4) Вчення про епідемічний процес

Особливістю інфекційних хвороб є здатність їх розповсюджуватись серед людей і тварин. Особливості поширення інфекційних хвороб залежать від багатьох факторів. Знання особливостей поширення лежить в основі і організації профілактичних і протиепідемічних заходів.

Епідеміологія – самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення.

Сьогодні епідеміологія має добре розроблену теорію і науково обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи.

Розрізняють загальну (теоретичну) епідеміологію, в якій пояснюється епідемічний процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє заходи боротьби з інфекційними хворобами.

Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші0 пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна – може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.

Таким чином,– епідемічний процес безпреривний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Ці три ланки є водночас і його рушійними силами.

28)Правильний догляд за інфекційними хворими – не тільки складова частина лікування, але й найважливіший протиепідемічний захід, направлений на попередження поширення інфекції. Гігієнічні засоби тут більш строгі. Необхідно старанно проводити міроприємства по гігієні порожнини рота хворого, систематично протирати важкохворим зуби за допомогою затисненої в пінцет ватної кульки змоченої в 0,5%-ному розчині соди, і промивають рот, слабким розчином перманганату калію, чим слабкий інфекційний хворий, тим більше потрібно піклуватися про чистоту його тіла, робити щоденні обтирання, вмивати, підмивати, мити руки і ноги, годувати і поїти, міняти постіль, приймати заходи для попередження пролежнів, виконувати призначення лікарів.

В госпітальному відділенні призначення сандружинниці за розпорядженням лікаря або медсестри залучаються до вимірювання температури тіла хворих, виносять і знезаражують виділення.

Після зміни білизни та інших м’яких речей; якими користувався хворий, їх замочують в дезинфікованих рідинах і після закінчення експозиції відправляють в знезаражених мішках в пральню ліквідують в 0,2%-ий розчин хлораміну на 1 год., або кип’ятять в 1%-ному розчині. Білизну зі слідами виділень поміщають в 1%-ий розчин хлораміну, 3%-ний розчин лізолу або 0,1%-ний розчин ДТСГК на 2 год.

При наявності на білизні, пеленках фекальних мас їх слід попередньо відіпрати в 1%-ному розчині хлораміну, а потім покласти в 0,5%-ний розчин хлоримону на 2 год. Якщо в пральні є дезинфікуючий бучильник, брудну білизну відправляють туди в щільно закритій тарі без попереднього вологого хімічного знезараження. Всі речі, які не можна мити, підлягають знезараженню в дезинфекційних камерах. Особистий одяг хворих, прийнятих в інфекційну лікарню, сандружиниці складають безпосередньо в санпропускнику в спеціальні мішки, зрошувані ззовні 5%-ним розчином лізолу, і направляють в парові або пароформалінові камери для дезинфекції і дезинсекції.

Виділення хворих підлягають обов’язковій дезинфекції (подвійна кількість 10%-ного розчину хлорного вапна, 3%-ного розчину лізолу або хлораміну) або засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 1׃2, перемішують і замішують на 2 год. Судна, сечоприймачі, тазики з-під рвотних мас і баночки з-під мокроти після звільнення їх від виділень занурюють в освітлений 10%-ний розчин хлорного вапна або 5%-ний розчин лізолу на 30 хв., після чого споліскують проточною водою.

Посуд, що його приносить обслуговуючий персонал із палат інфекційної лікарні, передається в мийку, де його кип’ятять в 2%-ному розчині соди на протязі 15 хв., а потім занурюють на 30 хв. в один з дизинфікуючих розчинів.

Після виписки перехворівши інфекційними хворобами з лікарні сандружинниці приймають участь у проведенні заключної дезинфекції, що проводиться у відповідності з вимогами протиепі демічного режиму.

31), 16)Етіотропне лікування передбачає застосування антибіотиків та інших хіміотерапевтичних препаратів, бактеріофагів; імуноглобулінів і сироваток – серотерапія; вакцин, інтерферонів та ін..

Антибіотикотерапія. До антибіотиків відносять речовини рослинного і тваринного походження або їх синтетичні аналоги, які здатні вибірково вбивати патогенні мікроорганізми (бактеріоцидні) або пригнічувати їх ріст і розмноження (бактеріостатичні)

Розрізняють ряд груп антибіотиків, кожна з яких об'єднує низку препаратів, близьких за хімічною будовою і механізмом дії.

Пеніциліни – обширна група природних і напівсинтетичних А. До природних належить бензилпеніцилін, до якого чутливі стрептококи, менінгококи, пневмококи, лептоспіри та ін.. Але він не діє на більшість грам негативних бактерій, а також у відношенні стафілококів, які виробляють фермент, що руйнує пеніцилін. Напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампіцилін, амоксицилін) діють згубно на грам позитивні і грам негативні мікроорганізми, тому широко застосовуються.

Цефалоспорини мають широкий спектр дії ( у тому числі на стійкі до пеніциліну штами). Використовують 4 покоління цефалоспоринів: зі старих препаратів – цефазолін, орацефал, дурацеф, цефалексин, цефазол; з нових –цефотаксим, цефтріаксон, цефтазидим (ІІІ покоління) та цефепім, цефпіром, кейтен (ІУ покоління).

