Методичні вказівки

Тема 3. Адвокатура в Україні у післяреволюційний період (1917 рік — кінець XX ст.)

У темі розглядається досить великий і, головне, нестабільний період історії нашої держави. Це доба революцій, війн, репресій, будівництва соціалізму. Останнім у вказаній темі є період формування правової держави в Україні. На всіх цих етапах організація та діяльність адвокатури мали свої особливості.

Студентам варто проаналізувати становище адвокатури в кожному із вказаних історичних періодів і зазначити його позитивні та негативні риси.

Особливу увагу доцільно звернути на сучасний етап — етап формування правової держави. Засвоюючи тему, майбутнім фахівцям-юристам слід визначити перспективи розвитку інституту адвокатури в нових історичних умовах.

У темі розглядаються такі питання:

І. Становлення адвокатури в Україні в 1917—1921 роках

Розглядаючи процес становлення адвокатури в Україні після проголошення радянської влади, слід мати на увазі, що такі історичні умови виникли вперше в історії розвитку людства. Присяж­ну й приватну адвокатуру було ліквідовано. Республіка Рад надавала кожному, кому виповнилося 18 років, можливість бути обвинувачем або захисником у суді чи на попередньому слідстві. Це був період інтенсивного реформування адвокатури, і студентові треба вміти об’єктивно аналізувати здійснені реформи. Нормативні акти, що регулювали становлення та діяльність адвокатури, приймалися досить часто: 1918 року прийнято Постанову Народного Секретаріату «Про введення народного суду», 1919-го Радою народних комісарів України затверджено «Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УСРР», 1920 року — Положення про народний суд УРСР, 1922-го — Положення про адвокатуру Української РСР.

Студенти повинні знати основні обов’язки членів колегії адвокатів, передбачені цим Положенням.

1924 року затверджено Основи судоустрою СРСР і союзних республік, 1927-го — НКЮ запроваджено інститути стажистів і практикантів.

ІІ. Колективні форми організації праці в адвокатурі кінця 20-х — середини 30-х років

Спираючись на знання з історії та аналізуючи економічні й політичні передумови, що склалися в СРСР і відповідно в УРСР наприкінці 20-х — у середині 30-х років, студенти повинні дійти висновку, що ці передумови сприяли створенню найоптимальніших колективних форм роботи адвокатури. У цей період прийнято Постанову НКЮ «Про реорганізацію колегій захисників», Положення про колективні форми роботи колегій захисників, Положення про судоустрій, Положення про форми роботи юридичних консультацій. Студентам необхідно знати основні засади цих нормативних документів.

ІІІ. Положення про адвокатуру 1939 року

Положення про адвокатуру 1939 року відіграло неабияку роль у розвитку радянської адвокатури. Воно визначило завдання адвокатури, структуру, порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, а також окреслило дисциплінарну відповідальність.

Студенти повинні знати історичні та правові передумови при­йняття цього нормативного акта, його основні положення та значення.

ІV. Адвокатура в період окупації 1941—1944 років

Передусім студентові слід зосередити увагу на особливостях діяльності адвокатури в період окупації України фашистською Німеччиною: в армії, на окупованих територіях, одразу після звільнення. Для цього варто ознайомитися з основними нормативними документами того часу: Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про військовий стан», листом НКЮ СРСР «Про призначення захисту на вимогу судів».

Значний вплив на розвиток адвокатури мало возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною, яке відбулося 1944 року. Народною Радою Закарпатської України 1945 року прийнято такі документи, як декрет «Про організацію роботи народної адвокатури», «Тимчасове положення про організацію та діяльність народної адвокатури», розпорядження «Про таксу адвокатів та їхніх заступників». Але після утворення Закарпатської області 24 січня 1946 року на її території було запроваджено законодавство УРСР.