Основні принципи психокорекційної роботи

Основні принципи психокорекційної роботи в нашій країні розроблені такими вченими: Б.Г. Ананьєва, А.І. Божович, Л.С. Вигоцкім, П.Я. Гальперіним, В.В. Давидовим та ін

Ці принципи свідчать, що особистість - це цілісна психологічна структура, яка формується в процесі життя людини на основі засвоєння ним суспільних форм свідомості і поведінки. Психологічний розвиток і формування особистості дитини можливі тільки у спілкуванні з дорослими і відбуваються, перш за все, в тій діяльності, яка на даному етапі розвитку є провідною. У молодшому шкільному віці це навчальна діяльність і все ще важливою залишається гра. За наявності певних і суворо продуманих умов всі здорові діти мають здатність до розвитку і корекції тих порушень, які не відповідають нормі в тому числі і корекції страху і тривожності. У більшій мірі результат психокорекційної роботи залежить від її організації.

Створення у виховному закладі сприятливого для розвитку дітей психологічного клімату, який визначається позитивним спілкуванням при взаємодії дитини і дорослих є актуальним завданням. Для подібного спілкування характерна безоціночне. Вища цінність в спілкуванні - це інша людина, з яким ми спілкуємося, з усіма його якостями, властивостями, настроєм та інше. У позитивному спілкуванні головним є право іншої людини на індивідуальність вже сформовану або формується.

При організації корекційної роботи необхідно створити умови для виникнення довіри вихованця до вихователя, тільки так у дитини виникає бажання займатися корекційної роботою.

Негативне ставлення до вихователя і психолога у дітей молодшого шкільного віку зустрічається дуже рідко, а невизначений - часто, тому що при такому ставленні виникає недовіра до вихователя, а отже до тієї діяльності, якою він займається. На заняттях такі діти частіше за все замкнуті, ранимі або байдужі, несприйнятливі до вказівок психолога, безініціативні. У спілкуванні вони проявляють вимушену покірність і смиренність, а іноді прагнення пристосуватися. Ці емоції можуть закріпитися і бути перенесені на взаємини між вчителями і товаришами у подальшому житті. У зв'язку із чіт, може виникати негативне ставлення до виховним закладам, неадекватне ставлення до себе і до людей. Прогресивний розвиток особистості в таких умовах неможливо, потрібна корекція цих умов у відповідність з основними принципами, що пред'являються в психокорекційної роботи.

Принцип перший - єдність корекції та розвитку. Це означає, що рішення про необхідність корекційної роботи приймається тільки на основі психолого-педагогічного аналізу внутрішніх і зовнішніх умов розвитку дитини.

Принцип другий - єдність вікового та індивідуального у розвитку. Це означає індивідуальний підхід до дитини в контексті його вікового розвитку. Корекційна робота передбачає знання основних закономірностей психічного розвитку, розуміння значень послідовних вікових стадій для формування особистості дитини. Існують вікові орієнтири нормального розвитку. Під нормальним розвитком розуміють гармонійне психічний розвиток, що відповідає віку. Така орієнтовна вікова норма в значній мірі обумовлена ​​культурним рівнем і соціально-історичними вимогами суспільства.

Цінність кожного віку безперечна. Саме повноцінне проживання кожного етапу онтогенезу гарантує реалізацію можливостей розвитку того чи іншого віку, що є визначальним для забезпечення всіх сторін формування особистості дитини. Але при цьому слід враховувати, що для кожної конкретної дитини вік виступає як індивідуальний варіант розвитку. Це засновано на найважливіших психологічних закономірностях, до яких відносяться: поступовість, нерівномірність розвитку, наявність «латентних» періодів, коли розвиток відбувається в прихованому, недоступному для спостереження вигляді і виявляється лише через деякий час у вигляді різкого «ривка», причому тривалість цих періодів у дітей різна, різні індивідуальні темпи як розвитку в цілому, так і окремих його властивостей, процесів і якостей, своєрідність емоційної сфери та сили переживань дитиною різних життєвих ситуацій і багато іншого. Тому корекційна робота повинна бути орієнтована на якийсь зразок, норму нормального розвитку, але не повинна своєю метою ставити «підгонку» під цей орієнтир кожної дитини саме зараз, в даний момент. Орієнтир передбачає широке поле пошуку і діяльності, як в просторі можливостей дитини, так і в часі їх актуалізації.

Принцип третій - єдність діагностики і корекції розвитку. Завдання корекційної роботи можуть бути зрозумілі і поставлені тільки на основі повної діагностики та оцінки найближчого імовірнісного прогнозу розвитку, який визначається виходячи із зони найближчого розвитку дитини. Корекція і розвиток взаємозумовлені. Діяльність, спрямовану на вирішення завдань психологічної корекції, можна назвати діагностично-корекційної або діагностико-розвивальної роботою.

