4) Вчення про епідемічний процес

Епідеміологія – самостійна галузь медицини, яка вивчає причини виникнення і поширення інфекційних хвороб, а також розробляє способи боротьби з ними, можливості їх запобігання і викорінення.

Сьогодні епідеміологія має добре розроблену теорію і науково обґрунтовані, ефективні протиепідемічні заходи.

Розрізняють загальну (теоретичну) епідеміологію, в якій пояснюється епідемічний процес як явище, та спеціальну (практичну), що розробляє заходи боротьби з інфекційними хворобами.

Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші0 пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна – може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.

Таким чином,– епідемічний процес безпреривний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Ці три ланки є водночас і його рушійними силами.

ДЖЕРЕЛО збудника інфекції

Залежно від джерела, усі інфекційні хвороби поділяються на антропонози, зоонози, сапронози.

При антропонозах джерелом є лише заражена людина –хворі та носії.

Хвора людина- більш небезпечна тому, що виділяє збудника у більшій кількості. Максимальна заразність при різних інфекційних захворюваннях припадає на різні періоди. При деяких (коклюш, висипний тиф, вірусний гепатит) – це кінець інкубаційного періоду, початковий період.

При більшості ( черевний тиф, дизентерія, холера, висипний тиф) припадає на період розпалу.

При гострому перебігу організм звільняється від збудника завдяки імунітету ще до клінічного одужання (дизентерія, грип, кір).

При хронічній формі відбувається безпреривне або періодичне виділення збудника, яке може тривати роками (туберкульоз, токсоплазмоз)

Клінічне видужання не завжди збігається з очищенням організму від збудника і може виділення збудника тривати весь період реконвалесценції.

Епід.небезпеку більш представляють хворі легкими формами при несвоєчасній їх ізоляції.

Другим, особливо небезпечним джерелом є бактеріоносії – людина або тварина, в організмі якої патогенні мікроорганізми паразитують без клінічних проявів хвороби. Виявити їх можно тільки при лабораторному обстеженні. Виділяють категорії заразоносійства:

Здорове – без попереднього захворювання; частіше виявляють в епід.осередках холери, дифтерії, менінгококової інфекції, поліомієліту, скарлатини. Але і при здоровому б/н в організмі відбуваються певні зміни, переважно імунного характеру. тому воно свідчить про прихований, або безсимптомний інфекційний процес. Частіше воно короткочасне і не інтенсивне.

Реконвалесцентне – лише у частини видужуючих. Воно короткочасне (1-2 тиж) і не інтенсивне.

Транзиторне – збудник не приживається в організмі і виділяється одноразово, що свідчить про наявність імунітету після перенесеного захворювання або вакцинації.

Крім того, б/н буває: - гострим (до 1 міс)

-підгострим (до 3 міс)

- хронічним (більш 3 міс)

особливе епідзначення мають б/носії та хворі, які належать до декретованої групи і пов'язані з виготовленням продуктів харчування, обслуговуванням дітей та ін. Вони можуть бути причиною спалахів інфекційних захворювань

ДЖЕРЕЛО ПРИ ЗООНОЗАХ

- тварини (лептоспіроз, бруцельоз, туляремія та ін). Люди, які захворіли цими хворобами не стають джерелом, бо в людському колективі способи передачі зоонозних інфекцій не спрацьовують. Заразитись можна під час догляду за тваринами, їх забою, зняття шкури, розробці туші, споживання м'яса, молока; використання території, приміщень, забруднених хворими тваринами.

Такі зараження часто носять професійний характер. Найбільше значення серед тварин мають гризуни (лептоспіроз, туляремія та ін), ссавці (вовки, лиси – сказ), птахи (сальмонельоз).

Деякі патогенні м/о можуть довго перебувати і накопичуватись у довкіллі, частіше у грунті – сапронози (мікози, газова гангрена та ін)

МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Для інфекційних хвороб притамана контагіозність (заразність)- властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових.

Заразність характеризується індексом контагіозності- це епідеміологічний показник, який означає кількість захворілих на 100 чутливих осіб, які були в контакті з джерелом збудника і виражається у відсотках або десятковим дробом:

при чумі – 100% - 1,0

при вірусному гепатиті А – 40% - 0,4

Друга ланка епідпроцесу – механізм передачі – це переміщення збудника певним способом від джерела до сприйнятливого організму.

Він складається з трьох послідовних етапів:

1 –виділення з зараженого організму;

2 –перебування у довкіллі;

3 –проникнення у новий організм.

При сапронозах відсутній перший етап.

Механізм передачі залежить від локалізації збудника у зараженому організмі.

СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ та Імунітет

Третьою ланкою епідпроцесу є сприйнятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутись інф. процес у відповідь на вторгнення м/о.

Сприйнятливість – це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства. Вона буває високою, яка відзначається особливостями збудників (патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), а також залежить від організму хазяїна (стану імунітету). Тоді захворювання (черевний тиф, кір) проявляються яскравими клінічними ознаками.

Разом з тим, людина має видову несприйнятливість, що передається за спадковістю.

Відповідно це – РЕЗИСТЕНТНІСТь макроорганізму, тобто природна несприйнятливість. Вона базується на багатьох неспецифічних і специфічних факторах захисту.

Фактори неспецифічної резистентності: шкіра, слизові оболонки, миготливий епітелій, норм. мікрофлора, лізоцим, шлунковий сік, фагоцитоз, гуморальні фактори (норм. антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон).

Специфічні фактори. Імунітет –властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

ІМУНІТЕТ

природжений набутий

(видовий) природний штучний

пасивний активний активний пасивний

( материнський ) ( після хвороби) (вакцини (сироватки

до 6 міс довготривалий анатоксини) муноглобуліни)

Набутий природний імунітет після хвороби може бути стерильним (коли збудник видалений з організму цілком) і нестерильний (при зберіганні збудника в макроорганізмі) – туберкульоз, бруцельоз, сифіліс.

На формування імунітету впливають:

індивідуальні особливості (у одних – імунітет формується, у інших – ні).

вік (у дітей, осіб старечого віку – знижений);

особливості харчування (нестача білків, вітамінів – знижує);

клімат (у південних р-нах формується активніше)

екологія (Чорн. аварія змінила реактивність людей).

Крім індивідуального, розрізняють колективний імунітет – імунний прошарок населення.

Колективний – несприйнятливість суспільства. Він створюється внаслідок перенесеної епідемії або масовій вакцинації і завдяки високо матеріального та культурного рівня. Вакцинацію можна вважати успішною, якщо після неї в колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. Тоді створюється достатній імунний прошарок населення (частка осіб, які несприйнятливі до певної інф. хвороби).

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ. ЗАХОДИ ЩОДО ДЖЕРЕЛА ЗБУДНИКА ІНФЕКЦІЇ.

Актуальність: Аналізуючи проблему боротьби з інфекціями, треба визнати значні досягнення – ліквідована натуральна віспа, різко зменшилась захворюваність на коклюш, поліомієліт, сибірку та ін.. Але інфекційні хвороби займають одне з перших місць по тимчасової непрацездатності. Залишається актуальною проблема боротьби з туберкульозом, широке розповсюдження мають парентеральні гепатити, схильні до хронізації; виникають нові захворювання (ВІЛ, геморагічні гарячки) проти яких не знайдено як засобів лікування, так і імунопрофілактики.

