Тема 2. Виникнення та розвиток біржової діяльності в Україні

Перші біржі в царській Росії були організовані не з ініціативи самих торговців товаром, як це відбувалося на Заході та в США, а за наказом царя Петра 1, котрий довгий час перебуваючи за кордоном, особливо в Голландії, бачив як здійснюється організована (ринкова) торгівля сільськогосподарською продукцією. Не до кінця усвідомлюючи економічну сутність цього явища, але борючись за впровадження в тодішній Росії всього передового, що нагромадила Європа, за його розпорядженням в 1703 році була відкрита перша біржа в Петербурзі. Для неї було побудовано спеціальне приміщення. Однак ділове життя того часу характеризувалось незначними об’ємами угод, примітивними організаційними формами торгівлі, нерозвиненістю кредитування та інше. Тому за наступні сто років було створено лише 4 біржі – Одеську, Варшавську, Московську та Рибинську.

Пожвавлення в біржову торгівлю внесли реформи, що введені в 1861 році. Вони прискорили перехід до ринкового господарювання, створили сприятливі передумови для подальшого розвитку біржової торгівлі. Біржі відкриваються в Казані, Ризі, Києві; а пізніше - в Астрахані, Саратові, Харкові, Миколаєві, Баку. З’являються елеватори, створюються комерційні банки, розпочинають діяти товарні кредити під хліб, створюються залізничні мережі, удосконалюються транспортні засоби.

Новий етап розвитку біржової торгівлі Росії припадає на початок 20 сторіччя та особливо на передвоєнні – 1905-1913 роки. За цей строк відкрилось більше 50 бірж, а в цілому кількість їх досягла 115.

В царській Росії біржа стала не тільки організованим оптовим ринком, а й органом представництва та захисту інтересів торгівлі та розвитку ринкової інфраструктури.

Біржа займалася питаннями залізничного та водного транспорту, хлібної торгівлі, митниці, податками та іншими проблемами ринкового характеру.

До 30-х років минулого сторіччя, на початку свого розвитку, російські біржі були переважно товарними, але пізніше вони почали освоювати торгівлю облігаціями державних позик та акціями.

На початок першої світової війни царський уряд закрив усі біржі, але “чорна” біржа діяла майже до жовтня 1917 року.

Визначну роль в розвитку біржової торгівлі в Україні відіграли Одеська та Миколаївська біржі, а пізніше помітний вклад у встановлення процесу біржових товарних відносин відіграла і Київська біржа.

Вся історія становлення та розвитку Одеської біржі тісно пов’язана із динамікою торгово-економічних зв’язків Одеси із зовнішнім світом та її географічним положенням.

Невпорядкованість з торгівлею зерном, великі потоки його, що надходили з різних кінців країни, призводили до хаотичності як в ціновій політиці, так і в організації торгівлі. Враховуючи деякий досвід організації біржової торгівлі, що вже тоді був нагромаджений в Росії, 30 жовтня 1796 року міською владою міста був виданий наказ про створення біржі, яка розмістилась в будинку пана Дофіне.

Як хлібоекспортний центр, Одеса не має суперників, а з 1847 року займає перше місце у Європі. В цей же час через Одесу проходить біля 37% всього російського зерна та біля 60% - з півдня Росії.

В стінах існуючої біржі вже стало тісно покупцям і продавцям і в 1834 році було закладено будівництво нового приміщення Одеської товарної біржі. В цей період затверджується новий Статут біржі, створюється відділ Комерційної ради для забезпечення місцевого кредитування та обговорення комерційних питань.

На біржі поряд із зерном росте торгівля мукою, цукром, спиртом. Через порт в країну ввозиться бавовна, чай, джут, пробкова кора, фрукти та інше.

Про зростання обсягів зовнішньої торгівлі в місті Одеса та величезній ролі в цьому процесі місцевої біржі свідчить те, що Одеса в цей час за обсягами торгівлі вийшла на перше місце в Росії.

В історії розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції країни особливе місце займає Миколаївська біржа. Виникнення цієї біржі тісно пов’язане з розвитком м. Миколаєва, як торгового центру зерном та відвантаженням його на експорт. З відкриттям Миколаївського комерційного порту місто позбулося своєї замкнутості і вже з цього порту почали відправлятись торгові судна, як іноземні, так і вітчизняні. Посилило роль м. Миколаєва, як торгівельного порту, з’єднання його залізницею з містами Кривий Ріг, Харків, Дніпропетровськ. Все це сприяло активному розвитку експорту зерна та продуктів його переробки.

Місцеві та іноземні купці почали чітко розуміти, що низку проблем, пов’язану з організацією торгівлі зерном, його експортуванням не можливо вирішити без створення в місті біржі.

