Розподіл організаційних ланок підприємства за цфв

Для розподілу організаційних ланок підприємства за ЦФВ потрібно:

1. Побудувати таблицю з розподілом її на рядки й колонки:

2. Класифікувати організаційні ланки:

а) рухаючи по колонках матриці, визначити, до якого типу ЦФВ може бути віднесене кожну організаційну ланку залежно від його функціонального призначення;

б) у клітинці на перетинанні організаційної ланки / тип ЦФВ установити знак відповідності (+).

Після класифікації організаційних ланок підприємства необхідно:

3. Сформувати склад ЦФВ

а) проаналізувати організаційні ланки підприємства, віднесені до кожного типу ЦФВ і згрупувати їх відповідно до обраної ознаки в ЦФВ;

б) дати отриманим таким чином, ЦФВ найменування (або номер).

       На основі викладених методичних підходів наведемо приклад класифікації організаційних ланок (табл. 4.3.)

Як видно із табл. 4.1 виділено чотири центри фінансової відповідальності:

1. Центри інвестицій – підприємство

2. Центри прибутку – підприємство

3. Центри доходу – Служба маркетингу

4. Центри витрат – Служба персоналу; Служба виробництва; Служба фінансів; Адміністративна служба.

       Аналіз групування підрозділів за типами ЦФВ свідчить, що і Центр інвестицій і Центр прибутку збігаються в одній юридичній особі – підприємстві. Центр доходу має місце в компанії 1 (Служба маркетингу), й має свої внутрішні Центри доходу (Відділ продаж) і Центри витрат (Відділи маркетингу, реклами, закупівель, склад). Інші служби є загальнофірмовими – кадри, виробництво, фінанси, адміністративна. Усі вони відповідають кожна за свою функцію, що виконують, і відповідно акумулюють витрати того ж функціонального типу. Їх можна перетворити в ЦФВ таким чином:

       Сформувати ЦФВ ”Виробництво”, і в ньому виділити групу підрозділів, що виготовляють продукцію (Цеху), в один ЦФВ Підприємство, і групу підрозділів, що обслуговують виробництво (Відділи), в інший ЦФВ ”Інфраструктура”. Далі створити ЦФВ ”Фінанси” на базі однойменної служби.

       І на закінчення залишається сформувати ЦФВ ”Адміністрація, до якого буде входити генеральний директор, відділ кадрів і всі інші підрозділи адміністративної служби.⁸

⁸Даний приклад має визначений ступінь спрощення, хоча і відбиває в собі всі характерні риси підприємства, і призначений насамперед для наочності описаних дій. Тут наведено приклад – один з можливих варіантів, у якому не треба бачити єдине ”правильне” рішення. Можна було, наприклад, не поєднувати Службу персоналу й Адміністративну в один ЦФВ, а зробити їх рівнозначними, і на додаток, виділити безпека – у залежності від масштабів таких служб на конкретному підприємстві. Аналогічно; Службу виробництва можна було розділити на два самостійних центри, а не залишати в рамках одного ЦФВ – залежно від підрозділу, закладеного в оргструктурі. У даному прикладі усі підрозділи зібрані в одній службі, то і ЦФВ краще зробити один. Тобто, тут діє принцип раціоналізму.

5. Розробка облікової політики підприємства

5.1. Основні принципи облікової політики

       Впровадження бюджетування, його ефективність в значній мірі залежить від розробки і реалізації облікової політики.

       При розробці облікової політики визначають її базові та основні принципи обліку основних об’єктів.

       Управлінська облікова політика, що з'явилась в результаті потреб менеджменту, не відповідає бухгалтерському обліку. Регламентація бухгалтерського обліку знижує ймовірність й корисність відображеної в ньому інформації. В зарубіжній практиці одна облікова політика і відсутнє поняття бухгалтерського обліку використовують поняття фінансовий облік (financial account).

Залежно від необхідності реальної інформації для прийняття рішень керівництву необхідно:

• забезпечити ведення управлінського обліку керуючись обліковою політикою бухгалтерського обліку;

• забезпечити ведення управлінського обліку керуючись обліковою політикою, яка відрізняється від бухгалтерського обліку.

Облікова політика для управлінського обліку забезпечує переваги, пов’язані з точністю розрахунків:

1. оцінки активів підприємства;

2. прибутку, отриманого за кожним видом діяльності за рахунок впливу таких факторів:

• нарахування амортизації економічно обґрунтованими методами не обмеженими державними нормативами;

• віднесення переважної частки витрат цілком на собівартість, а не в межах норм (представницькі, витрати на відрядження);

• здійснення обліку доходів від реалізації по відвантаженню. За цього не виникає проблема зі сплатою податків, оскільки це облік тільки для управління і не спотворюється інформація про доходи. За обліку доходів за реалізацією продукції можливе отримання доходу в період, коли товар не відвантажувався і фактично не продавався.

       Управлінську облікову політику, як і бухгалтерську, можна розділити за об’єктами обліку: основні засоби, сировина і матеріали, витрати на оплату праці, фінансові операції, розрахунок собівартості продукції, кредиторська і дебіторська заборгованість й ін.

       Виходячи із базових принципів формують основні принципи облікової політики.

До них відносять:

1. Вибір базової валюти обліку. Це така валюта, у якій складається зведена звітність. Операції в інших валютах приводять до базової валюти за курсом. При здійсненні обліку в гривнях враховують інфляцію та необхідність періодичних переоцінок.

2. Принципи створення необхідних фондів і резервів на підприємстві.

3. Визначення обліку витрат майбутніх періодів. Витрати майбутніх періодів можуть враховуватись в тім періоді, де вони виникають або в майбутньому періоді. За обліку, в майбутньому періоді здійснюється точна оцінка собівартості продукції, на яку відносяться ці витрати.

4. Розробка принципів обліку курсових різниць. Курсові різниці можуть або відразу списуватись на фінансові результати, або за результатами звітного періоду. Вибір методу залежить від обсягу валютних операцій

       За великого обсягу валютних операцій облік курсових різниць стає джерелом значних додаткових доходів.

       Віднесення курсових різниць на результати фінансової діяльності простіше здійснювати за обраний період, наприклад, місяць.

5. Принципи списання ремонтів. Вони можуть списуватися або відразу, або частинами.

6. Визначення порядку ведення на підприємстві обліку незавершеного виробництва.

       Розглянемо методичні підходи до розробки принципів обліку за їх об’єктами.