Загальні принципи профілактики інфекційних хвороб

Профілактичними називають заходи, що спрямовані на профілактику виникнення епід. процесу, тобто на запобігання виникненню епідемічних осередків.

Основні проф.. заходи передбачені Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" №913-ІУ (913-15) від 05.06.2003р.

Основу профілактики складають:

Загальнодержавні заходи –підвищення матеріального благополуччя населення, забезпечення житлом, кваліфікованою мед. допомогою, покращення матеріальної бази ЛПЗ та ін..

Карантинні заходи – попередження ввезення в Україну ОНІ відповідно до Міжнародних медико-санітарних правил. Ці правила поширюються на ОНІ – чума, холера, жовта гарячка, вір. геморагічні гарячки, малярію та ін.. Правила передбачають сан. догляд прибулих із-за кордону транспортних засобів, перевірку сан. декларацій чи свідчень про дератизацію, контроль паспортів (за епід.показниками) з метою встановлення маршруту руху, сан. огляд транспортних засобів на наявність гризунів тощо.

Загально-санітарні заходи передбачають суворе дотримання сан. й технічного режимів водопостачання й харчування населення, поліпшення сан. благоустрію та ін..

Профілактична дератизація – створення несприйнятливих умов існування гризунів: будівельно-технічні заходи, що запобігають проникненню гризунів у приміщення, очищення сховищ, винищувальна дератизація.

Ветеринарно-санітарна профілактика – запобігання хворобам, якими може заразитися людина, виявлення, ізоляція та знищення хворих тварин, ветер-сан. нагляд за тваринницькими господарствами та ін..

Санітарно-освітня робота передбачає гігієнічне виховання населення.

МЕДИЧНІ ЗАХОДИ

Епідемічний осередок, за визначенням Л.В. Громашевського, - місце перебування джерела збудника з навколишньою територією у тих межах, в яких заразний чинник може передаватися оточуючим.

Виділяють "сімейні осередки", "вуличні", у дитячих та медичних закладах. Нові зараження можуть виникати через різні проміжки часу, однак, не перевищують тривалості збереження збудника поза його джерелом. Осередок вважають ліквідованим лише тоді, коли в його межах повністю припиняється циркуляція збудника.

Л.В. Громашевський довів, що проф.. і протиепід. заходи досягнуть ефекту, якщо вони вимкнуть хоча б одну з ланок епідпроцесу, а саме:

1.Запобігання появі або ліквідацію джерела.

2.Розрив механізму передачі (дезінфекція).

3.Створення або підвищення рівня імунітету (спец. проф.-ка).

Заходи спрямовані на першу ланку епідпроцесу – нейтралізація джерела збудника інфекції

1. Виявлення та ізоляція інфекційних хворих.

Протиепідемічна ефективність ізоляції інф. хворих буває високою тоді, коли здійснюється якомога раніше. Але при деяких інфекціях, особливо з краплиним механізмом передачі, збудник починає виділятися в останні дні інкубації і провести своєчасну ізоляцію буває важко. при інших хворобах збудник у великій кількості (особливо при тяжких формах) виділяється у період розпалу хвороби. Для своєчасного виявлення і ізоляції використовують різні методи: клінічний, епідеміологічний, лабораторний.

Клінічний метод передбачає активне і пасивне виявлення хворих. Пасивне при зверненні за мед.допомогою, діагноз встановлюється на основі клінічних проявів. Активне при проведенні проф.. оглядів, мед спостереженні за контактними в осередках, при проведенні подвірних обходів (за півд..показниками), а також за результатами обстеження в осередках, при оформленні на роботу та ін..

Епідемічний анамнез має суттєве значення, дозволяє виявити джерело інфекції, чинники передачі.

Лабораторний метод дозволяє своєчасно встановити діагноз, визначити фактори передачі (вода, продукти).

При виявленні інф. хворого складається "Термінове повідомлення…" (ф. 058/0) і протягом 12 год передається в СЕС за місцем виявлення хворого. Реєструється в "Журналі реєстрації інфекційних захворювань" (ф. 060/лік і ф. 060/СЕС ). Журнал ф. 060/лік ведеться у ЛПЗ, дитячих дошкільних закладах, школах. При змінні первинного діагнозу складають нове терм. повідомлення із зазначенням первинного й остаточного діагнозів і надсилають у СЕС; відповідно в ж. 060/СЕС вносять зміни, а в поліклініках – у статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. 025-2/0 ).

Після отримання терм. повідомлення СЕС здійснює епідобстеження осередку з метою виявлення джерела, чинників передачі, виявлення контактних осіб, які могли заразитися чи стали заразо носіями. Результати обстеження відображають у картах епід.обстеження (ф. 357/0 ). Для ліквідації осередку розробляють план заходів, спрямованих на три ланки епідпроцесу.

Осередок вважається ліквідованим, якщо після ізоляції джерела збудника протягом максимального інк. періоду діагностованого інф. захворювання не виявлено нових випадків захворювання.

Ізоляція хворих та інші заходи.

Хворих ізолюють вдома або в інф. лікарні.

Показання до госпіталізації.

При більшості хворб хворі підлягають обов’язковій госпіталізації – це ОНІ, черевний тиф, вірусні гепатити, дифтерія, менінгококова хвороба, гем. гарячки, лептоспіроз, правець, сказ та ін..

Ізоляція вдома можлива при харч. т/і, сальмонельозі, дизентерії, кору, віт. віспі та ін..

Але до госпіталізації існують:

1. Клінічні показники –середньотяжкі, тяжкі форми, діти до 1 року, люди похилого віку (внаслідок зниженого імунітету)

2. Епідемічні – при кишкових інфекціях- особи з декретованої групи; хворі з гуртожитків, інтернатів; при незадов.. сан. стану в осередках, наявність чутливих не прищеплених дітей та ін.. При виявленні хворих в дитячих закладах, інтернатах – негайна їх ізоляція в ізолятори і оповіщання відповідних установ (ЛПЗ, СЕС).

Для ізоляції вдома хворому необхідно виділити окрему кімнату та предмети догляду, здійснювати заходи, які виключають можливість зараження членів сімї (поточна дезінфекція, носіння масок тощо).

До лікарні хворих перевозять на спец. транспорті, який підлягає дезінфекції. В лікарні хворих ізолюють в палатах, боксах для проф.-ки ВЛІ.

Крім ізоляції проводять інші заходи – специфічне обстеження, етіотропне лікування.

При деяких захворюваннях (черевний тиф, холера, дифтерія) спостерігається реконвалесцентне носійство, тому перед виписуванням проводять лаб. обстеження, а далі диспансерне спостереження в КІЗах за місцем проживання хворих – це активне динамічне спостереження за станом здоровя певних контингентів населення (здорових і носіїв), взятих хворих на облік для раннього виявлення захворювань, проведення заходів щодо оздоровлення, відновлення працездатності, запобігання поширенню інф. хвороб.

У разі ОНІ вдаються до карантину – жорстких заходів, які забезпечують повну ізоляцію епід.осередку і дотримання у ньому суворого протиепід. режиму. Карантин супроводжується воєнізованою охороною території осередку із забороною виїзду з нього без попереднього обстеження (обсерваціЇ).

