4. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру, їх продовження, зміну та припинення.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність особи, що вчинила суспільно небезпечні діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова, затверджена прокурором, разом з справою направляється до суду”.

Судовий розгляд зазначеної категорії справ має свої особливості.

Зокрема, якщо всі кримінальні справи, що надходять до суду з обвинувальним висновком проходять дві стадії судового розгляду – попередній розгляд і судовий розгляд, то справи з постановою про застосування примусових заходів медичного характеру згідно зі ст. 419 КПК України вносяться безпосередньо в судове засідання, про що суддя виносить постанову. У постанові про внесення в судове засідання справи суддя вирішує питання, що стосуються підготовки справи до судового розгляду, зокрема про:

• день і місце слухання справи;

• розгляд справи в закритому чи відкритому судовому засіданні;

• виклик у судове засідання прокурора і захисника;

• список осіб, які підлягають виклику й допиту в судовому засіданні;

• витребування додаткових доказів;

• можливість участі в судовому засіданні особи, щодо якої розглядається справа (запит суду до лікарсько-консультативної комісії щодо спроможності особи перебувати в судовому засіданні);

• необхідність виклику в судове засідання експерта.

Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру проводиться у відкритому судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора та захисника. У відповідності зі ст. 20, п. 10 ст. 253 КПК суд може прийняти рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Участь особи, щодо якої розглядається кримінальна справа, не є обов’язковою і може мати місце лише у тому разі, якщо цьому не заважає характер її хвороби. В іншому випадку в судове засідання викликається законний представник неосудної особи, який вправі знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання, відводи тощо.

Особливості судового провадження у справах щодо неосудних осіб полягають і у наступному:

1. суд не повинен допускати ніякого спрощення під час розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру;

2. особа, щодо якої розглядається справа, дає пояснення, а не показання, тому дані що в них містяться, не є доказами. Суд не може посилатись на них в постанові (ухвалі);

3. судові дебати не провадяться, суд заслуховує висновок прокурора і думку захисника;

4. неосудній особі останнє слово не надається;

5. суд виносить ухвалу (суддя – постанову), а не вирок;

6. цивільний позов у цих справах не розглядається. Суддя у постанові зазначає, що питання про відшкодування матеріальної шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

7. одним із доказів є висновок судово-психіатричної експертизи, який у справах щодо неосудних чи обмежено осудних є обов’язковим. Висновку експертизи суд дає оцінку в сукупності з іншими доказами у справі і може з ним погодитися і не погодитися.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

А чи можливі випадки, коли кримінальна справа надійшла до суду з обвинувальним висновком і при судовому розгляді виявилося, що підсудний вчинив злочин в стані неосудності. Так, можливо. Статтею 316 КПК передбачено: „Якщо при розгляді справи буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечних дій був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя – постанову і продовжує розгляд справи за правилами, встановленими главою 34 КПК”.

Роз’яснення з цього приводу міститься у постанові Пленуму Верховного суду України № 7 від 03.06.05 р. „Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” (п. 17), де зазначено: „Якщо в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, будуть встановлені дані, які викликають сумнів щодо осудності підсудного, суд після проведення судово-психіатричної експертизи відповідно до ст. 316 КПК України повинен винести ухвалу (постанову) і в її мотивувальній частині навести мотиви, з яких він вважає неможливим продовжувати розгляд справи у звичайному порядку, з посиланням на докази, що свідчать про виявлення у підсудного психічної хвороби, а в резолютивній частині зазначити про продовження розгляду справи за правилами, передбаченими гл. 34 КПК”.

За результатами розгляду справи суддя виносить постанову про застосування примусових заходів медичного характеру (суд – ухвалу), у якій окрім формулювання вчиненого суспільно небезпечного діяння та посилання на перевірені докази суд дає відповіді на питання, зазначені в ст. 420 КПК, зокрема:

• чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

• чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

• чи вчинене діяння особою в стані неосудності;

• чи необхідно застосовувати до неї примусові заходи медичного характеру і які саме.

Суд постановляє одне із таких рішень:

1. Про застосування примусових заходів медичного характеру, вказуючи який саме вид заходу, із передбачених ст. 94 КК України, суд призначає.

2. Про направлення кримінальної справи для проведення досудового слідства (якщо неосудність особи не встановлено в судовому засіданні).

3. Про закриття кримінальної справи (якщо не доказано вчинення особою суспільно небезпечного діяння або суд визнає за непотрібне застосовувати згадані заходи у зв’язку з тим, що особа не є суспільно небезпечною). Суд вправі передати особу на піклування родичам чи опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.

Застосовуючи примусові заходи медичного характеру, суд при цьому строк не визначає. Особи, щодо яких застосоване примусове лікування, підлягають обов’язковому комісійному переосвідуванню не рідше ніж один раз на 6 місяців.

За наслідками комісійного огляду особи лікарями-психіатрами суд може продовжити, змінити або припинити примусові заходи медичного характеру.

Стаття 95 КК України, зокрема, передбачає:

1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.

2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.

4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.

Зазначена норма фактично визначає порядок продовження, зміни або припинення ПЗМХ, що не є завданням кримінального законодавства. Кримінальний Кодекс може передбачати лише підстави для продовження, зміни чи припинення. Порядок розгляду судом цих питань повинен регулювативати КПК. Однак ст. 422 КПК України лише повторює деякі положення ст. 95 КК україни, а також визначає, що ці питання розглядаються за правилами статті 419 КПК.

Таким чином, ст. 95 КК всупереч ст. 1 і 2 КК виконує завдання, які належать до функцій кримінально-процесуального законодавства (ст. 1 і 2 КПК), а ч. 2 ст. 422 КПК передбачає підстави для зміни чи скасування ПЗМХ, що має передбачати Кримінальний кодекс.

Крім цього, ст. 95 КК України надає право звертатися до суду з заявою про продовження, зміну або скасування ПЗМХ лікарю-психіатру, який надає допомогу особі, а ч. 3 ст. 422 КПК – головному психіатру органу охорони здоров’я, якому підпорядкований медичний заклад.

Однак на практиці до суду з поданням звертається керівник психіатричного закладу (головний лікар), де надається психіатрична допомога, до якого додає висновок комісії лікарів-психіатрів.

Час перебування у медичному закладі зараховується у строк відбування покарання у відповідності до ч. 4 ст. 84 КК України (день за день).

На постанову про застосування, продовження, зміну чи скасування примусового заходу медичного характеру може бути внесено апеляцію чи касаційну скаргу.