Д.Б. Ельконін (1981) зазначав, що необхідна спеціальна діагностика, спрямована не на відбір дітей, а на контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції виявлених відхилень. Він підкреслював, що контроль за процесом розвитку повинен бути особливо ретельним, щоб виправлення можливих відхилень у розвитку починалося можливо раніше.

Перш ніж вирішувати, чи потрібна корекційна або розвиваюча робота з дитиною, необхідно виявити особливості його психічного розвитку, сформованості певних психологічних новоутворень, відповідність рівня розвитку вмінь, знань, навичок, особистісних та міжособистісних утворень віковим орієнтирам, вимогам суспільства та ін

Психодіагностика допомагає отримати інформацію про індивідуально-психологічних особливостях дітей, про труднощі в навчанні, які відчувають молодші школярі, про вікову динаміку індивідуальних відмінностей у дітей, у тому числі проявів статевого диморфізму.

Розвиток в онтогенезі має складний системний характер. Діагностичне обстеження як раз і дозволяє розкрити цілісну системну картину причинно-наслідкових зв'язків, сутнісних відносин між виявляються ознаками, симптомами окремих порушень, відхилень і їх причинами.

Психологічний діагноз проводиться не тільки за результатами психологічного обстеження, але обов'язково передбачає співвіднесення отриманих даних з тим, як виявлені особливості проявляються у життєвих ситуаціях. Велике значення при постановці психологічного діагнозу має вікової аналіз отриманих даних з урахуванням зони найближчого розвитку конкретної дитини.

Принцип четвертий - діяльнісний принцип здійснення корекції. Цей принцип визначає вибір засобів, шляхів і способів досягнення поставленої мети. Діяльнісний принцип заснований на визнанні того, що саме активна діяльність самої дитини є рушійною силою розвитку, що на кожному етапі існує так звана провідна діяльність, найбільшою мірою сприяє розвитку дитини в даному періоді онтогенезу, що розвиток будь-якої людської діяльності (у нашому випадку гри і вчення) вимагає спеціального формування - О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, С.Л. Рубінштейн.

Цей принцип передбачає проведення психолого-педагогічної корекційної роботи через організацію відповідних видів діяльності самої дитини в співпраці з дорослим. Так, до успіху в навчальній діяльності веде власна активність дитини, заснована на зацікавленості, допитливості, жадобі пошуку, знань і відкриттів. Пробудити таку активність у школі - не просто. Але без неї ні про який розвиток говорити не доводиться. До успіху, до розвитку здібностей не можна привести дитину через насильство, закиди, укази, накази ... Необхідна корекція навчального процесу в плані зміни умов навчання, які передбачають можливість розвитку власної активності дитини у навчально-пізнавальної діяльності.

Всі діти від природи обдаровані здатністю до розвитку: здатністю відчувати і сприймати навколишній світ, здатність думати, говорити, міркувати, уявляти, запам'ятовувати, бажати, відчувати, переживати, напружуватися, добиватися. Але ці здібності необхідно розвивати з моменту народження дитини. Корекційні зусилля дорослих і в дитячому садку, і в школі повинні бути якраз і спрямовані на те, щоб створити умови виховання і навчання дітей, які б заповнили, якщо це необхідно, прогалини і недоліки в розвитку, що виникли у попередні роки життя дитини.

Звідси принцип п'ятий - підхід у корекційній роботі до кожної дитини як до обдарованій. Цей принцип означає, що діти, з якими проводиться психокорекційна робота, не повинні сприйматися як діти «другого» гатунку. Вони вимагають не поблажливості, не жалості, не зниження загального рівня навчання, а корекції свого розвитку до оптимальної норми.

Мобілізація рушійних сил розвитку відбувається у дитини тоді, коли він відчуває, що дорослий вірить у нього, довіряє йому, включає його в рішення все більш і більш важких завдань і проблем. У М.М. Пришвіна є дуже тонке вислів: «та людина, кого ти любиш в мені, звичайно, краще за мене: я не такий. Але ти люби, і я постараюся бути краще себе ».

Формування здібностей, як загальних, так і спеціальних, - процес дуже складний, він має свої особливості на кожному віковому етапі, тісно пов'язаний з розвитком інтересів дитини, самооцінкою його успіхів у тій чи іншій діяльності. Несформовані здібності та інтереси ведуть до недорозвинення особистості. Корекція недоліків у розвитку здібностей та інтересів дитини - найважливіший напрям психолого-педагогічної роботи.