5 Еволюція феодалізму в Італії

Найбільше економічно розвиненими в Європі були в XI-XV ст. міста Північної Італії – Венеція, Генуя, Флоренція й ін. Тут раніше, ніж в інших частинах Європи, почав бурхливо розвиватися торговельний капітал. Цьому сприяло:

• зручне географічне положення (серединне положення Італії на шляхах із Західної Європи в країни Сходу);

• об'єднання міст із селом (північно-італійські міста не тільки рано позбулися від влади сеньйорів і стали самостійними республіками, але й скинули місцевих феодалів, підкоривши собі місцеве село економічно й політично);

• хрестові походи. В цих походах європейське населення брало участь за різними причинами: феодали мріяли заволодіти новими землями й кріпаками, селяни - знайти волю від феодального гніта, римські папи - поширити панування католицизму й свого престолу на Схід і т. ін. Однак всі ці мрії були мало реальні. Прагнення ж італійських міст (особливо Венеції) встановити свою монополію в торгівлі зі Сходом були цілком здійсненними. Горді феодали, які вважали, що вони б'ються за звільнення «труни Господу» від магометан, насправді боролися за інтереси венеціанських і генуезських купців, за їхню монополію в середземноморскому товарообігу. Хрестоносцям, які погубили велику кількість людей, не вдалося завоювати країни Сходу, але ціль італійських міст була досягнута. Особливо виграла Венеція. На початку XIII ст. уряду Венеції вдалося направити четвертий хрестовий похід замість Палестини у Візантію і змусити європейських лицарів замість магометан бити християн-візантийців. Константинополь був узятий штурмом і розгромлений хрестоносцями. Візантія перестала відігравати роль торговельного суперника Венеції, а інший її суперник - Генуя - був витиснутий із грецьких ринків.

Економічному підйому Італії сприяло:

1. ранній розвиток середньовічних міст у порівнянні з іншими європейськими країнами – ще з кінця IX ст.;

2. виникнення потужних міст-держав у ході комунальних рухів, які підкорили собі всю округу. Вони не були підпорядковані феодальним сеньйорам, скоріше самі стали такими. Феодальні відносини класичного типу тут були ослаблені, місто фактично підтягувало відстале село до більш високого рівня товарного виробництва;

3. до кінця XIII ст. більшість селян Північної й Середньої Італії була особисто вільна, швидко йшов процес соціального розшарування, що дозволяло задовольняти зростаючі потреби ремісничого виробництва в робочих руках;

4. підсилилася реміснича діяльність у містах Північної Італії й Тоскани ще в XI—XIII ст. У Мілані, Флоренції, Пізе, Сиєні робили тонкі сукна, у Лукке — шовкові тканини, у Кремоне — лняні. У Пизе, Генуї, Венеції будувалися кораблі. Мілан став центром виробництва металевих виробів;

5. зручне географічне положення сприяло жвавому внутрішньому й міжнародному товарообміну. Популярність одержали ярмарки в Мілане, Венеції, Феррарі. В XIII ст. купці Італії першими одержали торговельні привілеї від французьких монархів на ярмарках у Шампані. Італійські міста встановили прямі контакти з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом, вони лідирували у зв'язках зі Сходом. Одна тільки Венеція щорічно інвестувала в торгівлю 10 млн. дукатів, причому норма прибутку від торгівлі на далекі відстані була надзвичайно висока - до 40%;

6. грошові нагромадження. В XIV ст. торговельні компанії володіли величезними для свого часу грошовими фондами, наприклад в 40-і рр. рахунок Неаполітанського королівства у флорентійських компаніях досягав 200 тис. золотих флоринів, кредитні операції компаній Барди й Перуції доходили до 1,7 млн. золотих флоринів. Бюджет Венеції на початку XV ст. посідав перше місце серед всіх бюджетів Європи - 1,62 млн. золотих дукатів, у той час як бюджет Франції становив усього 1 млн. золотих дукатів.

Названі процеси стимулювали створення мануфактур, які діяли за принципом поділу праці по операціях між найманими робітниками.

