55. Види звукових змін.

Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні.

Комбінаторні зміни виникають унаслідок взаємодії звуків у мовленнєвому потоці, зумовленої певними залежностями між різними положеннями мовних органів під час артикуляції цих звуків. Усі комбінаторні зміни фонем за характером наслідків розпадаються на дві групи: асиміляційні (уподібнювальні — асиміляція, акомодація і субституція) та дисиміляційні (роз-подібнювальні — дисиміляція, епентеза, дієреза і гаплологія).

Асиміляція — часткове або повне уподібнення приголосних звуків. Уподібнення може бути за дзвінкістю-глухістю, за твердістю-м'якістю, за способом творення тошо.

Акомодація — пристосування артикуляції суміжних приголосного і голосного.

Субституція — підстановка в запозичених словах звуків рідної мови замість іншомовних.

Дисиміляція — розподібнення приголосних унаслідок заміни одного звука іншим.

Епентеза — вставляння звука для роз'єднання двох подібних.

Дієреза — викидання звука для усунення нагромадження подібних звуків.

Гаплологія — викидання одного з двох однакових складів.

Позиційні зміни залежать від місця звука в слові. В Українській мові спостерігаються такі позиційні зміни, як позиційне чергування і протеза.Позиційне чергування — регулярна зміна звуків, зумовлена їхнім оточенням у слові.

Фонетично не зумовлені зміни звуків відбуваються незалежно від фонетичних законів і навіть усупереч їм. Сюди можна зарахувати зміни за аналогією, гіперизми та метатези.

Зміни звуків за аналогією слугують для вирівнювання різних форм того самого слова.

Гіперизми (гіперкоректності) — неправильні виправлення звуків у словах, найчастіше запозичених.

Метатези — нічим не зумовлені перестановки звуків чи складів у словах.

Спонтанні зміни— історичні зміни звуків, причина яких тепер невідома.

56. Механізм творення звуків

Будова мовного апарату:

1)Органи дихання – легені, бронхи, трахея (дихальне горло); нижній поверх мовленнєвого апарату.

2) Вібратори – голосові зв'язки (вібруючи під тиском повітряного струменя, що йде з легенів, вони творять голос різної сили і висоти (голосні, дзвінкі, сонорні).

3)Резонатори – гортань, ротова й носова порожнина ( верхній поверх), гортань – середній поверх.

4)Артикулятори – язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння.

Активні – голосові зв'язки, задня стінка глотки, язик, губи.

Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.

Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання необхідні для творення звуку. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань (струмінь повітря зустрічає перепону – голосові зв'язки). Голосові зв'язки під тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль у творенні голосу. З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату – в надгортанні порожнини (глотка, носова і ротова порожнини, глотка (г, ґ).

Найважливіший орган для утворення звуків є ротова порожнина.

Джерела виникнення звуку:

а).фонаційне джерело, тобто коливання голосових зв’язок, що забезпечує утворення голосних, сонорних і дзвінких приголосних;

b).шумове джерело. Шумні звуки можуть утворюватися двома шляхами – турбулентним й імпульсним. Турбулентний шум, тобто турбулентне завихрення повітряного потоку, з’являється у звуженнях артикуляційного тракту і забезпечує утворення глухих щілинних. Імпульсний, або вибуховий, шум твориться в наслідок різкої зміни тиску повітря при явищах зімкнення і розмикання, як наслідок, утворюються глухі проривні;

c).фонаційно-імпульсне джерело. Синкретичний спосіб утворення звуків (поєднує особливості фонаційного й імпульсного джерел). Таким способом творяться дзвінкі проривні.

Отже, поява звука спричинена появою звучання і артикулюванням конкретного звука. Артикуляція – це робота мовних органів (артикуляторів), направлена на утворення певного звука. Артикуляція конкретного звука характеризується певним алгоритмом. Так, ізольовано вимовлений звук має три фази в артикуляції, а саме: початок (екскурсія, приступ, вхід), середина (витримка) і кінець (рекурсія, відступ, вихід).

Початкова фаза збігається з підготовкою органів мовлення до артикуляції даного звука. Середина – це основна фаза в артикуляції, при якій органи мовлення мають стабільне артикуляційне положення, типове для даного звука. Кінцева фаза – це момент, в який органи мовлення повертаються у вихідне положення. У потоці мовлення початкова фаза артикуляції одного звука зливається з кінцевою фазою попереднього, а кінцева фаза –з початковою наступного звука.