- •1.Основні етапи становлення соціології
- •2.Соціальна мобільність та її види
- •3.Структура соціологічного знання
- •4.Мікросоціологічні концепції особистості
- •5.Обєкт соціології
- •6.Макросоціологічні концепції особистості
- •7.Основні трактування предмета соціології
- •8.Соціальний статус і соціальна роль
- •9.Функції соціології
- •10.Соціалізація становлення соціального «я»
- •11.Методи соціології
- •14.Основні види культури
- •12.Культура як соціологічна категорія
- •13.О.Конт – основоположник соціології
- •15.Соціологія г. Спенсера
- •16.Проблеми шлюбно-сімейних відносин в Україні
- •17.Натуралістичний напрям у соціології
- •18.Основні теорії мотивації праці
- •19.Психологічний напрям (пн) у соціології
- •20.Соціологія релігії
- •21. Соціологія е. Дюркгайма
- •22. Соціологія конфлікту
- •24.Девіантні субкультури
- •25.Соціологія к.Маркса
- •27.Глобалізаця як соціальний процес
- •28.Соціологія в. Парето
- •29.Порівняйте первинну і вторинну групу
- •30. Структурний функціоналізм
- •31.Соціологія п.Сорокіна
- •32.Конфліктологія
- •33. Соціальна структура та її основні компоненти
- •34.Соціальний біхевіоризм
- •35. Етноцентризм і Культурний релятивізм
- •36.Теорія обміну
- •37.Передумови виникнення соціології як самостійної дисципліни.
- •38.Символічний інтеракціонізм
- •39.Структура соціальної дії, за т.Парсонсом
- •39.М.Грушевський як соціолог
- •40.Основні різновиди системних уявлень про суспільство
- •41.Поняття суспільства
- •42.Циклічні і лінійні концепції сус-ва
- •43.Основні теорії походження сус-ва
- •44.Вклад з.Фройда у соціологічну теорію
- •45.Розвиток суспільства
- •46.Теорії потреб Маслоу-Альдерфера. Руйнування суспільства.Аномія
- •47.Теорія соціальної установки
- •48.Квазі – групи
- •49.Стилі лідерства, за к.Левіним
- •50.Соціальні групи та їх типи
- •51.Основні етапи розвитку соціологічної думки в Україні
- •53.Основні етапи процесу інституціоналізму
- •54.Соціальні інститути
- •55.Соціальні функції культури
- •56.Соціальні типи суспільств
- •57.Соціальна роль і соціальний статус
- •58.Феноменологічна соціологія
- •59.Основні етапи процесу соціологізації.
20.Соціологія релігії
21. Соціологія е. Дюркгайма
Еміль Дюркгейм (1858-1917) – соціолог, засновник французької соціологічної школи, яка розвивалася навколо заснованого Дюркгеймом журнала “Аннали соціології”. Перший професор соціології у Франції ( 1887). Найбільш відомі праці «Правила соціологічного методу» (1895), «Самогубство» (1897).
Будучи духовним послідовником Огюста Конта, Дюркгейм, разом з тим, поділяв далеко не усі його погляди. Вважав, що Конт – проголосивши – не зумів виконати свою ж програму – заснувати вивчення суспільства на науковому фундаменті.
В основі вчення Дюркгейма концепція соціологізму (принцип специфічності і автономності соціальної реальності). Суспільство становить особливу надіндивідуальну реальність, котра поєднує людей в єдине ціле і встанавлює між ними солідарність особливого роду, а тому відмінна від звичайної механічної суми індивідів. Об’єднуючись у групи, люди відразу починають підпорядковуватися правилам і нормам, які Дюркгейм назвав „колективною свідомістю”. Ця особлива соціальна реальність диктує свої установки кожному індивідові у вигляді суспільних очікувань, вимог і принципів моралі.
Соціальні явища, породжені колективними діями індивідів і через це якісно відмінні від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості, Еміль Дюркгейм назвав «соціальними фактами».
Роль соціальних фактів у поведінці людей учений продемонстрував у своїй книзі „Самогубство”. У ній Дюркгейм доказав, що навіть такий вчинок, яким є самогубство, яке, на перший погляд видається зумовлене суто особистими чинниками, насправді є соціальним фактом – продуктом тих значень, очікувань і угод, які виникають у процесі спілкування людей між собою. Дюркгейм доказав, що індивіди, які мають потужну сітку соціальниз зв’язків є менше схильними до самогубств, ніж індивіди, які слабо пов’язані з життям груп. (атеїсти частіше вдаються до суїцидів, ніж віруючі люди, самотні – частіше, ніж сімейні, військові – частіше ніж цивільні, а під час мирного часу – частіше, ніж під час воєн і революцій). Тобто самогубство більшою мірою характерне для представників одних соціальних груп, ніж для вихідців з інших соціальних груп, а відтак – є явищем соціальним.
Еміль Дюркгейм закликав «Вивчати соціальні факти як речі!», тобто визнавати їх незалежне від дослідника існування і досліджувати їх так само об’єктивно як учені вивчають світ природи.
Центральною проблемою у творчості Дюркгейма була проблема соціальної солідарності, тобто з’ясування того, які ж зв`язки об`єднують людей у суспільство? У властивому для ХІХ століття дусі протиставлення «нового» суспільства «традиційному» він виділяє два типи солідарності, що цементують суспільство: механічна і органічна.
Механічна солідарність відзначається тим, що особистість ніби поглинається колективом. Для такого суспільства характерний високий рівень репресивності і насильства, а також низький рівень розподілу праці і різноманітності індивідів. Еміль Дюркгейм наводить вислів одного антрополога: «хто бачив одного туземця Америки – бачив їх усіх».
Із розвитком суспільства і поглибленням розподілу праці у суспільстві виникає органічна солідарність, яка грунтується на співробітництві і кооперації членів суспільства. Обмін продуктами праці передбачає, що партнери беруть на себе взаємні зобов’язання – це форма соціальної взаємодії. Чим глибшим є розподіл праці у суспільстві – тим більша у ньому різноманітність, тим толерантнішими є люди, тим ширша база для демократії.