В XII-XV ст. Венеція була торговельною столицею й самим великим містом Західної Європи, потужною морською державою.

Величезний розмах венеціанської торгівлі привів до серйозного розвитку у Венеції техніки банківської справи й комерційного обліку. Не випадково Венеція є батьківщиною сучасної бухгалтерії.

Венеція, виконуючи роль посередника, торгуючи переважно чужими товарами, у той же час розвивала й власне ремісниче виробництво на експорт, особливо виробництво знаменитого кольорового скла, секрет якого венеціанці пильно оберігали.

Значну роль у системі східної торгівлі Венеції й Генуї відігравали їх колонії в Північному Причорномор’ї. В Азові перебувала торговельна факторія Венеції, а у Феодосії - Генуї. Це були кінцеві пункти караванних торговельних шляхів, які вели з Індії через Середню Азію до Чорного моря. Торговельне суперництво між Венецією й Генуєю неодноразово приводило до кровопролитних морських війн.

Завдяки капіталістичній організації флорентийське вовняне виробництво мало набагато більш високу продуктивність у порівнянні із сукняним виробництвом, організованим за цеховим принципом. Тут керували старші цехи - Лана (виробники тонких сукон), Калимала (виробники грубих сукон) і Сету (шелкоткачи). Помітимо, що сукнарство в середні століття грало приблизно ту ж роль, що й трохи пізніше металургія.

Розширення торгівлі створювало можливість нагромадження коштів в руках купців і лихварів і виникненню грошового ринку. Гроші чеканили королі, сеньйори, єпископи, великі міста. Так, символом економічного процвітання Генуї, Флоренції й Венеції стали з XIII ст. золотий дженовін, флорин і дукат, причому флорин був свого роду міжнародним еквівалентом.

Розмаїтість монетних систем й одиниць породило необхідність операцій з обміну грошей. Так виділилася професія мінял, які займалися також переказом грошових сум і лихварством. З XIII ст. у зв'язку з руйнуванням дрібних трудівників міста й села а також розширенням торгівлі кредитно-позичкові операції одержали значний розмах, особливо в сфері транзиту й оптових угод. Стали виникати банківські контори й банки. Характерно, що виділення фінансової діяльності в особливу галузь перетворилося на італійському ґрунті. Наприклад, у Генуї банк Сан-Джорджо виник ще в XI ст., а в XV ст. його капітал перевищував 10 млн. лір. Італійці в досконалості опанували такими інструментами, як векселя, кредит, торговельні угоди на строк, позики й т. ін.

В XV ст. була зроблена спроба заснувати центр грошового ринку в Безансоні, імперському місті у Франш-Конте. Центром фінансових угод він не став, але дав їм ім'я. Фінансовий ринок став "ярмарком, що кочує ", він збирався в різних містах, але завжди називався "Безансон". Його хазяїном була Генуя. "Безансон" був законодавчим органом фінансового світу, своєрідною міжнародною фондовою біржею. Тут встановлювався курс грошей, відбувалися грошові перекази, підписувалися фінансові угоди. Трохи пізніше, на початку XVI ст., обсяг угод доходив до 40 млн. золотих флоринів ("Безансон" став попередником фондових бірж у Лондоні й Антверпені).

В XV ст. у багатьох містах Італії були організовані установи, що видавали позички під заставу речей, стягуючи за це близько 5%. Їхніми ініціаторами стали францисканські ченці. Спочатку ці установи називалися "горою милосердя", згодом їх стали називати ломбардами, тобто установами, винайденими італійцями. Перший ломбард був заснований у Перуджі в 1462 р. Потім вони стали масовими - до 1512 р. вони влаштувалися в 87 містах Італії.

Можна сказати, що найдавніші вільні форми капіталу - торговельний і лихварський. Уперше цей капітал став проникати у виробництво в XIV-XV ст. Звичайно купець оптом закуповував сировину й перепродував її ремісникам, потім скуповував у них готові вироби для продажу. Ремісник відривався від ринку сировини й збуту й продовжував працювати на торговця-скупника вже як найманий робітник-надомник. Така "роздавальна система" вела до ранніх форм капіталістичного виробництва.

