Емоція сорому

Емоція сорому – виникає як переживання неузгодженості між нормою поведінки та фактичною поведінкою, прогнозування осудливої або негативної оцінки оточуючих.

Іноді сором, збентеження і провину розглядають як різні прояви однієї емоції, іноді – як різні емоції, що не мають нічого спільного, іноді – як різні емоції, що мають дещо спільне.

Дарвін користувався цими трьома поняттями, не робив різниці між ними, і використовував як синоніми. Він вважав, що сором належить до великої групи емоцій, в яку окрім сорому входять: збентеження, провина, ревнощі, заздрість, скупість, мстивість, брехливість, підозріливість, самовпевненість. Амбіційність, гордість, приниження, пиха.

Більшість сучасних теоретиків погоджується з тим, що всі ці поняття мають емоційний зміст, деякі не погоджуються з тим, що кожне поняття – базова емоція.

Мімічний вираз сорому

Мімічний вираз сорому і збентеження подібний. Людина ховає очі, відвертається і опускає голову. Рухи голови свідчать проте, що людина прагне стати меншою, ніж вона є насправді. З фізіологічних атрибутів сорому, цікавим є феномен появи соромливого рум’янця на щоках (мимовільно, як результат діяльності вегетативної нервової системи). Хоча рум’янець з’являється не завжди.в дорослому віці – рідко).

Іноді доросла людина задирає підборіддя і замінює соромливий погляд на зневагу., намагається стати непомітною, не потрапляти на очі.

Переживання сорому

Соромлячись, людина відчуває підвищення самосвідомості, самоусвідомлення і самоконтролю. Вся свідомість людини заповняється нею. Вона усвідомлює лише себе, лише ті риси, які стають неадекватними в даний момент, так, ніби те, що було глибоко схованим, стало виставленим напоказ іншим.. людина відчуває свою неспроможність, забуває слова, робить невірні рухи.

Детальний опис сорому представлений Хелен Льюіс. Людина, що переживає сором, відчуває себе об’єктом зневаги і насмішки, смішним, приниженим і маленьким. Відчуває неадекватність, нездатність і неможливість осмислити ситуацію. Сором може спровокувати сум чи гнів і викликати сльози чи рум’янець на обличчі. Доросла людина почуває себе дитиною, слабість якої виставлена на загальний огляд.

Модільяна (1971) визначає сором – як втрату ситуаційної самоповаги.

Причини сорому

Почуття

- розчарування в собі;

- самоусвідомлення;

- відчуття, що зробив щось, що шкодить іншим;

- відчуття, що зробив щось, що є невірним юридично чи морально;

- відчуття ізоляції, покинутості;

Думки

• про невдачу, розчарування;

• про те, що зробив щось погане для інших;

• брудні, аморальні;

• проте, що люди насміхаються над вами.

• дії

• вчинок юридично чи морально невірний;

• вчинок дурний і помилковий;

• вчинок шкідливий для довколишніх;

• вчинок, який не потрібно було здійснювати, але він здійснений;

наслідки

почуття

• збентеження і інші синоніми сорому;

• неадекватності, розчарованості і невдачі;

• пригніченості, суму, збентеження і суму;

• самотності, ізоляції, знехтування;

• моральної неповноцінності

думки:

• втрата, розчарування, самообвинувачення;

• про необхідність такого вчинку

• раціональність, небажання користуватися почуттями

• необхідність загладити провину, вибачитися

дії

• прагнення бути самотнім;

• прагнення забути про неправильний вчинок

• спроби знайти причини скоєного і зрозуміти чому;

• наказування самого себе.

Найпоширеніші об’єкти, що сприяють появі сорому – власна особистість, самоусвідомлення, тіло, кохання, робота, дружба, інтимні стосунки, невдача в чомусь.

Психосоціальні функції сорому

• сором активує самооцінку;

• усвідомлення поруч з переживанням сорому, сприяє підсиленню «Я» і зменшенню вразливості особистості;

• загострена вразливість змушує переживати сором за іншу людину;

• сором виникає у відповідь на висловлення і вчинки довколишніх, цей факт забезпечує певну ступінь сенситивності по відношенню до думок і почуттів інших людей, з якими ми емоційно поєднані і чию думку цінуємо;

• загострений самозвіт і рум’янець пробуджує гостре усвідомлення свого «Я», виконує позитивні функції до фізичного «Я»: догляд за станом тіла і одягом і т.п.;

• стан сорому будить думку і уяву (про перемогу над джерелом сорому);

• почуття сорому загострює критику по відношенню до себе

• переборення сорому – сутність ідентичності особистості і її свободи.

Сором на захисті цілісності особистості

Є декілька способів уникнути сорому:

Перший – заперечення (ситуації сорому) в ролі оборони на шляху до сорому.

Другий спосіб – пригнічення (спалює всі мости і не осмислює ситуації сорому).

Третій – утвердження самого себе (не лише тої частини «Я», яка зумовила емоцію сорому). Утвердження, пошук себе в чомусь іншому.

Соціалізація сорому

Здатність переживати сором розвивається в ранньому віці і зберігається до самої смерті. Дитина прагне вгодити батькам і заслужити їх похвалу, це стає для неї постійним джерелом збудження і радості. Навіть самі спроби порадувати батьків є для дитини джерелом радості. Але, якщо спроби зустрінуті незадоволенням, то інтерес дитини до такої діяльності гасне, і на перше місце виступає сором.

Рік за роком, дивлячись на своїх батьків, спілкуючись з людьми, які заслуговують любові і захоплення, в дитини формується ідеальний образ «Я», і навіть коли потім не буде батьків, образ цей залишиться постійно як символ батьків.

Якщо образ «Я» дитини істотно відрізняється від ідеального, дитина відчуває сором..

Взаємодія з іншими емоціями

Сором і зневага практично завжди поруч. Зневага, спрямована на людину, зі сторони чи на самого себе, природна причина для переживання сорому. Якщо риса, якої людина соромиться відіграє значну роль в структурі «Я», втрата її грозить втратою цілісності «Я», то зневага, спрямована на неї, ще більше загострить сором.

Сором і депресія

Емоційний склад депресії поєднує в собі переживання суму (провідна емоція), агресії, спрямованої на себе, переживання сорому і страху. Страх може перероджуватися в гнів, що спрямований на самого себе.

Ви сердитеся на себе за свою «дурість», «безголовість», «невправність» і «незграбність». Коли це стає звичною вашою реакцією на сором, то можна сказати, що вам пряма дорога до депресії. Депресія стає глибокою, коли ви кінцево утвердилися в думці про себе, як про зовсім неспроможну людину.