Тема 1. Культура стародавнього світу

Захоплюючий світ старовини полонить уяву сучасної людині* пам'ятками ранніх цивілізацій. Стародавні культури підіймались-до незвичайних висот, що дивували своїх сучасників красою, на­довго ставали носіями людського прогресу, та минали віки — і нони з різних причин гинули. Але культура жила: інші народи підхоплювали естафету розвитку, наповнювали культуру новим змістом, і вона знову розквітала, щоб чарувати своєю довершені­стю, а з плином часу також ішла у небуття. Чим далі ми прони­каємо у глибінь віків, тим більше спостерігаємо локальність ок­ремих цивілізацій і культур. Очевидно, серед них були й такі, що народжувались і гинули замкнуто, залишивши після себе в степах І пустелях лише кам'яні фрагменти з загадковими написами.

У стародавніх цивілізаціях та їх культурах ще багато нероз­шифрованого, невивченого. Яка культура була, наприклад, у за­хідній півкулі планети в сиву давнину? Культура майя дослідже­на лише у її пізньому періоді, хоч вона мала довгу історію, сліди якої загублені. На території Мексики відкрито піраміду, що була похована під потоками лави вулкана, виверження якого, як ви­значили геологи, сталося вісім тисяч років тому. Отже, у захід­ній півкулі існували культури, можливо, стародавніші, ніж у схід­ній, але вони загинули, не залишивши після себе помітного сліду.

Новіші зі стародавніх цивілізацій, які досліджені наукою, — ті, що виникли у IV тисячолітті до н. є. на територіях Передньої Азії та Північно-Східної Африки: Вавілон, Шумер, Єгипет, Асси­рія, Урарту й ін.

Дивними оазисами в долинах річок виникали ці перші держа-ии-деспотії. Економіка їхня трималась на общинному землекори­стуванні, яке подекуди збереглося до наших днів. Цікаво, що са­ме в цей час панування рабства й особистої деспотії парів та фараонів зводяться величезні храми, палаци, гробниці, піраміди, які вражають своїми розмірами. Очевидно, має рацію відома дослідниця історії світової культури Н. Дмитрієва, зазначаючи, що перехід людства від первіснообщинного ладу до заснованої на рабстві цивілізації був гігантським переворотом, який дав людині зрозуміти свою силу над природою. Люди стали творити культуру як «другу природу» — будували іригаційні споруди, обробляли

47

метали, подорожували морями, склали карту зоряного неба, за-клали основи медицини, математики, геометрії, „астрономії,, Але стародавня цивілізація мала й свою протилежну сторону. Рабство принесло страшне пригноблення людини людиною. Царі, фарао-ни, жерці, вища знать упивалися необмеженою владою над під-леглими, а тим більше над рабами. Кожен цар, фараон оголошу­вав себе сином Божим, створював міф про свою надприродну мо­гутність, загадкову силу, порівнювану хіба що зі стихійними си­лами. У цьому також було джерело художньої уяви стародавньо­го митця, який будував палац чи піраміду відповідно до могут­ності володаря, зображуючи його в гігантських розмірах, надаю­чи йому рис таємничості.

Вся архітектоніка уявлень про світ та смисл життя, а також почуттів і переживань, характерних для стародавніх культур, знай­шла витончене втілення у цивілізації Стародавнього Єгипту.

Культура Стародавнього Єгипту. Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці IV тисячоліття до н. є. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформува­лась ранньорабовласницька держава Єгипет, якій випала історич­на доля стати одним із найбільших центрів світової культури.

Майже двохтисячолітнго історію Стародавнього Єгипту прий­нято ділити на три періоди: перший — Стародавній (бл. 2800— 2250 до н. є.), другий — Середнє царство (бл. 2050—1700 до н. є:), третій — Нове царство (бл. 1580—1070 до н. є.). Відповідно ви­діляють і три періоди в розвитку його культури.

Вже у Стародавньому та Середньому царствах були створені унікальні пам'ятки культури — гробниці фараонів Хеопса, Хеф-рена та Мікерииа, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета III, портретний дерев'яний рельєф «Зодчий Хесира» та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед кам'яних будов усього світу: висота її — 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней — 230 метрів, її середина — по суті суцільний масив кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипаль­ниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб пере­везти кам'яні блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч то­варних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник необмеженої влади фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори людини — піраміди Хеоп­са, Хефрена, Мікерииа — на скелястому плоскогір'ї пустелі по­близу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс — лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні

48

мертвого спекотного моря піщаних дюн, гробової тищі й безмеж­нії сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед

життям.

