Обмеження волі

Інтеграція України у світове співтовариство, рекомендації міжнародних організацій та вимоги Ради Європи щодо вдоскона­лення кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, внутрішня суперечливість, притаманна кримінальному покаран­ню у виді позбавлення волі, соціально-негативні наслідки відбування такого покарання обумовили необхідність перегляду кримінально-правових засобів виправлення засуджених. Ці фактори обумовлюють актуальність вивчення, аналізу і застосу­вання засобів виправлення осіб, що скоїли злочин, по можливості без ізоляції від суспільства.

Людина, яка живе ізольовано, не є цілком завершеною, її призначення - жити у суспільстві. Назріла потреба застосування заходів кримінально-правового впливу, які є альтернативою позбавленню волі. У новому КК України, що вступив в дію з 1

210

БОГАТИРЬОВ І. Г.

вересня 2001 p., знайшов відображення принцип економії каральних засобів. Переважна більшість санкцій кодексу не містить елементів позбавлення волі. Новий КВК України, який був введений в дію з 1 січня 2004 p., передбачає реалізацію і розвиток цього принципу.

Чинний КК України закріпив нові види кримінальних покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, серед яких особливе місце належить кримінальному покаранню у виді обмеження волі (далі - ОВ). ОВ є новим видом кримінального покарання, тому відповідна практика його застосування на сьогодні є недостатньою.

Слід зазначити, що ОВ, хоча і є новим покаранням у системі кримінальних покарань, водночас має деякі спільні риси з відомим попередньому кримінальному та виправно-трудовому законо­давству кримінально-правовим інститутом - умовним засуджен­ням до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці. Згідно зі ст. 61 КК України покарання у виді ОВ полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі - виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як під час відбування покарання у виді позбавлення волі, а лише обмежуються у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не мають права залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов'язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках.

За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р. ОВ як міра кримінального покарання призначається на строк від 1 до 5 років і передбачає тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі та обов'язкове залучення засудженого до праці. ОВ застосовується тільки як основне покарання, як додаткові до нього Можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна.

14*

211

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

У разі призначення судом засудженому до покарання у виді обмеження волі додаткового виду покарання, каральний і виховний вплив на них посилюється. Важливо наголосити, що ОВ не застосовується до:

• неповнолітніх;

• вагітних жінок;

• жінок, що мають дітей віком до 14 років;

• осіб пенсійного віку;

• військовослужбовців строкової служби;

• до інвалідів 1 і II груп.

Разом з тим, ОВ може бути застосовано і в порядку заміни не відбутої частини покарання його іншим видом. Так, особі, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період відбування покарання може замінити не відбуту частину покарання більш м'яким його видом - обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна не відбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м'яке (ОВ) можлива після фактичного відбуття засудженим:

• не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

• не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яку раніше було звільнено умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом не відбутої частини покарання.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді ОВ регламен­туються ст. 56-70 КВК України та Інструкцією «Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кри­мінально-виконавчої системи», затвердженою наказом ДДУПВП від 04.09.01 № 165. Відповідно до ст. 56 КВК України, органами,

212

БОГАТИРЬОВ І. Г.

які виконують покарання у виді ОВ, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри).

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів сім'ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до ОВ, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким такий вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, за місцем постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого само­врядування зобов'язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених. Управління (відділи) ДДУПВП в АР Крим, областях, м. Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців

На жаль, наявність глибоких наукових розробок щодо такого виду покарання, як тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців нами не встановлена, однак необхідно констатувати, що серед дванадцяти видів покарань, передбачених КК України, тільки покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні застосовується відносно військовослужбовців.

Правовою підставою та умовами виконання вищезазначеного покарання є Кримінально-виконавчий кодекс України (Гл. 14, ст. 71-85), Положення «Про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України» та інші нормативні акти України. Керівництво Дисциплінарного батальйону (далі - ДБ) здійснює командуючий військами військового округу (оперативного командування), який забезпечує призначення кадрів офіцерського складу, контролює режим та умови тримання, охоплення постійною роботою, організацію праці, бойову підготовку та виховання засуджених.

213

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

У зв'язку з тим, що із засудженими, які відбувають покарання у дисциплінарних частинах, повинна проводитися робота, спрямована на їх виправлення і ресоціалізацію, до особового складу цих підрозділів пред'являються підвищені вимоги. Так, посади офіцерського складу та прапорщиків ДБ можуть займати на конкурсній основі дисципліновані, вольові, добре підготовлені військовослужбовці, які мають досвід практичної діяльності у військах не менш як 2 роки.

На посади сержантів і солдатів постійного складу дисциплі­нарних рот і підрозділів охорони та забезпечення приймають військовослужбовців строкової служби, навчених і відібраних у військових комісаріатах посадовими особами ДБ, або військово­службовців, які проходять службу за контрактом.

Тривалість служби офіцерів у ДБ не повинна перевищувати: на посаді командира батальйону - 5-6 років, на інших посадах -3-4 роки. За бажанням офіцерів, за умови їх позитивної атестації, строк служби як виняток може бути продовжено до 8 років.

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», нагляд за додержанням законів у ДБ здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому військові прокурори. Сутність кримінального покарання у виді тримання в ДБ військово­службовців полягає в тому, що особи, які відбувають у ньому покарання, у примусовому порядку ізолюються від суспільства (у даному разі - від іншої маси військовослужбовців).

Ізоляція військовослужбовців, зумовлена утримуванням в ДБ, деякою мірою пов'язана з обмеженням їхніх духовних зв'язків із суспільством, цивільних прав, свободи пересування. Відбування військовослужбовцем покарання у ДБ має свої правові наслідки -час перебування в ньому не зараховується до строку служби, за винятком випадків, передбачених у законі.

Для відбування засудженими цього покарання в Збройних Силах України засновані спеціальні військово-виправні установи -дисциплінарні батальйони й окремі дисциплінарні роти. Застосу­вання цього покарання до військовослужбовців строкової служби можливе лише за злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки, у випадках, передбачених законом, а також у тих випадках, коли суд, з огляду на обставини справи й особистість засудженого, вважатиме доцільним замість застосування позбав-

214

БОГАТИРЬОВ І. Г.

лення волі на термін до двох років направляти до дисциплінарного батальйону на той же строк.

Отже, направлення військовослужбовців, що скоїли злочини, для відбування покарання до спеціальних військово-виправних установ досить обмежене і можливе тільки по відносно рядового і сержантського складу строкової служби. Що стосується офіцерів, прапорщиків, мічманів і то до них за вчинені злочини застосо­вуються ті самі покарання, що і до цивільних осіб, а виконання всіх кримінальних покарань щодо цієї категорії військово­службовців здійснюється установами та органами, які входять до кримінально-виконавчої служби України.

Військова організація - особливий державний механізм. Вона вимагає виняткової централізації в керуванні, організованості і дисциплінованості всіх її ланок, твердого статутного порядку, який би забезпечував постійну боєготовність і боєздатність військ.

Тому кримінальним законодавством визнаються злочинними діяння, які, через спрямованість винятково проти порядку несення військової служби, заподіюють збиток військовим правовідно­синам і загрожують тяжкими наслідками для Збройних Сил України.

Такі злочини, що називаються військовими, вимагають у деяких випадках і специфічного впливу на осіб, що їх вчинили: виникає необхідність виховання таких правопорушників не тільки як громадян, але і як воїнів. Це визначає наявність в українському кримінальному законодавстві специфічного військового покаран­ня - направлення до дисциплінарного батальйону і створення в Збройних Силах спеціальної військово-виправної установи, призначеної для його виконання.

(Максимальна оцінка ведення конспекту — 1 бал)