§2. Структура правової норми.

Під структурою правової норми розуміється її логічно узгоджена внутрішня будова, обумовлена фактичними суспільними відносинами, котра характеризується наявністю взаємопов`язаних і взаємодіючих елементів (гіпотези, диспозиції і санкції) і яка реально виражена в нормативно-правових актах. Отже, логічна структура норми права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Це зовсім не означає, що кожна чинна правова норма має у своєму складі усі три елементи.

Гіпотезою є така частина правової норми, що встановлює умови і обставини, за настання яких має бути реалізоване правило поведінки, сформульоване в диспозиції. Саме в цій частині правової нерми (в гіпотезі) визначається юридичний факт, з яким пов`язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин, зміст яких встановлено в диспозиції.

Гіпотеза має свою видову класифікацію. Вона може бути виражена в загальній абстрактній або казуїстичній формі. Абстрактна гіпотеза визначає умови реалізації норми загальними, родовими ознаками, а казуїстична - окремими, спеціальними. Казуїстична гіпотеза нині майже не використовуються, бо має очевидні недоліки: скільки конкретних випадків не назвати, всіх не перерахувати. Абстрактна ж форма охоплює всі можливі випадки, не називаючи конкретно жодного з них.

За ступенем визначеності гіпотези можуть поділятися на абсолютно визначені (коли чітко формулюються умови дії норми), відносно визначені (коли гіпотеза формулює умови, але пов`язує їх з додатковими обставинами, наприклад, введення надзвичайного стану) і абсолютно невизначені (гіпотеза сама умов дії норми не називає, але надає право зробити це якому-небудь органу влади "в необхідних випадках" - яких саме не називає).

Гіпотези можна також поділити на односторонні і двосторонні. Односторонніми є такі гіпотези, які за умову реалізації норми називають лише правомірні, або, навпаки, лише неправомірні обставини. Наприклад, усі норми. Особливої частини КК УкраЇни містять односторонні гіпотези. Двосторонні гіпотези містять як правомірні, так і неправомірні обставини.

Диспозицією називається така частина норми права, в якій визначено правило поведінки (права і обов`язки) для суб`єктів правовідносин, яке стає реалізованим внаслідок настання умов, названих гіпотезою.

Як і гіпотези, диспозиції поділяються на казуальні і абстрактні. Перший вид диспозицій встановлює конкретні, заборонювані або такі, що дозволяються, дії, а другий вид передбачає визначений тип поведінки.

За способом вираження правил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні і бланкетні. Простий вид лише називає поведінку, не надаючи її поняття, ознаки тощо. Описова диспозиція дає таке поняття поведінки й визначає її кваліфікаційні ознаки. Бланкетна диспозиція не визначає конкретно поведінки, її ознак, але надає право їх визначення іншому нормативному акту. Немало норм з такими диспозиціями містяться в конституціях. Нарешті, відсильна диспозиція також не встановоюючи таких ознак, відсилає до іншої статті цього ж нормативного акту (або іншого), де вони вже сформульовані.

Санкція - це частина правової норми, що встановлює міри юридичної відповідальності за порушення правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції також класифікуються юридичною наукою за різними критеріями.

Передусім вони поділяються на каральні та відновлювані. Каральні (штрафні) санкції спрямовані на позбавлення правопорушника певних благ (наприклад, позбавлення свободи чи накладення грошового штрафу). Відновлювані ж санкції спрямовані на інше — на відновлення порушеного правопорядку (наприклад, примусові стягнення боргів).

Санкції поділяються також на абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні й кумулятивні. Абсолютно вираженою в теорії називається санкція, котра має чітко сформульоване вираження і не може бути змінена державним органом, який її застосовує. Відносно визначеною є санкція, в якій встановлені верхня і нижня межа, в рамках яких правозастосовний орган сам встановлює її точний розмір. Альтернативні санкції фактично містять у собі дві або кілька санкцій, а право вибору одної з них належить правозастосовному органу. Нарешті кумулятивною є така санкція, що включає до себе кілька санкцій різного роду, і правозастосовний орган вправі об`єднати їх при визначенні міри юридичної відповідальності правопорушнику.

Слід відзначити таку закономірність: якщо регулятивні норми переважно складаються з двох елементів - гіпотези і диспозиції, то правоохоронні норми - лише з диспозиції і санкції.