50. Іменник

Іменниками називаються слова, які виражають предметність, тобто означають предмети або зображують будь - які явища як предмети, і характеризуються певними граматичними ознаками, що оформлюють цю предметність.

Лексичне значення іменників полягає у виражені предметності. Кожний іменник, незалежно від свого конкретного значення, виражає опредмечене поняття, крім того, іменниками виражаються опредмечені ознаки, дії, абстрактні поняття, що теж мисляться як своєрідні предмети.

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині).

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета ( в початковій формі - називаного відмінка) або додатка ( в непрямих відмінках) .

51. Словосполучення.

Словосполучення — група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (перелікові — безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), що утворюють незамкнені ряди чи пари слів (напр., поле, і гай, і гори) і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За надрядним словом С. поділяються на субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, адьєктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників). адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), при чому кожне з них мас по б комбінаційних різновидів (напр., субстантивно-нумеральне С.: три яблука). Найчастішими є субстантивні (субстантивно-субстантивні й субстантивно-адьєктивні: ріг хати, висока хата) й вербальні С. Серед підрядних С.. крім заг.-реченневих способів підрядно-синтаксичних зв'язків:

узгодження — повне й неповне, напр., місто Суботове;

керування — безпосереднє без прийменника й посереднє з прийменником, напр., рівний станом, рівний щодо стану;

прилягання, напр., читати уважно;писати охайно

дехто відрізняє ще зв'язок підрядно-сполучникового підпорядкування напр., радіє, аж скаче.

За внутр.-синтаксичними стосунками С. поділяються на атрибутивні (рік жінки, третій рік), предикативні (учень читає) з предикативно-атрибутивними (хата гарна, — що від атрибутивних різняться словоладом — з прикметником нормально у постпозиції), апозиційні (місто Київ), об'єктні (читати книжку) й обставинні: просторові (дім над кручею), часові (нечуваний досі) та причинові (паленіти від сорому). З уваги на наявні в дієслові категорії модальности, часу, особи й числа, а також з уваги на словолад (все це, разом з комунікативною інтонацією, характеристичне для речення, а не для С.), дехто вважає предикативні й предикативноатрибутивні С. сполученнями слів, а не С. (подібно й нумерально-субстантивні С. з числівниками 2 — 4, — за неслушною аналогією до рос. мови). За числом членів С. поділяються на прості (двочленні, напр., день і ніч) й складні (три- й багаточленні, напр., висока, почорніла від старости кам'яниця на розі вулиці). За лексико-семантичною структурою С. поділяються на вільні (лан пшениці) й лексикалізовані, фразеологічно більш чи менш зв'язані (дуля під ніс), або нерозкладні фразеологізми (точити ляси), що їх уже власне не зачислюють до С. С. досліджували Є. Родзевич («Словосочетания как строительный материал предложения», 1956), Г. Удовиченко («Словосполучення в сучасній укр. літ. мові», 1968), О. Мельничук («Сучасна укр. літ. мова. Синтаксис: Словосполучення», 1972) й інше.