Зрозуміти всю силу емоційно-естетичного впливу цих пам'яток і Гароєгипетської культури можна лише тоді, коли усвідомиш, що всі вони були не просто витвором мистецтва, а складовою ча­стиною культу, заупокійного ритуалу, реалізацією певного світо-

сприйняття.

Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тва­рини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, кро­кодилів. На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зо-бражували соколом або телям. Фараон вважався «сином сонця», з цим пов'язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне від­творення в культурі: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади часу і земної реальності; у ску­льптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у

вічність.

У Новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідрміщими з яких є храми Амона-Ра в Кариаці і Луксорі поблизу Фів. Харак­терна особливість цих архітектурних споруд — маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося вражен­ня, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.

Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгип­тяни ввели традицію зображення фігур у такий спосіб: голова і ноги — в профіль, а торс — розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VII столітті до н. є. у єгипет­ському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф з Мемфіса «Плакальники»), але це було вже на схилі староєгипет-ської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.

Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою чи­слення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчи­слювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи,-осо­бливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошу­вальної системи сільського господарства.

49

Нагромаджений тисячоліттями досвід стародавньоєгипетської культури через Грецію і Рим збагатив західноєвропейську та сві­тову цивілізацію.

Культура Месопотамії. Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території сучасного Іраку, між ріками Тигр і Євфрат, у IV тисячолітті до н. є. На півдні Месопотамії, де ши­роко провадилось іригаційне сільське господарство, розвинулись прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду, Ларса, Ніппур, Ла-гаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим віком ста­родавньої держави шумерів. Це справедливо і в прямому, і в метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а й усього людства. Шумерам належать ва­жливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшли колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію, склали перші правові кодекси, винай­шли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.

Світ духовної культури шумерів заснований на міфології. Лю­дина створена з глини, замішана на божій крові; її призначення — працювати на богів і їсти ту їжу, яку вони чомусь не споживають. Всесвіт — божественна держава, в якій усе побудоване на слух­няності. Тема слухняності в сім'ї, в громадській поведінці, вважає дослідник В. Полікарпов, становила суть доброчинства і правиль­ного життя взагалі у стародавній Месопотамії, адже людина створена для рабської повинності й вірного служіння богам. Ста­ранний і слухняний слуга може розраховувати на милість госпо­даря. Отже, шлях слухняності, вірної служби та пошани до стар­ших, Правителів і богів — це шлях земного успіху, здоров'я й довголіття. Звідси детерміністична концепція життя людини: від самого дня народження воно визначене богом, і нічого в ньому змінити неможливо, так само неможливо відвернути смерть. Смерть — це кульмінація життя, завершення успіхів і перемог людини у боротьбі за встановлення справедливого і слухняного життя. В культурі шумерів уперше в історії людина зробила спробу морально подолати смерть, зрозуміти її як момент пере­ходу у вічність. У шумерській міфології вже існують міфи про золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли до релігійних уявлень народів Передньої Азії, а пізніше — в біблійні сюжети.

У стародавнім Шумері починається розвиток науки, яка нама­гається оволодіти дійсністю. Жерці міста Ур робили астрономічні спостереження протягом 360 років, на основі чого встановили, що протяжність року — 365 днів, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунда. Це відкриття трималося жерцями у глибокій таємниці і використо­вувалось для зміцнення влади над народом, складання релігійно-

50

містичних ритуалів та організації управління державою. Жерці й маги використовували знання про рух зірок, Місяця і Сонця, про поведінку тварин, про форми рослин для ворожінь, Передба­чення подій у країни. Вони були тонкими психологами, вмілими екстрасенсами та гіпнотизерами. У духовній культурі шумерів ще й досі залишається багато нерозгаданого.;

Дослідники відзначають досить високу художню культуру шу­мерів. Вирізняються красою й художньою досконалістю їх архі­тектура та скульптура.| В Уруці був зведений комплекс священних споруд — зиккуратів,' які стали центром духовної культури. За своєю архітектурою святиня Уру була прототипом Вавілонської вежі. У Шумері добре розвинулася скульптура. Статуї царів, жерців, воїнів виконувалися з експресією при мінімумі засобів вираження, що свідчить про високу майстерність їхніх творців. Набуло значного розвитку мистецтво пластики в металі: уперше золото використовувалось в комбінації зі сріблом, бронзою і кі­стю. У словесному мистецтві шумери першими застосували спосіб безперервної розповіді про події, що дало змогу створити перші епічні твори, иайвідоміший з яких — епічна легенда «Гільгамеш».