ЗАХОДИ СТОСОВНО БАКТЕРІОНОСІЇВ

Здорові б/н становлять особливу небезпеку, адже виявити їх можна лише за допомогою лаб. досліджень. У разі їх виявлення проводять:

1.Складається терм. повідомлення в СЕС.

2.Ізоляція. госпіталізація при б/н дифтерії токсин. штаму, холери, носії з декрет. групи (на період носійства їх не допускають до роботи).

3.Санація б/н.

4.Повторне обстеження, щоб підтвердити звільнення від збудника.

ПРИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЯХ

Шляхи знешкодження джерел бувають різними. При лептоспірозі – знищення гризунів. При сибірці – знищення тварин. При бруцельозі – карантин, виявлення хворих тварин та їх лікування, поточна дезінфекція.

При кожній хворобі джерело збудника має свої епід. особливості. Знання їх суттєво допомогає визначити обсяг і характер протиепід. заходів.

Що стосується заходів щодо другої ланки епідпроцесу, то це здійснення поточної і заключної осередкової інфекції (самостійно вивчити).

Що стосується третьої ланки епідпроцесу – це здійснюють заходи щодо підвищення несприйнятливості до інфекції (імунізація)

Що стосується осіб, які спілкувалися з хворим, то здійснюють наступне:

1.Встанолюють коло осіб, які спілкувалися з хворим за місцем проживання, роботи, в дитячому закладі, школі. Встановлюють медичне спостереженнями за ними протягом визначеного періоду (залежно від інк. періоду).

2.З метою виявлення джерела – здійснюють обстеження контактних.

При деяких захворюваннях (черевний тиф, дифтерія) відсторонюють їх від роботи (декретований контингент) до отримання негативних результатів обстеження.

3.Проводять контактним

-вакцинацію (в осередках дифтерії, кору та ін.),

-хіміопрофілактику (в осередку холери, чуми),

-фагопрофілактику ( в осередку черевного тифу, дизентерії).

4.Проводять санітарно-освітню роботу щодо профілактики захворювання.

ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА КІЗу

Кабінет інфекційних захворювань (КІЗ) – організаційно-методичний і лікувально-діагностичний центр надання кваліфікованої медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби в районі обслуговування поліклініки.

Штати КІЗ складаються із розрахунку 0,2 ставки лікаря-інфекціоніста, медсестри й санітарки на 10 тис дорослого міського населення. В складі КІЗу може функціонувати денний гельмінтологічний стаціонар. Лікар КІЗу є фактично заступником головного лікаря у питаннях організації надання мед. допомоги інфекційним хворим. Методичне керівництво роботою КІЗу здійснює головний інфекціоніст і відділ територіальної інфекц. лікарні. На посаду лікаря КІЗ призначають лікаря-інфекціоніста, який отримав спец. підготовку на курсах удосконалення лікарів. Медсестра КІЗ працює під керівництвом лікаря. Вона допомагає під час амбулаторного прийому, оформляє мед.документацію кабінету, веде облік диспансерних осіб, готує хворих до лаб. та інструментального обстеження, бере участь у сан-гігієнічному вихованні населення.

ПРИМІЩЕННЯ ТА ОБЛАДНАННЯ

КІЗ повинен розміщуватися не менше ніж у 2 кімнатах (мати власний сан. вузол) з окремим ізольованим виходом за правилами протиепід. режиму. одна кімната – робоче місце лікаря і медсестри, друга –для обстеження пацієнтів. Повинні бути меблі (шафи, кушетка), шафи з інструментами та медикаментами, медичною документацією, методичною й науково-практичною літературою, наказами тощо, а також повинен бути холодильник і термостат.

ДОКУМЕНТАЦІЯ, яка ведеться в КІЗ, уніфікована і затверджена МОЗ України: "Термінове повідомлення…" (ф. 058),

"Журнал обліку інф. захворювань" (ф 060)

"Статистичний талон для уточнених (заключних) діагнозів" (ф.025-в),

"Медична картка амбулаторного хворого" (ф.025)

"Журнал амбулаторного прийому КІЗ" (ф. 061),

"Книга запису викликів лікаря додому" (ф. 031),

"Журнал обліку проф..щеплень" (ф. 064),

"Контрольна карта диспансерного спостереження" (ф. 030)

Звіт про роботу КІЗ ведеться по наступним формам:

"Звіт про рух захворювань на грип та ін.. ГРІ" (ф. 85-грип)

"Звіт про профілактичні щеплення (ф. )

"Звіт про профілактичні заходи" (ф. 87)

ЗАВДАННЯ КІЗ

Забезпечення раннього активного виявлення інф. хворих, надання їм невідкладної допомоги та їхня своєчасна госпіталізація.

Кваліфікована діагностика, обстеження й лікування амбулаторних хворих, що не потребують обов’язковій госпіталізації.

Диспансерізація перехворілих.

Виявлення й облік носіїв.

Проведення організаційно-методичної роботи (аналіз інф. захворюваності, рівня діагностики, якості лікування, аналіз помилок діагностики, летальних випадків).

Планування, організація і контроль проф.. (протиепід) роботи поліклініки (заходи в осередках, контроль за здійсненням плану щеплень, сан-освітня робота).

Санітарно-гігієнічне виховання населення, ознайомлення його з основними методами профілактики інф. хвороб.

Безпреривний оперативний контакт із СЕС стосовно всіх питань протиепід. забезпечення.

Підвищення кваліфікації мед. працівників з питань діагностики, лікування та профілактики.

ПЛАНУВАННЯ РОБОТИ КІЗ

План роботи складається з урахуванням епід. ситуації й висновків, що впливають з аналізу діяльності КІЗу за попередній рік і переважно передбачаються такі розділи: організаційно-методична робота, лікувально-діагностична, диспансерна, сан-освітня. КІЗ бере участь у розроблені комплексних планів заходів щодо боротьби з інф. хворобами й контролю за їх виконанням (разом з СЕС).

У рамках педіатричної служби на посаду лікаря КІЗ призначається педіатр, який має спец. підготовку з питань інф. патології та імунопрофілактики.

ДИСПАНСЕРНЕ спостереження за реконвалесцентками – це активне динамічне спостереження за станом здоровя взятих хворих на облік. Поняття диспансеризації включає:

Активне виявлення хворих для раннього розпізнавання початкових форм захворювань.

Узяття на диспансерне спостереження реконвалесцентів.

Своєчасне проведення лікувальних і соціально-проф. заходів.

Вивчення впливу зовнішнього середовища, виробничих і побутових умов та їх поліпшення.

Участь усіх спеціалістів у диспансеризації.

Диспансерне спостереження за амбулаторним хворим здійснює комісія у складі лікаря-інфекціоніста, дільничного лікаря, епідеміолога та заст.. завідувача поліклініки.

Імунопрофілактика (заходи стосовно сприйнятливого колективу )

Підвищення опірності організму до інфекції можна досягти неспецифічними впливами (раціональне харчування, загартування), а також шляхом створення специфічного імунітету, що має вирішальне значення відносно тих інфекцій, проти котрих проводяться щеплення ( керовані інфекції). Досвід вакцинації засвідчує, що активна імунізація є хоча не єдиним, але надзвичайно важливим засобом, який сприяє досягненню епідблагополуччя щодо багатьох інф. хвороб.

