Глава 12. Правопорушення і юридична відпові­дальність. §1. Поняття і ознаки правопорушення.

Правопорушення - це протиправне винне діяння деліктоздатної особи, котре посягає на суспільні відносини, що охороняються законом. Таке соціальне явище властиве всім суспільствам. Основними ознаками правопорушення виступають:

1) вони є діяннями, тобто актами поведінки саме людей, а не проявами інших, наприклад, природних сил. З іншого боку, діяння (дія або бездіяльність) слід відрізняти від думок, почуттів людей;

2) правопорушення є завжди суспільно небезпечними чи суспільно-шкідливими діяннями, позаяк вони завдають шкоди охронюваним законом суспільним відносинам і в такій якості оцінюються суспільством;

3) правопорушення є протиправною поведінкою, тобто, такою, що порушує конкретну правову норму. Наприклад, діяння не є злочином, якщо воно не порушує однієї з норм Особливої частини Кримінального кодексу;

4) правопорушення є винним діянням. Вина - це психічне ставлення особи до вчиненого нею поведінки та її наслідків. Винність особи передбачає здатність її давати звіт за свої дії та керувати ними. Справа в тому, що в деяких випадках особа втрачає можливість правильно усвідомлювати свої дії й керувати ними. Такий стан особи називається неосудністю. Діяння особи в стані неосудності, хоч би й протиправні, не є правопорушеннями і не тягнуть юридичної відповідальності;

5) правопорушення є діянням лише деліктоздатної особи, тобто такої, що за законом може нести юридичну відповідальність. Деліктоздатними є всі осудні особи, котрі досягли визначеного законом віку. В Україні відпові­дальність за вчинення злочину настає, якщо особа на час його вчинення досягла 16 років (за деякі злочини - з 14 років).

Відсутність будь-якої з наведених ознак не дозволяє кваліфікувати діяння як правопорушення.

Класифікація правопорушень здійснюється за різними критеріями. Найпоширеніший з них - ступінь суспільної небезпеки (шкідливості) правопорушення. За цією підставою вони поділяються на злочини (суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом) і проступки (суспільно шкідливі діяння, що посягають на окремі сторони правопорядку, ті чи інші ділянки суспільних відносин). У свою чергу проступки поділяються на цивільні, адміністративні та дисциплинпарні. Окремими авторами виділяються також процесуальні право­порушення.

§2. Склад правопорушення.

Поняття складу правопорушення детально розроблене в кримінально-правовій науці стосовно складу злочину. Більшість визначень складу правопорушення, котрі даються окремими авторами у вітчизняній юридичній науці, характеризують його як сукупність встановлених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак, визначаючих суспільно небезпечне (шкідливе) діяння як правопо­рушення.

Склад кожного правопорушення включає до себе: суб`єкт, суб`єктивна сторона, об`єкт, об`єктивна сторона,.

Суб`єктом правопорушення може бути деліктоздатна фізична особа або організація. В Україні суб`єктом злочину може бути лише фізична особа, а суб`єктом цивільного правопорушення - і юридична особа. Водночас в США корпорація (юридична особа) може бути й суб`єктом кримінального діяння.

Кожен суб`єкт правопорушення характеризується загальними та спеціальними ознаками. До загальних ознак належить: а) індивід чи юридична особа; якщо індивід, то: б) вік особи; в) осудність. До спеціальних ознак суб`єкта належать: громадянство особи; посадова особа; фах, родинні відносини тощо.

Суб`єктивна сторона правопорушення полягає у різних формах вини, мотиві, емоціях і меті правопорушення.

Вина може виступати в двох формах: умислу або необережності. За законодавством правопорушення визнається вченими навмисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний (шкідливий) характер цієї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Умисел буває прямий (особа усвідомлює, передбачає і бажає настання наслідків) і непрямий (евентуальний), коли особа усвідомлює, передбачає, допускає, хоч і не бажає настання суспільно небезпечних (шкідливих наслідків).

Необережність також буває двох видів: самонадіяність (особа, яка чинить правопорушенян, передбачає можливість настання наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення) і недбалість (особа не передбачала настання наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачати).

Об`єктом правопорушення виступають суспільні відносини, які регулюються й охороняються правовими нормами. Конкретно об`єкт може виражатися в певних благах і цінностях, яким правопорушенням завдано шкоди.

Об`єктивну сторону правопорушення складають такі елементи:

а) суспільно небезпечне (шкідливе) діяння;

б) наслідки такого діяння;

в) причинний зв`язок між діянням та наслідками;

г) спосіб, місце час, знаряддя та обстановка вчинення правопорушення.

Складом правопорушення може визнаватися лише повна сукупність його ознак. Відсутність хоча б однієї з ознак складу свідчать про відсутність правопорушення як такого.