Сприймання часу

Сприймання часу є відображенням у свідомості тривалості, швидкості та послідовності дій. Проміжки часу, визначенню яких сприяють слухові, рухові відчуття, виробляються під впливом ритмічних процесів, що відбуваються в організмі людини. Ритмічне дихання, ритм режиму дня, навчальної і трудової діяльності сприяють виробленню рефлексу на час (умовнорефлекторно). Тривалі проміжки часу сприймаються, з одного боку, у зв’язку з процесами, що відбуваються в організмі (відчуття голоду, втома), а з іншого – у зв’язку з ритмом явищ у природі (зміна дня і ночі, температури). Спостерігається і суб’єктивна оцінка тривалості часу, що може бути пов’язана із зацікавленістю і характером діяльності людини.

Клінічні спостереження свідчать, що сприймання часу є результатом процесів відображення, що відбувається в мозку. Хоча деякі дослідники стверджували, що в мозку існує самостійний центр часу, практикою це не підтверджено. Більше то, відомо, що порушення сприймання часу спостерігається при ураженні різних відділів мозку.

Зарубіжні психологи поділяють думку про таламічну локалізацію часових сприймань, обмежуючи її механізмами проміжного мозку. Вітчизняні вчені вважають, що орієнтування людиини в часі відбувається за допомогою коркових відділів мозку. Збудження і гальмування мають певну тривалість, відбуваються з певною швидкістю і змінюються в певній послідовності. Ритмічна зміна явищ у світі, у тому числі збудження і гальмування, і є основою відліку часу. У відображенні часу беруть участь різні аналізатори, але найточніше розрізняються великі часові інтервали слуховий і кінестетичний аналізатори. Саме кінестетичний аналізатор І. Сєченов назвав органом сприймання просторових і часових відношень.

Сприймання тривалих часових проміжків значно залежить від характеру суб’єктивних переживань особистості. Так, час, заповнений інтенсивною цікавою діяльністю, збігає ніби швидше, ніж тоді, коли людина бездіяльна.

На сприймання часу впливають емоції людини: при позитивних емоціях виникає ілюзія прискореного плину часу, а при негативних – час суб’єктивно сповільнюється.

Сприймання часу залежить від вікових особливостей людей: у дитинстві час минає суб’єктивно повільніше, а в дорослої людини – швидше. Отже “чуття часу” не є вродженим. Воно розвивається в процесі життя залежно від діяльності людини і умов існування.

Закон заповненого часового відрізку : чим більше заповненим і, значить, розчленованим на маленькі інтервали є відрізок часу, тим тривалішим він здається. Цей закон відображає закономірність відхилення психологічного часу згадування минулого від об’єктивного часу.

Для часу переживання теперішнього має місце зворотнє твердження. Коли час, що минув у згадуванні здається нам тривалішим ніж він був, коли був заповнений подіями, і коротшим, коли був пустим, то по відношенню теперішнього часу, навпаки: чим бідніше подіями, тим тривалішим воно здається в переживанні; чим багатше, змістовніше і заповнене, тим непомітніше воно протікає і тим меншою здається його тривалість. В цьому розчленуванні закону заповненого часового відрізку на два протилежних за змістом положення відбивається якісна специфіка минулого і теперішнього. Минуле об’єктивоване в своєму змісті і цілком визначається ним; події в ньому розчленяють час і подовжують його для переживання. В теперішньому, як би воно не було заповнене, воно замикається в одне ціле; воно не розчленяється, оскільки переживається як теперішнє. Коли час незаповнений, - в переживанні створюється напруження, увага концентрується на часі, що протікає, час в результаті подовжується.

В міру того як в часі який людина переживає, проступає установка на майбутнє , змінюються закономірності, що визначають тривалість. Час очікування бажаної події в безпосередньому переживанні подовжується, небажаної – вкорочується. В першому випадку час ніколи не протікає достатньо швидко, в другому – завжди протікає надзвичайно швидко. Тривалість, яка переживається відхиляється від об’єктивного часу в сторону, зворотню до напряму. Роль цього фактора, пов’язаного з емоційним характером переживання, фіксується як закон емоційно детермінованої оцінки часу. Він виражається в тому, що час, заповнений подіями з позитивним емоційним знаком, скорочується в переживанні, а заповнений подіями з негативним емоційним знаком в переживанні подовжується.

Характерною особливістю часу є його незворотність.

Ми можемо повернутися до певного місця в просторі, від якого ми пішли, але ми не можемо повернути час, який минув.

Встановлення об’єктивного порядку чи однозначної, незворотньої послідовності подій в часі означає розкриття причинної залежності між ними. На основі причинних залежностей ми опосередковано вирішуємо питання об’єктивної послідовності подій.

Крім встановлення порядку чи послідовності попереднього і наступного, має значення тимчасова локалізація, що включає визначення величини інтервалів, що їх відділяє, знання того, що день – це частина століття, року, місяця і т.д.

Час життя об’єктивно визначається лише як час історії. Лише на основі історично визначеної системи відліку часу, можна співставити часові показники різних спостерігачів, вільно переходячи з однієї точки зору на іншу, встановлювати однозначну відповідність всіх дат.