8.6 Соціальна боротьба

У процесі розкладу феодально-кріпосницької системи, зміцнення ін­дустріального укладу загострювалися соціальні суперечності, посилюва­лась антикріпосницька боротьба. Поширеними формами селянського про­тесту були скарги цареві й повітовим, губернським та центральним урядо­вим установам, відмова сплачувати оброк, відбувати панщину та інпгі по­винності, непокора поміщикам і царським властям, підпали поміщицьких маєтків, розправа над поміщиками, управителями та прикажчиками, втечі в Новоросійський край, на Дон, у Таврію. Зафіксовано відкриті масові ви­ступи проти гнобителів. За неповними даними, у 1797-1825 рр. В Україні відбулося 103 виступи кріпаків.

Протягом майже 15 років - з 1811 по 1826 - відмовлялися виконува­ти феодально-кріпосницькі повинності й не корилися навіть військовій силі жителі с. Підвисоке уманського повіту. У 1819 р. сталося заворушен­ня серед військових поселенців Чугуєва, що на Харківщині. Повсталі від­мовилися виконувати непосильні казенні роботи, їх підтримували сусідні села. На початку квітня 1826 року спалахнуло селянське заворушення на Уманщині. Його очолив рядовий Дніпровського піхотного полку Олексій Семенов. Він оголосив себе майором, якому нібито наказано арештувати всіх поміщиків Київської губернії і відправити їх до Петербурга. Рух охо­пив ряд сіл Уманського повіту. Селяни проголосили себе вільними, поча­ли арештовувати поміщиків і захоплювати їхнє майно. Царський уряд жо­рстоко розправився з повсталими, про те селянські виступи не припиняли­ся.

Особливо гострого характеру набув селянський антипоміщницький

рух у першій третині XIX ст. На Поділлі, що захопив і деякі повіти Волині та Київщини. Рух очолив Устим Кармелюк, у якому широкі селянські ма­си вбачали свого захисника. Ненавистю до гнобителів, невтомною боро­тьбою проти них, безприкладною мужністю і силою волі, великою фізич-ною міццю Кармелюк здобув любов народу. Його ім'я ще за життя стало легендарним. Воно викликало жах у панів, надію у кріпаків. Із своїми од-нодумцями-селянами, до яких приєднувалися солдати-втікачі, Кармелюк нападав на поміщицькі маєтки, захоплював майно і худобу і роздавав бід­ноті. Кілька разів Кармелюка арештовували, били канчуками і засилали до Сибиру, але він втікав звідти і, повернувшись на батьківщину, продовжу­вав боротьбу проти гнобителів

Антикріпосницький рух селян під керівництвом Кармелюка тримав майже чверть століття. Мужній народний месник загинув у ніч з 9 на 10 жовтня 1835 року. Його підло вбив із засідки шляхтич. Аж до 1840 року судові інстанції ухвалювали суворі вироки повстанцям.

Посилення феодально-кріпосницького гноблення в 40-х рр. виклика­ло нову хвилю селянських виступів. Особливо широкого розмаху набрали вони в Правобережній Україні у зв'язку з проведенням інвентарної рефо­рми 1847-1848 рр., що в цілому було заходом, спрямованим на зміцнення феодально-кріпосницьких відносин Поміщики продовжували безкарно збільшувати панщину і зменшувати селянські наділи. Відповіддю на це були рішучі антикріпосницькі виступи селян, які лише у Київській губер­нії охопили не менше як 100 сіл.; У. Волинській губернії в 1848-1849 рр. Селянські заворушення відбувалися в 90 селах і 5 маєтках. Із 198 селянсь­ких виступів у 1848 році в Подільській і Волинській губерніях, 189 при­душили поліція й військові.

Кримська війна 1853-1856 рр. наочно показавши гнилість і безсилля кріпосницької Росії, зумовила значне погіршення становища народних мас усієї імперії й, зокрема, України. Внаслідок чого протягом 50-х років швидко зростало невдоволення українського селянства. Збільшувалася кі­лькість селянських виступів. Одним з наймасовіших селянських рухів того часу був виступ кріпаків 1855 року, що охопив 16 губерній, як російських, такі українських. Приводом до руху стало те, що царський уряд опубліку­вав маніфест від 25 січня 1855 р. про створення ополчення. У зв'язку з цим документом серед поміщицьких селян України поширилися чутки, нібито в ополчення (в «козаки») звільнить їх від кріпосної залежності і зробить власниками поміщицької землі та майна. Селяни, складаючи спи­ски козаків, відмовлялися виконувати панщину і розпорядження урядов­ців, створювали свої органи самоврядування.

Центром антикріпосницького руху стала Київщина, де жило майже 10% кріпосних поміщицьких селян й переважало велике поміщицьке зем­леволодіння. Почавшись у лютому 1855 року у Васильківському повіті, рух у «вільні козаки» в березні-квітні охопив 8 з 12 повітів Київської гу­бернії (всього понад 500 сіл). Подекуди селяни вступали в сутички з цар­ськими військами. За неповними даними, у ході сутичок було вбито 39 і поранено 63 учасники антикріпосницьких виступів.

^Важливим етапом селянського руху в дореформений період був так званий похід у Таврію «за волею». Він почався у квітні 1856 року, тобто після закінчення Кримської війни. Серед селян поширились чутки, нібито царський уряд закликає бажаючих переселятися на Кримський півострів, а переселенцям-кріпакам надасть значну допомогу, встановить високу пла­тню, а головне - вони стануть вільними. Наймасовішим цей рух був на Ка-теринославщині. У Таврію «за волею» йшли селяни також з інших губер­ній -Херсонської, Полтавської, Чернігівської. Щоб припинити міграцію селян у Крим, царський уряд кинув значні військові та поліційні сили. За офіційними даними, в Катеринославській і Херсонській губерніях відбу­лося шість кривавих сутичок, під час яких було вбито п'ять і поранено 50 чоловік.

На першу пол. XIX ст. Припадає ряд робітничих виступів, більшість з яких зливається з селянським рухом. Найвідоміші заворушення цього періоду - виступи робітників-кріпаків Писарівської суконної мануфактури на Харківщині в 1817 р., робітників казенного Луганського заводу в 1818 і 1820 рр., робітників-кріпаків Машинської суконної мануфактури графа Уварова на Чертгівщині в 1823 р. Значним розмахом і гостротою відзна­чалося т. зв. Холерне повстання в червні 1830 р. У Севастополі. Протягом 1817-1835 рр. рішуче боролися проти жорстокої експлуатації та численних утисків царської адміністрації приписні селяни і робітники Луганського ливарного заводу. Усі ці виступи робітників, хоч і були стихійними, слабо організованими, мали певне позитивне значення. Вони разом із селянсь­ким рухом, що рік у рік зростав, завдавали відчутних ударів феодально-кріпосницькому ладові, розхитували його основи, прискорювали немину­че падіння кріпосного права.