5. Завдання і повноваження прокурора у судовому розгляді справ зазначеної категорії.

Основним завданням прокурора у справах про застосування примусових заходів медичного характеру є забезпечення додержання кримінального та кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ стосовно неосудних і обмежено осудних осіб, захист їх прав та законних інтересів.

З цією метою у кожній такій кримінальній справі прокурор зобов’язаний перевірити:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена кримінальна справа;

2. чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

3. чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання.

Дії прокурора у справах неосудних і обмежено осудних регламентовано статтею 418 КПК України, де зазначено, що, одержавши справу з постановою, складеною відповідно до ст. 417 КПК, прокурор:

1. погодившись з постановою, затверджує її і надсилає до суду;

2. визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані у справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилося досудове слідство, вчинено даною особою, повертає справу слідчому для проведення додаткового досудового слідства.

При цьому необхідно враховувати, що справи стосовно осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння і визнані судом неосудними, а також про злочини осіб, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, надсилаються до суду з постановою, а справи стосовно осіб, що вчинили злочини у стані обмеженої осудності – з обвинувальним висновком.

На нашу думку, ч. 3 ст. 417 КПК України про те, що „по закінченню досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру” є недосконалою.

Пленум Верховного Суду України (п. 6 постанови №7 від 03.06.2005р. „Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування”) роз’яснив: „Враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК України особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, слід визнати, що справу щодо такої особи необхідно направляти до суду з обвинувальним висновком, в якому мають міститися дані про психічне захворювання цієї особи”.

З цих міркувань ст.ст. 417-422 КПК України потребують змін.

Справи зазначеної категорії розглядаються з обов’язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25, 26 КПК України, про що прямо говориться у ст. 419 КПК України.

Прокурор має враховувати, що правовий статус неосудної особи і обмежено осудної має суттєві відмінності, а тому і справи вирішуються по різному.

По-перше, згідно зі ст. 19 КК України неосудна особа, яка вчинила суспільно небезпечні діяння не підлягає кримінальній відповідальності, а обмежено осудна за вчинений злочин притягується до кримінальної відповідальності (ст. 20 КК України). Тобто, обмежено осудній особі пред’являється обвинувачення і справа надсилається до суду з обвинувальним висновком, а тому розслідування таких кримінальних справ провадиться за загальними правилами, визначеними законодавством, а не в порядку ст. 417 КПК України.

По-друге, різні критерії визначення статусу особи. Неосудна – це особа, яка внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними, а обмежено осудна страждає на психічні розлади і не може в повній мірі усвідомлювати свої дії та керувати ними.

По-третє, відповідно до статті 94 КК України психічно хворим (неосудним) призначаються примусові заходи медичного характеру шляхом госпіталізації до психіатричного закладу постановою суду, а особі, яка страждає на психічні розлади (обмежено осудній) надається примусова психіатрична медична допомога амбулаторно за вироком суду.

Якщо надання амбулаторної психіатричної допомоги в системі психіатричних закладів врегульовано законом „Про психіатричну допомогу” від 22 лютого 2000 року та відомчими інструкціями, затвердженими наказом МОЗ України „Про затвердження нормативно-правових документів з окремих питань щодо застосування примусових заходів медичного характеру до осіб, які страждають на психічні розлади” від 8 жовтня 2001 року, то його виконання в місцях позбавлення волі чинним КВК України не врегульовано.

У судовому засіданні прокурор приймає участь у допиті свідків, дослідженні доказів, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, інших обставин що мають істотне значення для справи.

У справах стосовно неосудних осіб прокурор державного обвинувачення не підтримує, а висловлює свою думку щодо необхідності застосування примусових заходів медичного характеру, і, зокрема, їх виду, передбаченого ст. 94 КК України.

У справах щодо обмежено осудних прокурор приймає участь як державний обвинувач і виступає у судових дебатах з обвинувальною промовою.

Участь прокурора обов’язкова також у розгляді судом, справ про продовження, зміну і скасування заходів медичного характеру.

Таким чином, всі судові рішення у справах стосовно осіб, визнаних неосудними, обмежено осудними або які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, приймаються виключно з участю прокурора.

Одним з важливих завдань прокурора у здійсненні кримінального судочинства, а у справах про застосування примусових заходів медичного характеру особливо, - це забезпечення постановлення законних і обґрунтованих судових рішень.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли вироки, постанови (ухвали) судів першої інстанції постановляються з порушенням матеріального та процесуального закону, а тому для виправлення судових помилок прокурор повинен використовувати надане законом право на апеляційне, а можливо і касаційне оскарження.

Згідно зі ст.ст. 35-37 Закону України „Про прокуратуру” прокурор зобов’язаний своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, подавати апеляціїї та касаційні скарги, (згідно Закону України „Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.10 – апеляційні і касаційні скарги) і приймати участь у перегляді рішень вищими судовими інстанціями.

Право прокурора на оскарження постанов про застосування чи незастосування примусових заходів медичного характеру передбачено і кримінально-процесуальним законодавством (статті 347, 348, 383, 384, 424 КПК України).

Перегляд судових рішень можливий і у зв’язку з виявленням нових обставин (ст.ст. 400⁵-400⁷ КПК України).

Діяльність прокурора у розгляді зазначеної категорії справ регламентована також наказом Генерального прокурора України №5гн від 19.09.2005р. „Про організацію участі прокурорів у судовому розгляді кримінальних справ та підтримання державного обвинувачення”, в тому числі й з цих питань (п. 10), зокрема: „Прокурорам усіх рівнів забезпечувати участь у розгляді судом справ про застосування, скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру та застосування примусових заходів виховного характеру, вирішення питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у кримінальних справах, про застосування амністії. Вживати передбачених законом заходів щодо повного і об’єктивного дослідження обставин у справах такої категорії, постановлення законних рішень”.

Таким чином, у справах про застосування примусових заходів медичного характеру діяльність прокурора повинна бути спрямована на додержання вимог чинного законодавства при вирішенні питання про порушення кримінальних справ, їх розслідуванні, розгляді судами та постановленні законних і обґрунтованих рішень.