- •1. Літературна мова. Форми
- •2 Норми літературної мови.
- •3. Українська мова серед інших мов світу
- •4 . Стилістична диференція
- •5. Офіційно-діловий стиль
- •6. Ділові папери. Їх класифікація
- •7. Спільні та відмінні риси ділового, наукового, публіцистичного стилів
- •8. Слово. Його структурні елементи
- •10. Семантична структура слова
- •11. Переносне значення слова як елемент мовного багатства
- •12. Омонімія
- •13. Синонімія.
- •Специфічні
- •14. Антоніми.
- •15. Фразеологія.
- •16. Фразема. Види фраз одиниць
- •17. Джерела фразеології
- •18. Лексика сучасної української мови
- •19. Активна і пасивна лексика
- •20. Іншомовні запозичення.
- •21. Діалектизми і їх різновиди
- •22. Види застарілої лексики
- •23. Діалектна карта України
- •Північно-українське наріччя
- •Півднно-західне наріччя
- •Південно-східне наріччя
- •24. Лексикографія української мови
- •25. Типи тлумачних словник
- •26. Пароніми. Важливість їх
- •28. Запозичена лексика. Латинізми
- •29. Синоніми. Специфічна синонімія
- •30. Прикметник
- •31. Синтаксис простого речення
- •32. Спрощення в групах приголосних
- •33. Фонетичні зміни і їх значення
- •34. Чергування приголосних
- •35. Типи чергувань.
- •36. Типи речень в укр мові.
- •37. Асиміляція і Дисиміляція
- •38. Звукова система української мови
- •39.Фізіологічно-акустични
- •40. Акцентуація. Наголос
- •41. Позиційне чергування
- •42. Граматичне значення
- •43. Морфологія як наука
- •44. Граматична категорія
- •46. Числівник.
- •47. Службові частини мови
- •48. Дієслівні форми.
- •49. Дієслово як частина мови
- •50. Іменник
- •51. Словосполучення.
- •52. Епентизм і протетизм.
- •53. Лексико-граматичні озн
- •54. Діалектні словники.
- •55. Види звукових змін.
20. Іншомовні запозичення.
Запозичення слів властиве усім мовам світу і є ознакою життєздатності певної мови. Різноманітні історичні зв'язки українського народу з різними народами Сходу і Заходу, потреба називати нові поняття, що є в інших народів, загальний розвиток науки і культури, виробництва і суспільного життя зумовлювали і зумовлюють доплив слів з інших мов. Збагачуючи українську мову, збільшуючи її виражальні можливості і придатність як засобу спілкування в суспільстві, іншомовні слова більшою чи меншою мірою поступово втрачають свій іншомовний характер, підлягають законам фонетики і морфології української мови. Це особливо стосується найдавніших запозичень.
В українській мові є здавна засвоєні слова з грецької мови — назви предметів (парус, баня, миска), назви рослин і тварин (лавр, мак, м'ята, кит, крокодил), власні імена (Андрій, Василь, Олександр; Софія, Олена).
Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплавством, військовою справою та деякі інші слова — з голландської (боцман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара — з іспанської; каста, кобра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.
Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для утворення нових, похідних слів. Наприклад: республіка — республіканський, республіканець, республіканка; солдат — солдатський, солдатка; партизан — партизанський, партизанка, партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже міцно ввійшло до лексичної системи української мови.
Су́ржик — побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Термін «суржик» (без додаткових визначень) вживається переважно щодо українсько-російського суржику.
21. Діалектизми і їх різновиди
Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ —говір, наріччя) — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); конопляник — горобець, клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Поряд з поняттям діалекту існує поняття говірки. Обидва поняття досить часто вживаються в синонімічному значенні, але інколи їх розділяють: «Діалект звичайно відрізняється від говірки розміром охопленої ним території (говірка може бути поширеною в межах навіть одного села, а діалект може утворювати сукупність однорідних говірок) і характером спільності, яка пов'язує людей, що знаходяться в постійному й безпосередньому мовному контакті (говірка пов'язана лише з поняттям території)». Діалекти української мови поділяються на три основні групи: північну, південно-східну та південно-західну. За сукупністю мовних ознак розрізняються фонетичні, граматичні та лексичні діалектизми. У довіднику сучасної української мови вони класифікуються за такими ознаками:
Фонетичні діалектизми відрізняються від літературної норми вимовою певних звуків: кирниця — криниця, гил-тати — глитати, вашко — важко, зора, зорйа — зоря, дієд — Дід, куень, куєнь — кінь.
Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиш — їси, руков — рукою.
Лексичні діалектизми поділяються на три групи — власне лексичні, етнографічні та семантичні. Власне лексичні — це діалектні синоніми до загальнонародних слів: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, шаркан — буря. Етнографічні діалектизми — це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент), Ґалаґани (вид печива), каварма (страва), ковганка (вид посуду). Семантичні діалектизми — слова, що в діалекті мають значення, відмінне від загально-мовного: пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок), врода (урожай).
Діалектні слова та говірки найчастіше вводяться до тексту твору з метою індивідуалізації й типізації мовлення героїв, їхньої мовленнєвої характеристики, з метою підкреслення мовного колориту зображуваного, належністю героя до певного побутового середовища, інколи з метою створення комічного враження тощо. Наприклад: «Мама звелася і поволіклася на постіль. — Семенку, а тепер файно вмийси, і Катруся, і Марія най си вмиють, і побігни в збанок води начерпнути, але не впадь у керни-цу, не хилєйси дуже...» (В. Стефаник, «Кленові листки»).