3. Слово й поняття

Оскільки за кожним словом приховується система зв'язків і відношень, у яких перебував позначений словом предмет, слово узагальнює й виступає як засіб формування понять. Говорячи слово "ніж", ми вводимо цей предмет у категорію знарядь, говорячи "дерево" ми так само позначаємо систему зв'язків, у яку це слово входить.

Слово не тільки позначає конкретний предмет, але й включає його в иайбагатшу систему зв'язків і відношень, у якій цей предмет знаходиться. При переході від більш наочних позначень (береза, сосна) до більш загальних понять (дерево, рослина) наші уявлення істотно збагачуються. Говорячи рослина, ми включаємо в це поняття більшу мережу зв'язків, ніж у слова береза або сосна. Цей загальний термін містить протиставлення рослини й тварини, у нього входять підлеглі категорії - дерева й трави, у прихованому вигляді їм відповідає все багатство індивідуальних різновидів дерев (сосна, дуб, осика), грав (осока, кропива), злаків (жито, пшениця, овес) і т.д.

Загальне поняття, позначене словом, що за ступенем наочності може здатися бідним, за системою зв'язків, прихованих за ним, незрівнянно багатше, ніж конкретне позначення окремого предмета.

Аналізуючи значеннєву будову слова, що позначає поняття, легко побачити, що за ним прихований як ряд образів, координованих з ним, так і ряд субординованих образів, інакше кажучи, кожне узагальнююче слово має, за словами Л.С.Виготського, свою "широту" й свою "довготу" (чи "глибину").

Говорячи слово собака, ми координуємо цей образ з такими образами, як кішка, кінь, вівця, заєць, вовк (широта), і чим ширше поняття, яким оперує людина, тим більшу кількість координованих (які стоять в одному ряді з ним) уявлень воно включає. Але говорячи слово собака, ми включаємо цей образ і в ієрархічну систему більш узагальнених категорій, у яку він входить (собака- тварина - живе), й одночасно викликаємо ряд окремих, підлеглих цьому поняттю образів, що входять у його рамки (вівчарка, бульдог, такса й под.).

Таким чином, називаючи певне слово, людина не тільки відтворює деякий наочний образ, але практично викликає до життя цілу систему зв'язків, що виходять далеко за межі безпосереднього сприймання ситуації й мають характер складної матриці згрупованих у логічну систему значень.

Ця система значеннєвих зв'язків, що містяться в слові, яке виражає поняття, дозволяє думці рухатися в багатьох напрямках, які й визначаються "широтою" й "глибиною" цієї системи зв'язків. Тому слово, яке формує поняття, з повною підставою може вважатися найбільш істотним механізмом, що лежить в основі руху думки.

На різних етапах розвитку система психологічних процесів, що супроводжують слово, неоднакова, й поняття, викликувані словом супроюджуються різними психологічними процесами. У маленької дитини слово викликає насамперед систему емоційних переживань і наочних образів; у дитини молодшого шкільного віку за словом виступає насамперед система наочних спогадів, і тому вона мислить пригадуючи; у старшого школяра й у дорослої людини слово викликає насамперед систему логічних операцій, тому він пригадує міркуючи.

Співвідношення наочно-образних і вербально-логічних компонентів, яке змінюється на послідовних етапах розвитку, не залишається тим самим у різних поняттях. У цьому плані можна розрізняти два види понять, відмінних за своїм походженням і психологічною будовою - "життєві" й "наукові" поняття.

"Життєві" отримуються дитиною в процесі нагромадження практичного досвіду, у них переважне місце займають наочно-образні зв'язки. Дитина практично уявляє собі, що означає кожне з цих понять, і відповідне слово викликає в неї образ тієї практичної ситуації, у якій вона мала справу з цим предметом. Тому дитина добре знає зміст кожного з цих понять, але, як правило, не може сформулювати або словесно визначити його.

Зовсім інша справа з "науковими" поняттями, що здобуваються дитиною в процесі шкільного навчання. Спочатку вони формулюються вчителем і лише потім наповнюються конкретним змістом. Тому школяр може із самого початку словесно сформулювати ці поняття і лише значно пізніше стає здатним заповнити їх повноцінним змістом.

Природно, що і структура обох видів понять, і система психологічних процесів, що беруть участь у їх формуванні, зовсім різні: у життєвих поняттях переважають конкретні, ситуаційні зв'язки, у наукових - абстрактні, логічні. Життєві формуються за участю практичної діяльності й наочно-образного досвіду, наукові - за ведучою участю вербально-логічних операцій.

Обидва зазначених види понять займають різне місце в розумовому житті людини й відбивають різні форми її досвіду.