З урахуванням мети і форми організації масової вакцинопрофілактики, виділяють

-планову масову

-селективну

-термінову вакцинацію.

Селективна або вибіркова, спрямована на захист певних професійних груп населення (медпрацівників прищеплюють проти гепатиту В; працівникам водо каналізаційних служб- вводять пентапрепарат)

ТЕРМІНОВА профілактика.

Переважно після щеплення живою або інактивованою вакциною на 3-4 тиж створюється імунітет, який запобігає дії збудника на організм. Цей захід проводять і в тих випадках, коли виникає підозра, що в осередку можуть бути заражені. Залежно від мети і препаратів, які використовуються, термінову профілактику поділяють на специфічну, неспецифічну та комбіновану.

1. СПЕЦИФІЧНА (пасивна) в організм вводять готові антитіла, які вступають у взаємодію зі збудником або його токсинами. Використовують сироватки, імуноглобуліни, отримані як із крові людей, а також з крові гіперімунізованих коней (такі сироватки аби уникнути анафілактичного шоку, сироваткової хвороби вводять дробно за методом Безредка).Уведені антитіла діють уже в перші години. Якщо препарат уводять у період інкубації, інфекція може мати абортивний або інапарантний перебіг. Призначення препарату в 1-шу – 3-ю добу захворювання полегшує перебіг інфекції, запобігає ускладненням.

2.НЕСПЕЦИФІЧНА термінова проф.-ка здійснюється за допомогою АНТИБІОТИКІВ, хіміотерапевтичних препаратів( ремантодин діє на вірус грипу А )

3.КОМБІНОВАНА термінова проф.-ка полягає в одномоментному введенні вакцини та імунних препаратів ( для проф.-ки сказу вводять антирабічний імуноглобулін та антирабічну вакцину)

ІІ. ТИПИ ЩЕПНИХ препаратів

Для активної імунізації використовують ВАКЦИНИ та АНАТОКСИНИ.

ВАКЦИНИ бувають:

1. ЖИВІ, які приготовлені з живих, але ослаблених збудників внаслідок фізико-хімічних впливів або пасажів через організм тварин. При цьому відбирають штами зі зниженою вірулентністю, але високо імуногенні. Це вакцини: БЦЖ, поліомієліт на, проти кору, краснухи, епідемічного паротиту. Вони створюють сильний і тривалий імунітет ( до 5 років )

2. ВБИТІ вакцини

-КОРПУСКУЛЯРНІ вакцини отримають із культур мікроорганізмів вбитих нагріванням, формаліном. Проти кашлюку, лептоспірозу. Створюють короткочасний імунітет до 6-12 міс

-МОЛЕКУЛЯРНІ вакцини містять специфічні антигени, видобуті з бактерій та їх токсинів хімічними способами (гідролізом, ферментацією). Черевнотифозна, тулярійна.

АНАТОКСИНИ отримають шляхом знешкодження мікробних екзотоксинів за допомогою формаліну та тривалого витримування при Т 30-40* С. Протидифтерійний, протиботулінічний, протиправцевий анатоксини.

Бакпрепарати ввдять через рот, нашкірно, внутришкірно, підшкірно, внутришньомязово, в/венно.

Крім вказаних вище , існують біологічні препарати, здатні пригнічувати або й знищувати патогенні мікроорганізми: БАКТЕРІОФАГИ- віруси бактерій; ІНТЕРФЕРОНИ-білки, що продукуються клітинами макроорганізму і пригнічують репродукцію вірусів. Їх використовують з лікувальною метою, для санації носіїв і екстреної профілактики інфекцій. Використовуються протисальмонельозний, проти стафілококовий, проти дизентерійний та ін.. бактеріофаги. Інтерферон не є суворо специфічним і може застосовуватися як при грипі, так і ін.. ГРВІ.

ІІІ. ЗБЕРІГАННЯ бак препаратів.

Бакпрепарати повинні зберігатися за вимогами "холодового ланцюга" – безпреривно функціонувальна система, що забезпечує оптимальний температурний режим зберігання і транспортування на всіх етапах переміщення МІБП від підприємства-виробника до споживача.

Для транспортування використовують ТЕРМОКОНТЕЙНЕР- ємність різних розмірів з термоізолювального матеріалу, яка герметично закривається кришкою. Температура в контейнері, яка досягається завдяки розміщенню в них холодоелементів, повинна зберігатися протягом 48 г од у межах від 0 до 8* С при температурі зовнішнього середовища плюс 43* С.

Оптимальною для зберігання бак препаратів є Т від 2 до 8* С, для тривалого зберігання пероральної поліомієлітної вакцини рекомендується утримання в замороженому стані при Т мінус 15 до мінус 25* С.

В системі протиепід. заходів створення несприйнятливості населення до інф. хвороб займає значне місце ІМУНОПРОФІЛАКТИКА – захист організму від інф. хвороб шляхом проведення проф..щеплень вакцинами і анатоксинами (активна імунізація) тв введення імуних сироваток або імуноглобулінів (пасивна ім..

Вакцинопрофілактика є найбільш ефективним заходом щодо низки інф. хвороб дихальних шляхів (дифтерії, кору, краснухи та ін.). Результати вакцинації в значній мірі залежать від якості препаратів, стану організму, який імунізується та суворого дотримання календаря щеплень.

.ПОКАЗАННЯ до імунізації. Календар щеплень

Показання до імунізації:

1. Щеплення за віком ( згідно календаря щеплень).

2. Щеплення за станом здоровя –пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжкого перебігу інфекції (щеплення не передбачено в плані щеплень за віком).

інфекція показання

----------------------------------------------------------------------------

грип ВІЛ-інфікована дитина з 6 міс щорічно

Пневмококова інф. ВІЛ, уражен. нирок, туберкульоз

Менінгокок. інф. серпоподібна кліт. анемія- старше 18 міс.

Вітряна віспа ВІЛ/СНІД, хр. ниркова недостатність

Гепатит В пацієнтам на гемодіалізі

---------------------------------------------------------------------------

3. Щеплення, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідпоказниками – проти туляремії, бруцельозу, сибірки, лептоспірозу, чумі та ін..

4. Рекомендовані щеплення – проти вітряної віспи, гепатиту (медпрацівникам, персоналу дитячих дошкільних закладів, військовослужбовцям та ін.)

Будь-які щеплення повинні проводитись тільки здоровим людям, як для ефективності вакцинації, так і для збереження здоровя людини.

У1. ОРГАНІЗАЦІЯ щеплень.

Епідеміологічна активність вакцинації залежить від повноти і своєчасного охоплення щепленнями. Для виявлення всіх, хто підлягає вакцинації, 2 рази на рік (навесні та восени) переписують усіх дітей віком до 14 років. Облік дітей у дошкільних закладах, школах проводять одноразово у вересні. У період між переписами вносять відомості про заново прибулих дітей і знімають з обліку тих, хто вибув більше, ніж на 1 рік. Складається річний план- список дітей, які підлягають вакцинації. Усі складені плани передаються у територіальну СЕС.