Аміноглікозиди –А. широкого спектру дії, найбільше впливають на грам негативні бактерії. Неоміцин, канаміцин, гентаміцин, амікацин, нетроміцин найчастіше застосовують при гострих кишкових інфекціях (шигельоз, черевний тиф) і гнійно-септичних та туберкульозі (стрептоміцин).

Макроліди – еритроміцин, роваміцин, макропен, кларитроміцин – ефективні щодо грам позитивних мікроорганізмів і грам негативних коків. До них чутливі рикетсії, хламідії, мікоплазми, деякі найпростіші. Застосовуються при пневмонії, бешисі, ангіні, бруцельозі, дифтерії, орнітозі.

Левоміцетин (хлорамфенікол) виявляє бактеріостатичну дію на грам позитивні та грам негативні мікроби, рикетсії, хламідії та ін.. Застосовується при черевному тифі, паратифах А і В, сальмонельозі, бруцельозі.

Тетрацикліни – А. широкої дії (тетрациклін, окситетрациклін, морфоциклін, доксициклін), пригнічують більшість бактерій, спірохети, лептоспіри, рикетсії, більшість найпростіших.

З інших препаратів, що діють згубно головним чином на бактерії:

фторхінолони – офлоксацин, ципрофлоксацин, норфлоксацин;

похідні нітрофурану – фуразолідон, фура гін, фурацилін;оксихіноліни – ентеросептол, мексаформ, мексаза;похідні налідиксової кислоти – невіграмон, неграм. Вони мають широкий спектр дії, згубно діють на рикетсії, хломідії, мікоплазми.

Не втратили значення і сульфаніламіди. Фталазол, сульгін слабо всмоктуються з кишечника в кров і тому показані при деяких кишкових інфекціях (шигельозі), інші (сульфапірідазин, сульфадиметоксин, сульфален) відзначаються тривалою дією, завдяки чому призначаються раз на день, що зручно в лікуванні.

Загальноприйняті правила хіміотерапії:

засіб повинен діяти на збудника;він повинен проникати в органи чи тканини, де є збудник;

його призначають в оптимальній дозі;препарат не повинен бути токсичним і виявляти шкідливої дії на організм.

При вірусних інфекціях призначають інтерферони – неспецифічні білки, які пригнічують реплікацію вірусів, а також поліпшують імунні реакції організму (лаферон, нітрон А, реаферон, роферон).

Для стимуляції вироблення організмом власних інтерферонів призначають аміксин, циклоферон, мефенамінову кислоту, настоянки женьшеню, китайського лимоннику, елеутерококу (при вірусних гепатитах, грипі, герпесах тощо).

Інша група антимікробних засобів – бактеріофаги - паразити бактерій, які вибірково зумовлюють їх лізис (розчинення). Застосовуються у лікуванні стафілококовий, черевнотифозний та ін.. Їх призначають всередину, у клізмі, підшкірно, у гнійні порожнини, зрошують рани. Проте їх ефективність низька, вони застосовуються як допоміжний лікувальний засіб.

Специфічні імуноглобуліни та сироватки містять антитіла до збудників інфекційних хвороб. Препарати готують із крові донорів, які раніше перенесли захворювання і зберігають імунітет, або після штучної імунізації (гомологічні препарати), а також із крові гіперімунізованих тварин – частіше коней (гетеро логічні препарати). Імуноглобуліни більш ефективні, ніж сироватка чи плазма, тому що концентрація потрібних антитіл у них значно вища. Використовують імуноглобуліни проти збудників грипу, кору, кліщового енцефаліту, лептоспірозу та ін.. Гетерологічні імуноглобуліни та сироватки можна вводити тільки після шкірної прои на чутливість до чужорідного білка і дробної десенсибілізації організму. Пробу ( за методои Безредке) виконує лікар або медична сестра під наглядом лікаря.

11, Імунітет (лат. immunitas - звільнення) - прояв спрямованих на збереження сталості внутрішнього середовища захисних реакцій організму проти генетичне чужорідних речовин (антигенів). Якщо антигенами є мікроорганізми або токсини, розвивається інфекційний, або антитоксичний, імунітет; при пересаджуванні чужорідних клітин, тканин і органів - трансплантаційний імунітет; у відповідь на виникнення пухлин - протипухлинний імунітет тощо.

Імунітет буває природним (спадковий і набутий) і штучний. Спадковий імунітет обумовлений захисною функцією ряду тканин, наприклад, шкіри, слизових оболонок. Шкіра не тільки затримує на поверхні патогенні мікроби але й виділяє речовини, які знищують їх. Бактерицидними властивостями наділені слина та шлунковий сік людини. Набутий імунітет виникає у людей які перенесли інфекційне захворювання або після введення їм вакцин і сироваток.

Для того, щоб набути штучний імунітет, використовують вакцину (активний імунітет) - препарат з ослабленою вірулентністю мікроорганізмів і сироватки (пасивною) - готові захисні речовини (антитіла).