У кінці II тисячоліття до н. є. шумери асимілювалися з ваві­лонянами. Розквітає стародавня рабовласницька держава Ваві­лон, яка проіснувала до VI ст. до н. є. Вавілонська, халдейська та ассирійська цивілізації дуже багато перейняли з культури шуме­рів. Найбільших успіхів досягли вавілоняни в астрономії. Однак поступово втрачається незалежність рабовласницьких міст-дєр-жав, а з установленням персидського Панування Вавілон перестає бути столицею, його палаци й зиккурати перетворюються в руїни. У матеріальній та духовній культурі стали панівними інші звичаї, закони, вірування, ідеологія. Вавілонська цивілізація, по суті, була останньою фазою шумерської цивілізації та культури.

Наближалась нова епоха в розвитку світової культури, серцеви-ну якої становило поклоніння людині, піднесеній до божества. Це був величезний, навіть небезпечний з точки зору моральності, пе­реворот у духовному світі стародавньої людини. У вавілонській поемі «Енума Еліше» космологія створення людини хоч і базується на основі шумерської космології, але вже має іудейську інтерпре­тацію, згідно з якою людина не просто «раб божий», але й пан на землі, «цар природи». Колонізаторська ідея «панування людини иад усією землею», успадкована від Тори, через багато століть була оживлена у марксистському вченні про панування людини не тільки над природою, але й над самим суспільством.

Культура Індії. Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тисячолітті до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тисячолітті до н. є., в епо­ху «Рігвед». На основі великого зібрання гімнів «Рігвед» було витворено своєрідну духовно-світогілядну систему індуїзму —

51

серцевини індійської культури.В цю ж епоху склався поділ сус­пільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зро­зуміти характер та своєрідність індійської культури Саме в «Ріг-ведах» були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу сус­пільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кша-тріїв (воїнів), вайшвів (землеробів) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини в за­лежності від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалось вибору про­фесії, заняття певним ремеслом, навіть їсти можна було тільки тріїв (воїнів), вайшвів (землеробів) і шудрів (слуг).

Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та' культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та за­конами. Остаточний поділ суспільства на касти закріпився у пе­ріод раннього Середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 році, на час проголошення Індії незалежною державою, кількість каст досягла майже 3,5 тисячі.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійсь­кої культури, була система громадсько-політичного життя, засно­вана Буддою у другій половині І тисячоліття до н. є. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму на­було за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. є.). Збе­реглися численні едікти — вибиті на камені за наказом царя на­писи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму дер­жавного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясо­вано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві до­сить цікаві морально-політичні принципи, які базувались на буд­дизмі. У культурі центральне місце відводилось релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справед­ливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він ого­лосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе — незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші на­ступники зігнорували ці принципи й проводили типову загарбницьку-ку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишились досить глибокі сліди ашотизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики не-насильства, яку проводив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здо­була незалежність, — політики, яка знаходить все більше прихи­льників.

На художню культуру староіндійського суспільства глибокий вплив зробили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких свое-52

рідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята й ін. Художньо-образне сприймання через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, доско­налістю архітектурних форм. З цього погляду вражаючими є фре­ски печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу називає В. Полікарпов храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульп­турними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж.

Ще однією характерною рисою староіндійської культури є її сексуальний зміст, статева символіка, вираження в художніх об­разах ідеї поклоніння бргу кохання -— Ками. Грунтувався цей ^чзміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як процес космічного творення. Тому зображення божої пари в міцних обіймах досить поширене у храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозились товари, але й відбувався жвавий ку­льтурний обмін. Індія у цьому процесі відіграла значну культу-ротворчу роль.

Культура Китаю. Китай - країна стародавнь оїцивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури ранньо- го палеоліту ,та бронзового віку. Первісно-общинний лад існував тут довго — до_ХIV ст. до н. е., коли сформувалась,. перша рабо-власницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культу-

ра, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та

значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — прообраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізо­ваних імперіях — династії Цінь (221—207 до н. є.) та династії Хань (206 до н. є. — 220 н. є.).