У найбільш сприятливих умовах в XIV-XV ст. опинилися міста Південної Європи. Найбільш урбанізованою була Північна й Центральна Італія, де відстань між містами часто не перевищувало 15-20 км.

Найбільш характерний приклад розвитку раннекапиталістичних відносин дає Флоренція.

У Флоренції, віддаленої від моря, розвиток посередницької торгівлі не міг досягти такого розмаху, як у морських містах - Венеції й Генуї. Тут було розвинено ремісниче виробництво, у першу чергу виробництво вовняних тканин, які користувалися великим попитом у Європі й на Сході. Ткацьке ремесло Флоренції не мало достатньої сировинної бази в Італії й працювало на англійській вовні.

Ввіз англійської вовни дуже збагачував флорентійських імпортерів. Купці, які привозили вовну з Англії, продавали її майстрам, скуповуючи в них готову продукцію для збуту.

У Флоренції виникли особливі форми ремісничого виробництва. Торговці, які привозили вовну й збували сукно, входили в цех сукноробів, але ніякої особистої участі в процесі виробництва не приймали. Цей цех був фікцією, він поєднував не ремісничих майстрів, як в інших містах, а капіталістичних підприємців. В їхніх майстернях працювали винятково наймані робітники, які одержували поденну плату. Привозячи вовну, сукнороби у своїх майстернях здійснювали всі підготовчі операції (очищення, промивання й чесання), після цього вовна передавалася для прядіння.

Так під видом цехового виробництва у Флоренції складалися елементи капіталістичного підприємництва й найманої праці.

Наймані робітники поповнювалися із двох джерел - за рахунок учорашніх селян і ремісників, що зубожіли. Крім того, міська верхівка збільшувала свої багатства. Так формувалися нові соціальні угруповання: "жирний" народ, що перетворювався в ранню буржуазію, і "менший" народ, що став згодом пролетаріатом.

Флоренція стала також одним з головних європейських центрів лихварського капіталу. Кредит займав важливе місце в економічному житті Європи XI-XV ст. При відсутності єдиної монетної системи в середньовічній Європі, як і в рабовласницькому світі, для здійснення торговельних операцій необхідні були спеціальні «меняли» які б займалися й обміном грошей.

Вексельна система, яка дозволяла уникнути транспортування грошових сум і спрощувала торговельні операції, розвилася до XII-XIII ст. Меняли одержали назву банкірів («банк» - по-італійському «стол», звичайне місце меняли на вулиці). З розвитком торгівлі й промисловості банківсько-кредитна справа придбала велике економічне значення.

У Флоренції оптові торговці вовною розгорнули широку кредитну діяльність. Найбільший торговий дім середньовіччя - флорентійська фірма Медічі, яка мала відділення в багатьох містах Європи, - здійснювала вексельні позички (як дрібні, так і дуже великі, аж до позичок могутнім королям Європи), депозитні, комісійні, страхові операції, а також вела значну оптову торгівлю вовною, шовком, пряностями й іншими східними товарами. Медічі кредитували всю вовняну промисловість у Флоренції.

Однак капіталістичне виробництво, яке почало розвиватися в той час у Флоренції й інших італійських містах, по суті, було лише острівцем у величезному океані феодального господарства.

Очевидно, що зародження раннекапіталістичних відносин в Італії зіграло значну роль у світової економічної історії. Воно призвело до різкого підвищення продуктивності праці й загального розвитку економіки, зробило Італію самою передовою країною Західної Європи XIV ст., а її міста - одним із джерел культури Відродження.

Таким чином, Х ст. стало найважливішим етапом у розвитку західноєвропейського регіону. В цей період сформувалася й удосконалювалася феодальна структура, спостерігався прогрес в аграрному секторі. Великих успіхів досягли міста, які стали динамічними центрами народного господарства, у яких зародилися зачатки капіталістичного виробництва.