Під час перевірки планів щеплень епідеміолог використовує дані про народжуваність, кількість дитячого населення і звіти про проведені щеплення торік.

Звітна документація : форма 5 "Звіт про профілактичні щеплення", форма №6 "Звіт про контингенти дітей і підлітків, які щеплені проти інфекційних захворювань та відповідно "Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності №5 та №:6".

Відповідно наказу № 48 від03.02.2006р "Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів"

1. Профщеплення здійснюються в кабінетах щеплень, медичних кабінетах дитячих дошкільних закладів, школах, медпунктах.

2.Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами відповідно до показів і проти показів.

3. Транспортування, збереження і використання вакцин здійснюється з обов’язковим дотриманням вимог "холодового ланцюга".

4. Профщеплення проводяться медпрацівниками, які володіють правилами організації і техніки проведення щеплень, а також заходами надання невідкладної допомоги в разі розвитку післявакцинальних реакцій і ускладнень.

5. Батьки попередньо інформуються про проведення імунізації дітей.

6. У день перед проведенням щеплень проводиться медичний огляд з обов’язковою термометрією, здійснюється відповідний запис про дозвіл на проведення щеплень.

7. Категорично забороняється проведення щеплень у перев’язувальних, маніпуляцій них кабінетах.

8. Профщеплення проводяться тільки одноразовими шприцами, голками. Використані шприци, голки знезаражують та утилізують.

9. Щеплення для профілактики туберкульозу і туберкулінодіагностика повинні проводитися в окремих приміщеннях, а за їх відсутності на спеціально виділеному столі, або в інший день. Забороняється застосування з іншою метою інструментарію, призначеного для проведення щеплень проти туберкульозу.

10 Запис про проведене щеплення робиться у формах медичної облікової документації. Вказується: вид препарату, доза, серія, контрольний номер. У разі використання імпортного препарату вноситься оригінальне найменування препарату українською мовою.

11. Після проведення щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження протягом терміну, визначеного інструкцією щодо застосування відповідного вакцинного препарату.

12. У медичних документах необхідно відмітити характер і терміни загальних і місцевих реакцій

13. У разі розвитку незвичайної післявакцинальної реакції або підозри на ускладнення необхідно негайно повідомити керівника лікувально-профілактичного закладу і направити екстрене повідомлення до територіальної СЕС.

14.Медичні проти покази до щеплень кожній конкретній дитині встановлюються комісією з питань щеплень, створеною наказом по лікувально-профілактичному закладу.

15. Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медпрацівником надані роз’яснення про наслідки такої відмови, оформляється у формах мед. облікової документації, і підписується як громадянином, так і медпрацівником, про що повідомляється до територіальної СЕС.

16. У кожному кабінеті щеплень повинні бути інструкції із застосуванням всіх препаратів. Вакцини різних виробників для профілактики однакових захворювань можна взаємно замінювати.

Обладнання кабінету щеплень: холодильник або термоконтейнер, шафа для інструментарію і медикаментів, бікси зі стерильним матеріалом, повивальний столик, медична кушетка, столи для підготовки препаратів до застосування, стіл (шафа) для збереження документів, ємність з дезрозчином.

Медична документація для обліку щеплень: робочий журнал кабінету профщеплень (ф. № 064/о ); карта профщеплень ( ф. № 063/0 ); історія розвитку дитини (ф. № 112/0) або медична карта дитини, що відвідує дошкільну установу, загальноосвітню школу ( ф. № 026/0 ); довідка для дорослих.

Внесені в карту імунізації (ф. № 063-1/0 ) дані засвідчують підписом і печаткою лікаря.

ІНСТУКЦІЯ про особливості вакцинації дітей, що мають тимчасові протипоказання у зв’язку з патологією.

Указаний контингент дітей слід вакцинувати АДП-анатоксином або АДП-М-анатоксином залежно від віку дитини. Для цього доцільно розподілити дітей на 2 категорії:

діти, які перехворіли на гострі інфекційні та неінфекційні захворювання. Вакцинують у поліклініці через 2 тиж після одужання, в сумнівних випадках – в умовах стаціонару.

2- діти, які мають хронічну соматичну патологію. Вакцинують в умовах стаціонару або денного стаціонару після консультації міського або обласного імунолога і відповідного фахівця. Названим категоріям дітей щеплення проводять через 2 тиж від початку клініко-лабораторної ремісії після проведення премедикації (введення натигістамінних препаратів, за винятком димедролу, які призначають за 2 доби до щеплення, у день щеплення та протягом 5 діб після нього.

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Актуальність: Діагностика інфекційних хвороб зберігає традиційні методи і характеризується безперервним удосконаленням відомих методів, пошуком експресних методів. Необхідність подальшої розробки методів діагностики зумовлена рядом причин: збільшення стертих та тяжких форм захворювань, атипових із затяжним перебігом. Своєчасна діагностика сприяє ефективності лікування та профілактиці щодо подальшого розповсюдження інфекційних хвороб.

Значення діагностики полягає в наступному:

є основою для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.

Діагностика ґрунтується на 2 основних принципах:

1.Повинна здійснюватися з урахуванням клініки і епіданамнезу.

2. Повинна бути протиепідемічною і профілактичною - рання діагностика не тільки для своєчасного лікування, але й проведення своєчасних протиепід. і проф.. заходів, спрямованих на запобігання поширенню хвороби, профілактику в/лікарняних інфекцій.

Діагностика ґрунтується на використанні клінічних і пара клінічних методів. До клінічних методів належать:

анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

об''єктивне обстеження органів і систем хворого.

До пара клінічних відносяться методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.

КЛІНІЧНА діагностика базується на збиранні анамнезу (розпитуванні) та даних об’єктивного обстеження.

CКАРГИ хворого потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу. При наявності диспепсичних проявів (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, частоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо.

АНАМНЕЗ ХВОРОБИ

АНАМНЕЗ- це з'ясування особливостей розвитку хвороби, визначення провідного симптому, визначення ускладнень. Іноді добре зібраний анамнез дозволяє встановити діагноз.

Анамнез хвороби необхідно збирати детально й активно. Не можна обмежитись лише розповіддю хворого, треба додатково розпитати його: про особливості початку хвороби, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з'явились основні ознаки хвороби; яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.

Особливе значення в розпізнанні інфекційної хвороби має ЕПІДАНАМНЕЗ, з допомогою якого можна встановити можливе джерело збудника, шлях зараження. З'ясовують можливі контакти з хворими з подібними клінічними ознаками: вдома, на роботі; перебування у відрядженні, за кордоном, спілкування з особами, які прибули з епідемічно несприятливої місцевості. Оскільки багато інфекційних хвороб належать до зоонозів, виясняють можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, наявність щурів тощо). Намагаються отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збудник хвороби (при кишкових інфекціях). Необхідно встановити, коли і де вони були придбані, як давно і в яких умовах зберігались, які страви з них були приготовані, час і місце споживання, хто ще вживав сумнівні продукти і яке в них самопочуття. З'ясовують умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий.; чи дотримується хворий правил особистої гігієни.

Важливе значення для діагностики мають: професія хворого, його вік, стан здоров'я до захворювання, пора року, географічні та кліматичні умови.

