7. Спільні та відмінні риси ділового, наукового, публіцистичного стилів

Стиль (з лат. stilos) у мові – це проблема мовного вживання; це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну. Його стильові різновиди: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський. Написання документів вимагає суворої нормативності (літературної мови з відповідним добором мовних засобів) та логічної виразності.ї

Науковий стиль – це повідомлення з науковою інформацією, які вимагають логічного викладу на лексичному та граматичному рівнях; характеризується вживанням термінологічної лексики, розгорнутими складними і складнопідрядними реченнями, відповідними фразеологізмами; документуються твердження, обов’язкові посилання, а також цитати. Його різновиди: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний з відповідними мовними вимогами до кожного різновиду.

Публіцистичний стиль – призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення (ораторський стиль), а тому можлива діалогічна форма (запитання і відповіді на тлі авторського монологу), звертання, чіткість оцінок явищ, подій і т.ін. Має різновиди: науково-популярний, газетний, радіомовлення і телебачення. Побутують усна й писемна форми публіцистичного стилю.

8. Слово. Його структурні елементи

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Слово - це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Зазвичай слово складається із основної морфеми - кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови - фрази та речення.

Слова за різними ознаками можна згрупувати так:

- за походженням активного вжитку (місто), застарілі (град (місто))

- за активністю вживання: загальновживані (батько) незагальновживані (гіпотенуза)

- за сферою вживання : літературні (гарний, красивий), діалектні (файний), професійні (мовознавство).

- за значенням

Однозначні (комп'ютер)

Багатозначні - (корінь, сфера)

синоніми (подібні) - (відтінок- нюанс)

антоніми (протилежні) - (товстий- тонкий)

за звучанням

однойменні (омоніми) - вал- велика хвиля;

вал- земляний насип;

вал- одна з деталей машини

за емоційним забарвленням

нейтральні картопля

емоційні прекрасний

за значенням

терміни - стапель

ділові штампи - вищезначений

образно- художні - не по зубах (непосильний)

побутові - радіоприймач

9. Лексичне значення слова.

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словни­ковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis — слово).

Вивченням словникового складу мови з погляду походжен­ня слів, їх уживання, вивченням значень слів займається наука лексикологія.

Основна одиниця лексики — слово.

Лексичне значення слова пов'язане з предметами і яви­щами об'єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі назви стіл е ознака, що пов'язує його з дієсловом стелити. Кожен пред­мет або явище реальної дійсності має дуже багато ознак, але в основу найменування обирається тільки одна з них, звичайно помітна, але не обов'язково найсуттєвіша. Напри­клад, назва місяця липень пов'язана з цвітінням одного дерева — липи. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучас­ної української літературної мови на сьогодні не мотивована. Тільки фахівці-мовознавці можуть установити виникнення назв за допомогою спеціальних досліджень. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні запозичення.

Отже, хоч не завжди можна відповісти на питання, як слово називає, чому саме така, а не інша його внутрішня фор­ма, проте завжди важливо знати, що називає слово. Напри­клад, лексичним значенням слова латаття є «Водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками а лексичним значенням слова ком­прес є «Пов'язка (іноді змочена водою або яким-небудь лі­карським розчином), яку накладають на хворе місце» Лексичні значення слів виникають, розвиваються в умо­вах живого спілкування між людьми.

У конкретній мовній ситуації лексичне значення слова може змінюватись. Наприклад, із словом квітучий насам­перед пов'язують значення «укритий квітами»: квітучі луки, квітучий садок. Проте, вживаючись у сполученні з іншими словами (пер. квітучий вигляд), це слово має значення «повний сил, здоров'я»,квітучий означає «який успішно розвивається, процвітає».