Світоглядні основи давньоєврейської культури

Давньоєврейська культура виробила особливий тип ідеології, що принципово відрізнявся від міфологічних систем інших народів. У давньоєврейській культурі відбувся виразний перехід до “монотеїзму”, тобто віри у єдиного таємничого, всемогутнього і духовного Бога. Такого в історії людства ще не було. Це – духовна революція, що дуже сильно відрізняє біблійне світобачення від язичницького. Якщо кожен язичницький Бог Єгипту або Греції має історію свого походження, своїх діянь і страждань, то в біблійного Бога нічого подібного немає. Про Яхве нема чого розповідати, крім того, що він створив мир і людину, а потім вступив зі своїми створіннями в складні відносини союзу й суперечки.

Яхве – це той Бог, якого не можна порівняти ні з якими іншими Богами, у нього немає собі подібних. Звідси ця пильна й ревнива увага до людини. Віч-на-віч із таким Богом людина гостріше розуміє свої власні риси як риси особистості. Язичницьким Богам немає діла до внутрішнього світу людини, їм потрібно від людей тільки данина лояльності. Яхве наполегливо жадає від людини любові, воля Яхве може бути задоволена тільки через вільне визнання з боку іншої волі – людської. Тільки в людях Яхве може прославитися, тому Яхве обирає собі окремих обранців і цілий народ. Обирає, звертаючись до свободної волі людей і пропонуючи їм договір. Людина необхідна Богові, але й Бог необхідний людині.

Старозавітний канон ділиться на три великі цикли:

• “Тора” або “П’ятикнижжя Мойсея” – релігійно-юридичні хроніки, Тора – це Закон;

• “Пророки” – це пророчі твори 3 великих й 12 малих пророків. Три великих пророки – Ісайя, Ієремія, Ієзекііль;

• “Писання” – зібрання різних текстів: афоризми й любовна поема “Пісня пісень”.

Основний зміст “Пятикнижжя” – релігійно-юридичні норми, які повинні регулювати життя людини й народу. “Тора” – “закон”, закони людей виводяться із законів світового цілого, а закони світового цілого з початку світу. Важливе питання – що було на початку? Тут уперше “космогонія” – “створення світу” – відділена від “теогонії” – “створення Богів”. Богові не протистоїть рівний йому жіночий принцип, він ні з ким не може зійтися в космогонічному шлюбі. Як творець світу виступає єдиний Бог, що у самому собі зосереджує всю повноту творчих сил. Кожна частина Космосу утворюється вільним актом волі, вираженим у формулі – “нехай буде”. Створення світу це процес, який впорядковує розподіл його частин. Початок світу – символ закону, тому сутність закону складається у відділенні належного від неналежного. Бог відокремив, і людина повинна відокремлювати й розрізняти.

Перші XI глав книги “Буття” зображують початок світу й початок людства. З XII глави тема змінюється – це як і раніше початок, але тепер початок обраного роду, і він представляється як передісторія народу. Ці глави присвячені біблійним патріархам – Авраамові, Ісаакові, Іакову. Серед історій патріархів, суворих, величних і незвичайних, виділяється епізод про Іосифа, якого рідні брати запродали у рабство єгипетським купцям, бо дуже заздрили його здібностям і тому, що він був улюбленим сином батька. Сюжет Іосифа Прекрасного завершується тоді, коли весь рід Іакова, який буде називатися після смерті патріарха “ізраїлевим”, опиняється у Єгипті. З цієї ситуації починається книга “Виходу”.

Книга “Виходу”. Новий фараон, занепокоєний тим, що кількість іудеїв зростає, наказує вбивати усіх малюків чоловічої статі, яких народжують жінки чужоземців. Далі розгортається “мандруючий сюжет” – жінка народжує дитину, ховає її, а потім, рятуючи від переслідування, пускає кошик з дитиною по Нілу. Дочка фараона помічає дитину й бере до свого двору. Малюка називають Мойсей, його виховують при дворі, але одного разу юнак захищає полоненого єврея, якого б’є доглядач, у суперечці він вбиває єгиптянина, і йому загрожує смертна кара. Мойсей тікає, і тепер його життя – це життя бедуїна. Серед своїх блукань, він доходить до священної гори Хоріва, і тут вперше отримує божественне відкриття і пророцьке покликання. Бог говорить з ним з тернового куща, який горить. Але не згорає і називає себе “Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Іакова”, тобто встановлює зв’язок між новим періодом історії народу і минулим часом патріархів. Тут вперше Він дає собі ім’я, яке не було відомим патріархам. Це ім’я – Яхве. І ось Яхве почув крик страждання свого народу і вирішив вивести його з єгипетського полону. Народ під проводом Мойсея виходить з полону, євреї йдуть до гори Сінай, де й відбувається великий договір, “завіт” між Яхве і народом на усі часи. Так народжується народ як духовна, сакральна єдність. Мойсей сходить на Сінай, щоби отримати від Яхве Закон. Основне у цьому Законі – знамениті десять заповідей, що увійшли в культуру людства як загальні для всіх моральні вимоги. Вони стали важливою складовою моральних канонів християнства й ісламу, загальнолюдською основою моралі.