Миколаївська біржа була заснована в кінці 1885 року, про що засвідчує і Устав біржі, який був затверджений 13 грудня того ж року Миколаївським градоначальником. Миколаївська біржа, як і всі інші, що утворювались тоді в царській Росії, знаходилась в підпорядкуванні Міністерства фінансів. Поточна діяльність біржі здійснювалась під керівництвом Біржового комітету, що вибирався загальними зборами біржової спільності на три роки. Учасниками біржової спільноти були купці першої та другої гільдій, не залежно від їхнього місця проживання, що внесли річний розмір плати за відвідання біржі, який встановлювався Біржовим комітетом.

З перших днів роботи біржа займається упорядкуванням торгівлі зерном та створенням необхідних умов для його реалізації на експорт. За ініціативою Біржового комітету в Миколаївському комерційному порту був збудований елеватор місткістю 1760 тисяч пудів. Він був обладнаний найсучаснішим устаткуванням по вигрузці та загрузці зерна на баржі і пароходи, доочистці зерна і його сортуванню, що значно покращило кондиції експортного зерна. Налагоджується випуск бюлетня біржі, де для широкої маси населення дається інформація про ціни на зерно, про зернові ринки світу тощо.

З розвитком капіталізму в Росії м. Київ втратило не тільки історичне значення, а й почало перетворюватися в провінційне місто. Місцеві купці та банкіри звернулися до Київської міської думи з проханням про заснування в місті біржі, що дало б можливість залучити іногородніх купців або їх агентів, сприяти розвитку промисловості та встановленню більш стабільних та об’єктивних цін на основні продукти місцевого виробництва в інтересах виробників та покупців. Це і стало основним мотивом організації біржі, що залишила помітний слід у розвитку біржової торгівлі в країні.

Київська біржа була заснована в 1865 році. Затверджений статут окрім загальних правил надавав біржовому комітету право призначати та відкривати біржові збори на свій погляд. До компетенції біржової спільноти входили обговорення справ, що торкалися організації та утримання біржі, а також розгляд питань біржового комітету, встановлення збору за відвідування біржі. В статуті визначався порядок взаємовідносин біржового комітету з державними закладами та посадовими особами.

Організацію торгівлі на біржі здійснювали маклери, чисельність яких регламентувалась Міністерством фінансів. На початку діяльності біржі працювало 10 маклерів, а з часом їх кількість зросла до 15 чоловік. Заслуговує на увагу ї організація такої служби на біржі, як артілі.

Основним за значенням товаром біржових угод, що укладалися на Київській біржі був, звичайно, цукор. Окрім того, на біржі торгували зерном, спиртом, цінними паперами. На долю Київської біржі припадало понад 30 відсотків цукру, що реалізовувався Російською імперією. На експорт продавався лише цукор вироблений на території України.

Обсяги реалізації на Київській товарній біржі були не великими, в порівняні з ведучими на той час біржами Одеси та Миколаєва. Але непересічне значення Київської біржі в тому, що вона була основним центром біржової торгівлі цукром в Росії.

В 1913 році на Україні діяло 11 бірж в таких містах, як Київ, Миколаїв, Одеса, Харків, Херсон, Маріуполь, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Бердянськ, Кременчук. Всі вони здійснювали торгівлю, як правило, сільськогосподарською продукцією і лише на Київській, Харківській та Одеській біржах проводились операції з цінними паперами.

Не дивлячись на складність розвитку ринкової економіки на теренах Царської Росії, біржі, що функціонували на території нашої країни відіграли суттєву роль в становленні біржового ринку. Проте, рівень його розвитку вже в той час значно відставав від таких бірж як Чікагська торгова, Лондонська цукрова, Токійська рисова “Доджіма”, де в цей час вже були освоєні форвардні контракти і приступили до торгівлі ф’ючерсними контрактами з відповідною організацією торгівельного процесу.

Радянська біржа мала підлегле становище в системі торгівлі внаслідок жорсткої контрольної та законодавчої регламентації її діяльності з боку органів влади. Заборонялись спекулятивні операції, включаючи термінові угоди з товаром і цінними паперами, суворо дотримувався принцип збереження контрольних позицій державних та змішаних підприємств на загальних зборах і в біржових комітетах товарних бірж.

З часом біржі почали звинувачуватися в тому, що вони протиставляють себе інтересам держави, яка бореться з стихійним ринком; призводять до складності в роботі з Наркомторгом, адміністративні функції якого більш ефективно діють на ринок, ніж один моральний авторитет біржі; що біржі дорого обходяться державі. Зусилля державного регулювання економіки призвело до згортання нової економічної політики.

В 1927 році на засіданні Раднаркому було прийнято рішення про перегляд функцій бірж і скорочення їх кількості. В результаті цього, із 18 бірж, що діяли в той час на Україні, залишилось лише чотири, а до кінця 1930 року перестали працювати й вони.

Так і не розвинувшись, біржовий ринок України зупинився в чеканні більш ніж на півстоліття, в той час як в країнах з ринковою економікою він продовжував розвиватись і вдосконалюватись.