20. Іншомовні запозичення.

Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв'язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загаль­ний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов. Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні мож­ливості і придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою чи меншою мірою поступово втра­чають свій іншомовний характер, підлягають законам фоне­тики і морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.

В українській мові є здавна засвоєні слова з грецької мови — назви предметів (парус, баня, миска), назви рослин і тварин (лавр, мак, м'ята, кит, крокодил), власні імена (Андрій, Василь, Олександр; Софія, Олена).

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплав­ством, військовою справою та деякі інші слова — з голланд­ської (боцман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара — з іспанської; каста, коб­ра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.

Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для утворення нових, похідних слів. Наприклад: республіка — рес­публіканський, республіканець, республіканка; солдат — солдатський, солдатка; партизан — партизанський, партизанка, партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже міцно ввійшло до лексичної системи україн­ської мови.

Су́ржик — побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Термін «суржик» (без додаткових визначень) вживається переважно щодо українсько-російського суржику.

21. Діалектизми і їх різновиди

Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ —говір, наріччя) — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють: «Діалект звичайно відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати сукупність однорідних говірок) і характером спільності, яка пов'язує людей, що знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов'язана лише з поняттям території)». Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-східну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак розрізняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікуються за такими ознаками:

Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця — криниця, гил-тати — глитати, вашко — важко, зора, зорйа — зоря, дієд — Дід, куень, куєнь — кінь.

Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиш — їси, руков — рукою.

Лексичні діалектизми поділяються на три групи — власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні — це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, шаркан — буря. Етнографічні діалектизми — це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент), Ґалаґани (вид печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду). Семантичні діалектизми — слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально-мовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).

Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мовлення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Наприклад: «Мама звелася і поволіклася на постіль. — Семенку, а тепер файно вмийси, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керни-цу, не хилєйси дуже...» (В. Стефаник, «Кленові листки»).