§6. Юридичний обов`язок.

Суб`єктивні права не можуть існувати без юридичних обов`язків. Якщо від використання перших можна відмовитися, то від виконання юридичних обов`язків відмовлятися неможливо, бо це є підставою для настання юридичної відповідальності. Відповідальність, до речі, наступає і в разі недобросовісного виконання суб`єктом обов`язку, що випливає із закону або договору. Що ж розуміється під терміном "юридичний обов`язок"?

Юридичний обов`язок - це міра необхідної поведінки зобов`язаного учасника правовідносин на користь уповноваженої особи, котра забезпечується можливістю державного примусу. Він характеризується такими основними ознаками:

1) це міра необхідної поведінки, що передбачає точне визначення, якою ця поведінка має бути. Дотримання такої міри обов`язкове, бо обов`язок забезпечений можливістю державного примусу (гаприклад, якщо обов`язок полягає у сплаті боргу, то точно мають бути визначені розмір боргу, строк виплати);

2) юридичний обов`язок встановлюється на основі юри­дичних фактів і вимог правових норм;

3) обов`язок встановлюється в інтересах уповноваженої сторони - окремої особи, суспільства чи держави в цілому;

4) юридичний обов`язок полягає не стільки у визначенні, якою має бути поведінка, скільки у реальній фактичній поведінці зобов`язаного учасника;

5) у зобов`язаної сторони відсутній вибір між виконан­ням і невиконанням обов`язку, бо невиконання або неналежне виконання юридичного обов`язку є право­порушенням і тягне за собою заходи державного примусу.

Залежно від обсягу виділяють такі основні види юридичного обов`язку:

а) дещо кому-небудь передати;

б) дещо для кого-небудь зробити;

в) утриматися від певної поведінки;

г) переносити обмеження в правах - міри юридичної відповідальності.

§7. Юридичні факти та їх класифікація.

Юридичні факти - це встановлені нормами права фак­тичні обставини, виникнення, зміну чи припинення яких правова норма пов`язує з виникненням, зміною чи припиненням правовідносин.

Говорити, що саме юридичні факти породжують правовідносини, не зовсім вірно. Вони завжди пород­жуютьсяч правовою нормою, в якій би формі вона не була виражена. Однак лише наявність чинної норми права на динаміку конкретних правовідносин не впливає. Наявність, наприклад, правових норм, які регулюють пенсійні від­носини, ще не означає, що індивід бере участь у них і отримує пенсію. Щоб ці правовідносини виникли (змінилися, припинилися) необхідним є настання виз­начених обставин - у наведеному випадку це досягнення чоловіками 60-річного віку і наявність при цьому не менш 25 років трудового стажу. Такі обставини сформульовані в гіпотезі правової норми. Згадайте логічну структуру норми: при настанні таких-то фактів вступають в дію такі-то правила поведінки, інакше буде застосована ось ця юридична санкція.

Класифікація юридичних фактів допомагає краще з`ясувати їх природу і значення в правовій системі. Найважливішими критеріями поділу юридичних фактів є наслідки, до яких вони призводять, та їх вольовий зміст.

З точки зору їх наслідків юридичні факти класи­фікуються на три групи:

1) правотворчі факти, котрі мають наслідком виник­нення правовідносин (наприклад, укладення цивільно-правової угоди, вступ до шлюбу);

2) правозмінюючі факти викликають зміну право­відносин (наприклад, переведення працівника на іншу роботу);

3) правоприпиняючі факти обумовлюють припинення правовідносин (наприклад, звільнення працівника з роботи).

Один юридичний факт, слід відзначити, може одночасно тягнути кілька наслідків. Вихід на пенсію буде означати припинення трудових правовідносин, але початок пенсій­них правовідносин.

За вольовим змістом юридичні факти поділяються на три групи: вольові акти поведінки людей (дії), юридичні події невольового характеру і юридичні припущення (презумпції) та фікції.

Дії - це акти усвідомленої і вольової поведінки людей. Вони з точки зору відповідності вимогам права поділяються на:

а) правомірні дії, що виступають у формі юридичного акту (зовнішньо виражені рішення людей, спрямовані на досягнення правового результату: наприклад, угоди, заяви громадян) та юридичних поступків (фактичної поведінки людей, яка становить зміст реальних відносин: наприклад, передача речі і грошей за договором куплі продажу);

б) неправомірні дії (правопорушення), котрі поділяються на винні та невинні (бувають у сфері підприємництва, наприклад), а за ступенем суспільної небезпеки - на злочини та проступки (адміністративні, дисциплінарні, цивільно-правові).

Події - це такі юридичні факти, настання яких не залежить від вом суб`єктів правовідносин (наприклад, закінчення визначеного строку, природня смерть людини тощо).

Крім того, у правовій дійсності теорія зафіксувала феномени, котрі в принципі не є юридичними фактами, тим не менш можуть породжувати правовідносини - презумпції та фікції.

Правова презумпція - це припущення про існування юридичних фактів, які викликають певні юридичні наслідки. Тобто, презумпція це не фрагмент наявної дійсності, а лише юридично визнана можливість того, що він реально мав місце.

Потреба юридичної практики в презумпціях визначається складністю, а інколи й неможливістю довести наявність обставин, від яких залежить існування правовідносин, виникнення в людей суб`єктивних прав і обов`язків. Чи потрібно, наприклад, при покупці якого-небудь товару кожного разу просити у продавця доказів наявності у нього права власності на товар? Чи повинен громадянин доказувати свою невинуватість при будь-якій підозрі щодо нього?

Презумпції, в свою чергу, поділяються на загальноправові і галузеві. Загальноправові презумпції мають значення юридичних фактів у всіх галузях права. До таких, зокрема, належать презумпція знання опублікованих законів, презумпція добропорядності громадян. Галузеві презумпції діють в межах одної галузі права: наприклад, цивільно-правова відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки, вина якого припускається, якщо шкоди не було завдано необережністю чи умислом потерпілого.

За ступенем обов`язковості презумпції можна також поділити на юридичні та фактичні. Юридичні презумпції прямо закріплені в нормах права і тому вони обов`язкові для всіх. Наприклад, якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі, презюмується, що батьком є законний чоловік її матері. Фактичними є ті презумпції, котрі не отримали закріплення в праві.

Юридична фікція - це становище, яке насправді не існує, але якому право надало значення факту. Наприклад, судимість вважається знятою, а особа - несудимою після закінчення встановленого законом терміну.

Теорія права визначає також поняття "фактичний склад" - це система юридичних фактів, необхідних для настання юридичних наслідків. Фактичний склад необхідно відрізняти від складного юридичного факту, окремі елементи якого є ознаками даного одного факту (наприклад, до складу злочину входять принаймні чотири такі елементи). До фактичного складу належить комплекс самостійних фактів. Наприклад, для вступу до шлюбу в Україні необхідний такий фактичний склад: досягнення певного віку і заява (вираження добровільної волі).