Стародавній Китай збагатив світову науку і культуру значни­ми досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як ком­пас (III ст. до н. є.), спідометр (III ст. до н. є.), сейсмограф (II ст. н. є.), порох (X ст. н. є.), книгодрукування (VI-—VIII ст:), фарфор (III—V ст.). В галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідоми­ми, вичислене відношення довжини кола до його діаметра — чи­сло п. В галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення Сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці і ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий фактор культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Ін­дією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а

53

також з «рабськими країнами, Кореєю, Японією — морським шов-ковим шляхом.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має трьохти-сячолітшо історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано «Фармакологію» (Бень цао), вперше стали проводити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, припеченням, масажем.

Китайські будівничі здобули собі славу двома своєрідними па­м'ятками; Протягом двох тисяч років, починаючи з VI ст. до н. є., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда — Велика китайська сті­на.

У духовній культурі стародавнього Китаю важливе місце посі­дав феномен буденної свідомості, відомий в історії як «китайські церемонії». Це суворо фіксовані стереотипи етико-ритуальних норм поведінки і мислення, які складались на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміф'ологіза-ція й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинились до формування унікальності китайця як носія культури. Насам­перед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімей­них предків. З другого боку, ті боги, які залишилися в пошанівку, позбавились найменшого олюднення і стали холодними, абстракт­ними божествами-символами, як-от Небо, Піднебесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших стародавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загаль­ність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплючий, всезагальний Закон і Абсолют, без­формний і безіменний, небачений і нечуваний, недоступний ор­ганам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета життя стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософсь­ких системах конфуціанства та даосизму.

У китайському мистецтві особливе місце посідають калігра­фія, поезія та живопис. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в най-потаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя.

Антична культура. Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейсь-кого моря, на західному узбережжі Малої Азії, на берегах Мар-

54

мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в схід­ній частині острова Сіцілія виникла група рабовласницьких дер­жав, відомих в історії як Стародавня Греція або Еллада, У XII— VIII ст. до н. є. у Греції відбувся розклад первіснообщинного ла­ду і з'явилось патріархальне рабовласництво, яке у VІІІ—VI ст. до в. є. стало основою економічного і політичного життя суспіль­ства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосереди­лось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Ключову роль у цей час відігравали два міста-держави —- Афіни і Спарта, боротьба між якими за владу закінчилась перемогою Спарти в Пелопонеській війні (431—404 до н- є.). У 146 р. до и. є. територія Греції була включена до складу Римської імперії.

У старогрецьких полісах сформувалась могутня духовна куль­тура, яка справила великий вплив на розвиток цивілізації бага­тьох країн світу. У наше сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, слова, назви, імена, вирази, які дійшли до нас саме з культури Стародавньої Греції. Коли ми хочемо підкресли­ти величину предмета, то кажемо, що він «гігантських» розмірів, коли наголошуємо на величі якоїсь роботи, то кажемо, що вона «титанічна», і навпаки — незначних людей називаємо «пігмеями» з тих же джерел і вирази «панічний жах», «яблуко розбрату», «ріг достатку», «олімпійський спокій», «лебедина пісня», «ахіл-лесова п'ята», «муки Тантала», «сізіфова праця» та багато інших. Численні наукові поняття своїм корінням сягають у старогрецьку мову. Кращі зразки старогрецької архітектури, скульптури та ми­стецтва є в певному розумінні неперевершеними, класичними, на них вчаться все нові й нові покоління митців, таємницю їх гармо­нії й естетичного впливу намагаються розгадати дослідники.

Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, по­трібно враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не мо­нархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містамй-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у гре­ків особливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політично активна людина. Саме така людина була головним об'єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція ку­льтури знайшла своє вираження у знаменитому висловлюванні афінського філософа Протагора: «Людина — -мірило всіх речей». Герой єгипетської, месопотамської чи індійської культури сильний своєю загадковістю, надприродністю, зв'язком із небом та його стихійними силами, герой же культури Стародавньої Греції — реальна людина. Навіть грецькі боги мають людську подобу, во­лодіють людськими достоїнствами і людськими слабостями: вони помиляються, сваряться, ревнують, зводять один на одного накле­пи і т. д. Н. Дмитрієва не без підстав зауважує, що, напевне, в

55

демократії та глибокому гуманізмі й полягає загадка «грецького чуда». Греки високо цінували зваженість, рівновагу, міру вчин­ків людини, яка була вільним громадянином і брала участь в уп­равлінні державою/Звідси відсутність у грецькому мистецтві гі­гантоманії, звідси прагнення вписувати споруди і скульптури у природне середовище. Зразком такого доцільного вписування в ландшафт є комплекс Акрополя в Афінах. Або ж візьмімо для прикладу скульптуру Афродіти Мілоської. Висота фігури дорів­нює зростові середньої гречанки, в ній ніякої помпезності й по­казної величі, зате скільки піднесеного спокою, краси жіночого тіла виражено у мармурі.

