Ведення робочої карти призначення робочої карти та вимоги до неї

Топографічні карти широко використовують командири і штаби всіх ступенів для вирішення різноманітних завдань, що пов'язані з діями військ на місцевості. За картою вивчають і оцінюють місцевість, орієнтуються на ній, визначають координати позицій і цілей, здійснюють різноманітні інженерно-технічні розрахунки.

Робоча карта – топографічна карта, на якій командир (начальник, офіцер штабу) за допомогою графічних умовних знаків і надписів відображає тактичну або спеціальну обстановку та її зміни під час бою. Застосовуючи робочу карту, командир вивчає й оцінює обстановку, приймає рішення, ставить завдання підлеглим, організовує взаємодію, доповідає про хід бойових дій. У цьому полягають роль і значення карти як засобу управління підрозділами в бою.

Командири підрозділів переважно працюють із топографічними картами масштабу 1:50 000 або 1:100 000. У деяких випадках, наприклад при форсу­ванні водних перешкод, вони користуються картами більшого масштабу, а при веденні бою у великих населених пунктах – планами масштабу 1:10 000 або 1:25 000.

Вищі штаби забезпечують підрозділи топографічними картами. Командири взводів, рот і прирівняні до них отримують карти в штабі батальйону (дивізіону) завчасно чи одночасно з постановкою їм бойових завдань.

При діях у районах, які не забезпечені великомасштабними топогра­фічними і спеціальними картами, або на місцевості зі значними змінами можна використовувати фотокарти, фотосхеми або аерознімки з коорди­натною сіткою. Командир підрозділу веде робочу карту за допомогою встанов­лених умовних знаків чітко та ясно, щоб у відображеній на ній обстановці могли легко розібратися старші начальники і командири підлеглих підроз­ділів. Зрослий просторовий розмах бойових дій підрозділів, їх швидко­плинність і висока маневреність, упровадження автоматизованих систем управління військами ставлять підвищені вимоги до нанесення на робочу карту обстановки, її наочності, оскільки управління підрозділами може здійснюватися під час руху, а обстановка передаватися засобами зв'язку. Тому вимоги, які висувають до робочої карти, полягають у точності й вірогідності нанесення обстановки, її повноти і наочності, своєчасності роз­робки, стислості та ясності.

Точність нанесення обстановки є найважливішою вимогою до ведення робочої карти. Без суворого виконання цієї вимоги неможливі ефективна взаємодія артилерії та авіації з механізованими і танковими підрозділами, підтримка підрозділів вогнем та іншими бойовими засобами. Для цього необхідна точна цілевказівка. Тому положення своїх військ і військ против­ника наносять на робочу карту якомога точніше. Так, пункти управління, передній край, фланги, вогневі позиції своїх військ і військ противника, а також положення його важливих цілей, наносяться на карті з точністю 0,5-1,0 мм. Точність нанесення інших цілей та об'єктів не повинна перевищувати 2-3 мм.

Повнота обстановки залежить від даних, які необхідні командирам для керування підрозділами в бою. На свою робочу карту командир підрозділу наносить тільки ті дані, які мають безпосереднє відношення до виконання поставленого завдання. Положення і дії своїх військ наносять, як правило, на карті в обсязі на один ступінь вище свого підрозділу і з деталізацією на один-два ступені нижче. Усе це полегшує користування робочою картою, скорочує час при нанесенні обстановки, сприяє збереженню в таємниці задуму старшого командира.

Наочність робочої карти досягається чітким і стислим відображенням бойової обстановки та її основних елементів, які можуть суттєво вплинути на ведення бою, акуратним нанесенням тактичних умовних знаків та вмілим розміщенням написів.