Підготовка карти до роботи

Підготовка карти до роботи складається з:

1. ознайомлення з картою

2. скле­ювання її аркушів

3. складання склеєної карти

Ознайомлення з картою полягає в з'ясуванні її характеристик: масштабу, висоти рельєфу, року видання, поправки напрямку, а також місця розташу­вання аркуша карти в координатній зоні. Знаючи їх, можна отримати уяв­лення про геометричну точність і детальність карти, ступінь її відповідності місцевості, а масштаб і рік видання, крім цього, необхідно знати для зазна­чення в документах, що розробляються за картою.

Висота перерізу рельєфу, рік видання, поправка напрямку можуть бути неоднаковими для різних аркушів карти. При склеюванні декількох аркушів ці дані можна обрізати або заклеїти, тому їх бажано записувати на зворотній стороні кожного аркуша карти.

На кожному аркуші карти району дій підрозділу піднімають підписи координатних ліній (дев'ять підписів, які рівномірно розташовані на всьому аркуші). Їх, як правило, обводять кружечками чорного кольору діаметром 0,8 см і підфарбовують жовтим кольором. У цьому випадку при цілеспря­муванні в бойовій машині не потрібно розгортати склейку карт.

При застосуванні карт, розташо­ваних на стиці координатних зон, слід встановити, сіткою якої із зон нале­жить користуватись, при необхідності треба нанести на відповідний аркуш карти додаткову сітку суміжної зони.

Склеювання карти. Підібрані аркуші карт розкладають на столі згід­но з номенклатурою (рис. 2.56). Потім гострим ножем чи лезом бритви зрі­зують праві (східні) поля аркушів, крім крайніх правих, а також нижні (південні), за винятком крайніх ниж­ніх. Аркуші склеюють у колонки, які потім склеюють між собою. При скле­ю­ванні верхній аркуш накладають на нижній титульною стороною вниз. По­тім одночасно змащують краї обох ар­ку­шів, що будуть склеюватися, тонким шаром клею і перегортають верхній аркуш титульною стороною вверх, обережно накладають його на північне поле нижнього листа, точно зіставляючи при цьому їх рамки, а також виходи ліній координатної сітки і контурів. Смугу склеювання обережно розправ­ляють чистою ганчіркою, видаляючи при цьому клей, що залишився. Аналогічним чином склеюють колонки між собою справа наліво.

Складання карти. Карту склада­ють, як правило, гармошкою, щоб зруч­но було користуватися нею без пов­ного розгортання і носити в польо­вій сумці.

Перед складанням визначають район дій підрозділу, загинають, від­по­відно до ширини польової сумки, краї карти і складають отриману сму­гу карти згідно з довжиною сумки. Кар­ту слід складати якомога щіль­ніше, слідкуючи, щоб згини не прохо­дили по лініях склеювання листків (рис. 2.57).

Визначення відстані, азимутів та координат об'єктів за картою

При створенні топогра­фічних карт спроектовані на поверхню рівня лінійні розмі­ри всіх об'єктів місцевості змен­шують у певну кіль­кість разів. Ступінь такого змен­­шення називають мас­шта­бом карти.

Масштаб може бути виражений у чис­ловій формі (числовий мас­штаб) або гра­фіч­ній (ліній­ний, поперечний масштаб) у вигляді графіка. Оформлен­ня числового та лі­ній­ного мас­штабів вказують на карті (рис. 2.14).

Відстань на карті вимі­рюють, користуючись зде­біль­шого числовим або лі­нійним масштабом.

Числовий масштаб – масштаб карти, виражений дробовим числом, чисельник якого – одиниця, знаменник – число, що пока­зує, в скільки разів зменшені на карті горизонтальні лінії місцевості. Чим мен­­ший знаменник, тим більший масштаб карти. Наприклад, масштаб1:25 000 показує, що всі лінійні розміри елементів місцевості (їхнє горизонтальне про­кла­дання на поверхні рівня) при зоображенні на карті зменшені у 25 000 разів.

Відстань на місцевості в метрах та кілометрах, що відповідає 1 см на карті, називають величиною масштабу. Її вказують на карті під числовим масштабом.

При користуванні числовим масштабом відстань, що вимірюється на карті в сантиметрах, множать на знаменник числового масштабу в метрах. Наприклад, на карті масштабу 1:50 000 відстань між двома місцевими предметами дорівнює 4,7 см, на місцевості вона становитиме 4,7х500=2350 м. Якщо відстань, виміряну на місцевості, необхідно відкласти на карті, то її потрібно поділити на знаменник числового масштабу. Наприклад, на місцевості відстань між двома предметами дорівнює 1525 м, на карті масштабу 1:50 000 вона буде становити 1525:500 = 3,05 см.

Лінійний масштаб – графічне зображення числового масштабу. На шкалі лінійного масштабу відрізки позначені цифрами й відповідають відстані на місцевості в метрах або кілометрах. Це полегшує процес вимірювання відстані, тому що не потрібні підрахунки.

Вимірювання за лінійним масштабом виконують за допомогою циркуля-вимірювача (рис. 2.15). Довгі прямі та хвилясті лінії на карті вимірюють частинами. Для цього встановлюють крок циркуля-вимірювача, що дорівнює 0,5-1,0 см, і ним проходять по лінії, що вимірюється, рахуючи кількість переходів ніжки циркуля-вимірювача. Решту відстані вимірюють за лінійним масштабом. Для підрахування відстані множать число переходів циркуля на величину кроку в кілометрах і додають до отриманої величини залишок. Якщо немає циркуля-вимірювача, його можна замінити смужкою паперу, на якій штрихом відмічають виміряну на карті або відкладену на ній за мас­штабом відстань.

Вимірювання довжини маршруту. Довжину мар­шру­ту вимірюють, як правило, курвиметром (рис. 2.16). Стандартний курвиметр має дві шкали вимірю­вання відстаней за картою: з одного боку – метрич­ну (від 0 до 100 см), з іншого – дюймову (від 0 до 39,4 дюйма). Механізм приладу складається з обвід­ного колеса, що з'єднане зі стрілкою системою зубча­тих передач. Для вимірювання довжини лінії на кар­ті необхідно поворотом обвідного колеса вста­новити стрілку курвиметра на нульову позначку шка­ли, а потім прокотити обвідне колесо по лінії, що вимі­рюється. Отриману за шкалою приладу величину тре­ба помножити на величину масштабу карти.

Правильність роботи курвиметра перевіряють шляхом вимірювання відомої довжини лінії, наприклад між лініями кілометрової сітки на карті. Помилка у вимірюванні приладом лінії довжиною 50 см становить не більше 0,25 см.

Виміряна за картою довжина маршруту завжди буде трохи коротшою за дійсну, тому що при складанні карт, особливо дрібномасштабних, дороги випрямляються. У горбистих та гірських місце­востях, крім цього, спостерігається велика різниця між горизонтальним про­к­ла­данням маршруту та його дійсною довжиною через підйоми та спуски. У зв'язку з цим, у виміряну за картою довжину маршруту потрібно вводити поп­равку. Поправочні коефіцієнти для різних типів місцевості неоднакові (табл. 7).

Таблиця 7