Необхідно запитати хворого, на які інфекційні хвороби він хворів у минулому. Як відомо, після багатьох з них залишається напружений і тривалий імунітет. Не меншу цінність становить інформація про профілактичні щеплення. Деякі вакцини повністю запобігають виникненню хвороби (кір, краснуха).

Враховують епідемічну ситуацію щодо підозрілого захворювання.

Ретельно зібраний анамнез дає можливість виключити чи підтвердити ймовірність виникнення тієї чи іншої інфекційної хвороби.

АНАМНЕЗ ЖИТТЯ передбачає уточнення про перенесені хвороби, наявність хронічних захворювань, туберкульозу, цукрового діабету. Важливе значення має алергоанамнез. Уточнюють побутові умови, умови праці та наявність шкідливих звичок.

ОБ'ЄКТИВНЕ ОБСТЕЖЕННЯ- проводять для виявлення симптомів хвороби і включає огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію.

СИМПТОМ - ознака патологічного стану або хвороби, яку можна визначити під час обстеження хворого, а також за допомогою лабор., інструментальних методів обстеження.

СИНДРОМ (симптомокомплекс) – група симптомів, поєднаних спільністю патогенезу.

Усі симптоми можна умовно поділити на 3 групи:

Провідні, вирішальні, специфічні, характерні тільки для певної хвороби.( сардонічна посмішка при правцеві)

Опорні, факультативні. Можуть спостерігатися при деяких хворобах (забарвлення сечі, світлий кал, істеричність - при вір. гепатитах, механічній жовтяниці. Менінгіальні ознаки при менінгітах різної етіології.

Навідні - загальні, неспецифічні, недостатні для встановлення діагнозу ( темпер, озноб, головний біль).

Важливо оцінити загальний стан хворого, колір і еластичність шкіри, визначити тургор м'яких тканин, температуру тіла, тяжкість стану хворого. Залежно від ступеня зневоднення, інтоксикації, висоти гарячки, змін свідомості, загальний стан хворого може бути дещо порушеним (задовільним), середньої тяжкості, тяжким і навіть дуже тяжким ( критичним).

ГАРЯЧКА є частим проявом інфекційних хвороб. Розрізняють нормальну Т (36-37* ), субфебрильну (37,1 -37,9 ), помірну гарячку (38-38,9), високу (39-40,9*С) і надвисоку (41*С і більше). Суттєве значення мають тривалість гарячки, коливання Т протягом доби.

Залежно від характеру температурної кривої, розрізняють типи гарячок:

-ПОСТІЙНА – коливання між ранковою і вечірньою Т в межах 1*С (черевний, висипний тиф, чума, кір)

-РЕМІТИВНА або послаблена- добові коливання не перевищують 1-2С( Ку-гарячка)

-ІНТЕРМІТИВНА, або переміжна- добові коливання вище 2-3*С, причому ранкова Т, як правило, знижується до №

- СЕПТИЧНА- добові коливання вище 3*С (сепсис, бруцельоз) з ознобом і проливним потом

-ЗВОРОТНА- чергування періодів гарячки з без гарячковими періодами.

-ХВИЛЕПОДІБНА – Т поступово підвищується і так само повільно знижується (бруцельоз)

СВІДОМІСТЬ порушується у хворих менінгітом, енцефалітом, печінковій енцефалопатії.

ЗОВНІШНІЙ вигляд та вираз обличчя можуть бути дуже характерними- правець- сардонічна посмішка

ПОЛОЖЕННЯ тіла: опістотонус при правцеві, менінгіальна поза – запрокінута назад голова

ПОВЕДІНКА- збудження при висипному тифі, агресивність при сказі.

ЗМІНИ ШКІРИ.

БЛІДІСТЬ – при спазмі судин, при кровотечі, депонуванні крові в судинах черевної порожнини (шок)

ГІПЕРЕМІЯ, переважно обличчя- при гем гарячках псевдотуберкульозі, висипному тифі

ЖОВТЯНИЦЯ- відкладення пігменту білірубіну в шкірі- при вір гепатиті, гемолітичної анемії.

ВОЛОГІСТЬ шкіри- надмірне потовиділення, виникає під час критичного зниження Т- при бруцельозі, малярії, сепсисі

СУХІСТЬ шкіри зумовлена великими втратами рідини. При холері.

ЕЛАСТИЧНІСТЬ (тургор шкіри) визначають узявши шкіру в складку черевної стінки і розгинальної поверхні руки. В нормі складка швидко зникає, у разі зниження тургору (при зневоднені) довго не розпрямляється.

ВИСИПКА. Висипання можуть бути одним з опорних клінічних симптомів, які мають важливе значення в діагностиці. Це зумовлено тим, що строки появи висипки, її характер і локалізація притаманні певній інфекційній хворобі. Розрізняють наступні елементи висипки .

Енантема – висипка на слизових оболонках.

ОГЛЯД слизових оболонок (губ, рота, глотки, очей, носа) має особливе значення. При дифтерії- фібринозний нальот у рото глотці. При вір гепатиті- жовтяничне забарвлення м'якого піднебіння. Крейдяний язик при чумі, "малиновий" при скарлатині/

ВИСИП на шкірі- екзантема

РОЗЕОЛА – цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше – неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім через 20-30 сек знову зявляється. Утворюється внаслідок розширення судин шкіри. Зникають через 2-3 дня.

ПЛЯМА- елемент висипки, подібний до розеоли за кольором і механізмом утворення, але більших розмірів – від 5мм до 20мм.

Множинні розеоли діаметром до 1мм утворюють точкову висипку; якщо діаметр 5-10мм – то це дрібно плямиста висипка, якщо більші – крупно плямиста.

ЕРИТЕМА- великі ділянки понад 20мм гіперемованої шкіри з нерівними краями. Утворюється внаслідок злиття крупно плямистої висипки чи самостійно (при бешисі)

ГЕМОРАГІЇ- плями різноманітної форми і розмірів, що утворюються внаслідок крововиливів у шкіру, не зникають при натискуванні. Точкові крововиливи називають петехіями. колір геморагій спочатку червоний, пурпурний або фіолетовий, потім послідовно стає жовто-зеленим, світло-коричневим і сірим. Виникають геморагії при ушкодженні ендотелію судин або підвищеній проникності та ламкості їх. Зникають безслідно дрібні через декілька днів, великі – через 2-3 тиж. геморагії можуть нашаровуватися на інші елементи висипки, що свідчить про тяжкий перебіг хвороби. Геморагічна висипка виявляється при менінгококовому сепсисі, висипному тифі, геморагічних гарячках, лептоспірозі.

ПАПУЛА- вузлик, що злегка піднімається над шкірою, має м'яку чи щільну консистенцію, розміри від 1 до 20 мм Рожевого або червоного кольору. Залишає пігментацію та лущення. Утворюється внаслідок розширення судин і клітинної інфільтрації верхніх шарів шкіри. Може бути при краснусі.

ГОРБИК – обмежений, щільний елемент рожево-червоного кольору, що виступає над шкірою, має розміри від 3-5 до 20мм. У наступному він некротизується, утворюючи виразку або залишає після себе рубець. Буває при лейшманіозі, грибкових ураженнях, туберкульозі.