За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог — як безсмертна людина. Цей концептуаль­ний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже ранні філософські системи Анак-симандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності, гармонії, «логосу», діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж" річку, став пізніше вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У ста­родавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне а; • містичне вчення (Демокріт) іа ідеалізм (Сократ і Платои). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань — історія; «батько історії» Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці «Політика» створив пер­шу теорію держави. Грецький учений Евклід заклав основи гео­метрії, Архімед — механіки.

У II столітті до н. є., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму. Але, як писав поет Горацій, «полонена Греція перемогла некультурного переможця». Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи, змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. Пізніше він, ставши велетенською імперією, створить свою небуденну культуру, але лигне тоді, коли набереться досвіду у завойованого сусіда. Пере­дусім Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їх імена на латинський лад; скульптори та художники намагалися старанно копіювати грецькі зразки; поети і драматурги переспі­вували сюжети неповторної грецької поезії і драми. Вплив грець­кої культури був настільки сильним, що напочатку, після завою­вання Еллади, римська наука стала двомовною. У римських ос­вічених родинах прийнято було розмовляти поряд із латинською ще й грецькою. Вчений Апулей писав латинською, а Марк Авре-лій — грецькою. Лише з часом римські філологи розробили лек­сичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі всебічно розвинутої грецької мови. У І і II ст. поступово розквітає римська культура, в першу

56

чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н. є. в Римі був збудований знаменитий Колізей, який став визначною пам'яткою старорим-ської архітектури. За своїм призначенням це величезний амфі­театр (висота його 48,5 м, в плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м) для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій чверті II ст. н. є. створена ще одна пам'ятка архітектури — Пантеон, або, як його називали, «храм усім богам». Це величезна циліндрична будова, перекрита півсферичним куполом, із входом у вигляді портика. Активно зводилися й інші споруди: арки, лаз­ні, чудові терми, форуми, палаци, кріпосні стіни. Рим набув со­лідного і розкішного вигляду.

Значного розвитку набрали санітарія, гігієна, право, які ста­новили гордість Риму. Розквітли живописне мистецтво, поезія, театр.

Для зміцнення своєї влади римські імператори широко вико­ристовували різноманітні масові видовища. Гак, Цезар у -46 р. звелів викопати на Марсовому полі штучне озеро, на якому ор­ганізували битву між сірійським і єгипетським флотами, у ній брали участь дві тисячі гребців І тисяча матросів. А імператор Клавдій влаштував на Фуцинському озері битву сіцілійського і родоського флотів за участю 19 тисяч чоловік. Ці видовища вражали своїми масштабами і пишністю, переконуючи спостері­гачів у могутності правителів Риму. Однак розкіш та багатство розбещували римську вищу знать, в середовищі якої щодня орга­нізовувались колективні обіди, що тривали по п'ять-шість годин; часто влаштовувались розгульні бенкети — оргії. Імператор Ві-теллій протягом року проїдав 900 млн. римських сестерціїв. Най­більш спритні підлеглі внаслідок фінансових махінацій ставали багатшими за самих імператорів. Посилився розклад суспільного організму Римської імперії, яка все частіше зазнавала тиску з бо­ку численних племен готів, шо нападали на неї, потім полчищ, кочівників —- гуниів. Зрештою в 476 р. Рим був захоплений вест­готами та вандалами, влада перейшла до варварських дружин.. Так відійшла в історію Римська імперія та її культура.

Література:. Василь в Д. Исторпя религий Воетока. М., 1988; Дми-трнева Н. Кратная исторпя искусетв. Вьш. 1. М., 1986; Культура Древнего Египта. М-, 1976; Культура Древнеіі Півдня. М,., 1975; Культура Древнего Рима. В'2-х т. М., 1985; Кун М. Легенди і міфи Стародавньої Греції. К, 1968; Підлісна Г. Світ античної культури. К., 1939; Полікарпов В. Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.

57