Лекція 5. Слово й поняття

1. Слово та його семантична будова.

2. Методи дослідження значення слів.

3. Слово й поняття.

Функціональні еквіваленти поняття.

1. Слово та його семантична будова

Основною одиницею мови з повною підставою вважається слово. Сучасній лінгвістичній науці відомо, що слово має складну будову й у ньому можна виділити дві основні складові частини, які прийнято позначати термінами предметна віднесеність і значення.

Кожне слово людської мови позначає який-небудь предмет, указує на нього, викликає в нас образ того чи іншого предмета; говорячи слово "стіл", ми відносимо це слово до певної речі, говорячи "собака" - маємо на увазі інший об'єкт. Цим мова людини відрізняється від "мови" тварин, яка лише виражає у звуках деякий афективний стан, але ніколи не позначає предметів.. Ця перша основна функція слова й називається предметною віднесеністю.

Предметна віднесеність дозволяє людині довільно викликати образи відповідних предметів, оперувати предметами навіть за їх відсутності. Слово дозволяє "подвоювати" світ, мати справу не тільки із самими предметами, але й з їх образами, викликати їх внутрішні уявлення за допомогою слова.

Друга функція слова - значення - дає можливість аналізувати предмети, виділяти в них істотні властивості, відносити предмети до певної категорії. Слово є засобом абстракції й узагальнення, воно відбиває глибокі зв'язки й відношення, які існують між предметами зовнішнього світу.

Опановуючи слово, людина автоматично засвоює складну систему зв'язків і відношень, у яких знаходиться даний предмет і які склалися в багатовіковій історії людства.

Виділення (абстракція) істотних ознак становить, однак, лише одну сторону значення слова. Друга сторона - віднесення предмета до певної категорії, чи узагальнення. Кожне слово позначає не одиничний предмет, а цілу категорію предметів і може викликати в людей, які користаються цим словом, будь-які індивідуальні образи, але тільки образи предметів, що належать до однієї категорії.

Реальне вживання слова завжди є процесом вибору потрібного значення з цілої системи спливаючих альтернатив, з виділенням одних, потрібних систем зв'язків і гальмуванням інших, які не відповідають даній задачі. Ця виділена з багатьох можливих значень відповідна ситуації система зв'язків - сенс слова.

Сенс слова, який залежить від конкретного завдання, поставленого перед суб'єктом, і конкретної ситуації, у якій слово вживається, може бути зовсім різним, хоча зовні слово залишається тим самим. Процес реального вживання слова — це вибір потрібного сенсу з усіх можливих значень слова, і тільки за наявності чітко працюючої системи такого вибору з виділенням потрібного змісту й гальмуванням усіх інших альтернатив, процес вживання слів для вираження думки й для спілкування може протікати успішно.

2. Методи дослідження значення слів

Методи дослідження значення слів - це встановлення імовірності, з якою щораз спливає те чи інше значення слова і тих факторів, що визначають процес вибору.

1. Метод "вільних асоціацій " - випробуваному дається певне слово, на яке Йому пропонується відповісти будь-яким словом. Аналізуючи характер спливаючої асоціації, можна прослідкувати зв'язки, які виникають у суб'єкта при пред'явленні даного слова.

Цей метод з успіхом застосовувався в психології для вивчення характеру переважаючих у суб'єкта значеннєвих зв'язків і характеристики його схильності до наочних або до абстрагованих зв'язків. Він дає характеристики індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності й дозволяє діагностувати відхилення, які можна спостерігати в значенні слів при патологічних станах мозку.

Лінгвісти на основі асоціативного експерименту створюють словники асоціативних норм у різних мовах.

2. Метод спрямованих асоціацій. Обмеженість методу вільних асоціацій у тому, що він, добре виявляючи найбільше стандартні, частотні асоціативні зв'язки найменувань, набагато гірше "працює", коли потрібно виявити менш частотні й тому більш слабкі, глибинні зв'язки. Метод спрямованих асоціацій полягає в тому, що в характер стимулу вводяться деякі обмеження з метою звузити зону асоціативного пошуку випробуваного, перекрити йому шляхи до найбільш стандартних асоціацій. Тоді їхнє місце неминуче займають більш глибинні.

3. Метод вивчення "значеннєвих полів" (об'єктивний психофізіологічний метод). Випробуваному протягом тривалого часу пред'являється велика кількість не пов'язаних один з одним слів, причому протягом усього цього часу в нього реєструються мимовільні компоненти орієнтувального рефлексу (судинні, шкірно-гальванічні й електро-енцефалографічні).

Спочатку кожне слово викликає у випробуваних виразний орієнтувальний рефлекс, що виявляється у звуженні судин руки й розширенні судин голови, появі шкіряно-гальваніїчної реакції чи депресії альфа-ритму. Через деякий час випробуваний звикає до словесних подразників і вони перестають викликати в нього яку-небудь виразну орієнтувальну реакцію. У цей період і починається дослід з об'єктивним аналізом значеннєвих зв'язків.

З цією метою одне слово ("тестове") або супроводжується больовим подразником, або випробуваному пропонується у відповідь на це слово правою рукою натискати на ключ, у той час як із пальців лівої руки реєструється судинна реакція. Обидві ці умови приводять до того, що вже після декількох повторень досліду пред'явлення "тестового" слова починає викликати у випробуваного стійку орієнтувальну реакцію, що й служить вихідною для подальшого досліду.

Одержавши виразну орієнтувальну реакцію на пред'явлення одного "тестового" слова (наприклад, кішка), експериментатор ставить перед собою основне питання: які слова, крім слова кішка викликають у випробуваних аналогічні симптоми орієнтувальної реакції? Якщо Й інші слова, прямо чи побічно пов'язані зі словом кішка, починають викликати у випробуваних такі ж симптоми орієнтувальної реакції, як і, саме "тестове" слово, то це є об'єктивним симптомом того, що дане слово викликає систему значеннєвих зв'язків ("значеннєві поля").

4. Психосемантичні методи. Ч.Осгуд запропонував варіант спрямованого асоціативного експерименту - семантичний диференціал.

Людина завжди якось оцінює навколишні предмети, знайомих чи незнайомих людей, події. Життєвий досвід виробляє й загальні оцінки тих чи інших явищ. Причому ці оцінки характеризують явище цілком. Можна спробувати з'ясувати, як люди оцінюють окремо кожну зі сторін явища, а потім отриманий набір оцінок для одного явища порівняти з наборами оцінок для інших явищ. Можливо, ми через ці розбіжності в оцінках виявимо те, чим відрізняється у свідомості людини одне явище від іншого, як вони диференціюються за значенням, семантикою.

Після тривалих пошуків Осгуд установив, що більшість слів може бути згрупована всього в три класи, які він назвав факторами оцінки, сили й активності. Саме ці три фактори (незалежно від того, якими конкретними словами в експерименті вони названі) є універсальними, виявляються в оцінці будь-якого предмета чи явища. На матеріалі російської лексики до цих факторів були додані упорядкованість, складність, комфортність.