ВУЗОЛ – щільний утвір, що знаходиться глибоко в шкірі або підшкірній клітковині, круглої або овальної форми, діаметром від 1 до 5-10см. У процесі розвитку може виразкуватися і рубцюватися. Великі синьо-червоні вузли, болючі при пальпації, називаються вузлуватою еритемою. Утворюються внаслідок скупчення клітин.

МІХУР – ексудативний елемент діаметром від 5мм до 10см і більше, що піднімається над шкірою, має круглу або овальну форму, швидко з'являється і швидко безслідно зникає. Колір спочатку рожево-червоний за рахунок розширення судин, потім білий, внаслідок стискання. міхурі мають тенденцію до збільшення в розмірах і злиття між собою з утворенням "гирлянд". Утворюються при сироватковій хворобі, кропивниці, іноді при лептоспірозі, гельмінтозах.

ПУХИР – піднятий над шкірою порожнистий утвір круглої чи овальної форми з чіткими краями, розмірами від 5мм до 10см і більше. Здебільшого однокамерний, однак при злитті утворюються багатокамерні. Оболонка пухиря може бути напруженою або в'ялою, вміст – серозним або серозно-геморагічним (при бешисі, сироватковій хворобі).

ВЕЗИКУЛА – дрібний пухирець 1,5 – 5мм, заповнений серозним або серозно-геморагічним вмістом. При розкритті везикули поверхнева ерозія червоного кольору, але частіше пухирець підсихає з утворенням бурої або жовтуватої кірки. При вітрянці, герпесі.

ПУСТУЛА- це пухирець з мутним гнійним вмістом. На його місці утворюється кірка, іноді рубчик.

НАСЛІДКАМИ висипу можуть бути:

пігментація – за нагромадження пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров'яного пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення різної інтенсивності;

лусочка – з'являється внаслідок відторгнення клітин рогового шару епідермісу. Воно може бути висівкоподібне (розміри лусочок до 1мм), пластинчате (1-5мм) або листоподібне (понад 5мм). Лусочки мають блідо-жовтий або блідо-сірий кольор. З'являється лущення в період видужання від кору, скарлатини, псевдотуберкульозу тощо;

кірка – утворюється при висиханні ексудату пухирців, пустул або виділень з виразок. Розрізняють кірки серозні, гнійні, геморагічні (при вітрянці, герпесі);

виразка – глибокий дефект шкіри, розвивається внаслідок розпаду первинних інфільтративних елементів у глибоких шарах шкіри (при туляремії, сибірці);

рубець – утворюється внаслідок розростання сполучної тканини на місці дефекту шкіри. Рубці мають різні розміри. Свіжі – рожево-червоні, блискучі, старі – де пігментовані або гіперпігментовані.

З інших клінічних проявів варто назвати симтоми ураження дихальної системи (нежить, кашель тощо), серцево-судинної системи (тахікардія, гіпотонія та ін.), а також виникнення синдромів:

ЛІМФАДЕНОПАТІЯ- збільшення лімфататичних вузлів. Звертають увагу на розмір, кількість, консистенцію, болючість, рухомість ,спаяність (при СНІДі, інфекційному мононуклеозі).

ГЕПАТОЛІЄНАЛЬНИЙ синдром- збільшення печінки і селезінки. Печінка і селезінка містять ретикулоендотеліальну тканину, яка бере участь в імунній відповіді. При патології одного з цих органів обов’язково реагує інший ( при вірусному гепатиті, лептоспірозі)

МЕНІНГІАЛЬНИЙ синдром при ураженні мозкових оболонок (менінгіт, менінгоенцефаліт). Запально-мозкові симптоми спричиняються подразненням больових рецепторів мозкових оболонок запальним ексудатом, токсинами, механічним подразненням за рахунок підвищення внутрішньочерепного тиску.

Менінгіальний або оболонковий синдром- різкий головний біль розпираючого характеру і на висоті його з'являється раптове, без нудоти, блювання, яке не приносить полегшення.

ЕНЦЕФАЛІТИЧНІ симптоми- паралічі, парези, косоокість, птоз, ураження лицевого, зорового і слухового нервів, патологічний рефлекс Бабінського.

ДІАРЕЙНИЙ синдром при кишкових інфекціях

У разі ураження тонкої кишки-ЕНТЕРИТИЧНИЙ синдром- випорожнення надмірні, рідкі, водянисті. Розвиваються бродильні процеси - кислий запах, пінистий кал з великою кількістю бульбашок газу. Випорожнення світлого, жовтого або зеленуватого забарвлення.

У разі ураження товстої кишки - КОЛІТИЧНИЙ синдром- випорожнення кашкоподібні або напіврідкі коричневого кольору, патологічні домішки - слиз, гній, кров. При тяжкому коліті – часта дефекація, причому з кожним випорожненням об’єм калових мас зменшується, а патологічні домішки продовжують виділятись і випорожнення складаються тільки зі слизу, крові, гною, що має назву "ректальний плювок". Пат домішки подразнюють внутрішній замикач ануса і виникають НЕСПРВЖНІ позиви. Можуть спостерігатися ТЕНЕЗМИ- болячі позиви на акт дефекації.

Після з'ясування скарг хворого, анамнезу і вивчення даних об'єктивного огляду формулюють попередній діагноз і складають план обстеження.

МЕТОДИ ЛАБОРАТОРНОЇ ДІАГНОСТИКИ

До специфічних методів діагностики належать такі:

мікроскопічний;

мікробіологічний;

біологічний;

імунологічний;

алергологічний;

молекулярно-біологічний.

Медичний персонал при заборі матеріалу повинен дотримуватися заходів профілактики інфікування:

при маніпуляціях, які супроводжуються порушенням цілісності шкіри і слизових оболонок, слід користуватися засобами індивідуального захисту;

не можна використовувати для взяття крові та ін.. біорідин скляні предмети з відбитими краями;

будь-які ємності з кров'ю та ін.. біорідинами, біоматеріалом відразу необхідно щільно закривати гумовими або пластмасовими корками.

Мікроскопічний метод дозволяє виявити збудника безпосередньо в матеріалі від хворого, користуючись світловим мікроскопом. На підставі аналізу морфологічних особливостей мікроба часом можна досить точно визначити його вид. Матеріалом для дослідження можуть бути кров, кістковий мозок, мазки чи змиви зі слизових оболонок рота і носа, сеча, спинномозкова рідини тощо.

У бактеріологічну лабораторію матеріал подають з письмовим направленням.

Назва лікувального закладу___________

НАПРАВЛЕННЯ на

бактеріологічне дослідження

Матеріал _____________________________________

П.І.П. хворого_________________________________

Адреса _____________________________________

Вік _____________________

Відділ закладу ________________________________

Діагноз ____________________________________

Дата захворювання ______________________________

Дата звернення _________________________________

Дата і час забору матеріалу _______________________

Прізвіще лікаря _________________________________

Дата і час доставки матеріалу _____________________

Цю інформацію завіряє підписом медичний працівник, який проводив забір матеріалу.

Мікробіологічне (бактеріологічне чи вірусологічне) дослідження є найбільш достовірним методом діагностики. Залежно від клінічних проявів хвороби, досліджують випорожнення, блювотиння, промивні води шлунка, жовч, сечу та ін..

