть­мана до Московського уряду, щоб зреалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя; особливо не зручно використовувала Москва різні прояви суспільного антагонізму в Україні.

З іншого боку, гетьман і старшина справді дивилися на протекцію московського царя, як лише на певну, може навіть і тимчасову комбіна­цію, яка давала змогу нарешті покінчити важку боротьбу за незалежність від Польщі...» Тим більше, що українсько-московська угода була право­вою підставою відокремлення України від Речі Посполитої, юридичним визнанням її державності та козацького устрою.

Вчені по різному оцінювали Переяславсько-Московський договір між Україною таМосковією 1654 р.

- Одні вбачали в ньому унію двох держав (В.Сергієвич.......

- Другі угоду васальної залежності (М.Грушевський, В.Мякотін)

- Треті - військовий союз (В.Липинський)

- Четверті - акт воз'єднання (абсолютна більшість радянських вчених)

Але справа не в назві цього державного акту. Головне - це невизна­ченість державного статусу України в тих умовах.

Підписуючи договір, кожна з сторін вкладала в нього свій зміст: Мос­ковська - вважала узаконеною формою залежності України, визнаючи зве­рхність Московії; сподівалася зберегти в нових умовах державну автоно­мію. Багатовікова відсутність національної держави, досвіду державотво­рення й тяжкі обставини штовхнули Україну на об'єднання з державою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку - надто різ­ними були внутрішні суспільні устрої та економічне становище обох країн.

Але головне полягає в тому, що за довгий період іноземного пану­вання видатний державотворець Богдан Хмельницький вирвав Україну з лядської неволі і заставив весь світ визнати, що є така нація - як українці. В подальшому ми побачимо, як ця гарна справа нівечилась і своїми і чу­жими.

Цей надзвичайно важливий почин загальноукраїнський спалах пат­ріотизму поволі ми приспали і дали себе закріпачити й забули про свій ко­зацький рід. Але нація проснулась, вона жила і поволі стала відроджува­тися. Поводирем і будите лем нації став Т.Шевченко. Але чомусь вийшло гак, що саме він піддав нищівної критики Б.Хмельницького за те, що той пішов на союз з Московією, забувши про те, що тоді в Україні не було ін­шого вибору. Точніше, вибір був, але який?!

Повернутися назад до поляків означало забути себе як націю і зали­шитись рабами. Бо ляхи не визнавали українців за людей - це бидло, хло­пи, п'яниці, гультяї - так вони нас називали.

Поєднатися з турками чи татарами означало те, що було майже немо­жливим. Бо вони, спочатку монголо-татари, а потім татари кримські і турки бачили нас як живий товар, який можна було використати в домашньому господарстві, у військовій справі, а також товар для продажу в рабство по всьому світі. Поєднання з ними означало цілком не стати нацією і ніколи н створити власну державу. Залишався третій варіант - Московія. На почато цієї теми я писав чому українці і Б.Хмельницький вибрали цю країну.

Безперечно, кращим виходом для нас було б створити незалежну країну. Але на той час це було неможливим без сторонньої допомоги. Бо саме 1653 р. - це рік остаточної зради кримського хана і поєднання його з Польщею і широкою європейською коаліцією. А на той час Україна 6 ро­ків вела безупинно війну з самою сильною державою Європи - Річчю По­сполитою. Ця війна остаточно виснажила Україну. В цих обставинах було два виходи - або здатися полякам, або знайти союзника. Залишалася єдина країна, яка могла допомогти - це Московія.

Але ця країна не хотіла бачити сильну і окрему державу - Україну; тому 6 років вичікувала поки ми з поляками не виснажимо один одного і тільки коли так сталося, Московський цар Олексій Михайлович дав добро на поєднання з Україною. Але і тут не можна дорікати Б.Хмельницькому, бо за його життя Україна фактично залишалася незалежною державою. Аналіз статей Переяславсько-Московського договору дає нам право про це говорити. Московія залишала за Україною всі права, які українці вибо­роли собі в ході Визвольної війни. Єдине в чому було застереження, це ві­дносини з Польщею і Туреччиною. У спілкуванні з іншими державами у зовнішній політиці Б.Хмельницький залишався єдиновласним правителем України аж до самої своєї смерті. Він мав зносини з Молдавією, Волощи­ною, Семигородом, Бранденбургом, Швецією і іншими країнами і ні в чо­му не поступався Москві. І не вина Б.Хмельницького в тому, що після нього до влади в Україні прийшли слабаки, які не зуміли відстояти права нашої держави. А Московія тим часом вирішувала свої проблеми за раху нок України.

Об'єднане військо українців і московітів розбило війська поляк литовців і це дало змогу приєднати до Московії землі України і Бі Уже тоді, після підписання договору за яким Московія зобов'язувалася захищати Україну від Польщі, ми бачимо зраду Москви. Бо чим пояснити той факт, що протягом 1654 - 1655 рр. польські війська разом з татарами майже повністю знищили моє рідне Поділля, Брацлавщину і Київщину. В цей час було спустошено й спалено 270 містечок і сіл, 1000 церков. Татари взяли в ясир 200 тис. чоловік. Разом з поляками знищили 10 тис. немов­лят. В одній могилі, за свідченням польського офіцера, їх було закопано біля 300 чол. В цьому я бачу пряму вину держави, яка взяла на себе зо­бов'язання про захист України і не виконала його....

Відомо також і про те що видатний український історик М.Гру шевський теж піддав критиці Б.Хмельницького. Але давайте бути об'єктивними. Писати вірші і історичні твори — це одне, а зовсім інше бо­ротися зі зброєю в руках і творити державу. Згадаємо Українську націона­льно-демократичну революцію 1917 - 1920 рр., коли Міру шевський очо­лив Українську Центральну Раду, то з'ясувалося що це дуже важка справа. Бо чим пояснити гой факт, що після прийняття II Універсалу (липень 1917 р.), було придушено збройний виступ Українського полку ім. гетьмана П. Полуботка і в подальшому Українська Центральна Рада залишилась без армії. А коли більшовицькі війська на чолі з М.Муравйовим 18 січня 1918 р. почали наступ на Київ із Харкова для повалення Української Централь­ної Ради, то у Грушевського не було чим зупинити цю агресію. І вийшло так, що пришилося ЦУР кинути в бій погано озброєних юнаків під керів­ництвом сотника В.Омельченка, щоб зупинити ворога. 29 січня 1919 р. у бою під Кругами 420 студентів, гімназистів і юнкерів героїчно боролися, але майже всі загинули, що дало змогу більшовикам захопити Київ і вста­новити свою владу. Що ми бачимо тут?! З одного боку героїзм юнаків, які поклали своє життя за незалежність України, а з іншого боку недалеког­лядність керівництва Центральної Ради. А якби Україна мала тоді свою боєздатну армію, то можливо уже в 1917 -1918 рр. ми могли стати неза­лежними. Тому критикувати Б.Хмельницького - це одне, а боротися за не­залежність; це зовсім інше.

Тому, коли ми сьогодні бачимо безлад у нашій політиці, то це свід­чить тільки про одне - нам потрібен такий гетьман, президент або прем'єр, які б дбали про неньку Україну більше, ніж про себе і взяли на себе відповідальність створити могутню, незалежну і процвітаючу країну - Україну.