Природний імунітет - несприйнятливість до інфекційних захворювань, яка передалась у спадок дитині від матері (природжений) або виникла після перенесення хвороби (набутий).

Нині розроблені методи, що дають змогу створювати штучний імунітет.

Активний штучний імунітет виробляється в результаті введення в організм ослаблених або вбитих збудників інфекції. Це викликає легку форму хвороби, під час якої в організмі утворюються специфічні антитіла і людина стає несприйнятливою протягом тривалого часу до того захворювання, проти якого було зроблено щеплення. Таке щеплення використовують проти поліомієліту, туляремії, коклюшу та інших хвороб.

Профілактичне щеплення відіграє важливу роль у боротьбі з інфекційними хворобами.

Пасивний імунітет створюють введенням в організм лікувальних сироваток, що містять готові антитіла проти збудників хвороб. Цей імунітет зберігається впродовж кількох місяців. Лікувальні сироватки добувають з крові тварин (частіше коней), яким поступово вводять все більші Дози інфекційного матеріалу. В крові тварини накопичуються антитіла. Періодично таку кров відбирають і виготовляють з неї лікувальну сироватку.

26)Температурные кривые — графическое изображение колебаний температуры при каждодневном измерении. Температурные кривые дают наглядное представление о характере лихорадки (см.), имеют нередко существенное диагностическое и прогностическое значение.

Виды кривых позволяют выделить следующие типы лихорадки.

1. При постоянной лихорадке (febris continua) температура тела обычно высокая, в пределах 39°, держится в течение нескольких дней или недель с колебаниями в пределах 1°. Встречается при острых инфекционных заболеваниях: сыпной тиф, крупозная пневмония и др. (рис. 1).

2. Послабляющая, или ремиттирующая, лихорадка (febris remittens) характеризуется значительными суточными колебаниями температуры тела (до 2° и более), встречается при гнойных заболеваниях (рис. 2).

3. Перемежающаяся, или интермиттирующая, лихорадка (febris intermittens) характеризуется резким подъемом температуры тела до 39—40° и больше и спадом в короткий срок до нормальных и даже субнормальных цифр; через 1—2—3 дня такой же подъем и спад повторяются. Характерна для малярии (рис. 3).

4. Гектическая, или истощающая, лихорадка (febris hectica) характеризуется большими суточными колебаниями температуры тела (свыше 3°) и резким падением ее до нормальных и субнормальных цифр, причем колебания температуры большие, чем при ремиттирующей лихорадке; наблюдается при септических состояниях и тяжелых формах туберкулеза (рис. 4).

5. Возвратная лихорадка (febris recurrens). Температура тела повышается сразу до высоких цифр, держится на этих значениях несколько дней, снижается затем до нормы. Через некоторое время лихорадка возвращается и вновь сменяется ремиссией (лихорадочных приступов бывает несколько, до 4—5). Такой тип лихорадки характерен для некоторых спирохетозов (возвратный тиф и др.) (рис. 5).

6. Волнообразная лихорадка (febris undulans). Постепенное изо дня в день повышение температуры с аналогичным характером снижения. Может быть несколько волн подъема и снижения температуры, отличается от возвратной лихорадки постепенным нарастанием и спадением температуры. Встречается при бруцеллезе и некоторых других заболеваниях (рис. 6).

7. Извращенная лихорадка (febris in versa). Утренняя температура выше вечерней, встречается при туберкулезе, затяжном сепсисе, прогностически неблагоприятна.

8. Неправильная лихорадка встречается наиболее часто. Суточные колебания температуры тела разнообразны, длительность не определяется. Наблюдается при ревматизме, пневмониях, дизентерии, гриппе (рис. 7).

По температурным кривым различают 3 периода лихорадки.

1. Начальный период, или стадия нарастания температуры (stadium incrementi). В зависимости от характера заболевания этот период может быть очень коротким и измеряться часами, обычно сопровождаясь ознобом (например, при малярии, крупозной пневмонии), или растягиваться на продолжительный срок до нескольких дней (например, при брюшном тифе).

2. Стадия разгара лихорадки (fastigium или acme). Длится от нескольких часов до многих дней.

3. Стадия снижения температуры. Быстрое падение температуры называется кризисом (малярия, крупозное воспаление легких, сыпной тиф; рис. 8); постепенное снижение называется лизисом (брюшной тиф и др.; рис. 9).

Інфекція - від латинських слів: infectio - забруднення, зараження і inficio - забруднюючих - являє собою широке загальнобіологічне поняття, що характеризує проникнення патогенного збудника (вірус, бактерія та ін) в іншій більш високоорганізований рослинний або тваринний організм і подальше їх антагоністичне взаємовідношення.

Інфекційний процес - це обмежена в часі складна взаємодія біологічних систем мікро-(збудник) і макроорганізму, що протікає в певних умовах зовнішнього середовища, що виявляється на субмолекулярному, субклітинному, клітинному, тканинному, органному та організменному рівнях і закономірно закінчується або загибеллю макроорганізму, або його повним звільненням від збудника.

Інфекційна хвороба - це конкретна форма прояву інфекційного процесу, що відображає ступінь його розвитку і має характерні нозологічні ознаки.