Бактеріологічне дослідження проводять також для контролю ефективності лікування, виявлення реконвалесцентного носійства, джерела збудника хвороби в епідемічному осередку, обстеження осіб, які належать до декретованих груп (працівники підприємств харчової промисловості, дитячих дошкільних закладів тощо).

Біологічний метод полягає у відтворенні інфекційної хвороби на тваринах. Матеріалом від хворого заражають білих мишей, гвінейських (морських) свинок. Застосовують цей метод для підтвердження діагнозу ботулізму, правця, сказу.

Імунологічний (серологічний) метод використовують як для встановлення класифікаційної належності мікроба і виявлення антитіл до його антигенів, а також для виявлення антигенів збудника в різних біологічних субстратах – копро фільтрат, кров, сеча, слина. Виявлення в організмі хворих специфічних антигенів рівноцінне виділенню самого збудника. Сучасні методи індифікації антигенів збудника дають можливість встановити етіологію захворювання протягом кількох годин чи навіть хвилин.

Кров для дослідження беруть з вени (3-5мл) у сухі стерильні пробірки. сироватку крові після відстоювання чи центрифугування переносять в іншу пробірку і зберігають при Т +4*С. Для запобігання руйнуванню еритроцитів (гемоліз) краще кров брати голкою з достатнім просвітом і збирати в пробірку кров, яка сама витікає під тиском.

Для виявлення антитіл в сироватці та антигенів застосовують діагностикіми –завис живих чи вбитих мікробів чи очищені антигени. Парні сироватки беруть у перші дні захворювання і через 7-10 днів і більше. Діагностичне значення має підвищення титру антитіл.

Антигени збудника виявляють у матеріалі за допомогою імунних сироваток.

Для виявлення антитіл використовують серологічні реакції: РА (реакція аглютинації), РЗК (реакція зв'язування комплементу), РНГА (реакція непрямої гемаглютинації) та ін.

Імуноферментний метод дозволяє визначити кількість бактеріальних і вірусних антигенів. Його суть полягає в тому, що біологічний матеріал обробляють специфічними імуноглобулінами чи антигенами, які зв'язані з пероксидазою або іншим ферментом. Якщо в ньому присутні відповіді (гомологічні) антигени чи антитіла, то вони з'єднуються, і при цьому звільняється фермент. Індикатором є зміна кольору доданого субстрату, на який діє вивільнений фермент. Завдяки простоті виконання і дешевизні, метод є найбільш перспективним для серодіагностики інфекційних хвороб.

Методи експрес-діагностики дозволяють швидко виявити збудника в крові, копро фільтратах, блювотинні та ін. матеріалу. Одним з найкращих є метод флуоресціюючих антитіл (МФА) чи люмінесцентно-серологічний з використанням люмінесцентних барвників або флуорохромів (родамін, флуоресцин), ковалентно з'єднаних з молекулами глобулінів. ґрунтується метод на специфічній взаємодії флуоресціюючих антитіл і гомологічного антигену. Утворений комплекс "антиген-антитіло" легко виявляють за характерним світінням у синьо-фіолетових променях люмінесцентного мікроскопа.

Алергологічний метод ґрунтується на виявленні підвищеної чутливості (алергія, гіперсенсибілізація) при введенні в організм специфічних алергенів. Для постановки внутрішньо шкірної проби тонкою голкою інсулінового шприца вводять 0,1мл алергену в шкіру внутрішньої поверхні передпліччя. На місці введення утворюється невеликий білуватий щільний пухирчик, що нагадує лимонну кірку. він зникає через 15 хв. При захворюванні (позитивній пробі) через 24-72 год на місці введення алергену виникає реакція у вигляді інфільтрації з гіперемією. Алергічні реакції стають позитивними з 8-10-го дня захворювання. Використовують для діагностики туберкульозу (р. Манту), бруцельозу (р. Бюрне) , сибірки, токсоплазмозу та ін..

Молекулярно-біологічний метод є надзвичайно чутливим і високо специфічним. Полягає у виявленні в досліджуваному матеріалі генетичного матеріалу збудника – ДНК чи РНК. Найчастіше застосовують полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яка дозволяє як констатувати присутність збудника в мізерній кількості та й встановити його концентрацію.

ЗАГАЛЬНО-КЛІНІЧНІ лабораторні методи – загальний аналіз крові, аналіз сечі, копро грама, біохімічний аналіз (вміст білірубіну, активність амінотрансфераз та ін.), коагулограма (протромбіновий індекс, фібриноген).

ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ методи дозволяють визначити органи чи ділянки ураження внаслідок хвороби: рентгенологічний метод, комп'ютерна томографія, радіологічний, ультразвуковий та ін.. методи.

РЕКТОРОМАНОСКОПІЯ є простою і високоінформативною. ЇЇ виконує лікар. Напередодні за 1-2 дні хворому рекомендують дотримуватись спеціальної дієти (обмежити їжу, багатою клітковиною). Ввечері та вранці за 2-3 год до дослідження роблять очисну клізму з 1-1,5л теплої води, після якої хворому необхідно спорожнити кишечник. Інший метод полягає в наступному: хворому за 1 год до огляду через задній прохід вводять 500-1 000 см куб. повітря або кисню. Процедуру виконують протягом 5-10 хв. введений газ розширює просвіт кишки, розправляє складки слизової оболонки і, діючи на рецептори, провокує дефекацію, що настає через 5-15 хв.

Дослідження проводять за допомогою ректоскопа. ректороманоскопія дозволяє досліджувати пряму кишку і частину сигмоподібної, усього 30-35см. Під час процедури через ендоскопічну трубку можна взяти мазки зі слизової оболонки кишок, зробити біопсію.

Щоб оглянути всю сигмоподібну кишку або всю товсту кишку, застосовують спеціальні гнучкі волоконні апарати- сигмо скоп і колоно скоп.

УЛЬТРАЗВУКОВЕ дослідження (УЗД) органів черевної порожнини дозволяє судити про структуру органів, їх розміри, наявність пухлин, камінців у жовчному міхурі, ниркових мисках і сечоводах тощо.

ПІДГОТОВКА хворого

протягом 3-х днів необхідно дотримуватись дієти з виключенням продуктів, що містять багато клітковини (чорний хліб, сирі овочі, фрукти) і молока;

призначають карболен чи інший ентерособент (еспумізан) тричі на день.

доцільно приймати ферментний препарат (фестал, мезим-форте) по 1 драже тричі на день;

у випадку закрепу – проносний засіб – кора крушини, листя сени чи ін.;

на дослідження хворий повинен взяти рушник, щоб після обстеження витерти живіт.

НЕ рекомендується проводити очисну клізму, тому що вона може посилити газоутворення в кишках.

ДИСТАНЦІЙНА томографія надає цінну інформацію про енергетичні процеси в органах і тканинах. За допомогою інфрачервоного випромінювання відповідних анатомічних ділянок. Грунтується вона на виявленні за допомогою високочутливих апаратів (теплові зорів) ділянок з підвищеною Т і перепаду температур. З огляду на високу чутливість методу, дослідження необхідно проводити в постійних умовах – при Т 22,5 +_ 1,0* С), відносній вологості повітря 40-70%, швидкості його потоків 0,15 – 0,2 м/с.